Інтерв’ю "Футбол 24" із Павлом Оріховським, вихованцем київського Динамо, хавбеком Колоса із Ковалівки. Після переможного дубля у ворота Львова його визнали найкращим гравцем 15-го туру УПЛ.
"Селезньов? Я утримаюсь від коментарів"
– Дубль у Львові приніс Колосу три очки. Це поки що ваш найкращий матч у сезоні?
– Не знаю, чи найкращий саме мій матч, бо багато факторів впливає на гру. Якщо брати до уваги суто голи, то так. Дубль зробив, мабуть, вперше. От хто, насамперед, зіграв добре – це команда. Дисципліновано, з гарним настроєм на матч. Всі розуміли, що потрібно робити на полі.
– Восени ви забили Маріуполю – цей м’яч теж виявився переможним. Спеціаліст із трьох очок?
– Добре, що так вийшло. Тоді забив пенальті на останніх хвилинах. Приємно, що мені довіряють виконувати 11-метрові. Радий допомагати команді.
– На останніх секундах суботнього матчу ще й Волинець потягнув пенальті. Команда за таким голкіпером – як за стіною?
– Я можу тільки підтвердити ці слова. Він справді дуже хороший воротар. Я бачив багатьох голкіперів, але Волинець – один із найсильніших серед тих, з ким доводилося тренуватись чи грати. Динамівська школа! (Усміхається).
– Колос після цього туру зрівнявся за очками з Олександрією та Ворсклою. Завдання незмінне – єврокубки?
– Звичайно. З кожним туром будемо підійматися якомога вище, набиратимемо свої очки і, сподіваюся, все складеться добре на фініші сезону.
– Після заслання Селезньова у дубль, ви – перший пенальтист Колоса?
– Коли я на полі, то так. Принаймні, в останніх іграх я пробивав.
– Як на команду вплинув цей скандал довкола Селезньова?
– Я утримаюся від коментарів.
– "Який піар з приходу Селезньова у Колос? Півкоманди почало бухати", – переконаний президент Інгульця Олександр Поворознюк. Заспокоїте тих, хто почав хвилюватись?
– Це не відповідає дійсності. У нашій команді всі – професіонали. Після гри можемо дозволити собі хіба по одній баночці пива. Така практика існує в усій Європі. А такого, щоб до "якогось стану", немає. Ми – професіонали.
"Мені відповіли: на збори з Динамо не їдеш"
– Особисто у мене таке враження, що ви у футболі вже дуже давно. Юнацькі збірні України, кілька клубів у досьє. А вам лише 24…
– Справді, у мене теж таке відчуття. Багато чого було, різні моменти. У Прем’єр-лізі дебютував 5 років тому, виходив у Лізі чемпіонів, траплялися гарні моменти. Але вважаю, що у мене ще все попереду. Сподіваюся, зможу багато чого дати і собі, і футболу, і команді, а в майбутньому, можливо, і національній збірній.
– У дорослому футболі ви стартували з місця в кар’єр: київське Динамо, головний тренер – Ребров. Від цього успіху паморочилася голова?
– Ні. Повірте, я тоді дуже багато працював у молодіжному складі для того, щоб потрапити в першу команду. У нас була надзвичайно гарна школа, тренував Вісенте Гомес.
– Які слова підбирав Сергій Станіславович, щоб налаштувати молодих дебютантів на гру, позбавити їх мандражу?
– Не було нічого такого особливого. Станіславович казав: "Головне – не хвилюйтеся. Грайте так, як ви це робили у молодіжному складі. Ви все розумієте. У нас однакова структура гри. Докладайте максимум зусиль – і все буде добре". Ці слова заспокоювали. Ребров – дуже гарний тренер і в плані психології, і взагалі.
– Що найбільше запам’яталося з тих хвилин, які вам довірили у Лізі чемпіонів?
– Насамперед – гімн Ліги чемпіонів і переповнений стадіон. А коли виходиш на поле – це таке відчуття, яке не можна передати словами. Для мене, молодого хлопця, це реально було дуже класно. Хочеться повторити ці емоції, це відчуття, коли тебе підганяє стадіон, чути цей гімн. Знову і знову.
– Ліга чемпіонів після цього ніколи не снилася?
– Чесно кажучи, ні. Тільки мрію про те, щоб якнайшвидше знову там грати.
– Що і як для вас змінилося після відставки Реброва?
– Змінилося все і повністю. Пішли тренери, які на мене розраховували, які мені давали цей шанс у першій команді – Сергій Станіславович, Рауль, Вісенте, Унаї… Пішли всі. Прийшов новий тренерський штаб (очолюваний Олександром Хацкевичем – Футбол 24) і одразу, з перших слів, заявив: шукайте собі інші варіанти. Серед таких футболістів опинився і я. На збори з командою вже не поїхав.
– Не перевіривши вас на ділі, одразу вирішили, що ви не підходите?
