"Футбол 24" презентує велике інтерв'ю ветерана Ліверпуля, в якому він відповів на запитання читачів відомого британського журналу FourFourTwo.
– Джеймсе, що вирізняло тебе з-поміж партнерів по команді на юнацькому рівні, адже ти дебютував за Лідс у віці 16 років?
– Навіть не знаю, це було так давно! Важко сказати, що керує такими тренерами, як Террі Венейблс, коли вони приймають рішення перевести настільки юного гравця в основну команду, але я також пам’ятаю і часи, коли команда U-19 вирушала на передсезонні збори до Шотландії, а мене дуже рано відправляли додому.
Я цікавився, що зробив не так, але вони казали: "Тобі доведеться багато грати у футбол цього року". Спочатку я потрапив до другої команди, потім швидко почав тренуватися з першою, а згодом дебютував на дорослому рівні. Все сталося дуже швидко: лише влітку я отримав атестат про середню освіту, а вже в листопаді дебютував за першу команду.
– Коли ти відзначився голом у воротах Сандерленда у віці 16 років та 346 днів, чи було тобі відомо, що на той момент ти став наймолодшим автором забитого гола в історії Прем’єр-ліги?
– На той момент – ні. Я знав, що Вейн Руні незадовго до цього побив минулий рекорд у матчі проти Арсенала, а невдовзі, коли я також був у заявці своєї команди на гру, він забив ще один прекрасний гол у наші ворота на Елланд Роуд. Тоді я не встиг дебютувати, але досі пам’ятаю, як тренер з фізичної підготовки підійшов до мене і сказав: "Я бачу в тобі безмежне бажання грати тут. Я ж маю рацію?".
Але я зовсім не думав про рекорд під час матчу з Сандерлендом – тільки про те, як вийти на поле. Згодом травму отримав Алан Сміт, я вийшов, Джейсон Вілкокс виконав подачу і я забив. Це було 26 грудня, а вже 28-го я знову відзначився у матчі проти Челсі. Після цього почалося найцікавіше. Люди приходили до мого місцевого клубу з крикету і хотіли побачити мене, питали, де живуть мої батьки. Усі співробітники клубу робили вигляд, що ніхто мене не знає!
Важко висловити, що означав для мене перший гол за Лідс, як для вболівальника цієї команди, як для болл-боя, як для власника сезонного абонементу. Моя сім’я та мої друзі, люди з якими я навчався у школі – усі вони були там та дивилися, як я граю за Лідс на Елланд Роуд. У такі моменти ти не особливо думаєш про це, але це дуже гарні спогади. Те, що мені не вдалося пограти за Лідс довше – велике розчарування, але грати на найвищому рівні у футболці рідного клубу – особливий момент моєї кар’єри.
– Який твій найприємніший спогад про час, проведений у Ньюкаслі?
– 2005 рік, півфінал Кубка Англії у Кардіффі. Ми програли Манчестер Юнайтед (1:4), але драйв був неймовірний! Ми довго не могли прийти до тями – усі вулиці міста були чорно-білими, наші фани сиділи навіть на ліхтарних стовпах!
Наступного разу я побачив щось подібне вже під час єврокубкових матчів Ліверпуля на Енфілді. Я застав різні періоди у Ньюкаслі, але коли справи йшли добре, це було прекрасне місце для гри у футбол, окрім того – у "сорок" чудові вболівальники.
Мілнер наздогнав Бекхема у списку найкращих асистентів АПЛ
– Грем Сунесс, колишній твій тренер у Ньюкаслі, казав: "Я не бачу можливостей залишитися тут надовго, якщо клуб куплятиме джеймсів мілнерів". Це тебе ображало?
– Думаю, це було скоріше щось на кшталт: "Ти ніколи нічого не виграєш з командою джеймсів мілнерів." Так, це мене образило, тим паче я був молодим хлопцем. Але згодом він вибачився і сказав, що зробив помилку та зовсім не це мав на увазі.
Справи у Ньюкаслі тоді йшли не дуже добре. Боббі Робсон, тренер, який запросив мене до команди, був звільнений вже після трьох невдалих ігор, новий тренер приїхав, а я був змушений відправитися у чергову оренду до Астон Вілли. Думаю, що вперше я закінчив сезон у клубі з тим же тренером, з яким його й починав, саме у Бірмінгемі, коли Астон Віллу очолював Мартін О’Ніл.
Коли хтось публічно висловлює власну думку, навіть якщо вона не є правильною, люди часто починають підтримувати слова цієї людини. Проте, як футболіст, ти отримуєш велике задоволення від того, коли своєю грою змушуєш цих людей замовкнути. Кожного разу, коли тебе критикують, це мотивує тебе довести, що всі ці люди помиляються. Саме цим я займався у той момент кар’єри. Але я продовжую спілкуватися з Гремом. Коли я виграв титул чемпіона АПЛ у складі Манчестер Сіті, він працював на тій грі експертом та підійшов до мене після матчу, щоб привітати.
