Максим Розенко – про наставника луганської Зорі Віктора Скрипника, якому сьогодні виповнюється 51 рік.
На початку 2000-х, напередодні Нового року, у мене була приємна традиція. Разом із колегою їхав маршруткою з Дніпропетровська у сусідній Новомосковськ – на інтерв'ю з Віктором Скрипником. Новорічні свята родина Скрипника проводила у себе на батьківщині.
Ми зустрічалися з футболістом збірної України в офісі магазину, який розташовувався в самому центрі Новомосковська і належав його тестю. Віктор уже тривалий час виступав за бременський Вердер, що безпосередньо позначалося на його менталітеті. У розмовах із журналістами він не боявся говорити на теми, які тоді не прийнято було підіймати в українському футболі.
Після закінчення його ігрової кар'єри ми перейшли на спілкування телефоном. Робив інтерв'ю із ним раз на 3-4 роки. Бачив певну "тренерську" трансформацію – судження Віктора стали більш виваженими. Але, навіть працюючи у Вердері, Скрипник не приховував, що з часом хоче очолити рідний Дніпро. Доля розпорядилася інакше – минулого року українець почав роботу з луганською Зорею. І вже в українському футболі заявив про себе, як про одного з найкращих вітчизняних фахівців.
Квінтесенцію відповідей Скрипника із наших інтерв'ю наводжу нижче.
"Вердер ніколи не "вбивали"
– Пане Вікторе, під час роботи в Бремені важко було стримати емоції, коли суддя ухвалював суперечливе рішення не на користь Вердера? Лаялися матом про себе?
– Безумовно, нелегко. Але був упевнений, що помилки судді не мають навмисного характеру. Коли є така впевненість, набагато простіше дивитися футбол. Знав: куди б ми не поїхали – у Мюнхен, Гельзенкірхен, Леверкузен чи Франкфурт – Вердер не "вбиватимуть" судді. А отже, у нас є шанси відібрати очки у суперника. Так, були прикрі помилки арбітрів не на нашу користь. Але було й навпаки. Десь у пропорції 50 на 50. І траплялося таке нечасто – можливо, раз на місяць.
– Колись і в німецькому футболі був суддівський скандал.
– Це було у 2005 році. За суддівством у Німеччині пильно стежить відповідний орган. Інспектори приїжджають на кожен матч четвертої ліги. Там судять молоді хлопці по 20-25 років, які мріють колись обслуговувати матчі Бундесліги. Вони не будуть заради якихось сумнівних угод ставити хрест на своїй суддівській кар'єрі, яка тільки розпочинається. А намагатимуться підвищити свій середній бал оцінок, щоб у наступному сезоні отримувати призначення на матчі третьої ліги і так далі. Коли я тренував команду U-17, Вердер ніколи не "вбивали".
– Разючий контраст із Україною?
– Ще під час своєї ігрової кар'єри я багато що бачив. У Дніпрі все було цивілізовано. Але я грав і в Запоріжжі. Там до розвалу СРСР було нормально. А потім, на початку 90-х, клубу допомагали виживати цікаві структури. Пам'ятаю, коли "блатні" приїжджали на базу попаритися в сауні, вся команда розходилася по номерах. Ті, бувало, роз'їжджалися під вечір, і тільки тоді команда виходила на тренування.
Втім, у мене від цього тільки додавалося бажання поїхати в Європу. У Бремен потрапив сформованим гравцем – у 27 років. Вже виступав за збірну України. Якби не Микола Павлов, можливо, залишився б у Дніпрі до кінця кар'єри – він мені дуже багато дав, як гравцеві. Але потім до Дніпропетровська приїхав німець Бернд Штанге, через деякий час у клубі почалися підводні течії, які й визначили мій від'їзд до Німеччини.
"Після так званого "референдуму" в Криму я сказав: "Слава Богу, що мій перехід не відбувся"
– У ФРН ви із сім'єю проживаєте з 1996 року. Прийняти німецьке громадянство не виникало думок?
– Щоб Віктор Скрипник, який виступав за збірну України, став німцем? Такого не буде! Я до кінця свого життя залишуся українцем. Коли відбувалися президентські і парламентські вибори в Україні, як громадянин своєї держави, голосував у Бремені. І німецькою досі розмовляю з акцентом. У мене тут вид на проживання, цього мені цілком достатньо.
– Одними з найвідоміших українців у Німеччині є брати Клички. Як і ви, вони підписали контракт з німецькою промоутерською компанією у 1996 році. Проводили бої в північному регіоні країни, недалеко від Бремена – в тому ж Гамбурзі. Ніколи не були на їхніх поєдинках?
– Дивився по телевізору. Приємно, що брати Клички не стали міняти своє громадянство і весь час виходили у ринг під жовто-синім прапором. Здається, німці через це ще сильніше їх почали поважати. У Бремені теж всі знають, що я українець.
– Правда, що пропозицію попрацювати в клубному українському футболі ви отримали ще 2013 року від Севастополя?
– Певною мірою. У мене був чинний контракт із Вердером. У ньому був прописаний пункт, що у випадку якоїсь привабливої пропозиції можу розірвати угоду. Якби я захотів, палиці у колеса в Бремені мені б не ставили. Але там своя ситуація була.
Збірна України проводила поєдинок у Парижі проти французів, у Бремен приїхав президент Севастополя Олександр Красильников. Ми з ним були знайомі. Поговорили, я йому показав інфраструктуру клубу, школу Вердера. Він запитав, чи можу уявити себе біля керма Севастополя. Я відповів, що у команди зараз є тренер. Коли його не буде, можемо говорити.
Мені не чуже поняття "тренерська солідарність". Поважаю своїх колег по ремеслу і захоплення від перспективи прийти на "живе" місце не відчуваю. Після цього були ще кілька телефонних дзвінків. А потім почався Майдан у Києві. Після так званого "референдуму" в Криму я сказав: "Слава Богу, що мій перехід не відбувся".
– Можете сформулювати своє тренерське кредо?
– Краще спробую сформулювати своє життєве кредо. Навіть якщо ти зараз регулярно перебуваєш у центрі уваги, потрібно залишатися людиною. Так, із ростом кар'єри пріоритети змінюються. Але ставлення до людей має бути таким, яким ти хочеш бачити ставлення інших людей до себе.
ДОСЬЄ
Віктор Скрипник
Народився 19 листопада 1969 року в Новомосковську (Дніпропетровська область).
Виступав за команди: Дніпро Дніпропетровськ (1985-87, 1994-96), СКА Київ (1988-89), Металург Запоріжжя (1989-94), Вердер Бремен, Німеччина (1996-2004).
Досягнення: Чемпіон Німеччини (2004). Дворазовий володар Кубка Німеччини (1999 і 2004). Бронзовий призер чемпіонату України (1995 і 1996). Фіналіст Кубка України (1995). У чемпіонаті України провів 142 матчі, забив 24 м'ячі. У Бундеслізі зіграв 138 матчів, забив 7 голів.
За збірну України зіграв 24 матчі (1994-2003), забив 2 голи.
Тренував: Вердер Бремен, Німеччина (2004-13 – юнацькі команди, 2014-16 – основну команду), Рига, Латвія (2018), Зоря, Луганськ (2018-2020).
Тренерські досягнення: тренер сезону у Бундеслізі за версією Transfermarkt (2014/15). Тренер року в Латвії (2018). Чемпіон і володар Кубка Латвії (2018), бронзовий призер чемпіонату України (2020).
Максим Розенко, спеціально для Футбол 24