– Так. Міжсезоння, особисто я планував, що їхатиму на збори, тому що до цього тренувався з першою командою. Але мені відповіли: на збори не їдеш, медогляд не проходитимеш, шукай варіант з орендою.
– Стало образливо?
– Звичайно. Навіть не можу підібрати слів. Була дуже неприємна ситуація.
"Вдячний, що мене відпустили"
– Почався період оренд – Чорноморець, Арсенал, зрештою Колос. Що відчуває футболіст, якого постійно відправляють по орендах?
– Ти ніби не потрібен клубу, але тебе не відпускають на всі 100 відсотків. Мені спокійніше, коли я повністю зосереджений на своїй команді. Отримавши повноцінний контракт, відчув себе набагато краще.
– У 2017-му була інформація, що ви відмовилися від переходу в Олімпік, бо хотіли перейти закордон…
– Ні, це – вигадки. За кордон я може й хотів, обговорювали різні варіанти, але якоїсь конкретики не було.
– З ким із тодішніх партнерів по Динамо ви досі у тісному контакті? Наприклад, із Бєсєдіним ви дебютували в один день. Харатін, Яремчук – хто?
– Найбільше спілкуюся із Богданом Михайличенком, Сашею Тимчиком, Максом Казаковим, Сергієм Чоботенком, Олексієм Щебетуном. А Женя Смирний зараз зі мною у Колосі. Багато є хлопців, з якими гарно дружимо, переписуємося, зідзвонюємось.
– Приклад Михайліченка надихає на думки про іноземний чемпіонат?
– Звичайно. Я чудово знаю Богдана ще з 14-річного віку, знаю, як наполегливо він працював. Тому – тільки похвала і гарні слова на його адресу.
– У Колосі ви вже на повноцінній основі. Чи був момент, коли ви чітко зрозуміли, що з Динамо пора остаточно прощатися?
– Колос був зацікавлений у мені і зробив пропозицію. Мене ця пропозиція також зацікавила. Залишалося домовитись із Динамо – чи мене відпустять. Домовилися. Вдячний Динамо за те, що мене відпустило. Я – повноцінний гравець Колоса.
– Морально стало значно легше?
– Безперечно. Ти розумієш, що перебуваєш конкретно в одній команді. Маєш контракт і його відпрацьовуєш. Бо коли оренда, скажімо, на рік, живеш із думкою, що невдовзі знову доведеться змінювати команду. Знову адаптація, притирання до нових партнерів, іншого стилю гри і так далі. Це все на тобі позначається.
– Позитив, мабуть, у тому, що ви набули неоціненного досвіду – швидко знаходити спільну мову в нових колективах?
– Це так. Потрібно старатися все схоплювати на льоту і вбирати в себе, як губка. Багато інформації, нові знайомства, кожна людина – індивідуальність. Мусиш шукати підхід. Ще важливо, щоб тебе гарно прийняли у колективі, щоб команда була хорошою. Якщо ти виходиш на кожне тренування і віддаєш усього себе, то, відповідно, тебе приймають.
"Джеррард досягне рівня Зідана"
– У дитинстві ви рівнялися на Зідана і Джеррарда. Було таке?
– Так, це для мене – найкращі футболісти. Дивився на їхню гру і мріяв потрапити у великий футбол.
– Щось у них намагалися скопіювати?
– Світлу голову Зідана, характер Джеррарда і його відданість клубу.
– Вдалося?
– Не мені судити (Усміхається). Але повірте: кожного дня, кожного тренування, кожного матчу я віддаю всі сили. Хочу ставати кращим і кращим.
– За тренерською кар’єрою своїх кумирів стежите?
– Звичайно. У Зідана важкий сезон, є певні проблеми у грі команди. Але він, вважаю, продовжує входити у топ-5 найкращих тренерів планети. Здобув три Кубки чемпіонів – це просто unbelievable! А Джеррард вперше за 10 років, якщо не помиляюся, може взяти чемпіонство для Рейнджерс.
Це підтверджує їхній рівень і вміння знайти підхід до колективу. Дуже гарні менеджери. Чи зможе Джеррард досягнути рівня Зідана? Так. З часом очолить Ліверпуль і матиме значно більше шансів виграти Лігу чемпіонів.
– Якого рівня хотіли б досягнути ви?
– Кожен футболіст із дитинства мріє потрапити в національну збірну. Я – не виняток.
– Тоді, коли ви ганяли м’яч у дворі, хто були вашими улюбленими гравцями збірної України?
– Шевченко Андрій Миколайович, поза сумнівом. Реально найсильніший футболіст тієї команди, який отримав "Золотий м’яч". Дуже вагомий слід у збірній залишив Олександр Шовковський. А на третьому місці для мене – Андрій Гусін. Він робив усе, щоб не дозволити нашим суперникам зіграти у свій футбол.