Український легіонер бельгійського Мехелена дав відверте інтерв'ю Мартіну Діце. А німецький колега люб'язно поділився матеріалом із "Футбол 24".
23-річний Мар'ян Швед пережив кілька злетів і падінь: Прем'єр-ліга України з Карпатами у віці 17 років, Севілья у 18, повернення додому через два роки, а далі Селтік у Ґлазґо за вражаючу суму 2 мільйони євро, і врешті гра на правах оренди у Мехелені. Коли дехто вже втратив віру в нього, він почав отримувати більше ігрового часу в грудні минулого року та виправдав довіру свого менеджера сильними виступами на полі, стаючи на наших очах одним із ключових гравців своєї команди.
У докладному інтерв’ю, яке він нам дав, ми познайомилися з Мар’яном, як із дуже симпатичним та вдумливим молодим чоловіком. Він розповів про своє життя в Бельгії, становлення у Львові, а також клуб, який він любить.
"Живу на 28-му поверсі"
– Як ти зараз почуваєшся?
– Все добре. У мене була травма, але я повністю відновився і готовий грати.
– Ти прожив у Бельгії кілька місяців. Як тобі життя тут?
– Через пандемію я насправді не мав можливості особливо порозглядатися навколо. Я мешкаю в Брюсселі і моє життя зараз виглядає таким чином: тренування, повернення додому, тренування, повернення додому.
– Чому ти обрав Брюссель? Ти сам знайшов цю квартиру?
– Квартиру мені знайшов клуб, я поглянув і погодився. Вона на 28-му поверсі і мені це дуже подобається.
– І ти не зміг дослідити регіон, трохи порозглядатися по околицях?
– На початку я гуляв, оскільки, коли ми приїхали, ще не було всіх цих обмежень. Ми прогулювалися Брюсселем, побували в Голландії, ходили в ресторани.
– Сподобалися місцеві страви?
– Я харчуюся однаково, де б не перебував – чи то в Україні, чи за кордоном – їм увечері пасту, м'ясо, рибу, тому я не куштував місцеві страви.
– І ти ще не спробував бельгійську картоплю фрі? Чи бельгійське пиво?
– Ні, не спробував. Це не надто здорово для спортсменів.
– Багато твоїх товаришів по команді в Мехелені – бельгійці, і більшість розмовляють фламандською. Чи вдалося тобі підхопити від них якісь слова?
– Насправді – ні. Поміж собою вони спілкуються фламандською, але щоразу, коли розмовляють зі мною, вони всі переходять на англійську.
– Коли ходив у ресторани до пандемії, як ти спілкувався?
– У ресторанах всі розмовляють англійською, не було ніяких проблем.
– Чи складно інтегруватися в команду, якщо ти не знаєш місцевої мови?
– На початку мені було важко, оскільки я не грав. Але пізніше, коли почав забивати голи, приносити користь команді, все відразу налагодилося.
– Тож коли ти граєш добре, товариші по команді цінують тебе більше?
– Абсолютно, 100%. Це однаково скрізь у світі.
– Ти вже багато чого розумієш без перекладача. Чи брав уроки англійської з моменту виїзду зі Львова?
– Ну, я почав більше розуміти, бо вже досить довго пробув у Шотландії, а зараз тут. Постійно чуючи англійську мову навколо себе, я зараз майже все розумію, але мені все ще важко розмовляти англійською.
У Шотландії раніше я мав вчителя англійської мови, але місцевий акцент насправді важко зрозуміти. Навіть зараз я б ще багато чого не розумів, вони мають свої специфічні слова. Загалом, у мене немає особливої схильності до мов. Але з англійською мовою, яку знаю, я розумію все, що пов’язано з моєю професійною діяльністю, тому проблем немає.
– У матчі проти Васланд-Беверен ти забив два голи, а також виконав гольову передачу, отримав оцінку 9 з 10 у бельгійській спортивній пресі, що трапляється дуже рідко. Здається, це свідчить про те, що ти дійсно зробив великий крок вперед.
– Звичайно, ця гра мені вдалася повністю, і важливо, що ми перемогли. Я стараюся грати добре у кожній зустрічі, інколи це приносить результат, інколи – ні. Останнім часом ми грали дуже добре, здобули серію перемог, але траплялися і поразки. Знаєте, існує ще елемент удачі – іноді можеш грати дуже добре, але не вдається забити гол, і навпаки – можеш грати не дуже добре, але забиваєш. У будь-якому випадку найголовніше – це перемога нашої команди.
– Якби у момент, коли ти виїжджав зі Львова, у тебе був досвід, який маєш зараз, чи зробив би ти щось по-іншому?
– Якщо ви запитуєте, чи це було добре рішення приєднатися до Селтіка, мені важко дати однозначну відповідь. Там ситуація склалася для мене несприятливо, бо я не грав. Але якби я пішов до якогось іншого клубу, не можу знати, чи там все пішло б краще. Так, в іншому клубі я, можливо, зміг би отримати більше ігрового часу, але міг також опинитися в тій же ситуації, що і в Селтіку. Тут немає ніякої певності. Те, що сталося, просто сталося. Я не можу це змінити.
