Максим Розенко пригадує, яким був патріарх українського тренерського корпусу.
14 років тому у Дніпропетровську в автокатастрофі загинув Євген Кучеревський. Він їхав за кермом свого "Мерседеса" на гру дублюючого складу Дніпра. Виїжджав на проспект Воронцова з вулиці Ростовської, зіткнувся з вантажною машиною МАЗ. Подушка безпеки маститого тренера не врятувала – бампер вантажівки пробив двері і завдав водієві травму голови.
Шансів вижити після такого удару не було – не врятував навіть прямий укол у серце, який йому зробили буквально через лічені хвилини. Поруч проїжджала "швидка", в якій і надали першу медичну допомогу. Потім потерпілого доставили в обласну лікарню ім. Мечникова, де Євген Мефодійович, не приходячи до тями, помер.
"Пора привезти якусь посудину"
Грунтовна розмова із Кучеревським в автора цих рядків відбулася незабаром після того, як Дніпро в Кубку УЄФА пройшов німецький Гамбург. За кілька годин до нашої зустрічі наставника німців Курта Яру відправили у відставку. Євген Мефодійович філософськи міркував: "Подумаєш, відставка. Такі повороти подій потрібно сприймати, як належне. Когось звільняють, інших, навпаки, запрошують очолити сильнішу команду. Така наша тренерська доля. Це не смертельно. У нашому сьогоднішньому житті взагалі немає нічого смертельного. Крім самої смерті".
На жаль, для 65-річного Кучеревського, який виглядав, щонайменше, років на десять молодшим від свого віку, смертельною виявилася секундна втрата концентрації за кермом під час поїздки на гру дублюючого складу його рідної команди. Яка саме завдяки Кучеревському наприкінці 80-х гриміла на весь СРСР і виходила до вісімки найсильніших клубів Старого світу. А потім, під час другого пришестя Євгена Мефодійовича в місто на Дніпрі, двічі поспіль зустрічала єврокубкову весну.
"Рикуна принесли побитого. Я хотів його шандарахнути". Невмирущі правила життя Євгена Кучеревського
Кучеревський міг одним вдалим жартом завести підопічних. Якось у півфіналі Кубка України з київським Динамо тренер перед самим виходом на поле затримав гравців і ефектно промовив: "Хлопці, час нарешті привезти якусь посудину в Дніпропетровськ". У тому протистоянні Дніпро взяв гору. Перед одним із матчів проти Шахтаря Кучеревський був ще лаконічнішим: "Давайте обіграємо багатеньких!" (бюджет "гірників" на той момент у 8 (!) разів перевищував бюджет дніпрян).
Кучеревський і 8 березня
Микола Павлов більше року працював помічником Кучеревського у Дніпрі, а потім підтримував дружні стосунки з Євгеном Мефодійовичем до кінця його життя.
"У нашій сім'ї 8 березня асоціюється не з Міжнародним жіночим днем, а з... Кучеревським, – розповідає Микола Петрович. – Адже саме 8 березня ми з ним зустрілися у готелі "Спорт". Це був день мого повернення у Дніпро вже в якості тренера (Павлов-футболіст у складі Дніпра став чемпіоном СРСР-1983 – прим. М.Р.). Дніпряни грали календарний матч чемпіонату країни. Кучеревський запропонував мені увійти до тренерського штабу команди. Я прийняв пропозицію з натхненням. Після повернення у Дніпропетровськ познайомився з його дружиною Тамарою, донькою. Пліч-о-пліч ми пропрацювали більше року – до квітня 1992-го, коли Євген Мефодійович поїхав до Тунісу тренувати Етуаль із Суса.
З моїм призначенням на пост наставника Дніпра вийшла тоді цікава історія. Мене запросив директор Південмашу Леонід Кучма і лаконічно промовив: "Приймай команду". Відповів, мовляв, нехай спочатку Кучеревський підпише контракт з Етуалем, а вже потім дам згоду. З Мефодійовичем постійно тримав контакт. Напевно, майбутньому президентові України відповідь сподобалася, тому що моє прохання було виконане. До речі, Кучеревський запрошував мене до себе в Туніс – тренувати юнацьку команду Етуаля. Але я розсудив, що буде краще, якщо залишуся в Дніпрі.
