Син Анчелотті й найважчі роботи у футболі – від Забарного і Вінісіуса з Мбаппе до перемоги на ЧС-2026

Не схожий на легендарного батька знову рушає у самостійне плавання

Син Карло Анчелотті став наставником французького Лілля. Раніше в його резюме була тільки одна самостійна робота – з бразильським Ботафого. Зате список клубів, у яких працював спершу тренером з фізпідготовки, а згодом й асистентом, є просто золотим: ПСЖ, Реал Мадрид, Баварія, Наполі, Евертон, збірна Бразилії. Давіде Анчелотті наразі тренуватиме Лілль віддалено. ЧС-2026 забере весь час у найближчий місяць щонайменше. Адже обов'язок допомогти батькові ніхто з нього не знімав.

Днями Давіде зустрівся з тактичним кореспондентом BBC Уміром Ірфаном і проаналізував свою тактику, роботу тата і перспективи Бразилії, яка традиційно буде одним із фаворитів на чемпіонаті світу 2026. У свої 6 він супроводжував тодішнього наставника Парми на тренуваннях. Давіде добре запам'ятав насамперед Джіджі Буффона, якому намагався забити. Поруч можна було зацінити інших майбутніх легенд – Ліліана Тюрама та Фабіо Каннаваро, які згодом виграють Мундіаль як лідери збірних Франції та Італії. Карло Анчелотті також тоді ще не виграв 5 ЛЧ.

Сам Давіде зізнається: "У футболі важко сказати, що тебе надихає якийсь один тренер. Ти переймаєш досвід у різних фахівців. Пеп Гвардіола був революціонером, першопрохідцем. Не можна забувати про Юргена Клоппа з його високим пресингом і тригерами. Якщо говорити про майстерність, то треба згадати Роберто де Дзербі – його вміння знаходити третього гравця, ті дрібні деталі, які він відкрив. Мене захоплює оборонна фаза Дієго Сімеоне. Також Унаї Емері та, звичайно, мій батько".

Його тато походить зі школи Арріго Саккі – зонної оборони за схемою 4-4-2. Однак загалом вся суміш цих ідей вплинули на власну ідентичність Анчелотті-молодшого як тренера. Цей процес формування його особистості як тренера невпинно триває: "Для деяких людей я схожий на свого батька, але насправді я не зовсім такий, як він. У мене схожий характер, але я – інший тип тренера. Не думаю, що тренер має бути таким чи іншим. Завжди є золота середина".

ПСЖ дійшов до рівня досконалості

Син Анчелотті відзначає, що наставник часто повинен пристосовуватися до гравців, а іноді й до суперника, але йому також потрібно мати чіткі уявлення про те, що саме подобається як тренеру: "Зрештою, команду сформує те, на чому ти робиш особливий акцент. А ти наголошуєш на тому, що тобі подобається". Улюблена команда сина Анчелотті? Давіде мріє мати команду, здатну грати по-різному на найвищому рівні. "Якщо взяти за приклад переможця Ліги чемпіонів, Парі Сен-Жермен, то вони здатні робити все".

Тут на планшеті з'являється ілюстрація аналізу молодого наставника, де бачимо високий білдап парижан з Іллею Забарним у кадрі. Усман Дембеле опустився глибше у півзахист, а центральний хавбек Дро Фернандес висунувся на місце фальшивої дев'ятки. Забарний та інші футболісти, обведені жовтим колом, рухаються у доручених тренером зонах. Решта гравців мають свободу дій за межами позиції.

"Вони здатні знайти вільного гравця, якщо мають перевагу в першій фазі атаки. Здатні грати в позиційному володінні, а також не грати в позиційному володінні й мати свободу, коли володіють м'ячем у високій фазі атаки. Звісно, вони мають чудові якості в нападі, але без м'яча, якщо їм доводиться тиснути, вони розуміють, коли потрібно перейти на індивідуальний пресинг. І вони дуже організовані в глибокому блоці. То що можна сказати про таку команду? Це команда, яка є повноцінною", – захоплюється італієць.

Забарний завжди готовий починати атаку ПСЖ у своїй зоні, Дембеле та Дро міняються позиціями

Натхненний Моурінью, Сімеоне та Емері

У захисті Давіде Анчелотті вірить у зональну оборону на своїй половині поля: "Найкращий спосіб захищатися – це грати двома лініями по чотири гравці та однією лінією з двох. Це може бути схема 4-4-1-1 або 4-4-2. Але однієї схеми недостатньо, потрібні принципи. Сьогодні важко захищати останню лінію вчотирьох. Базова формація 4-4-2, так. Однак потім вона завжди змінюється. Я вірю, і це йде від Жозе Моурінью, Дієго Сімеоне, Унаї Емері, великих вчителів оборонної фази, що в якийсь момент потрібно захищатися п’ятьма".