– У Мехелені тобі знадобилося 3 місяці, щоб отримати пристойну кількість часу. Наскільки ти щасливий зараз, коли нарешті можеш показати, на що здатний?
– Я радий, що виходжу на поле і граю за команду. Коли прийшов, мені було важко, бо я не грав, зараз почуваюся набагато краще. Як футболіст, ти повинен грати, в якій команді ти б не був – вдома чи за кордоном. Де ти будеш грати і приносити користь клубу, там і будеш щасливий.
"Коли приходив на тренування, ще практично спав"
– На початку ти часто навіть не потрапляв у склад. Що ти тоді думав? Як аналізував ситуацію? Можливо, панікував?
– Я не панікую. Я чекав свого шансу і розумів, що потрібно наполегливо працювати і докладати зусиль. На початку у мене було мало можливостей, щоб проявити себе. Але потім тренер дав це інтерв'ю, і після того інтерв’ю все пішло вгору. Я побачив для себе шанс, якого не бачив раніше, і я трошки змінився. Я отримав заохочення з боку тренерів, я почав більше старатися на тренуваннях. Після цього справи швидко налагодились, і ще так вдало склалося, що я забив в останній грі року, коли вийшов на заміну. Головне не те, як ти почнеш сезон, а те, як його закінчиш.
– Можливо, тренер Вутер Вранкен почав більше довіряти тобі ще й тому, що ти щось змінив після того інтерв’ю?
– Можливо, саме так було. Я, фактично, почав більше тренуватися.
– Справа була лише в тренуваннях?
– Важко сказати, бо у час пандемії відбулося багато змін. Раніше мені дорікали, що я приходив останнім і йшов першим із тренувань. Звичайно, це не справляє хорошого враження. Ми збиралися на тренування о 08:00 ранку, це було надто рано для мене, я практично, коли приходив, ще спав. Після тренування ми всі разом обідали, відповідно, я приїжджав додому набагато пізніше і не міг повноцінно відпочити. Тобто, розклад клубу не співпадав із моїми біоритмами.
Зі змінами, спричиненими коронавірусом, змінилися наші командні процеси, є більше обмежень, але це, на диво, полегшило мені життя. Тренування вже не починаються рано-вранці, немає командного обіду і я маю можливість при потребі подрімати в обід годину чи дві.
– Що саме ти маєш на увазі, кажучи, що почав більше тренуватися?
– Насправді, це серйозніше тренування з командою, а не витрачання більшої кількості часу на тренування. Я просто став більш зосередженим і мотивованим. Цьому, звісно, також сприяли матчі, в яких я брав участь, зокрема зараз, коли ми граємо добре і можемо досягти чогось як у лізі, так і в Кубку, де вийшли у чвертьфінал (після розмови Мехелен вже встиг вилетіти від Генка, – Футбол 24).
– Чи досягнув ти зараз найвищого рівня у своїй кар’єрі?
– Найвищий рівень буде, коли я гратиму в Лізі чемпіонів (Усміхається).
– Чи коли-небудь раніше ти грав краще, ніж тепер?
– (Усміхається) Не знаю. Можливо, я раніше не грав краще, ніж зараз. Але, ви знаєте, все це потрібно розглядати в контексті. Коли грав в українській Прем'єр-лізі, я забивав найсильнішим командам – і Динамо, і Шахтарю, і Зорі. Тоді мене також викликали до національної збірної України. Звичайно, я знаю, що бельгійська ліга сильніша. Важко сказати, чи зараз у мене кращий рівень, чи ні.
"В Україні, коли люди бачать, що ти ображений, вони підходять поговорити з тобою"
– У Карпатах ти грав разом з Ігорем Пластуном, який зараз, як і ти, виступає в Бельгії. Чи контактуєш із ним?
– Він був моїм товаришем по команді в моєму першому сезоні у Карпатах, коли мені ще було 17 років. Звичайно, я його дуже добре знаю. І я знайомий також з іншими українськими гравцями – Яремчуком, Безусом, Михайліченком, Соболем. З Ігорем я контактую. Ми не зустрічалися, але іноді розмовляємо телефоном, може, раз на місяць.
– То про що ви говорите?
– На початку ми спілкувалися про футбол, потім я радився з ним і про інші справи, бо він вже тут довше живе.
– Про що саме? Твою кар’єру? Давні часи в Карпатах?
– Щодо нашої кар’єри, так. Але не про старі часи у Львові – вже пройшло багато часу і ми бачилися після того у збірній.
– Чи контактував ти з українцями, які мешкають у Бельгії?
– Ні, не дуже. Я не можу гуляти чи їздити так, як хотів би, через правила щодо коронавірусу. І моє життя розписане по хвилині: прокидання, тренування, повернення додому, обід, сон, можливо, пограти в якусь гру протягом години, поїхати до супермаркету, купити їжу, приготувати, поїсти, трошки перепочити, заснути.