У Тунісі Кучеревський не зміг жити без сім'ї. Розірвав контракт із клубом, хоча його там обожнювали. Коли повернувся в Україну, ми з ним зустрілися у Євпаторії, де Дніпро проводив збори. Поговорили "по душах". Згадували, як разом працювали.
У Дніпрі в нас була традиція: напередодні матчу тренерським штабом збиралися у Кучеревського. Брали пляшку і говорили за життя. Мефодійович розповідав історії про свою тренерську кар'єру в нікопольському Колосі, про легенд Дніпра – Ємця і Жиздика, з якими його звела доля у Нікополі. Іноді ми засиджувалися до ранку".
Відпустка від Мефодійовича
Найкращий бомбардир чемпіонату СРСР-1988 Євген Шахов-старший згадує: "Я приїхав до Дніпропетровська із Запоріжжя. При першій зустрічі запитав у Кучеревського, на якій позиції він мене бачить. Євген Мефодійович у відповідь розвів руками: на якій заграєш, нехай імена конкурентів на тебе не тиснуть. У лінії нападу Дніпра грали Олег Протасов, Володимир Лютий і Олег Таран. Але вже незабаром я став гравцем основного складу.
Із Кучеревським було легко. Він нас розумів. Якщо виникали сварки у ланцюжку тренер-гравець, Євген Мефодійович завжди намагався знайти спільну мову. Пригадую ситуацію: до середини сезону я почувався втомленим від футболу, "порожнім". Не було ні гри, ні голів. Підійшов до нього, пояснив ситуацію. Попросився на 3-4 дні з'їздити відпочити в Ялту. Він мене відпустив. Я повернувся через 4 дні і відразу почав забивати.
У ті радянські часи, погодьтеся, далеко не кожен тренер у розпал сезону надасть відпустку. І ще один штрих: Мефодійович зміг підтвердити свою кваліфікацію у двох епохах – радянському футболі та українському. Зумів змінити свій менталітет і йти в ногу з часом".
Розпорядок дня Кучеревського
Під час нашої останньої зустрічі Євген Мефодійович поділився своїм типовим планом дня.
"Підйом – о 6:00. Спати лягаю десь у третій ночі. Весь інший час займає футбол. За два дні до матчу у мене починаються цілі "серіали": яку тактику обрати, чим здивувати суперника, кого поставити в старті. Футбол дивлюся увесь – все, що транслюють на телеканалах. Питаю дружину: будемо снідати чи дивитися футбол? Вона зазвичай обирає останнє. Разом сідаємо і дивимося. На сніданок, на обід і на вечерю".
ДОСЬЄ
Кучеревський Євген Мефодійович
Заслужений тренер України і СРСР.
Народився 6 серпня 1941 року в Херсоні. Загинув у автокатастрофі 26 серпня 2006 року в Дніпропетровську.
Ігрове амплуа – воротар.
Ігрова кар'єра: Спартак / Маяк Херсон (1958-61), СКА Одеса (1962-65), Суднобудівник Миколаїв (1965-70), Авангард Жовті Води (1971-72).
Тренерська кар'єра: Колос Нікополь (1974-82 – помічник головного тренера, 1981-83 – головний тренер), Суднобудівник Миколаїв (1984-85), Дніпро (1986 – помічник головного тренера, 1987-92 – головний тренер), Етуаль Сус, Туніс (березень – серпень 1992 року), юнацька та молодіжна збірні Росії (1992-94), Евіс / СК Миколаїв (1994-96), Арсенал Тула (1997-99), Ротор Волгоград (2000), Торпедо-ЗІЛ Москва (2000-01), Дніпро (2001-05).
Під керівництвом Євгена Кучеревського Дніпро ставав чемпіоном (1988) і володарем Кубка СРСР (1989), срібним призером чемпіонатів СРСР (1987, 1989), бронзовим призером чемпіонату України (2004), чвертьфіналістом Кубка чемпіонів (1989/90).
Максим Розенко, спеціально для Футбол 24