"Футбол 24" розповідає про Микиту Рукавицю – етнічного українця, якого прихистила Австралія.
Одного дня у 1996-му чи, може, вже у 1997 році поріг миколаївської ДЮСШ Торпедо переступив хлопчак із великими сірими очима. Він несміливо роззирнувся, але зробив наступний крок із твердим наміром – записатися на футбол. Головна команда міста – СК Миколаїв – особливо не надихала, виступаючи лише у Першій лізі. Проте дітвора тих часів продовжувала активно ганяти м’яч у дворах, а піком юних фантазій був не 11-й iPhone, а перші бутси і тренування у футбольній секції.
"Микита прийшов до мене в школу Торпедо зі своїм другом, коли навчався у третьому класі, – пригадував Олександр Сумм, перший тренер Рукавиці. – Вирізнявся з-поміж ровесників старанністю. Міг спокійно жонглювати м’ячем обома ногами. Єдиний мінус – бракувало техніки, відчувалося, що раніше ним ніхто не займався".
Сумм розповідає і про інший епізод. В одному з дитячих турнірів Торпедо посіло друге місце серед дев’яти команд. Останній матч довелося зіграти у Южноукраїнську. "Боже, яке свавілля там коїлося! У суперника грали хлопці на кілька років старші, плюс суддя нас усю гру "душив". Але ми зіграли внічию 1:1, і єдиний гол забив Микита. Неозброєним оком було помітно, що він невдовзі стане справжнім бійцем", – переконує педагог.
У 2001-му все кардинально змінилося. Рукавиця обірвав заняття у Торпедо. Сім’я 14-річного футболіста покинула безперспективний Миколаїв і емігрувала у далеку Австралію, де вже мешкав їхній родич.
*******
На чужині, яка стала для української сім’ї новою домівкою, пацан знайшов можливість продовжувати заняття футболом. Паралельно навчався в австралійському інституті. Зрештою, потрапив до клубу Перт Глорі, з яким у сезоні 2006/07 дебютував в А-Лізі – найвищому дивізіоні Австралії. І прогресував скаженими темпами! Через рік – гравець основного складу і 6 забитих м’ячів. Ще через рік – вже 10 голів і нагорода імені Гаррі К’юелла, яка щороку вручається найталановитішому молодому футболістові країни.
"Чи знають австралійці, що означає моє прізвище? Більшість поняття не мають, – усміхався Рукавиця, даючи друге у своєму житті інтерв’ю російською мовою. – Їм важко його вимовляти, але до перекладу справа чомусь не дійшла. Тільки ті, у кого югославське коріння, розуміють сенс слова "рукавиця". Підходили до мене, запитували: "Це ж те, що надягається на руки, коли холодно?" "Еге ж", – відповідав".
У нас про Рукавицю ще нічого не чули, тим часом австралійська федерація заметушилася і швиденько залучила вінгера до своїх збірних – U-20 та U-23. З останньою Микита поїхав на Олімпійські ігри-2008 у Пекін, де "соккеруз" не зуміли вийти з групи, яку очолила Аргентина – майбутній чемпіон пекінської Олімпіади. До слова, у складі аргентинців тоді виступали Мессі, Сабалета, Банега, Рікельме, Ді Марія, Агуеро – атомний склад!
У серпні 2009-го Рукавиця дебютував за головну команду Австралії. Етнічний українець вийшов на 46-ій хвилині спарингу з Ірландією, замінивши легендарного Тіма Кехілла, який у першому таймі оформив дубль. Кар’єра розвивалася дуже стрімко – Микиту придбав нідерландський Твенте, чинний віце-чемпіон країни, очолюваний Стівом Маклареном. Але тут спіткало перше розчарування: британський тренер вкрай рідко знаходив для Рукавиці місце у складі (то навіщо купували?!). Взимку голландці навіть віддали Микиту в оренду до скромного бельгійського Руселаре. Упродовж двох сезонів у Твенте українець з’явився на полі лише 9 разів, але при цьому зумів забити 2 голи у Кубку Нідерландів.
Попри невдачі на клубному рівні, Рукавиця поїхав зі збірною на ЧС-2010 у Південну Африку. Там двічі виходив на заміну проти Німеччини (0:4) та Гани (1:1). У третьому турі "соккеруз" обіграли Сербію (2:1), та все ж пролетіли повз плей-офф. Невже таланти 23-річного українця переоцінили?
Виявилося, що йому всього лиш потрібно було знайти "свою" команду, якою виявилась берлінська Герта. Сезон 2010/11 "Стара дама" проводила у другій Бундеслізі, і Рукавиця одразу взявся до справи: 4 голи та понад 10 асистів – за підсумками чемпіонату Берлін виборов першу сходинку, помпезно повернувшись в еліту.
