"Наш салют привів у бойову готовність американську армію". "Підлеглий Саддама" – перший іноземний тренер в історії українського футболу
"Футбол 24" – про Бернда Штанге, який першим серед європейських спеціалістів ризикнув приїхати у маловідому країну, у незрозумілий чемпіонат.
Паулу Фонсека, Мірча Луческу, Хуанде Рамос, Бернд Шустер, Невіо Скала. У цьому переліку відомих європейських спеціалістів бракує одного прізвища – Штанге. Воно дуже важливе для загальної мозаїки, позаяк його власник став першопрохідцем в історії української Вищої ліги. У 1995-му гер Бернд приїхав у "Дніпро" і взявся наводити євроремонт у напіврозваленому клубі.
Можливо, у нього був особливий талант до мистецького діалогу з м’ячем. А можливо й ні. На долю 22-річного хлопця із Східної Німеччини випало серйозне розчарування – наслідки важкої травми унеможливили подальшу кар’єру. Але Штанге завбачливо готував запасний аеродром – паралельно навчався у Німецькій вищій школі фізичної культури, де отримав тренерський диплом.
У 22 роки він розпочав тренувати молодіжку одного з грандів НДР – "Карл Цейсс". Через рік увійшов до тренерського штабу першої команди. А у 28-річному віці самостійно очолив клуб!
Потім – національна збірна НДР. Штанге планомірно підібрався до посади головного тренера, яку обіймав 4 роки. Впала Берлінська стіна, а гер Бернд, не досягнувши помітних успіхів із "Гертою" та "Лейпцигом", зненацька виринув в Україні. Це вже потім стало зрозуміло: Штанге – пілігрим і йому цікаво відкривати для себе футбольну екзотику. Натомість у середині 90-х приїзд тренера, який не так давно протистояв збірній СРСР і персонально – Валерію Лобановському, був приємною дивовижею.
Усе вирішили гроші Ігоря Бакая, олігарха, так званого "газового короля". Впевнившись, що з фінансами проблем не буде, а перед командою ставляться амбіційні завдання, Бернд Штанге очолив "Дніпро" у квітні 1995-го. Перехопивши віжки в Олександра Лисенка, німець провів 11 матчів – 7 перемог, 2 нічиї та 2 поразки. У підсумку – "бронза". До "Чорноморця" і "Динамо" було далеченько, зате вдалося випередити "Шахтар", а це – успіх.
Нові інвестори хотіли одразу ж бачити "Дніпро" в єврокубках. І мрія ця була дуже реальною – команда Штанге пробилася у фінал Кубка України, здолавши у вирішальних весняних раундах "Темп" і "Таврію". Але на "Олімпійському", у матчі з "Шахтарем", розігралася справжня драма, свідками якої стали 42 тисячі глядачів.
"Дніпро" відкрив рахунок у середині першого тайму (відзначився Олександр Захаров), однак наприкінці основного часу Ігор Петров перевів дуель в овертайм. Дійшло до серії пенальті. Футболісти обох команд виконали 13 вдалих ударів поспіль, і лише дніпрянин Борис Фінкель схибив на 14-й спробі. Кубок поїхав у Донецьк, туди ж восени приїхали єврокубки. А для Штанге ця невдача досі залишається найемоційнішим спогадом про роботу в Україні.
Тоді ж, влітку 1995-го, здавалося, що все тільки розпочинається. Німецький спец закотив рукави і енергійно розгрібав авгієві стайні інфраструктури "Дніпра". У роздягальнях холодний душ? Потрібно гарячий. Футболісти п’ють квас і газовану воду? Неподобство! Пиво? А пиво – можна. У розумних кількостях і у відповідний час, звісно ж. Кажуть, що перша газонокосарка у "Дніпрі" з’явилася також із подачі Штанге.
"Вмійте бути професіоналами", – любив наголошувати тренер у розмовах із своїми підопічними. За спізнення чи неакуратний вигляд Штанге безжально штрафував на… 1 долар. Таких випадків щоразу ставало менше – футболісти робили висновки + поважали тренера. Адже він дозволяв їх сім’ям приїжджати на базу "Дніпра" – революційне рішення для тогочасного українського футболу!
Взимку 1996-го дніпряни вперше за часів Незалежності вирушили на тренувальні збори у далеке закордоння – Бразилію. Звідти повернулися із форвардом Луїсом Емерсоном, який став першим бразильським легіонером в історії нашого чемпіонату. У другому колі "Мерседес" (таке прізвисько отримав в Україні) зіграв 14 матчів, забив 7 голів – нот бед. Після півроку Емерсон чкурнув у "Санкт-Паулі", а загалом упродовж тривалої кар’єри виступав за 20 клубів із 10 країн!
При Штанге у "Дніпрі" з’явився ще один цікавий персонаж – хавбек Андреас Зассен, перший німецький легіонер не лише в українському, але й пострадянському просторі. Тренер відкопав його у дрезденському "Динамо", де Зассен лише числився, проте майже не грав – серйозні проблеми з алкоголем. У Дніпропетровську свавільний німець продовжив напиватися, але так-сяк зіграв 11 матчів. Через рік після відходу з "Дніпра" Зассена арештувала поліція – фраєр, перебуваючи під шофе, погрожував відвідувачам ессенського бару газовим пістолетом. Помер у 36-річному віці – інсульт.
