Інтерв’ю "Футбол 24" із екс-хавбеком збірної України, який упродовж 4 років виступав у німецькому чемпіонаті.
Андрій Полунін – однин із перших українців, які переїхали у клуб топового європейського чемпіонату. Здобувши із Карпатами "бронзу-1998", хавбек одягнув футболку Нюрнберга. Його дебют у Бундеслізі був не менш яскравим, ніж у Ярмоленка. У стартових турах Полунін забив 2 голи. Однак потім втрутилися нефутбольні обставини.
У розмові з "Футбол 24" Андрій Полунін пояснив, що ж трапилося, пригадав найцікавіші моменти німецького етапу кар’єри, а також дав своєму тезку із дортмундської Борусії кілька цінних порад.
"Працевлаштуватися допоміг Штанге"
– Німецький етап кар’єри розпочався для вас із Нюрнберга. Проте трохи раніше ви могли опинитися у Герті та Кайзерслаутерні…
– Так, я був на перегляді у цих клубах. Чому не домовилися – навіть не знаю. Можливо, за мій трансфер вимагали надто велику суму. Упродовж півтора року побував на переглядах в Австрії, Швейцарії, Голландії.
– А потім ви здобули "бронзу" із Карпатами. Не хотіли залишитися у Львові ще на сезон?
– Ще в квітні, коли грав за Карпати, поїхав у Нюрнберг вперше. Чемпіонат закінчився, мені знову зателефонували з цього клубу. Сума трансферу (близько 1,3 мільйона марок) влаштувала обидві сторони. Якби не домовленість, то, звісно, я б нікуди не поїхав і залишився в Карпатах.
На фото: Андрій Полунін – третій праворуч у нижньому ряду
– Цьому переходу посприяв Бернд Штанге, під керівництвом якого ви грали у Дніпрі…
– Так. Коли я підписував контракт із Нюрнбергом, Бернд навіть приїхав до офісу і виконував функції перекладача. Завдяки Штанге вікно в Європу прорубав не тільки я – Скрипник і Максимов також опинилися в Німеччині. Цей тренер мав серйозні зв'язки і контакти з багатьма клубами. Допоміг нам працевлаштуватися.
Понад мільйон марок за один трансфер – це була подія для українського футболу. Адже Шевченко в Мілан перейшов трохи пізніше. Ми ж зі Скрипником та Максимовим – одні з перших, хто поїхав виступати у хорошому європейському чемпіонаті.
– Справді, ви переходили в топ-чемпіонат. Лячно було?
– Так, не приховуватиму – я хвилювався. Бундесліга – один із провідних чемпіонатів. Але це – приємне хвилювання. Мені на той момент було 27 років і дуже кортіло спробувати, чого ж я вартий на високому рівні. Підписав контракт на 3 роки. Повернувся, отримав робочу візу, і коли винайняв квартиру, то перевіз у Німеччину свою сім'ю.
– Німецьку мову вивчали "з коліс"?
– Не зовсім. Я німецьку вивчав у школі, тому загальне поняття мав – умів читати. Великого словникового запасу, звісно, не було. За перших кілька місяців втягнувся. Загалом провів у Німеччині 4 роки. Коли повернувся в Україну, то вже спокійно розмовляв німецькою.
"Отримав гроші, але втратив футбол"
– Якими були перші дні у Нюрнбергу?
– Я приїхав, підписав контракт і через кілька днів вирушив із командою на збори в Австрію. Мені поталанило, що за Нюрнберг виступав Саша Чіріч, македонський нападник, який володів російською мовою – вивчав її у школі. Він взяв мене під своє крило. Кілька тижнів я навіть мешкав у його домі. Також у команду прийшов чеський форвард Павел Кука, віце-чемпіон Європи. Тісно спілкувалися, товаришували.
У Німеччині я зіткнувся із зовсім іншим життям. Наприклад, потрібно було самому піти в банк і відкрити рахунок. В українських реаліях 90-х років із таким не доводилося мати справи. Багато виникало побутових нюансів. До того ж, поки сім'я ще не переїхала, дуже скучав за рідними. Взимку одразу ж полетів на Батьківщину. Зате потім, коли адаптувався, упродовж року не приїжджав в Україну. Контраст між обома країнами був просто величезний – за рівнем життя, за рівнем усього.
– Ваші емоції від дебютного матчу у Бундеслізі?
– Грали із Гамбургом. Я вийшов на поле і забив гол. Нюрнберг був близький до перемоги, але наприкінці матчу ми пропустили від Тоні Єбоа – 1:1. Мій дебют можна назвати вдалим. Ще через кілька турів я розписався у воротах франкфуртського Айнтрахта.
