Першого березня зупинилося серце Жюста Фонтена. Легендарний бомбардир збірної Франції дожив до 89 років...
Жюсту Фонтену належить унікальне досягнення, яке ніхто не може перевершити вже близько 65 років. Тринадцять голів у фінальній стадії чемпіонату світу-1958 записали його ім'я не тільки в історію французького футболу, а й світового.
Сім'я Фонтена інтернаціональна: його батько – француз, а мати – іспанка. Він народився 18 серпня 1933-го по той бік Середземного моря, в Марракеші. Не турбуючись про наступний день, Жюст бігав з м'ячем, що зовсім не подобалося його батьку, який мріяв, що син здобуде ступінь бакалавра. Фонтен втілив мрію батька, але й про свою не забув. Саме в Марокко він почав футбольну кар'єру.
Жюст виступав за Касабланку, з якою став чемпіоном серед юніорів. А потім на горизонті з'явилася Ніцца, яка запропонувала нападнику 80 тисяч старих франків на місяць (близько 1800 євро), підписний бонус і все було виплачено готівкою. У той час це – неймовірна сума, тим паче за молодого невідомого гравця.
За Ніццу Жюст відіграв з 1953 по 1956 рік. Він повністю виправдав суму, яку отримав за підписання контракту. За 83 матчі в активі Фонтена 52 голи. Він допоміг "орлятам" виграти чемпіонат Франції 1955/56 та Кубок Франції 1953/54. Не дивно, що ним зацікавився Реймс, який в той час перебував на піку своєї форми й був найкращою командою на національній арені.
Реймс став домом на довгий час. Фонте завоював разом із командою три чемпіонства 1957/58, 1959/60, 1961/62, ще один Кубок Франції 1957/58, Суперкубок 1958 і 1960. Із Жюстом шампаньці вдруге дійшли до фіналу Кубка європейських чемпіонів, але знов програли Реалу (0:2). На тому турнірі він став найкращим бомбардиром, забивши 10 голів. Його статистика за клуб неймовірна: 152 матчі, в яких він забив 145 м'ячів.
Як гравець Реймса, Фонтен вирушив на чемпіонат світу 1958 року. За збірну Франції він дебютував ще у 1953 році, але викликався нерегулярно. Він міг пропустити й цей турнір, але доля втрутилася в справу. Теді Сісовскі та Рене Бліар напередодні чемпіонату світу отримали травми, що дозволило Жюсту закріпитися в основному складі. Попри блискучу гру у національному чемпіонаті, на Мундіаль він приїхав у статусі маловідомого гравця. Але саме у Швеції Жюст вписав своє ім'я в історію футболу.
З першого матчу Фонтен показав свої бомбардирські якості. Він був прототипом сучасного форварда. Жюст добре володів двома ногами, гарно відкривався за спину та міг легко вирішувати моменти в один дотик. Зв'язка Копа – Фонтен була дивовижною: один організовував моменти, інший їх завершував.
У першому матчі проти Парагваю (7:3) Фонтен оформлює хет-трик на 24, 30 і 68 хвилинах. З цими голами пов'язана історія, яку важко собі уявити сьогодні. Як може у збірній чогось не вистачати? А у той час це була звична справа. Жюст залишився без взуття перед зустріччю і не було іншого варіанту, як позичити його у партнера по команді Стефана Брюї.
"На останньому тренуванні мої бутси луснули навпіл. На той час у нас не було запасних, ми мали чекати півфіналу. Я попросив Стефана Брюї, який мав такий же розмір взуття, як і я, і який не грав, позичити мені свої. Згодом я їх повернув. Напевно, вони опинилися після ЧС на смітнику", – згадував гравець в інтерв'ю.
Потім був дубль у ворота Югославії (2:3), гол шотландцям (2:1), дубль проти Північної Ірландії (4:0), один м'яч збірній Бразилії, покер у ворота Німеччини. Французи не виграли золото турніру, але привезли додому бронзу.
Мундіаль-1958 так і залишиться найкрасивішим моментом в житті Фонтена. За збірну Франції нападник провів лише 21 матч і все через шквал травм, які стали причиною того, що він закінчив кар'єру у 28 років. Фонтен забив за національну команду 30 голів і скільки він би зміг забити ще, якби не злощасний подвійний перелом великогомілкової кістки на лівій нозі в матчі проти Сошо! У січні 1961-го Жюсту знову зламали ту саму ногу. Це був початок кінця його футбольної кар'єри й завершення легенди про великого бомбардира.
"Мені було 26 з половиною, коли Туре зламав мені гомілкову та малогомілкову кістки. Потім він приходив до мене, в лікарню, в мій будинок... Він клав мені голову на руки, і я мусив його підбадьорювати! Пізніше він став хрещеним батьком мого сина", – розповідав Фонтен.
