Інтерв'ю "Футбол 24" із 15-річним Ярославом Мудрим та його батьками. Сім'я українців мешкає у Мадриді, а юний оборонець робить помітні успіхи у структурі Райо Вальєкано.
Півроку тому один зі знайомих скаутів розповів мені, що у Райо Вальєкано є цікавий хлопчина українського походження. І що з нього може вирости хороший футболіст, бо у роботі з м’ячем, у відборі, різкості, наполегливості немає жодних проблем.
Довелося докласти чимало зусиль, щоб дізнатися координати і вийти на зв'язок із сімейством Мудрих – подружжям Андрія та Руслани, а також їхнім сином Ярославом.
"В Іспанії почуваюся захищеним"
– Пане Андрію, розкажіть про себе. Звідки ви та яка ваша життєва історія?
– Я сам із Золочева, що на Львівщині. Це місто між Львовом та Тернополем. Після школи вступив до Львівської політехніки на факультет електроніки. Після завершення вузу у 1996 році особливої роботи не було. Потрібно було шукати себе в житті.
Опинився в Іспанії. Просто поїхав у невідомість. Крок за кроком адаптувався до країни та місцевого життя. Десь з'явилися друзі, якісь підробітки – і так все пішло. Хоча спочатку довелося вкрай важко. Той період був тяжким, але загартував характер, зробив сильнішим.
В Іспанії вже 25 років. Життя налагодилося. Маю стабільну роботу. Займаюся ремонтом квартир. Адаптувався до тутешнього життя.
– Мешкаєте у самому Мадриді?
– Так.
– Наскільки почуваєтеся своїм у цьому місті?
– Мені тут подобається. Клімат дуже м'який. Головне, що є можливість працювати та отримувати за свою роботу гідну зарплату. Можеш забезпечити свою родину всім необхідним. Є страхування та медицина. Почуваюся захищеним в Іспанії.
– Чи був у вашому житті футбол?
– Так. Грав за школу під час навчання. Тоді були популярними змагання між школами. Півроку ходив у Золочівську футбольну школу. Виступав на позиції лівого або центрального захисника. Міг зіграти і в центрі поля.
– Мали перспективи стати футболістом?
– Про це ніколи не задумуюся. Грав у своє задоволення, не більше. Думаю, якби реально міг на щось претендувати, то батьки відправили б десь до Львова або іншого міста – спробувати себе у футболі. А так – це скоріше було захопленням. У часи моєї юності всі хлопці грали у футбол. Тоді не було особливо інших розваг. Зараз же бачу, що мій син багато вільного часу проводить за комп'ютерними іграми.
– Розкажіть про свою сім'ю.
– З дружиною Русланою познайомився ще у часи навчання в інституті. Поїхав на весілля до одногрупниці у село під Бориславом. Там і перетнувся з майбутньою дружиною. Певний час підтримували зв’язки. Далеко жили один від одного. Коли ж поїхав у Іспанію, вона приїхала до мене, почали жити разом. Через три роки повернулися в Україну. Одружилися. Купили собі авто, зробили ремонт. Дружина завагітніла.
Особливих перспектив на батьківщині не було. Купили собі дві візи та повернулися в Іспанію. З 2004 року вже перебуваємо тут. Виховуємо двох діточок. Старший Ярослав, 2004 року народження, займається футболом. А донька ще зовсім мала. Валерія ходить у другий клас.
– Як часто буваєте вдома, в Україні?
– Раніше не було документів, тож поїздка ставала проблемою. Зараз намагаємося кожного літа бувати вдома. Але життя часто змінює плани. Думаю, раз на два роки точно буваємо в Україні. Два тижні – у моїх батьків у Золочеві, ще два тижні – у батьків дружини в Бориславі.
"Нові Іньєсти, Хаві, Серхіо Рамоси та Касільяси"
– Матчами іспанських команд цікавитеся?
– Дуже цікавимося, всією сім'єю. Навіть дружина дивитися футбольні матчі. Відразу почали вболівати за Барселону. Усі важливі поєдинки намагаємося не пропускати. Побували на Сантьяго Бернабеу, коли тут грало київське Динамо. П'ять років тому їздили у Севілью, коли збірна Україна у кваліфікації до Євро-2016 протистояла Іспанії. Тут є традиція переглядати футбол у барі. Мої друзі вболівають за Реал. Беремо якісь напої і дивимося трансляцію, якщо час дозволяє.