У цей момент Анчелотті змінює тактичну дошку, перетягнувши одного з півзахисників суперника вперед між фулбеком і центральним захисником команди, що обороняється: "Наприклад, якщо цей гравець рухається, ви йдете за ним. Все залежить від того, де перебуває м'яч, але ви створюєте п'ятірку в обороні. Там може з'явитися ваш номер шість або ваш вінгер. Це моє переконання. Я все ще вірю в зональну опіку, коли ви захищаєте ворота і коли ви обороняєте штрафний майданчик".

Ліверпуль Клоппа проти Барселони в середньому блоці

Анчелотті здобув тренерську освіту в Німеччині

Давіде Анчелотті переконаний, що сьогодні головна навичка для тренера у фазі оборони – вміння донести до гравців, що поняття "середнього блоку" відходить у минуле. "Я здобув тренерську ліцензію в Німеччині, і там малюють дві лінії та називають це mittelfeldpressing (пресинг у середній зоні). Тут гравці тримають високу лінію, але не атакують м’яч. Якщо поглянути на Ліверпуль, коли він виграв Лігу чемпіонів з Юргеном Клоппом, то все було саме так. У виїзному матчі проти Барселони не було пресингу на м'яч, але лінія була високою.

Як тренер ти повинен дати зрозуміти своїй команді, що цей блок зараз є перехідною ситуацією. Опинившись тут, ми маємо короткочасно утримувати цю позицію, але вже шукаємо наступну, а саме – відступити глибше або пресингувати високо. Ваші гравці мають розпізнавати тригери. Є сигнали для того, щоб вийти вперед, а є для того, щоб відступити. Наприклад, після пасу назад або після розставленої пастки ваші гравці можуть перейти на індивідуальну опіку", – підсумовує Анчелотті.

Син Анчелотті переконаний, що часто треба захищатися у 5 захисників, навіть якщо схема передбачає 4

Що робити проти хитрощів Гвардіоли

Коли Давіде розповідав про захисну тактику, аналітик BBC запропонував йому челлендж. У лютому, під час перемоги Манчестер Сіті над Ліверпулем в АПЛ, Арне Слот виставив свою команду "червоних" у формації 4-4-2. Гвардіола відповів на це розміщенням Бернарду Сілву між двома центральними півзахисниками Ліверпуля. Натомість атакувальні хавбеки (Ніко О'Райлі та Раян Шеркі) розташувалися ліворуч і праворуч від нього. Логіка полягала в тому, що якщо центральні півзахисники зосередяться на Сілві, атакувальні отримають простір. Якщо двоє півзахисників Ліверпуля розійдуться в сторони, щоб вирішити цю проблему, Бернарду залишиться вільним.

Завданням Давіде було впоратися з цією тактикою, що виявилася напрочуд ефективною проти системи, яку він описував. Адже в тих умовах півзахист Ліверпуля часто змушений був розриватися вдвох проти трьох суперників. "Так, найкращий спосіб атакувати проти схеми 4-4-2 – це створити чисельну перевагу в центрі. Гвардіола часто так робив проти нас, навіть коли ми працювали в Евертоні (30-річний Давіде Анчелотті був намолодшим асистентом в АПЛ). Там ми захищалися за схемою 4-4-2 і вирішили, що Абдулай Дукуре та Аллан будуть опікати їхніх двох півзахисників, тож він почав виводити третього гравця в центр, і це було важко.

Ман Сіті створює більшість у середині завдяки активним діям гравців ліворуч і праворуч

Тоді ми перевели нашого десятку, щоб він стежив за цим гравцем. Він зробив це знову з Джоном Стоунзом у Лізі чемпіонів, який почав забігати всередину, здається, у матчі, який ми зіграли внічию 1:1 на Бернабеу. Ми маємо великі вимоги до чотирьох гравців у півзахисті. Щоб впоратися з цим, потрібно закривати простір за допомогою флангових гравців. Вони мають грати дуже вузько. Щоразу, коли м'яч на одному краю, фланговий гравець з протилежного боку контролює їхнього центрального півзахисника, але в якийсь момент, оскільки вони терплячі й переміщуються з одного флангу на інший, ви залишаєте простір у півзахисті. У такому разі допомагає відхід назад вашого номера 10", – розповідає Давіде.