На фото: Андрій Полунін (праворуч) у матчі з Гамбургом
– Яким прізвиськом вас охрестила команда?
– Все просто – вони скоротили прізвище до 4 літер. Вийшло – Полу.
– Загалом у сезоні 1998/99 ви зіграли небагато – 16 матчів. Не мали твердого місця в основному складі, чи лікувалися від травми?
– У першому колі я відіграв практично всі матчі. А взимку прибрали тренера, який мене запросив у команду. Я ще виходив на поле у спарингах під час зборів. Відновився чемпіонат, а я сиджу в запасі. Чому? Виникли нюанси з особистим контрактом. Клуб повинен був оплачувати мені квартиру, натомість до пори, до часу я це робив із власної кишені. Коли підняв це питання, втратив місце в основному складі. Принаймні, саме таку причину озвучили мені люди, які намагалися допомогти у вирішенні проблеми. У другому колі практично не грав.
Нюрнберг демонстрував все гірші результати, хоча у команду перейшов знаменитий голкіпер Андреас Кепке, чемпіон Європи та світу. Він, а також Чіріч та Кука підходили до керівництва клубу, щоб замовити за мене слово. Але – марно. Я грів лаву через нефутбольні причини.
Як бачите, така несправедливість є і в Європі. Я спілкувався із багатьма легіонерами. Вони розповідали цікаві речі. Наприклад, підписуєш контракт із клубом. За певну кількість зіграних матчів, приміром – 20, передбачені бонуси. Зіграв 19, а потім тебе банально не ставлять у склад.
– Вам вдалося відсудити свої гроші?
– Так, якусь певну частину мені сплатили. Я отримав гроші, натомість втратив футбол (Усміхається). Тепер думаю: можливо, варто було заплющити на це очі і не судитися. Грав би собі далі.
– Андреас Кепке. Чим він вам запам’ятався?
– Це дуже порядна людина. Він тоді приїхав із Марселя. У нас склалися хороші стосунки. На тренуваннях Кепке побачив та оцінив мої можливості, тому й ходив до керівництва просити за мене. Нюрнберг боровся за виживання. Але, в підсумку, таки вилетів у другу Бундеслігу.
– Причому, це було дуже епічно…
– В останньому турі нам вистачало на власному полі не програти Фрайбургу. Натомість Айнтрахт, конкурент Нюрнберга, повинен був обігрувати свого суперника з різницею в 4 м'ячі, плюс – сподіватися на нашу поразку. У це важко повірити, але все сталося саме так: Нюрнберг програв, Айнтрахт переміг із потрібним рахунком.
"Фанати Санкт-Паулі нас роздягнули"
– Після невдалого сезону ви перейшли у Санкт-Паулі, клуб другої Бундесліги…
– Так, я розумів, що у Нюрнбергу вже не гратиму. А тут надійшла пропозиція від Санкт-Паулі – чому б ні? Тим паче, за цю команду виступав росіянин Юрій Савічев.
– Гамбург красивіший, ніж Нюрнберг?
– Обидва міста – красиві. Гамбург – великий порт. Нюрнберг – компактніший, спокійніший.
– Уболівальники Санкт-Паулі – значно відоміші, ніж сам клуб. Вони дотримуються лівих поглядів, серед них дуже багато представників секс-меншин.
– Стадіон "Міллернтор" розташований буквально за 500 метрів від так званої вулиці "червоних ліхтарів". На трибунах збиралася своєрідна, різношерста публіка. Що для мене було по-справжньому незвично: вболівальники Санкт-Паулі практично не критикують своїх футболістів за невдалі матчі. Після останнього поєдинку в чемпіонаті фанати нас роздягнули – футболки, шорти, гетри розібрали на сувеніри.
Вони вболівали дуже самовіддано. Використовували прапори із зображенням Веселого Роджера, адже прізвисько команди – "пірати". У нас навіть клубний автобус був оформлений у такому піратському стилі. Дуже прикольно.
Я насолоджувався перебуванням у Санкт-Паулі. Рівень другої Бундесліги – також дуже пристойний. Пригадую, грали ми із Нюрнбергом і я зумів розписатися у воротах свого попереднього клубу. До речі, ворота захищав Кепке. Приємно було відзначитися у такій грі.
– Зі Скрипником та Максимовим, які виступали у Вердері, ви бачилися часто?
– Коли я перебував у Нюрнбергу, то зустрічалися не часто. Все-таки відстань між нашими містами становила близько 600 кілометрів. Натомість, коли переїхав у Гамбург – до Бремена було рукою подати, якихось 120 кілометрів. Там ще Олексій Куриленко в той час виступав – за Енергі (Коттбус). Це – Східна Німеччина, але ми також регулярно спілкувались.