– Слідкуєте за українським футболом?
– Уважно слідкую за національною збірною. Бачили всі матчі команди Шевченка. Ну і, звичайно, матчі українських клубів у єврокубках. Особливо Шахтаря, який грає у Лізі чемпіонів. Якихось симпатій не маю. Вболіваю за всі українські команди. І навіть за ті європейські команди, де грають українські легіонери.
– Коноплянка та Швед загубилися в Іспанії. Українці тільки у Сегунді грають хоч якось. У чому тут проблема?
– Я думаю, що тут усе індивідуально. Коноплянку взяли, бо він тоді із Дніпром був на видноті та ще й вільним агентом. Шведу допоміг влаштуватися агент. А Луніну непросто, бо політика Реала така, що вони беруть гравців, а вже потім думають, що з ними робити.
Реал хоче позбутись десяти гравців, щоб придбати двох нових – Лунін привілейований в Зідана
Крім того, потрібно мати хорошу фізичну форму, щоб грати в інтенсивний футбол. Ті легіонери, які приїджають до Іспанії з Латинської Америки, переважають українців у цьому компоненті. Але я не експерт, висловлюю власну точку зору, як простий уболівальник.
– В Україні якісні футбольні школи є тільки у великих містах. Як із цим в Іспанії? Чи можна вибитися у футбол, якщо мешкаєш у маленькому селищі? Як побудована система підготовки гравців?
– У нас є знайомий із Золочева. Його син мав перспективи у футболі і запрошення від провідних українських команд. За словами приятеля, дуже багато у дитячому футболі залежить від батьків. Якщо є хороше лобі, то це переважить талант.
В Іспанії куди б ти не їхав – на кожному кроці футбольні школи. Коли їздимо "по футболах" із сином, бачимо, що навіть у звичайному селі є поле високої якості та всі умови для занять. У моєму рідному Золочеві такого поля ніколи не буде.
Великої різниці між містами та селами немає. Кожна дитина отримує хороші умови, де б вона не жила. Мій Ярослав у складі Райо Вальєкано грає проти багатьох команд. Рівень міських та сільських колективів майже однаково високий. З великої кількості дітлахів обов’язково вийдуть нові Іньєсти, Хаві, Серхіо Рамоси та Касільяси.
– Чи правда, що краще віддавати свою дитину у маленьку команду, а не академію великих клубів, бо там їй приділятимуть більше уваги і буде менша конкуренція, що дозволить отримати більші шанси на професіональну кар’єру?
– Дійсно, це правда... Футбол – дуже популярний вид спорту в Іспанії. Тут грають на кожному кроці. Національний вид спорту. У професіональний футбол відбирають одного з-поміж великої кількості. Тому, звісно, дитина має бути тактично і фізично готовою. Зрозуміло, що у маленьких клубах вона може отримати більше уваги.
– В Іспанії справді існує проблема зі звичайними трав'яними газонами через клімат? Діти грають і тренуються на штучних полях?
– За газонами потрібно дуже ретельно доглядати. Звичайна трава тут не росте сама по собі. У хороше поле належить вкладати великі гроші, тож дешевше зробити штучний майданчик. На базі Райо чотири поля є штучними, а тільки одне – із природним трав'яним газоном.
На міських, селищних чи сільських стадіонах упродовж вікенду проводять по 3-4 матчі за день. Команд різного рівня вистачає. Плюс – навантаження у робочі дні через тренування. Трав’яний газон просто не витримає.
"Заняття у Райо Вальєкано – 600 євро на рік"
– Як ваш син потрапив у футбол?
– Мій Ярослав відразу почав ходити із м’ячем, – бере слово пані Руслана. – Скільки картин та ваз було перебито у квартирі – важко перерахувати. У 5 років записався до футбольної секції сам, і вже потім розповів мені про це. Якщо у доньки Валерії інтереси постійно змінюються, вона шукає, що їй подобається (найбільше – танці, малювання і тому подібне), то Ярослав як обрав м’яч, так і залишається йому вірним дотепер.
У нього в школі була футзальна команда. Грав за неї 5-6 років. Мав певні досягнення. Але команда розпалася. Потім вже було Райо.
