Продовження інтерв'ю Любомира Кузьмяка з Олександром Томахом, футболістом Дніпра і запорізького Металурга 60-70-х, а згодом – знаменитим тренером. Як розгледів талант Ярмоли, торгувався із Шахтарем, громив Кварцяного, спілкувався з Яшиним та знаходив підхід до форварда, що воював в Афганістані – відвертий Олександр Олександрович розповідає про все.
"Яшин казав: "Було так образливо, що я ледве не заплакав"
– Ви є випускником Вищої школи тренерів у Москві. Навчання у ВШТ дозволило вам познайомитися з багатьма великими людьми. Одна з них – Лев Яшин.
– Моє навчання у ВШТ ще тривало. Коли надійшла пропозиція із Запоріжжя, то саме Яшин був першим, хто відмовляв мене: "Не їдь. Я інспектував один із матчів Металурга. Ти їх не врятуєш від вильоту. Зате звинуватять всі тебе".
Частина перша: "Прийшли у готель з автоматом: "Віддавайте гру". Легендарний тренер – про трансфер за квартиру, Блохіна і Сабо
– Ви ж поїхали.
– І зберіг Металург у Першій лізі. А ще запрошував Лева Івановича у Запоріжжя на риболовлю. "Сашко, я, напевно, відмовлюся. У вас же там Чорнобиль, уся риба отруєна".
– Які риси Яшина вражали у буденному спілкуванні?
– Він дивував простотою. Якби я не знав, що це найкращий воротар світу, то ніколи б не здогадався. Ця усмішка, цей шарм… Неодноразово ходили з ним обідати – я чув багато історій від Лева Івановича.
– Маєте улюблену?
– Про матч, присвячений 40-річчю Діно Дзоффа – я був шокований. "Дзофф прислав нам із дружиною запрошення і вже оплачені квитки в Італію. Та спорткомітет мене не випустив за кордон. Уявляєш? Вони думають, що мені джинси потрібні. Мені було так образливо, що я ледве вдома не заплакав. Просто соромно перед колегами воротарями. Усі приїхали, крім Яшина", – розповідав Лев Іванович із жалем.
"Через рік цей хлопець коштуватиме два мільйони доларів"
– Коли ми говоримо про вашу тренерську кар'єру, то одна з ключових її глав належить Андрію Ярмоленку. З чого усе розпочалося?
– Я тренував Десну, вивів її у Першу лігу. У Чернігові я мешкав сам, без сім'ї. Одного дня вирішив пройтися, мав вільний час. Дивлюся, стадіон "Юність", якісь діти грають. Зайшов, запитав тренера, як потім дізнався Віктора Лазаренка, що за матч. Той каже: "Випускний клас нашої школи" і додає: "Наші провідні виконавці – осі ці троє хлопців: нападник, центральний захисник і цей хлопчина на лівому фланзі".
– Хлопчина на фланзі – це Ярмоленко?
– Так. Лазаренко розповів мені про те, що юнак вже був у київському Динамо: "Відрахували, як безперспективного. Але я вважаю, що у нього є майбутнє". Запропонував Віктору варіант: "Дай мені їх на тиждень, потренуються з Десною. Якщо сподобається хтось, залишу". Вдарили по руках.
– Які ігрові характеристики Ярмоленка дозволяли зрозуміти, що у нього велика перспектива?
– При високому зрості Андрій був достатньо координованим. Плюс добре бачив поле. Крім того, класно грав у дотик, швидко ухвалював правильні рішення. Минув тиждень, зустрілися з Лазаренком. "Вікторе, – кажу, – одного залишу, двом ще треба підрости". Викликав до себе Ярмоленка, розпитав про батьків. Дізнався, що мама у тролейбусному парку працює, сім'я не дуже заможна. "Ти готовий підписати контракт із Десною? Для початку зійдемося на тисячі гривень", – запропонував я. Андрій погодився.
– Які недоліки Ярмоленку треба було усувати передусім?
– Він мав слабкі ноги. Розписав Андрію індивідуальну програму зі штангою: вправи, кількість підходів. Крім загальнокомандних тренувань, хлопець ще працював у тренувальному залі на стадіоні. З кожним днем він ставав сильнішим. Спочатку виходив на заміну, а потім я вирішив поставити його в основу. До нас якраз Волинь приїхала – височенна команда Кварцяного. Ярмоленку запропонував роль вільного художника, який мав розривати з глибини. Порадився з Юхимом Школьниковим, який працював у моєму штабі.
– Юхим Григорович погодився?
– "Сашко, а чим ми ризикуємо? Не ввійде у гру – замінимо після першого тайму". Ярмоленко вийшов, два забив і одну гольову віддав – прибиваємо Волинь 4:0. Кварцяний у шоці!