– Чи чув ти колись історію про те, що Ньюкасл продав тебе у 2008-му лише тому, що керівництво клубу серйозно роздумувало над запрошенням Бастіана Швайнштайгера?
– Так, я чув щось на кшталт цього. Чесно кажучи, на місці клубу я продав би себе також! За пару років до цього я був у оренді в Астон Віллі, після якої настав час повертатися до Ньюкасла. Згодом Вілла узгодила з "сороками" вартість мого трансферу, це був останній день трансферного вікна влітку 2006-го, тож я поїхав назад до Бірмінгема. Я зайшов до офісу Мартіна О’Ніла, а він сказав: "Хіба ти не чув? Вони вийшли з переговорів."
Я почав сміятися, бо думав, що тренер жартує, але він говорив серйозно. Ньюкасл намагався підписати кількох інших гравців, але ті трансфери зірвалися, тому вони змушені були повернути мене. Відверто кажучи, залишатися в клубі, який раніше вже підтвердив свої наміри продати тебе, це не найкраща річ, яка могла зі мною статися. Ситуація погіршилася, коли наступної суботи мене не було навіть у заявці на гру. Мабуть, це був один з найгірших моментів за всю мою кар’єру.
Але, знову ж таки, ця ситуація мотивувала мене довести всім, що я справді хороший гравець. Я знову потрапив до Ньюкасла, зіграв у більшості матчів та потрапив до Астон Вілли двома роками пізніше. Я провів два досить непоганих сезони у Ньюкаслі, тож, на жаль для бірмінгемського клубу, це вплинуло на мою вартість і вони в підсумку виклали за мене суму, що була на кілька мільйонів більшою за ту, яка фігурувала у 2006-му.
– Одного дня у 2010-му ти забив переможний гол у ворота Бірмінгема в дербі, того ж вечора виграв титул найкращого молодого гравця Англії. Непоганий день, чи не так?
– Так, це було круто. Я забив гол у дербі наприкінці гри. Ми заробили пенальті, я відчував шалений тиск, так само, як і Харті [Джо Харт – "Футбол 24"]. Ми багато разів так протистояли один одному у молодіжній збірній Англії, отже він знав мене дуже добре. Але в підсумку я забив та почув кілька лайливих слів з його боку на мою адресу!
Згодом я поїхав до Лондона, де отримав винагороду найкращому молодому гравцю. Це було значним досягненням для мене, величезна честь, особливо, якщо подивитися на прізвища тих, хто вигравав цю нагороду до та після мене.
– Якими є твої спогади про час, проведений у Манчестер Сіті, адже саме після твого приходу команда вийшла на новий шлях перемог та почала завойовувати трофеї?
– Фантастичні часи – я отримував насолоду від кожної хвилини там. Це – прекрасний клуб, і я пишаюся тим, що був у команді саме на старті цього підйому, коли Сіті почав здобувати перші за багато років трофеї. У Манчестері я двічі ставав чемпіоном Англії, вигравав Кубок, Суперкубок країни, Кубок ліги – це було фантастично. У мене залишилися винятково позитивні емоції від перебування у цьому клубі.
Мессі відмовив Манчестер Сіті – аргентинця не спокусила космічна платня
Єдине, що мене засмутило – як ЗМІ інтерпретували мої коментарі про Манчестер Сіті після переходу у Ліверпуль. Мене запитали, яка команда є кращою – Манчестер Сіті чи Ліверпуль, і я відповів: "Ліверпуль", але в сенсі саме команди, командного духу, адже мерсисайдці на той момент не мали гравців того рівня, які були у Сіті. Після того багато людей казали: "Хлопче, ти двічі став чемпіоном тут – як ти можеш називати їх кращою командою?".
Але багато вболівальників Сіті говорили мені й дуже приємні речі. Вони були неперевершеними, коли я виступав за їхню команду, і зараз мені приємно бачити, що цей клуб і досі є дуже потужною силою. Поки виступаю за Ліверпуль, я б хотів, щоб Манчестер Сіті кожного сезону фінішував другим в турнірній таблиці одразу за нами.
– Наскільки божевільним був Маріо Балотеллі?
– Він має дуже цікавий характер... Простіше всього описати його, як тінейджера, який завжди хотів бути у центрі уваги. Він робив багато дурнуватих речей, кидався в людей дротиками від дартсу на нашій базі у Керрінгтоні, але одними з найбільш необдуманних його вчинків були жарти над Майкою Річардсом. Одного разу він хотів відірвати Маріо голову! Майка є досить сильною людиною, і коли він втрачав над собою контроль, його опоненту слід було триматися подалі. Він вже прямував до Маріо, але я встиг його зупинити на той час, поки ще кілька партнерів по команді не прийшли мені на допомогу.
З іншого боку, особисто я ніколи не мав жодних проблем з Балотеллі. Іноді він міг пожартувати, але якщо відчував, що десь "перегнув палицю", одразу ж вибачався. Між нами була взаємоповага.
– Чи це правда, що твій батько заборонив тобі у дитинстві носити речі червоного кольору?