– У Мадриді та його передмісті багато різних команд – Реал, Атлетіко, Леганес. Чому ваш вибір зупинився на Райо Вальєкано?
– Тому що цей клуб розташований практично поруч – нам їхати зовсім близько. Знайомі сказали: якщо син хоче спробувати себе у футболі, повинен приїхати у Райо Вальєкано для перегляду. Ярослав там побігав, пограв і через тиждень нам зателефонували повідомити, що готові взяти сина в академію. Нам із чоловіком зручно відвозити сина на тренування та матчі, а йому там подобається. Навіщо щось змінювати?
– Заняття футболу в Іспанії безкоштовні, чи за це потрібно платити?
– Потрібно платити. Приблизно 600 євро в рік. Сюди входить усе екіпірування (літня форма, зимова форма, тренувальний костюм, два комплекти ігрової форми). Тільки взуття потрібно обирати самому. У кожного тут свої смаки. Інші витрати бере на себе клуб.
– Як часто їздите на матчі і тренування сина?
– На футболі ми постійно. У нього тренування у понеділок та четвер. Я або чоловік веземо його туди, а потім забираємо. Якщо погода дозволяє, можна дивитися за тренувальним процесом. Кожної суботи у нього футбол. 100 відсотків хтось із нас присутній на матчі Ярослава.
– Чим, на вашу думку, відрізняється робота дитячих тренерів в Іспанії від роботи українських спеціалістів?
– Тут всі рівні. Немає значення, хто твій батько – буде грати найкращий футболіст. Є дуже ретельний підхід до гравця. Футболісти постійно рухаються у системі клубу: якщо хтось виглядає гірше, відправляють у команду С, а кращих підіймають у команду А. Це мотивує викладатися та працювати на 101 відсоток.
– Наскільки серйозно сподіваєтеся, що син стане професіональним футболістом?
– Мама дуже на це сподівається, робить все можливе для нього. Завжди підтримую сина у його починанні. Скільки не запитували, ким він хоче бути – завжди відповідав, що тільки футболістом. Його смаки із віком не змінюються.
– Які ще у нього таланти?
– Він добре грає у шахи. Завжди посідає у школі перші місця.
– Іспанія на рівні з Італією найбільше постраждали від коронавірусу. Як це змінило ваше життя?
– Поки ми ще не дуже зрозуміли наслідки. Вже три тижні сидимо закриті (розмова відбулася 30 березня, – Футбол 24), хоча чоловік працював до вчорашнього дня. Думаю, що це відчується з часом. Фінансові наслідки будуть серйозні. Тут головне – не хворіти. Наша знайома потрапила у лікарю. Дійсно, дуже багато людей хворіють та помирають. Можливо, після цього якось переосмисляться цінності. Людям важко перебудуватися, всі звикли до певного ритму життя та звичок. Наприклад, зранку пити каву у кафе. Ми з чоловіком також перейняли цю звичку.
"Добре, що є довіра Гвардіоли"
До розмови приєднується Ярослав Мудрий.
– Ярославе, на якій позиції ти граєш у Райо?
– Я виступаю на позиції лівого захисника. Можу також зіграти на лівому фланзі півзахисту, або навіть в атаці.
– В Іспанії вимагається тільки надійність у захисті, чи важливим є також вміння підключатися до атаки?
– Футбол не стоїть на місці, а часи, коли фланговий захисник працює тільки на оборону, вже минули. Нас вчать не тільки бути ефективними в оборонних діях, але й вміти ходити вперед, працювати по всьому флангу. Без якогось із цих компонентів важко розраховувати на успіх у футболі.
– Розкажи про турнір, у якому граєш.
– Це ліга з 16 командами. Граємо у два кола. Тобто, кожна команда має зіграти одна проти одної двічі.
– Ти є основним гравцем своєї команди?
– Так. Граю постійно. Якщо не на позиції лівого захисника, то у центрі оборони. Це залежить від кадрової ситуації та тактичного вибору тренера. Добре, що отримую можливість здобути більше футбольного досвіду та навиків. Це має знадобитися у майбутньому.
– Як побудована робота структури Райо Вальєкано?