"Прогрес Рукавиці просто вражає. Такого не очікував ніхто, – чесно зізнався тодішній наставник команди Маркус Баббель. – У нього є два види зброї – його неймовірна швидкість та сильна ліва нога".
"Півтора року тому, коли берлінці ще грали у Бундеслізі, тут блискуче виступав інший українець – Андрій Воронін. Підлітками і перший, і другий ганяли м'яча на березі Чорного моря, Воронін – в Одесі, Рукавиця – в Миколаєві. Але, незважаючи на такі паралелі, нападники, схоже, один з одним досі не знайомі, – написало берлінське видання Die Welt. – Стилем свого бігу, дещо нахиленим уперед, Рукавиця нагадує борзого собаку, який настійливо проривається флангом то вгору, то вниз".
"Сезон розвивався для мене суперово, – погоджується Микита у розмові з німецькими журналістами. – У Берліні я набрався впевненості в собі. Сьогодні я граю набагато краще, ніж до чемпіонату світу".
До старту Євро-2012 в Україні та Польщі залишався рік, тож природно, що німці намагалися намацати у Микити сентименти до першої батьківщини. Тим паче, на той момент Рукавиця втратив місце складі збірної Австралії. "Дитиною я мріяв зіграти за збірну України, – не став лукавити вінгер Герти. – Моє серце назавжди з нею". І, як виявилося, з київським Динамо. Це наш єдиний клуб, за яким Рукавиця стежив упродовж багатьох років.
"Чи була у нього можливість продовжити кар’єру в Україні?" – запитали вже українські журналісти у першого тренера Олександра Сумма. "Я рекомендував Микиту у багато клубів, але з незрозумілих мені причин його не взяли".
*******
У першій Бундеслізі Рукавиця не здав позицій – відіграв в основі увесь сезон 2011/12, забив єдиний (і переможний) гол у ворота Вердера (1:0), та все ж Герта не зберегла елітної прописки і знову вилетіла у пердив. Дивно, адже крім українського австралійця склад команди формували такі зіркові виконавці як Кобіашвілі, Раффаел, Адріан Рамос, Ласогга, Німайєр.
Відпускати взяту висоту Микита не захотів, тому перебрався у Майнц, де довелося полірувати лаву запасних. Опісля – відрядження у скромний Франкфурт і повернення в Австралію. Вдома Рукавиця відбігав сезончик за Вестерн Сідней Вондерерз. Здавалося б, у 28 років вже не ризикують розпочинати все з чистого аркуша. Але наш герой ризикнув – і підписав контракт з ізраїльським клубом Бейтар.
На Землі Обітованій швидко з’ясувалося, що Рукавиця спроможний бути вправним бомбардиром – у 30 матчах чемпіонату наколотив 14 голів і за 400 тисяч євро перейшов у Маккабі Хайфа (2016 рік). Клуб, де вболівальники зі стажем бережуть ніжний спомин про виступи інших українців – Чанова, Баля, Гецка, Кандаурова, Пеца, Олега Кузнєцова – прийняв Микиту із розпростертими обіймами. Він навіть встиг попрацювати під керівництвом Рене Меленстена, багаторічного помічника Алекса Фергюсона, який, щоправда, затримався у Хайфі ненадовго.
За три сезони у футболці Маккабі Рукавиця відзначився 23 рази лише у чемпіонаті (ще 9 м’ячів забив в інших турнірах). Але по-справжньому успішним став попередній розіграш ізраїльської Прем’єр-ліги, де Микита встановив особистий рекорд результативності – 22 голи і титул найкращого бомбардира 2019/20.
*******
Зараз Рукавиці – 33 роки. Він одружений і виховує двох донечок. На запити автора цих рядків щодо інтерв’ю – скромно відмовчується. Повністю зосереджений на футболі.
Справді, його команда розпочала новий сезон з помітним оптимізмом – перемоги у двох стартових турах чемпіонату і прохід трьох кваліфікаційних раундів Ліги Європи. Маккабі послідовно зняв скальпи із боснійського Железнічара, казахського Кайрата і Ростова. Після голу Микити у ворота росіян, дехто в Україні з інтересом дізнався, що він, виявляється, наш козак.
У п’яти матчах – 7 голів! Цього разу Рукавиця рухається навіть із випередженням графіка минулого сезону. Можна не сумніватися, що у Хайфі марять чемпіонським титулом, якого тут не бачили з 2011 року. Та й до групового раунду ЛЄ залишилося всього нічого – обіграти Тоттенхем у Лондоні. Сьогодні увечері не забудьте побажати перемоги нашому пілігриму.
"Мій сусід оформив покер у ворота Барселони": як син легенди Шахтаря тренує Динамо в Еміратах