– Так, це дійсно правда. Вболівальники Лідса не люблять Манчестер Юнайтед, отже червоний колір був під забороною. Я не мав червоних футболок або чогось такого, хіба що форму збірної Англії. Коли я підписав контракт з Ліверпулем, батько жартував, що це чи не вперше, коли він радий регулярно бачити мене у червоних кольорах.
– Яким тренером є Юрген Клопп?
– Дуже гарний тренер. Ви легко можете побачити це по тому, що він робить з командою, як ми граємо разом та як ми б’ємося на полі один за одного. У Клоппа є "вогняна сторона", але так само існує в нього і режим, який називається "обійми Клоппа". Він дуже любить цю гру і завжди прагне перемагати.
– Чи отримував ти задоволення, виступаючи на позиції лівого захисника? Збоку здавалося, що в тебе це непогано виходило.
– Якщо чесно, то ні, мені не подобалося грати на цій позиції. Але що не зробиш заради команди. Тренер просив мене закрити цю позицію і я робив все від мене залежне, щоб не підвести його та партнерів по команді. Очевидно, це не є найкращою для мене позицією на полі, але я погодився, адже інтереси команди завжди на першому місці.
– Ти казав, що єдина позиція, на якій ти ще не грав, – голкіперська. Чи зіграв би ти у воротах за необхідності?
– Даю мільйон відсотків, що так. Це дійсно єдина позиція, що залишилася, адже в полі я вже встиг пограти всюди. Єдина проблема в контексті гри у воротах – це мій невеликий зріст (175 см).
– Як ти думаєш, чи оговтається Лоріс Каріус після тих жахливих помилок у фіналі Ліги чемпіонів?
– Усі помиляються, але у голкіпера ситуація більш складна, адже наслідками його помилок часто є пропущені голи. Те, що сталося з Каріусом, це велика прикрість, але це і великий досвід для нього. Він має сильний характер.
Якщо ж говорити про ту поразку у київському фіналі, то вона була важкою для нас. Ми так далеко пройшли та були дуже близькими до мети, це те, що, мабуть, ніколи не вдасться забути. Люди питають мене: "Ви вже забули про той фінал?", але особисто я не думаю, що колись забуду про ту гру, ми були дуже близькими до великого досягнення, але в підсумку нам не вдалося досягти успіху.
– Після того, як команда потрапила до фіналу Ліги чемпіонів, чи може цей сезон ознаменуватися перемогою в АПЛ?
– Кубкові змагання відрізняються від футболу у Прем’єр-лізі, але за останні два сезони ми стали більш стійкою командою. Ми продемонстрували, що зараз можемо перемогти будь-кого – від топового клубу до команди, яка "паркуватиме автобус" біля власних воріт.
Мілнер повернеться на поле через місяць
Ми маємо усі інструменти для того, щоб демонструвати хороші результати, головне робити це впродовж 38 матчів чемпіонату. Саме тому це є настільки важким завданням, адже ти маєш перемагати кожного тижня.
– Чи важко тобі далося рішення припинити виступи за збірну Англії перед чемпіонатом світу-2018?
– Я зовсім не засмучений, навпаки – я дуже задоволений, адже команда продемонструвала на ЧС дійсно хорошу гру. Коли я вирішив піти зі збірної, то сказав, що не хочу займати місце когось із молодих талановитих хлопців. Думаю, що прийняв правильне рішення, і сподіваюсь, що воно якимось чином також допомогло збірній досягти успіху в Росії.
Протягом кількох років поспіль я майже не грав за збірну, і навіть коли у її складі з’являлися нові виконавці, я все одно залишався на лаві запасних. У сезоні 2015/16 Ліверпуль дійшов до фіналу Ліги Європи, а я став одним з кращих асистентів континенту, але на Євро-2016 так і не зіграв.
Я дуже любив грати за збірну. 46 матчів за молодіжку, ще 61 – за першу збірну Англії. Але якщо дивитися на ситуацію глобально, то, знову ж таки, на мою думку, припинити виступи за збірну – було єдиним правильним рішенням.
Мілнер встановив рекорд АПЛ у матчі проти Крістал Пелас
– Ким би ти хотів стати після завершення кар’єри – тренером чи експертом?
– Важко відповісти на це запитання, коли ти все ще граєш. Бувають часи, коли я уявляю себе в ролі тренера, іноді – в ролі експерта, але бувають також і часи, коли я взагалі думаю про майбутнє поза футболом після завершення професіональної кар’єри гравця.
Тренери мають дуже мало вільного часу, також багато часу займає навчання заради отримання дозволу працювати тренером. Лише на отримання тренерської ліцензії треба витратити кілька років і це, на мій погляд, є певним зобов’язанням – ти маєш бути чітко впевнений в тому, що хочеш цього. В мене наразі такої впевненості немає.
Поки ж я вважаю, що маю передавати молодим гравцям у Ліверпулі той досвід, який я здобув упродовж 16 років моєї професіональної кар’єри.
Переклав та адаптував Артур Киселевський, Футбол 24