У нинішньому сезоні особливо обговорюваною була проблема поєднання Кіліана Мбаппе з Вінісіусом Жуніором як двох форвардів у Реалі. Альваро Арбелоа вдалося розбити Манчестер Сіті Гвардіоли, коли був травмований француз, але після відновлення питання балансу повернулося на порядок денний. Що ж робити в подібних випадках, коли вам потрібно посадити глибше гравця атаки? Та й взагалі, чи можливо керувати подібним атакувальним дуетом? Давіде Анчелотті спритно уникає відповіді, пригадуючи лише останній успішний сезон в ЛЧ, коли Мбаппе ще не було на Бернабеу, а Лунін став одним із ключових героїв плей-офф.

Реал виграв Лігу чемпіонів, здолавши Ман Сіті в 1/4: Беллінгем і Родріго змінили позиції заради команди

Як поєднати суперзірок атаки типу Мбаппе та Вінісіуса, коли треба також захищатися

"Треба знайти вихід. На найвищому рівні є гравці, яких не можна не випускати на поле, бо саме вони можуть принести перемогу. Коли ми грали проти Сіті у 2024 році, у нас був успішний сезон: Беллінгем грав на лівому фланзі півзахисту, а Вінісіус і Родріго – у нападі, але для цього матчу нам потрібен був хтось, хто б опустився в ролі третього півзахисника. Ми не могли собі дозволити залишати двох гравців у нападі під час оборони.

Тож нашим рішенням було перемістити Беллінгема в центр, щоб він грав за спиною Вінісіуса. Завдяки своїй працездатності він міг протистояти третьому півзахиснику Сіті. Потім ми перемістили Родріго на лівий фланг, де він працював більш оборонно, ніж Вінісіус, який грав у нападі. Цей матч закінчився з рахунком 3:3. Можливо, з погляду тактики було б краще виставити на лівому фланзі ще більш оборонного вінгера, а в атаці – Беллінгема та Вінісіуса, але ж у нас був Родріго, який забив гол".

Що робить великим наставником?

"Зрештою, тренерська робота – це викладання. Ти повинен переконати гравців з допомогою своїх знань, що їм досі є над чим попрацювати, аби покращитися. І завдяки цьому, на мій погляд, ти зможеш переконати їх повірити в тебе, навіть якщо вони старші за тебе, навіть якщо вони виграли більше ЛЧ, ніж ти. У моїй методології відправною точкою завжди є міжособистісні стосунки.

Одним із моїх кумирів є Філ Джексон – баскетбольний тренер НБА. Він був далекоглядним. Якщо прочитати його книги з часів, коли Джексон ще грав у 1970-х і 80-х роках, то для нас зараз у світі футболу це було б прогресивним мисленням на крок попереду. Він дарував книги своїм гравцям. Це те, що я також робив як тренер Ботафого. Коли ти пізнаєш гравця та його характер, ти думаєш про книгу, яку він міг би прочитати.

Можливо, він її ніколи не прочитає, але це хороший спосіб налагодити зв'язок зі своїми гравцями. Якщо ти знаєш його характер, його пройдений шлях, якщо у нього щось не виходить, то прочитання певної історії може стати для нього гарною допомогою. Книги, фільми, природа – все це може стати натхненням для футбольної команди, якщо ти знайдеш спосіб розповісти історію", – переконаний син Анчелотті.

Тож якою Бразилія постане на ЧС-2026

Давіде Анчелотті пройнявся цим ставленням до гри №1 ще працюючи у Ботафого. Він розуміє, що місце для мільйонів фанатів "селесао" на ЧС-2026 може бути лише одне: "Бразильці обожнюють футбол, їм подобається "жога боніто" (грати із насолодою), але вони дуже люблять перемагати. Якщо проаналізувати нинішню ситуацію у Бразилії, то там є справді чудові захисники – одні з найкращих у світі. Дуже сильні гравці, які забезпечують транзит від оборони до атаки – вінгери, десятки, але також і центрфорварди. Це дає уявлення про те, в який футбол можна грати. Але є ще й культура нації. Це атакувальний футбол, який приносить перемоги. І гра з посмішкою. Це потрібно враховувати.

Потрібно мати чітку ідентичність, але при цьому вміти адаптуватися. Треба вміти збалансувати свої ідеї з характеристиками гравців, а потім – з ідентичністю нації. Хоч збірна Бразилії є одним із фаворитів на кожному турнірі, вона виграла останній зі своїх рекордних п'яти чемпіонатів світу в далекому 2002 році. Тож на Карло, який також досяг успіху в Мілані та Челсі, тисне відповідальність покласти край цьому тривалому очікуванню вже влітку. Це дійсно нелегка робота. А ще ж треба виграти чемпіонат світу!"