На фото: Андреас Зассен
Тим часом "Дніпро" вилетів у чвертьфіналі Кубка України, спіткнувшись об все той же "Шахтар". У Донецьку – 2:2, а в серії пенальті "гірники" знову холоднокровніші (4:2). У чемпіонаті – друга "бронза". Команда Штанге відчутно програла марафон "Динамо" (16-очкове відставання) і "Чорноморцеві" (10 очок). Цікаво, що "Шахтар" у сезоні 1995/96 посів 10 сходинку, набравши лише на 1 очко більше, ніж "Прикарпаття".
Вдруге поспіль пролетівши повз єврокубки, начебто амбіційні інвестори помітно охололи до "Дніпра". А влітку 1996-го відбулася історія, якої Бернд Штанге ще довго не міг второпати. Його, а також вісьмох найкращих футболістів "Дніпра" (Скрипник, Ковалець, Євтушок, Нагорняк, Мізін, Полунін, Паляниця, Шаран) відрядили в нову команду – "ЦСКА-Борисфен", яка у попередньому сезоні фінішувала четвертою – одразу після дніпрян.
"Біс із ним, працюємо далі", – подумав собі Штанге. Літні збори в Австрії. Зненацька звістка, від якої стало не по собі: влада у клубі змінилася, "ЦСКА-Борисфен" розпався, тож тепер кожен рятується, як може. Штанге зібрав команду на прощальну вечерю, придбавши пам’ятний подарунок для кожного гравця – золоті кулони із знаками зодіаку. Не менш зворушливо було й те, що тренер взяв на себе працевлаштування підопічних. Дехто з них навіть поїхав закордон – у Штанге всюди були потрібні зв’язки. Скрипник і Полунін стали гравцями "Вердера" і "Нюрнберга", Євтушок опинився у "Ковентрі", а Ковалець – у "Твенте".
Завершивши українську одіссею, тренер повернувся у рідний "Карл Цейсс", але насправді все тільки розпочиналося! Наприкінці 90-х він очолив австралійський "Перт Глорі", з яким ледь не став чемпіоном країни. Далі – менше трьох місяців на посаді головного тренера збірної Оману, після чого Штанге остаточно втратив відчуття небезпеки і пристав на пропозицію Федерації футболу Іраку, яку очолював син Саддама Хусейна – Удай.
У березні 2003 в Ірак вторглися війська міжнародної коаліції на чолі із США та Великобританією – щоб повалити режим Саддама. Умови роботи Бернда Штанге стали просто нестерпними: "У нас не було навіть сітки для воріт, ми не мали газонокосарок. Словом, ми не мали взагалі нічого. Сподівалися лише на допомогу з-за кордону". Тим не менше, йому вдалося підняти збірну Іраку у четвертий десяток рейтингу ФІФА. Перемоги команди німецького тренера у кваліфікації Кубка Азії спричинили у Багдаді масову ейфорію. "У місті був салют. Він привів у бойову готовність американську армію. Солдати не знали, що іракці таким чином святкують футбольні перемоги", – пригадує Штанге.
Злі язики називають його "Підлеглим Саддама". Тренер готовий до такого повороту. "Розумію, що своїм рішенням очолити збірну Іраку я дав привід для провокацій на свою адресу", – визнає екс-наставник "Дніпра".
Кіпрський "Аполлон" – це, нарешті, цивілізація! Отримавши нормальні умови для праці, Штанге зробив свою команду чемпіоном Кіпру. Коли ж справи пішли на гірше, поїхав до іншого диктатора – очолив збірну Білорусі. Якось ця команда навіть опинилася на небувалій для себе 36 сходинці в рейтингу ФІФА – усе завдяки німецькій дисципліні Штанге. Тим не менше, білорусам не вдалося кваліфікуватись на ЧЄ-2008 і ЧС-2010.
Останнім місцем роботи Бернда стала збірна Сингапуру. "Ще ніколи не працював на такому низькому рівні", – зізнався Штанге журналістам. Коли ж його запитали про підопічних, тренер поскаржився: "Не став би рекомендувати жодного з них у Європу, Росію, Білорусь – скажімо, БАТЕ. Не той рівень. Однією з проблем є те, що в 18-19 років усіх забирають в армію. А це дуже важливий вік для розвитку футболіста. Правила суворі, борюся з чиновниками, але не можу знайти рішення. Хлопців відпускають з казарм тільки після 6-7 години вечора. Навіть в дні ігор збірної! Дивна система. Коли підписував контракт, не підозрював про це".
Вже практично рік Бернд Штанге перебуває осторонь тренерської діяльності. "Не збираюся тренувати так довго, як Рехагель чи Трапаттоні, – ділиться своєю філософією німець. – Хоча почуваюся прекрасно. Тіло відчуває себе набагато молодшим. Знаю багатьох людей – лікарів, хірургів, – вони працюють в досить поважному віці. Я сповнений енергії і сподіваюся бути корисним, поки дозволяє здоров'я".
"Коли працював у "Дніпрі", мені пропонували очолити збірну України". Правила життя Олега Протасова