Як українці феєрили у Бундеслізі. Топ-20 фото "старої школи"
– Третя і остання німецька команда у вашій кар’єрі – Рот-Вайсс із міста Ессен. Які спогади про цей період?
– Рот-Вайсс – дуже стара команда. Кілька десятиліть тому вони грали в елітному дивізіоні, ставали чемпіонами Німеччини, здобували національний Кубок. У період новітньої історії клубу Рот-Вайсс постійно ставить перед собою амбіційні завдання підвищитися класом, однак їм це не вдається. За мірками третьої ліги, у якій ми грали, рівень зарплат Рот-Вайсса – дуже високий. У складі виступали голландські, югославські легіонери. Але постійно щось ставало на перешкоді серйозним досягненням.
– Найкрутіший футболіст, проти якого ви грали у чемпіонаті Німеччини?
– Усі футболісти Баварії Оттмара Хітцфельда. Мюнхенці, до речі, у тому сезоні не впустили київське Динамо до фіналу Ліги чемпіонів. Еффенберг, Елбер, Маттеус, Кан, Єреміс, Куффур… А ще відзначив би гравців дортмундської Борусії Томаса Хесслера та Андреаса Меллера.
– На Октоберфесті хоча б раз побували?
– Коли виступав за Нюрнберг, ми їздили туди всією командою. Принесли нам по літровому кухлеві пива. Посиділи кілька годин – і все. Ніхто не зловживав алкоголем – навколо ж преса, фотографи (Усміхається).
"Ярмоленко не повинен повторити помилки Коноплянки"
– Як вважаєте, коли було важче адаптуватися у Німеччині: тоді чи зараз?
– Звичайно, що тоді. Адже Союз розпався, футболісти були неготові до нової реальності. Те, скільки ми тоді заробляли, – це просто смішно. Ярмоленко поїхав у Німеччину абсолютно забезпеченою людиною. Більше того, сучасні футболісти більш адаптовані до життя в Європі – завдяки інтернету і можливості подорожувати різними країнами. Взяти хоча б ті ж банки. У 90-х ми в Україні отримували гроші на руки. Тим часом у Німеччині вже функціонував інтернет-банкінг, на зразок Приват 24. Все було в новинку.
Хоча і зараз не все так просто. Інша країна, інша мова, менталітет. Так чи інакше потрібен певний час на адаптацію. Дуже важливо наполегливо взятися за вивчення мови. У клубі хочуть бачити, що ти прагнеш інтегруватися у їхнє середовище, жити і працювати там. Коли робиш успіхи – тебе заохочують. А якщо "забиваєш" на мову, поводишся зверхньо, – справи не клеїтимуться.
– Дебют Ярмоленка за Борусію оцінюєте на 5 з плюсом?
– Так. У першій грі в нього не все вдавалося, зате в наступних матчах було просто супер. Дай Боже, щоб Ярмоленко продовжував у тому ж дусі. Дуже приємно, що футболісти із нашої першості можуть гідно виступати у топовому чемпіонаті.
– Не побоюєтеся, що стартовий азарт Ярмоленка може швидко згаснути, як це трапилося із Коноплянкою в Севільї?
– Цього б не мало статися. У Ярмоленка вже є досвід Коноплянки. Тобто, він не повинен повторити помилки Жені, від якого вимагали більше відпрацьовувати позаду. Спади бувають у кожного футболіста. Головне – інтегруватися.
Щоправда, особисто мене насторожив випадок після матчу із Фрайбургом. Ярмоленко вийшов на останні 10-15 хвилин, не зумів себе проявити, після чого відмовив журналістам у коментарі: "Не сьогодні". Ось цього не потрібно робити. У Німеччині преса спроможна дуже сильно впливати на все. Якщо ти не спілкуєшся із пресою – вона тебе просто знищить. Був випадок, коли журналісти зняли Берті Фогтса із посади головного тренера збірної Німеччини. Тож навіть якщо зіграв невдало, мусиш приділити журналістам хоча б хвилину-дві. Кажу це з власного досвіду. Важливо відповідати на їхні запитання, аби вони бачили, що ти не закритий.
– За кого вболіватимете у Рурському дербі, запланованому на 25 листопада?
– Я вболіватиму за українських футболістів – щоб обидва показали себе з якнайкращого боку. Щоб Ярмоленко та Коноплянка стали прикладом для наших молодих хлопців і довели: український футбол також чогось вартий.