– Кожен рік має свої категорії. Гравець може рухатися від більш успішної команди до більш слабшої. Все в його руках. Немає такого, щоб із футболістом прощалися, бо у нього щось не виходить. Він має можливість проявити себе в команді іншої категорії, а потім повернутися у сильнішу. Таким чином існує відразу 6 команд одного віку. Зрозуміло, що кількість старших команд – менша. Маю право грати проти футболістів свого віку або на рік старших, тобто 2003-04 роки народження.
– Позиція лівого захисника – твоя улюблена, чи тебе на ній побачили тренери?
– Спочатку грав на позиції форварда. В одному з матчів виникли проблеми з лівим захисником. Враховуючи, що я граю лівою ногою, вирішили мене там спробувати. Тренерам сподобалася моя гра. Так для мене ця позиція стала рідною.
– Спершу синові було непросто, – додає пані Руслана. – Кожен хлопчик хоче стати форвардом і багато забивати. Він не дуже хотів тут грати. Але зумів підлаштуватися під нові вимоги та розкритися на новій для себе позиції.
– Ярославе, які твої сильні сторони, як футболіста?
– Тут важко оцінювати, бо для цього є тренери. Але можу сказати, що добре працюю із м’ячем, маю хороший удар та непогані швидкісні якості.
– Розкажи про свої тренування.
– Тренування – абсолютно різні. Якщо перше більше направлене на фізичну підготовку, то друге – з м’ячем. Кожного разу тренер намагається побудувати процес так, щоб ми не звикали до чогось одного.
– Які мають бути характеристики, щоб стати успішним в іспанському футболі?
– Потрібно бути фізично сильним. Виконувати великий об'єм бігової роботи – як із м’ячем так і без нього. Крім того, технічно також потрібно бути добре готовим. Це – базові принципи.
– Наскільки тренер приділяє увагу гравцям?
– Дуже багато та дуже ретельно він працює. Підказує, що маємо робити, яких помилок припустилися. У нас є група для спілкування у соціальних мережах, де ми після матчу також можемо отримати зауваження або слова підтримки від тренера.
– Хто твій найулюбленіший лівий захисник?
– Найбільше імпонує лівий захисник Барселони Жорді Альба.
– Як оцінюєш гру Зінченка на цій позиції?
– Йому важко перебудуватися. Добре, що є довіра Гвардіоли. Це ключове значення для таких великих команд, як Ман Сіті. Оцінив би гру Зінченка на 8 балів із 10.
– Чи стежиш за українськими клубами або збірною?
– Ми з батьком дивимося матчі українських команд у єврокубках і не пропускаємо матчі збірної.
– Які твої симпатії у футболі?
– Завжди вболівав за Барселону. Мессі для мене – найкращий гравець. Імпонує футболіст Ліверпуля Мане. Це швидкі футболісти, які вміють обігрувати та втікати від суперника.
"Якщо доведеться обирати між Іспанією та Україною..."
– Громадянство у вашого сина вже іспанське? – запитую пані Руслану.
– Ми – українці. Ніколи цього не приховували. Але збираємося подавати на громадянство дітям. Їм потрібно вчитися. Маючи іспанське громадянство, вони уникнуть дуже багатьох проблем. Натомість буде багато плюсів, коли стануть громадянами Іспанії.
– Ярославе, наскільки популярний Райо у Мадриді?
– Тут на першому місці йдуть Реал та Атлетіко, а всі інші місцеві клуби – після них. Райо досить популярний у Мадриді, але не в Іспанії.
– На матчі першої команди приходить багато вболівальників?
– Їх вдосталь. Вихованцям клубу вхід на стадіон – безкоштовний. Декілька разів був болбоєм на матчах першої команди. Атмосфера на стадіоні дійсно хороша.
– Чи часто гравців молодіжних команд запрошують до першої команди Райо, або в іменитіші клуби?
– Такий процес відбувається. У нас є 16-річний хлопець, який вже тренується із першою командою Райо. Його навіть хотів запросити Реал, але він сам вирішив залишитися в Райо Вальєкано, бо так перспектив більше.
– Якщо тобі доведеться обирати між збірними України та Іспанії, на чиєму боці будуть симпатії?
– На боці України.
– А на пропозиції від українських клубів погодишся?
– Так.
Сергій Тищенко, спеціально для Футбол 24