"Я не поважав би самого себе, якби після такого залишився". Чому Олександр Чижевський покинув Карпати
Відверте інтерв’ю "Футбол 24" із вже колишнім наставником та легендарним захисником львівських Карпат. Олександр Чижевський – про Санжара, Шаблія, Димінського і найбільшу проблему "зелено-білих".
Олександр Чижевський / Фото Є. Кравса
Регулярні тренерські відставки у Карпатах вже давно нікого не дивують. І все ж заміна Олександра Чижевського на Романа Санжара шокувала багатьох, а фанатами "зелено-білих" була сприйнята, відверто кажучи, негативно.
Чижевський, який є живою легендою Карпат, начебто повинен був продовжити роботу у структурі клубу. Проте минулої п’ятниці тренер повідомив через Facebook, що остаточно прощається із "зелено-білими". Менше ніж через добу після цієї звістки "Футбол 24" зустрівся із Олександром Арсенійовичем для розмови "по душах".
"Усе відбувалося за моєю спиною"
– Як гравець та тренер, ви віддали Карпатам майже два десятки років. Мабуть, не такого прощання очікували від рідного клубу?
– Перший етап у Карпатах – з 1989 по 1999 рік. Потім, у 2003-му, повернувся на деякий час. Ну і тренером – ще вісім років. У дитячому футболі, U-21, помічником і головним тренером… Коли вчора забирав свою трудову книжку, спеціально погортав сторінки. Всі етапи пройшов, скажімо так.
Мої відчуття та емоції? Повна спустошеність. Я нічого не хотів. Тим паче, коли дізнаєшся від людей, що це сталося не після гри з Десною, у суботу чи неділю, а раніше… Мені лише тепер стало відомо, що такі розмови велися давно. Неприємно це чути, бо все відбувалося за моєю спиною – велися незрозумілі переговори. Краще б мені одразу сказали правду: рано чи пізно тебе тут не буде. Я сприйняв би це якось легше. А так – з боку клубу вийшло негарно.
– Призначивши головним тренером Романа Санжара, вас начебто залишали у структурі Карпат. Чому ви вирішили піти остаточно?
– Пішов, у першу чергу, через ставлення до себе. Мені було дуже образливо, бо стільки років віддав своєму рідному клубу… Я ще розумію, якби попрацював до зими і не виконав завдання. Тоді, звичайно, до побачення.
У нас видався дуже важкий старт. Я розумів, що легко не буде. Карпати зіграли два матчі проти команд Ліги чемпіонів і ще два матчі проти команд Ліги Європи. Так, Шахтарю програли "вчисту", але в інших іграх нічим не поступалися суперникам. З Маріуполем, якби не вилучення, – це переможна гра.
Гідно протистояли Зорі. Олімпік перемогли, а у Чернігові проти Десни показали цікавий футбол. Після матчу я спілкувався з суддями, інспектором – їм дуже сподобались Карпати. Отримав багато дзвінків із схвальними відгуками. (Після паузи) Так, усі хочуть голів. Але футбол команди будується, насамперед, від надійного захисту. Я також хотів забивати, але не все зразу.
– Коли у Карпатах дізналися про ваше рішення попрощатися з клубом, чи намагався хоча б хтось переконати вас залишитися?
– Я спілкувався з Олегом Бойчишиним, спортивним директором Карпат. Він пропонував залишитися в структурі клубу. Але я йому пояснив усю ситуацію: такий виснажений, такий осад на душі, що перестану поважати самого себе, якщо після такого залишуся. У принципі, ми зрозуміли одне одного. Бойчишин сам опинявся у такій ситуації, коли його звільняли з посади. Він відчув мій стан…
Не кажу, що тепер я до Карпат взагалі… Можливо, оговтаюся і з часом знову працюватиму. Але на сьогоднішній день ситуацію бачу ось так.
"Я співчуваю Санжару"
– Відтворіть той день, коли ви дізналися, що вже не очолюєте команду. Як це було?