"Я вам що, дурачок якийсь?!" Чому нам бракуватиме Віталія Кварцяного
– У своїй книжці Віталій Володимирович розповідав, як одразу після гри почав вести з вами перемовини щодо Ярмоленка.
– Підійшов і каже: "Дай мені цього хлопця. Через рік він коштуватиме два мільйони доларів". Кварцяний для мене – Тренер з великої літери. Це надзвичайно талановита людина. Він бачить гравців і вміє працювати. На цей його епатаж не треба звертати уваги. Як на мене, Кварцяний – один із найкращих тренерів! Коли я почув від Віталіка ці слова, то тільки впевнився, що Ярмоленко стане футболістом.
– Чому не захотіли відправити Ярмоленка у Луцьк?
– Це Кварцяний у Волині все вирішує. А у Десні був ще президент клубу Іван Чаус. Якось викликає мене він і каже: "Нам потрібні гроші – треба когось продати". Розповів йому про Ярмоленка і назвав солідну суму, яку ми потенційно могли отримати. Чаус розсміявся і поділив її на чотири: "Давай хоч так".
"Назвав Шахтарю суму за Ярмоленка – "Та ну. Ви що?"
– Ярмоленко вже був у Динамо. Отже, залишався лише Шахтар?
– Андрій мене одразу попередив: "Будь-яка команда, тільки не Динамо". Я товаришував з Миколою Федоренком, який працював у Шахтарі. Розповів йому про Ярмоленка, змонтували нарізку його матчів. Паралельно передзвонив Толіку Дем'яненку: "Десна останню гру в році проводить якраз проти Динамо-2. Подивіться на хлопця".
– Як Андрій зіграв?
– Жахливо, як і вся наша команда. Не дивно – грошей нема, всі на валізах. Киянам Андрій не сподобався. Іншу думку мали представники Шахтаря: "Запрошуємо вас та президента на вечерю". Поїхали за місто, донеччан представляв керівник академії Патрік фон Ліувен. Я попросив Чауса: "Дозвольте вести перемовини мені". Почали обговорювати Ярмоленка, запитали, скільки хоче Десна. Я назвав суму. "Та ну. Ви що?" – здивувалися донеччани. Пояснюю: "Це зараз так, а згодом він коштуватиме у десятки разів більше".
– Фон Ліувен погодився?
– Запропонував невигідний для нас варіант: "Беремо його на збори, дивимося. Сподобається – платимо вам усе". Звичайно, я відмовився.
– Це так не працює?
– Футболіст їде на збори, його там ламають. Кому він потім буде потрібен? Які гарантії? Ви дивилися касети? Дивилися. Приїжджали на його гру? Приїжджали. "Або ви зараз ухвалюєте рішення, або ми прощаємося", – кажу. Фон Ліувен сказав, що має порадитися з керівництвом. Паралельно чую, хтось копає мене по нозі – Чаус натякає, що треба вийти. Виявляється, Ігор Суркіс дзвонив – дає майже всю суму одразу.
– Ту, яку ви Шахтарю пропонували?
– Майже. Трошки менше. Розумієте, справа принципу – Шахтар може перехопити. Попрощалися з донеччанами, поїхали до Суркіса. Я під час розмови президентів Десни та Динамо присутній не був, але Чаус повернувся щасливим. Дзвонить мені потім Федоренко, а я розводжу руками: "Пізно вже, контракт з Динамо підписали". Шахтар активно наполягав, але я пояснював – ми застерігали, не варто вагатися.
– Окрім Динамо та Шахтаря, варіантів у Ярмоленка більше не було?
– Я замислювався над поїздкою до Газзаєва у ЦСКА. Він умів працювати з молоддю. Коли у Ярмоленка не все у Києві вдавалося, то до мене доходила інформація, яка зводилася до того, що Томах підсунув слабкого гравця, обдурив Динамо. А хлопця просто перевантажили. Тоді Динамо очолює Газзаєв, починає Ярмоленку довіряти. І що? Андрій став капітаном збірної України.
– З Андрієм після трансферної епопеї ви більше не розмовляли?
– Бачилися у місті – я в київському Арсеналі працював. Спілкувалися тепло. Традиційно як буває – футболісти мають звичку забувати тих, хто дав їм путівку у життя.
"Будемо вас виселяти". Один із ваших гравців розбив стелю"
– Не Ярмоленком єдиним. За знайомим вам маршрутом Чернівці – Запоріжжя свого часу перебрався Дмитро Білоус. Класний футболіст, який пройшов війну в Афганістані, однак вперто відмовлявся давати інтерв'ю. Що пам'ятаєте про цього нападника?
