"Футбол 24" представляє велике інтерв'ю екс-нападника Ювентуса, Інтера та збірної Італії Пабло Освальдо для видання Marca. Він зав'язав з футболом у 30 років, щоб присвятити себе музиці.
"Я б хотів грати у своїй групі до самої смерті"
– Ви дуже швидко завершили кар'єру. Не сумуєте за футболом?
– Мушу зізнатись, що зараз я почуваюсь більш щасливим. Мені значно спокійніше на душі. Футбол також робив мене щасливим, а ось середовище навколо гри – ні. Я завжди мріяв створити рок-гурт. Хоча у мене був музичний талант, я відкрив для себе щось нове. Поки я грав у футбол, то завжди писав вірші. Згодом взяв у руки гітару, щоб покласти вірші на музику.
– Як ви компенсуєте брак адреналіну, який отримували на полі?
– Футбол досі дарує мені це відчуття, коли я переглядаю матчі. Я – фанат Боки Хуніорс. Однак я не хотів би знову повертатись на поле, адже зараз можу робити те, на що раніше просто не було часу.
– А як же радість після забитого гола?
– Музика – це також свого роду гол. Торкаючись струни гітари, я закриваю очі та просто відчуваю. Я не думаю ні про що. Це щось магічне. Кожна секунда є особливою, хоча я виконую той же твір.
– Одна з ваших пісень має назву "Незадоволення". Через це ви покинули футбол?
– Доволі часто я почувався пригніченим футбольним середовищем. Але я не маю на увазі саму гру: я люблю футбол, це – найкраще, що траплялось зі мною. Однак згодом я відчув себе, як жаба у чужому болоті. Я перебрався у Європу 19-річним юнаком, не знаючи смаку аргентинського футболу. Повернувшись на батьківщину, я отримав сильний удар, можливо, навіть опинився у соціальній безодні.
– Що вас так неприємно вразило?
– Суспільна думка. Я відчував величезний тиск. Усім подобається засуджувати публічних персон, які мають аналогічні проблеми та клопоти. Чимало людей розчаровані своїм життям в Аргентині. Хоча це найкраще місце у світі, жити тут дуже нелегко. Можливо, саме тому дехто радіє невдачам інших. Зараз я відкрив для себе Аргентину заново. Музичне середовище тут більш богемне.
– Нещодавно з'явилась ваша платівка "Звільнення". Про що там йдеться?
– Я відчув полегшення та свободу, коли наважився на такі великі зміни у своєму житті. Я був переконаний, що роблю правильно, але все-таки трохи боявся... Боявся, що музика мені швидко набридне. Друзі та близькі підтримали мене, хоча далеко не всі зрозуміли мій вчинок.
Дехто показував мені відеофрагменти матчів за моєї участі та запитував, чому я покидаю цей спорт. Я ж відповідав, що можу займатись чимось іншим і бути щасливим. Даніеле Де Россі, для прикладу, цікавився, чи отримуватиму я від музики якусь фінансову користь. Навпаки, зараз я більше втрачаю, ніж заробляю!
Я повністю усім задоволений. Я б хотів грати у "Barrio Viejo" (назва групи Освальдо – прим.ред) до самої смерті. Мені зовсім не важлива кількість людей, які слухатимуть мене – десять чи сто тисяч. Я буду одинаково щасливий.
"Футбол забрав у мене свободу, а вона – безцінна"
– Що дав вам футбол?
– Можливість допомагати сім'ї. Я здійснив свою мрію, сказавши батькові, що йому більше не треба працювати. Я побачив світ, відкрив для себе багато нового, кардинально змінив своє життя. Але футбол забрав у мене свободу. Вона – безцінна.
– Але завдяки футболу ви змогли повністю присвятити себе музиці.
– Звісно. Футбол дав мені свободу вибору. Сама гра у футбол – це найкраще, що є на цій планеті. Як би ж не мафія, яка оточує цей спорт... У Європі гравці більше хвилюються за свій зовнішній вигляд та колір бутс. А тепер ще й VAR... Той, хто запровадив відеотехнології, ніколи не грав у футбол. Кому це взагалі подобається? Як можна перевіряти, штовхнув мене суперник чи ні? Це ж частина футболу! VAR позбавляє гру емоцій.
Справедливість? Так, раніше вистачало голів з офсайду, але арбітр помилявся на користь обох команд. Без VAR чемпіонат світу можна було виграти завдяки голу рукою! Технології позбавляють футбол людського фактора та емоцій, які роблять цей спорт особливим.
"Можливо, Мессі подумав, що я – божевільний"
– Чи хотіли б ви бути Ліонелем Мессі?