– Суботнього вечора я попередньо вже знав, що буде новий тренер, але не здогадувався, хто саме. У неділю прочитав на фанатському сайті, що Санжара і його асистентів побачили в поїзді до Львова. "Все йде до того, що ти працювати вже не будеш", – сказали мені ще в суботу.
– Хто сказав?
– Спортивний директор. От така ситуація.
– Негативні емоції переварюєте у собі, чи ділитеся ними із сім’єю, найближчими друзями?
– Усвідомити таку ситуацію дійсно важко. У той момент ми з дружиною якраз забрали внуків. Вони стали моєю розрадою. Бо якщо зациклишся у собі – з розуму зійдеш. Не раз казав: "Добре, що я сивий. Буде непомітно, як сивітиму упродовж чемпіонату" (Усміхається). Отож, я взяв онуків, поїхали у "Дитячу планету". Не було часу сумувати. Зрозуміло, що у важкий час мене завжди підтримує дружина. Життя на тому не закінчується – потрібно рухатись далі.
– Що відбувалося у ті кілька днів між відставкою і дописом у Facebook про остаточний відхід із Карпат?
– Коли у вівторок команда зібралася на базі, я приїхав з усім тренерським штабом, щоб попрощатися із футболістами, адміністраторами, масажистами, лікарями. Потиснули один одному руки. Вважаю, що зараз підібрався хороший колектив. Немає ніяких угрупувань. Всі – один за одного. Тож мені не соромно за той час, який я провів із ними. Знаю, що все робив правильно. Можливо, не вистачило часу, щоб довести справу до кінця, але ми з помічниками перебували на правильному шляху.
– Як ви думаєте: чому вас звільнили з посади головного тренера?
– Не знаю. Якщо чесно, навіть не хочу в це влізати. Аби щось говорити, потрібно мати достовірну інформацію. Це вже справа людей, які зараз керують клубом.
– Як клуб аргументував вам своє рішення?
– Мені сказали, що команда не грає в агресивний футбол. Що немає дисципліни, взагалі нічого немає. Що немає малюнку гри. Для мене це стало ударом – почути такі слова. Але мусів це сприйняти, бо є власник клубу, який приймає рішення, а я – найманий працівник.
– Я читав, що у вас немає претензій до Санжара. Але на його місці ви б так, напевно, не вчинили?
– Напевно, не вчинив би. Якби мене звільнили, і через якийсь час, коли обов’язки виконував помічник, приїхав новий головний тренер – так було б правильно. Але коли я читаю, що мене ще не звільнили, а люди вже їдуть… Зрозуміло – їдуть не просто так. Але я не засуджую Романа Санжара. Він пропустив один рік – йому хочеться працювати. Це нормальне явище, і я не маю до нього претензій.
– Ви вже спілкувалися після цього?
– Так. Він мені пояснював, що ніколи б так не вчинив і не приїхав би, але, наскільки я знаю, він перебував на стадіоні вже на матчі з Маріуполем. Знаєте, кожна людина відповідає сама за себе. У мене претензій немає, а все інше запитуйте вже у нього.
– Чи помітили ви зніяковіння в очах Санжара через ситуацію, яка виникла?
– Зрозумійте мене: я звик людям довіряти. У мене не було думок, що він приїхав сюди з нечесними намірами. Я людям вірю, але кажу ще раз: за свої слова потрібно відповідати.
– Якої ви думки про Шаблія?
– Після Олімпіка ми зустрічалися з ним у Києві. Відбулася бесіда не про те, чи працюватиму я надалі. Ми спілкувалися щодо футболістів. І жодного натяку не було на звільнення. Чи маю я щось проти Шаблія? Нічого не маю. Ні він, ні хтось інший із клубу в мою роботу не втручався. Тренувальний процес, склад – все визначав я.
Усім хотілося атакувального футболу. Але ще раз кажу: виходив із тих гравців, які у мене були. Потребував креативного крайнього нападника, а також центрального нападника – я їх не мав на той момент.