Але, до речі, в гості до мене приїхав мій друг дитинства, і це справді приємно, нам є про що поговорити. Школярами ми грали разом у Карпатах, але він не став професіональним футболістом. Тоді ми проводили стільки часу разом, що декому навколо це навіть не подобалось (Сміється).
– Схоже, ти зараз повністю інтегрований у свою команду. Що б ти порадив молодому українському гравцеві, який планує продовжити кар'єру в Бельгії?
– (Сміється) Якби це був молодий гравець із подібним характером, як у мене, хто легко ображається, я б сказав: “Не будь таким”. В Україні, коли люди бачать, що ти ображений, вони підходять поговорити з тобою і запитати, у чому справа. Тут такого немає. Це справді залежить від вас, і ви не повинні очікувати, що інші вас втішатимуть. Тож: не ображайтесь, не сприймайте все близько до серця, не концентруйтеся на таких речах – просто продовжуйте працювати і грати.
– Чи мали інші українські гравці схожий досвід?
– Залежить від характеру, і це трохи питання впевненості в собі. Молоді гравці більш чутливі, менш впевнені у собі і їх можна легше образити. Такий гравець, як Ігор Пластун, має набагато більше життєвого досвіду, йому 30 років. Тож моя порада скоріше для таких молодих гравців, як я.
– Чи підтримуєш контакт з іншими українськими гравцями у Бельгії через групу WhatsApp?
– Так, звичайно, є така група. Але я особисто там нічого не пишу.
– Така група є й у гравців Мехелена?
– Так, звісно. Така група є в кожній команді. Але я теж там не дуже пишу.
– Чи допомагають такі групи інтегруватися?
– Для інтеграції, насправді, важливе лише одне: потрібно грати з командою, грати добре, досягати результатів – тоді тебе автоматично приймають у колектив. Це наша професія, і це насправді має найбільший вплив. А у групах люди жартують, діляться кумедними фотографіями для позитивних емоцій, однак це не має аж такого великого значення. Наше завдання – грати у футбол, а не спілкуватися у групі.
Також для мене, як для іноземного гравця, є ще один аспект: я приїхав сюди не розважатися, мені платять гроші і я повинен забивати, відпрацьовувати на 100 відсотків, а не халявити. У мене таки інша ситуація, ніж у місцевих гравців. Якщо команда бачить, що ти недопрацьовуєш, тебе не акцептують.
"Міг підписати контракт із Динамо"
– Наприкінці цього сезону закінчується термін твоєї оренди в Мехелені. Чому ти надав би перевагу: повернутися до Селтіка, чи щоб Мехелен використав пункт про викуп, аби підписати тебе на постійній основі?
– На даний момент ситуація така: мені потрібно буде повернутися до Ґлазґо після цього сезону, оскільки я маю з ними контракт. Але що буде потім – я не знаю. Можливо, я залишусь тут, можливо, буду в іншій команді, тоді все це потрібно буде вирішити за один-два місяці.
– Чи вважаєш ти, що якби повернувся до Селтіка, твій інтеграційний процес був би простішим завдяки досвіду, накопиченому тут, у Бельгії?
– Наразі мені важко про це судити. Команда та ж сама, що була тоді.
– Але буде новий тренер?
– Так, Леннона недавно звільнили, але ми поки не знаємо, хто прийде на його місце. Можливо, це буде аж улітку.
– Тож якщо ти повернешся, найголовнішим для тебе буде грати.
– Звичайно. Це скрізь однаково, незалежно від того, в якому ти клубі.
– Твій старий клуб Карпати потрапив до Другої ліги і зазнає після останнього сезону великих труднощів. Як ти оцінюєш їхні шанси на виживання? Як думаєш, чи є у них шанс виступити у Першій лізі після літньої паузи?
– Я думаю, що є хороший шанс наступного сезону побачити їх, я маю на увазі старий клуб, у Першій лізі – і якщо у них все вийде, то зі старою емблемою, а не з новою!
– У Львові є люди, які не довіряють новому власнику та його керівництву, кажучи, що вони – аферисти. Але ти так не вважаєш?
– Я так не думаю, тому що знаю Смалійчука. Я не кажу, що він для всіх хороший. Для мене він нічого поганого не зробив, і для клубу він нічого поганого не зробив. Дехто каже, що він “потопив” Карпати. Але він цього не зробив. Він перебрав клуб із великими проблемами, але не він їх створив.
– Якби ти коли-небудь вирішив повернутися в Україну і виступати за український клуб, який би вибрав?
– У мене були дві нагоди, коли я міг підписати контракт із Динамо. Але в Україні для мене існує лише один клуб.
Інтерв'ю: Валері ван Авермает і Мартін Діце – на Karpaty-lviv-nachrichten.com
Авторський переклад на українську мову спеціально для Футбол 24