– Дмитра у Металург запросив я. Це надзвичайно порядна людина. На жаль, Афганістан залишив відчутний вплив на його здоров'ї. Ми багато з ним про війну говорили. Білоус розповідав, як спав насидячи, а між ногами тримав автомат Калашникова. Коли у Дмитра були проблеми, я намагався йому фінансово допомагати. На жаль, він недавно помер у день свого 60-річчя.
– Одноклубником Білоуса був Сергій Морозов, володар Кубка СРСР у складі Шахтаря. "У Запоріжжі я був одним з тих, хто боровся проти Томаха. Тренера прибрали, а пізніше з команди пішов і я. Минув час і Олександр Олександрович запросив мене у вінницьку Ниву. Зізнаюся, я вчинив неправильно, а Томах повів себе як розумна людина. Футболіст повинен у футбол грати, а не інтриги плести", – вразив зізнанням Морозов.
– Я врахував помилки хороших тренерів, які забували проявляти характер. У кожній своїй команді я збирав колектив і казав: "Ми можемо нічого не робити, клеїти дурня, пити шампанське. Однак не буде ні результату, ні грошей. Є ще другий варіант – ми будемо пахати, трудитися, відповідно даватимемо результат і отримуватимемо гроші. Обирайте". Всі голосували за другу пропозицію. Я ніколи не мстив, не звертав уваги на ці фрази поза очі від футболістів. До мене долітали розмови, мовляв, я деспотично ставлюся. Головний критерій в іншому – коли команда збирається в кінці сезону без тренера і перший тост підіймає за нього. Це головна нагорода.
– Щодо Морозова. Ви знали про його "неправильний вчинок"?
– Не звертав на це уваги. Недавно Сергій телефонував мені і дякував за спільну роботу. Ніяких образ. Тільки веселі спогади. Тоді, щоправда, вони не були веселими. У Ялті югослави відкрили готель. Завдяки знайомствам ми поїхали на збори і заселилися у цей готель під назвою "Ореанда". Сиджу в номері, заходить до мене директор готелю: "Будемо вас виселяти".
– Здивувалися?
– Не те слово. "Один із ваших гравців розбив стелю у коридорі. Заміна гіпсокартону коштує 3 тисячі доларів", – сказав той чоловік. А це захмарні гроші на той час. Вишикував команду і питаю, хто це зробив. Крок вперед робить Морозов. "Сергійку, а як ти це зробив?" – питаю. Виявилося, хлопці побилися об заклад і спровокували Морозова фразою "Та ти у житті ніколи головою не дістанеш до стелі".
– Морозов грав у атаці Шахтаря з Віталієм Старухіним. А ще у дитинстві набивав головою понад 6 тисяч разів і черкав маківкою баскетбольний щит.
– Ну от. "Я дістану", – сказав Сергій і головою розніс стелю. Випадково познайомився у готелі з югославом на ім'я Берислав. Виявилося, що він закінчив на Батьківщині тренерську школу. "Йду до директора, зараз питання усі вирішу – стелю замінимо, ніяких грошей не треба". Як виявилося згодом, цей Берислав став тренером-селекціонером у київському Динамо.
– Станоєвіч?
– Так. Потім з ним тісно спілкувалися і товаришували.
"Якщо команда виглядала втомлено, скасовували заняття і їхали на пляж"
– Ще одна норовлива зірка у вашій команді – Равіль Шаріпов. "Ми працювали разом три сезони. Не обійшлося без протиріч і непорозумінь. Загалом можу сказати, що ми зробили багато корисного один для одного. Я не тримаю в серці негативу, тому з радістю згадую роботу з Томахом. Це набагато важливіше", – казав Шаріпов.
– Мабуть, другий за рівнем таланту футболіст після Єременка. Дуже своєрідний і чудовий хлопець. Його "его" не вміщається у жодні рамки. Для Равіля існує лише він сам. У нас було декілька серйозних розмов, я тримав його у певних межах. Розумів, що він принесе Металургу багато користі.
– Серйозні розмови – це конфлікти?
– Коли я очолив Металург, вже все знав про гравців. Викликав Равіля і кажу: "Ти тут найкращим себе вважаєш. Скільки ти ігор провів? Скільки голів забив?" Шаріпов назвав мені цифри, я все це записав на аркуші паперу, вивів середнє арифметичне. "Мене твої показники не влаштовують, ти багато простоюєш", – кажу. Він, звичайно, завівся. Я запропонував, що наш фахівець фіксуватиме кількість його швидкісної роботи. Плюс домовилися, що він має забити 20 голів за сезон.
– Бонус передбачили?