У моїй обоймі були 22 футболісти – кожному з них я довіряв. Але на поле могли вийти лише 11, інші – в запасі. Хтось не потрапляв навіть у протокол, опинявся за межами 18-ки. Це – нормальне явище, нічого ображатися. Не знаю, що їм обіцяли, коли запрошували у Карпати. Можливо казали, що будуть гравцями основного складу. Але я, як тренер, ніколи не міг такого сказати. Є тренувальний процес, тому потрібно щоразу доводити свої претензії на основний склад.
Такі ситуації у мене були – з Мохамедом, наприклад. Перед першим туром я повідомив: ти йдеш грати за U-21. Він кинув фразу: "Я – гравець основного складу. За U-21 грати не буду". Я змовчав – нема питань. Але буквально через півгодини мені зателефонував перекладач: "Він передумав. Гратиме за "дубль". Більше нарікань від нього не було. Усе ж робиться для того, щоб футболіст мав ігрову практику.
– Вже давно фанати Карпат не зустрічали нового тренера з таким негативом. Санжару доведеться непросто. Співчуваєте йому?
– Я йому співчуваю, адже справді – дуже багато негативу на його адресу. Але зараз у нього є трохи часу для підготовки – своєю грою він зможе перекрити критику. Львівський вболівальник – специфічний. Команда виграє – усе може помінятися. Санжара носитимуть на руках. Час покаже.
– Велика повага від фанатів та простих уболівальників – ваша головна перемога на посаді тренера Карпат?
– Станом на сьогодні – так. Та велика кількість хороших слів на мою адресу – це моя найбільша тренерська перемога. Мені дуже приємно. Наш львівський уболівальник розуміється на футболі, і просто так не писатиме…
– Хто із ваших колишніх партнерів, ветеранів Карпат, підтримав у важку хвилину?
– (Усміхається) Мало хто. Мені тільки Габор Вайда (голкіпер Карпат 70-х, – Футбол 24) зателефонував і підбадьорив. Більше ні від кого я підтримки не отримав. Ті люди, які працювали поруч, мене підтримали, але якщо ми говоримо про часи, коли я ще виходив на поле, – жодного дзвінка не було.
"Ми планували фінішувати у першій шістці"
– Як команда сприйняла вашу відставку?
– Наше прощання тривало 5 хвилин. Потім ми вийшли з конференц-залу, а команда залишилась, бо їм представляли нового головного тренера. Хлопці мені пишуть, дякують за співпрацю. Як там буде далі, яка атмосфера в команді – потрібно запитувати самих гравців.
На той час, коли ми працювали, створили у колективі дуже хороший мікроклімат. Це дійсно була сім’я. У нас не виникало конфліктів. Так, трапився випадок із Ді Франко, коли я його замінив, а він не подав мені руку. Проте ми одразу у роздягальні розібрали той момент, він вибачився. Пообіцяв мені, що таке більше не повториться, і ми закрили цю тему.
Раніше у Карпатах були футболісти, які ставили себе вище від одноклубників. Коли я прийшов у команду, попередив: "У нас немає такого, що хтось – вище, а хтось – нижче. Не варто себе виділяти, бо я таке присікатиму". Колектив це сприйняв нормально. Ми були, як єдина сім’я.
– При вас із Карпат прогнали Мендеса, який побив молодого одноклубника. Ви були свідком цього інциденту?
– Ні, адже Мендес був переведений у U-21. Ми, по-моєму, тоді перебували на виїзді. Яка там історія конфлікту – я, чесно кажучи, не вникав. Але ситуація неприємна – однозначно. Такі гравці, як Мендес, які приїхали із чужої країни, повинні поважати наші традиції і менталітет. Вони приїжджають заробляти гроші, тому повинні відповідати належному рівневі. Я перевів Мендеса у "дубль", бо він не заслуговував перебувати у першій команді. Я не хотів перекривати шлях молодим вихованцям клубу, які у порівнянні з ним заробляли копійки.
– Чи були проблемні гравці, окрім Мендеса?