Травма ніколи не давала про себе забути. Упродовж всього життя він кульгав. Той страшний випадок залишився з Фонтеном назавжди, але не відібрав жагу до життя, до нових пригод.
Скориставшись страховою виплатою, Фонтен купив невеличкий спортивний магазин у Тулузі. Він ніколи не залишався осторонь футболу, це була його головна пристрасть. Звідси бажання допомогти. Шістдесяті роки ознаменовані боротьбою професіональних гравців за свої права, яка призвела до створення союзу UNFP (Національний союз професіональних футболістів). Фонтен очолив спілку і боровся за права футболістів з 1961 по 1964 роки. Його перша велика перемога здобута вже наприкінці терміну. UNFP добився виплат після закінчення кар’єри гравцям, які б допомогли в перепідготовці. Протягом цих років Фонтен допомагав футболістам, які отримали травму, знайти новий клуб і підписати контракт за вигідних умов. Він своїм прикладом показував, що життя триває навіть після завершення кар’єри. Жюст завжди говорив, що найбільше пишається не 13 голами, а тим, що зміг допомогти створити спілку, яка б захищала інтереси футболістів.
У 1962 році Фонтен отримав тренерську ліцензію. Перша його спроба вщент провалилася, але він завжди згадував це з усмішкою. Та й про який успіх можна говорити, коли 34-річного фахівця кидають відразу у збірну Франції. Після двох товариських матчів, які "сині" програли, французька преса розкритикувала Жюста і це поставило крапку у відносинах з національною командою. Він назавжди залишився її прихильником, але ніколи більше не намагався стати тренером.
У 70-х з'явилася на світ нова команда – ПСЖ. Через три роки Фонтен стане її головним тренером. Після двох сезонів його звільнять, але і в цьому випадку він записав своє ім'я в історію. Саме Жюст вивів парижан у перший дивізіон. Як тренер, він провів у столиці 137 матчів, здобув 60 перемог, 37 нічиїх і зазнав 40 поразок. Далі буде Тулуза і збірна Марокко. Він завершив з футболом там, де все почалося.
"Я можу похвалитися тим, що я єдиний, хто вивів ПСЖ до першого дивізіону, тому що з того часу вони не вилітали!" – говорив тренер.
Після тренерських пригод на Жюста Фонтена чекало спокійне життя: працював в Аdidas, управляв двома магазинами, писав про футбол, записував пісні та, як експерт, приїжджав на телебачення. Він не зупинявся, не впадав у відчай і заново знаходив себе. Фонтен вмів насолоджуватися тим, що в нього є.
З чемпіонату світу 1958 року в нього не залишилось пам'ятних речей. У той час не існувало премій The Best від ФІФА, "Золотий м'яч" дістався Копа, а нагорода "Золота бутса" з'явилася лише через десятиліття. Цю несправедливість майже через 40 років виправить найкращий бомбардир чемпіонату світу 1986 року Гарі Лінекер.
"Одного разу, коли я був на матчі Барселони, хлопець завів зі мною розмову на трибунах. Я сказав йому, що забив кілька голів у минулому, у збірній Франції. Він запитав, як мене звати. Коли я назвав своє ім'я, він розповів все, що знав про мене. Тим хлопцем був Лінекер. У 1997 році він приїхав взяти у мене інтерв'ю для програми, яку вів на BBC. І саме тоді він приніс мені величезне задоволення, подарувавши "Золоту бутсу", – ділився спогадами Жюст.
Ще одна нагорода, якою пишався Фонтен – Орден почесного легіону. Відзнака за все, що він зробив для Франції та французького футболу. Його він отримав у присутності всієї сім'ї з рук президента у 2013 році.
Фонтен не тримався за свій рекорд, але й ніколи не забував про нього. Наразі важко собі уявити, що з'явиться футболіст, який зможе повторити досягнення Фонтена.
"Рекорди створені для того, щоб їх перевершувати, чи не так? Якби хтось сказав мені, що це триватиме щонайменше п'ятдесят шість років (на момент інтерв'ю у 2014 році, – Футбол 24), я б ніколи не повірив. Я навіть вважаю, що це один із найстаріших чинних рекордів у спорті. Це як добре вино: що старішим воно стає, то ціннішим".
Історія Фонтена надзвичайна. Він не перемагав на великих турнірах, він не вигравав п'ять чи сім "Золотих м'ячів", його полички не були усіяні різноманітними особистими нагородами. Але він дав дещо більше майбутнім поколінням – мету. Це поштовх до нових звершень, до нових рекордів.
"Вісімнадцять ударів, 13 голів, 1 стійка, 1 поперечина. Мене звати Жюст, не забувайте про це"...