– Ні. Але я хотів би грати у футбол так, як це робить Мессі. У нього немає особистого життя. Він перебуває у золотій клітці. Лео не може просто кудись вийти, щоб спокійно посидіти та випити. Можливо, йому на це плювати, але не мені. Я уявляю, як він купує у вітальню найбільший у світі телевізор, але ніколи його не вмикає. Навіщо тобі Феррарі, якщо шлях від будинку до тренувальної бази займає 15 хвилин? Хоча, я також витрачав гроші на всякі дурниці.
– Думаєте, Мессі хоче стати Освальдо хоча б на тиждень?
– Переконаний, що ні. Востаннє я бачив Лео, коли подарував йому свою платівку. Він –один з тих, хто завжди тебе обійме при зустрічі. Мессі запитав мене: "Ти реально пішов заради музики?". Не думаю, що Лео зрозумів мене. Можливо, я навіть здався йому божевільним. На місці Мессі, я б ніколи не покинув футбол. Він – найкращий у світі. Однак, попри величезний талант він мусить присвячувати себе професії 24 години на добу та 365 днів у рік.
– Ви покладалися більше на талант чи на роботу?
– Я багато працював. Мене завжди дратувало, що через мою любов до рок-н-ролу багато хто думав: він погано тренується, напивається та вживає наркотики. Насправді, я тренувався більше за інших. Якби це було не так, то я б не провів десять років у Європі, не виступав би регулярно за збірну Італії. Я досяг всього, чого хотів. Я ніколи не мріяв стати найкращим гравцем планети. Дехто віддає себе футболу на сто відсотків, а я цього не хотів, черз що часто конфліктував з людьми, які вимагали від мене більшого.
Кріштіану не народився генієм, як Мессі, але він – машина. Роналду добився всього титанічною працею. Йому подобається приходити додому та качати прес – 150 разів перед сном. Натомість, я розпалюю вогонь, щоб приготувати барбекю.
"Я палив у збірній Італії, навіть тренер підходив до мене та просив вогню"
– У вашій кар'єрі було чимало тренерів. Вони завжди вас розуміли?
– Деякі, так. Для прикладу, Почеттіно, коли я виступав за Еспаньйол. У Саутгемптоні ситуація змінилась, хоча я залишився тією ж людиною. Можливо, так сталось через те, що я не забивав по два голи за матч, як в Іспанії. Тоді я почав думати, що люди не завжди тебе люблять, а користуються тобою. Однак Почеттіно – один з найкращих тренерів у моїй кар'єрі. Він був мені наче батько, заради нього я покинув Рому та перебрався на Туманний Альбіон.
Безапеляційний №1 у моїй кар'єрі – Антоніо Конте. Він завжди приймав правильні рішення. Здавалось, що Антоніо раніше бачив все, що відбудеться на полі. Конте завжди говорив прямо, йому було неважливо, хто перед ним стоїть – Пірло чи юний вихованець академії.
З Луїсом Енріке у мене виникали дуже напружені ситуації. Він володіє сильним характером та ніколи не обманює. Я поважаю Лучо, це – геніальний тренер. Він завжди робив ставку на атакувальний футбол. Ми вірили, що можемо забити навіть шість голів за матч.
– Конфлікт зі Скелотто змусив вас покинути Боку Хуніорс.
– Я не можу мовчати у певних ситуаціях. Тренером Боки став Скелотто, який не працював у Європі – хіба-що приїжджав туди на канікули... Він викинув мене через паління у роздягальні. Я палив у збірній Італії, навіть тренер підходив до мене, щоб попросити вогню. Якщо тебе це хвилює, то поговори зі мною тет-а-тет. Якщо ж ти хочеш позбутись гравця з такою кар'єрою, як у мене, то нам потрібно сісти у кафе за чашкою кави та обговорити найкращий варіант прощання.
Навіщо публічно заявляти, що я палив цигарку? Скелотто, засранець, не проявив належної поваги до мене. Палило дванадцять людей, а з команди викинули лише мене. При цьому, інших було попереджено, а зі мною навіть не поговорили. Якби я не палив у цей момент, то точно розбив би йому голову. Він випустив мене на півтори хвилини, повівся зі мною, як з 14-річним юнаком.
– Хто вас надихає на творчість?
– Мій великий кумир – Чарлз Буковскі. Бувало, що інколи увляв себе Джимом Моррісоном. Також я захоплююсь Беґбеде Фредеріком. А ось у дитинстві я був закоханий у творчіть Габріеля Гарсії Маркеса. Визнаю, що зараз я читаю набагато менше, адже багато часу присвячую документальним фільмам та серіалам.
Переклав та адаптував Володимир Лесько, "Футбол 24"