– Автомобіль. Я пішов у обком: "Ми ж дали йому тільки машину. Ми не можемо кожного року виділяти авто". Почав пояснювати – не дамо зараз Шаріпову, він піде в іншу команду. Металург візьме нового нападника і йому треба буде виділити машину, квартиру і гроші. "І після цього новачок заб'є два голи за сезон. Таке вас влаштує?" – питаю. Словом, переконав.
Металург Запоріжжя епохи Томаха
– Подіяло і на Шаріпова – з 1981-го по 1984-й нападник забивав не менше 20. У 1980-му, до вашого приходу – лише 7.
– Викликав Равіля в кінці сезону. Знову взяв листок, почав ділити його показники. Розійшлися з усмішками. Хоча бувало всяке – біжимо крос, а я разом з усіма чую – обзиває мене собі під ніс. Викликав до себе у кабінет. Шаріпов з порога: "Саничу, не ображайтеся. Мені так бігти легше" (Сміється).
– Молодий талант Геннадій Перепаденко, який дебютував у Металургу при вас, скаржився: "У Запоріжжі Томах давав фізпідготовку – куди там Лобановському! Вісімдесят відрізків по сто метрів! На зборах людей вивертало".
– Ніколи нічого бездумно і спонтанно не робилося. Я вивчав методики навантажень. Звичайно, гравцям могло здаватися інакше. Проте якщо команда виглядала втомлено, ми скасовували заняття, їхали на пляж і грали у волейбол. Я прийняв Металург на останньому місці з 8 очками. Це за умови, що вилітало 5 команд. До кінця кола залишалося дві гри. Тут варто згадати пораду Яшина і зрозуміти, чому він так казав. Звичайно, я додав інтенсивність тренувань. Але я ж не самодур. Інакше у мене не з'являлися б ні Перепаденко, ні Полтавець, ні Каряка. Ми фінішували 14-ми. За підсумками другого кола ми були третіми!
– Після Запоріжжя Перепаденко грав за Чорноморець, Спартак і збірну СРСР. Як потенціал розгледіли?
– Коли запитав тренера у випускному класі про талановитих хлопців, то він мені запропонував чотирьох пацанів. Утім Перепаденка серед них не було. Не дивно, адже Гена був худеньким та щупленьким. Зате я цих чотирьох відсіяв і зробив ставку на Гену. Треба мати чуття. Як ті ж Луческу чи Кварцяний.
"Попередив Поцхверію: "Назад дороги не буде"
– Великі аванси роздавали Володимиру Ваніну, який пройшов школу київського Динамо. У запорізькому Вікторі він забивав ледве не щоматчу, втім фактично закінчив у Казахстані в 25.
– У людини взагалі не було характеру. От взагалі. Знаєте, що означає слово "байдужість"? Це про Ваніна. Навіть хлопці про це казали. Виграли? Сидить собі спокійно. Програли? Те саме. Одна реакція на всі випадки життя. Великий талант, холоднокровний, однак абсолютно без характеру.
– Михайло Поцхверія розповідав: "Металург у футбольному, побутовому та душевному планах – моя команда!" Він шукав себе у Вердері та Бешикташі, проте його максимумом виявився Шахтар наприкінці 90-х.
– Грали ми якось проти Зорі, сподобався мені цей хлопець. Минув час, я попросив свого помічника Леоніда Колтуна, щоб той дізнався, де Поцхверія зараз. Льоня швиденько все з'ясував і привіз Михайла у Запоріжжя. Зустрівся з Поцхверією, а у нього кілограмів 8 зайвої ваги. "Сильно хачапурі любиш?" – питаю. Дав йому випробувальний термін, закріпив тренера, розробили програму. Минув час, він усе скинув, а ми підписали контракт.
– Поцхверія забивав ледве не у кожному другому матчі.
– Шахтар миттєво звернув на нього увагу. Одного дня приходить Михайло до мене і каже: "Саничу, хочу в Донецьк". Я одразу попередив – якщо піде у Шахтар, то це буде великою помилкою. Тут я його лелію, гру будую через нього. А в Донецьку просто не буде – плинність тренерів, серйозна конкуренція.
– Не переконали?
– Поїхав Міша у Шахтар, а я попрощався словами: "Назад дороги не буде". Зустрічаємося роки через два на зборах в Ая-Напі, на Кіпрі. Стукіт у двері – на порозі Поцхверія: "Візьміть мене у команду". Нагадав йому про нашу розмову і попрощався.
– У вашій родині існує певна традиція – усі хлопці займаються футболом. І усіх їх звати Олександрами.
– Першим у роду Олександром був мій батько. Та фактично я запровадив цю традицію. Запропонував, що хлопчики у нашому роду називатимуться Олександрами. Ніхто не заперечував. Відтоді так повелося.