– Коли я прийняв команду і ми закінчували попередній сезон, було проблематично, бо Онгла – специфічний, Йода – специфічний. До цих гравців належало знайти підхід, вони ставили себе вище від інших футболістів. Якби ми цього не зробили, то не вилізли б з того болота. Нам вдалося: Онгла, Ді Франко, Понде об’єдналися в єдину команду.
Існували різні проблеми – зокрема фінансові, у Мірошніченка, Федецького закінчувалися контракти. Хочу подякувати тому ж Артему, який допоміг згуртувати колектив, скласти те все докупи. У нього закінчився контракт, тож він мав повне право відмовитися від перехідних матчів. Але люди до кінця витерпіли, об'єдналися і виконали завдання, після чого ми потиснули руки.
Головне – стосунки "тренер – футболіст". Якщо тебе поважають, ти можеш працювати на результат. Тільки-но даси слабинку – тебе одразу з'їдять.
– Гра Карпат прогресувала від матчу до матчу. Яке завдання ви ставили перед собою на цей сезон? Під яке місце збиралися підтягнути команду?
– Зрозуміло, що ми планувати завершити сезон у першій шістці. Під час зимової паузи підтягнули б недоліки, навели лад із великою кількістю футболістів, які прийшли зараз, можливо, ще б точково підсилилися.
Як ви сказали, наша гра покращувалася. Команда зрозуміла вимоги і бачення тренерського штабу. На кожну гру ми обирали нові тактичні схеми, було багато теорії. Вони прониклися нею. Тим паче, зараз у календарі йдуть такі матчі, де ми повинні були набирати "свої" очки і демонструвати хороший футбол.
"За весь цей час я двічі спілкувався із Димінським"
– За останні три роки у Карпатах змінилося 10 головних тренерів. Десять! Шокує, чи не так?
– Шокує. У першу чергу це негативно впливає на футболістів. Вони не розуміють, що з ними робиться, адже кожен тренер приходить зі своїм баченням, а перебудова до добра не доводить. У команді має бути стабільність, а не так, що провів два матчі – все, на вихід. Має бути довіра до тренера. Дайте мінімум рік. Не вийшло – тоді звільняйте.
Знаєте, взимку завжди є більше часу для комплектації, підготовчого періоду. А тут – літо. Ти ще футболіста того не бачив, а він вже підписав контракт. Відео – це одне. Якщо зробити нарізку навіть про мене – я теж видаватимуся Неймаром. Новачка потрібно побачити вживу – у якому він функціональному стані. Часто приїжджали гравці, які не тренувалися тривалий період… То є проблема.
Незрозуміла ситуація виникла із Понде. Команда потребувала нападника – був лише Карпенко. А Понде залишатися не хотів, сидів на валізах. Я йому пояснював: "Кріс, зрозумій, якщо ти зараз не будеш працювати, то нікуди не перейдеш. Тобі потрібно утримуватися на певному рівні, щоб себе продати, щоб тебе помітили. Якщо ж клеїтимеш дурня, то й надалі сидітимеш…"
– Дослухався до вас?
– У принципі, проти Олімпіка він показав досить хорошу гру. Із Зорею – вже не те… Десь я його розумію: коли сидиш на валізах – настрій зовсім інший. Але й впрошувати його перед кожним матчем – це також неправильно. Адже є футболісти, які хочуть грати. Можливо, у них немає тієї майстерності, але вони компенсують бажанням.
– Ми вже згадували про постійну ротацію тренерів у Карпатах. Хто із них мав найбільший потенціал для роботи саме у Львові?
– Мені дуже комфортно працювалося з Олегом Дулубом. Я у той час тренував Карпати U-21, між нами не виникало ніяких розбіжностей. "Дубль" грав за день до першої команди, тож ми зверталися із запитанням, кому потрібна ігрова практика. Деякі тренери в обов’язковому порядку вказували. Натомість Дулуб: “Арсенійовичу, тобі хтось потрібний?" І я сам міг обрати одного-двох гравців, щоб закрити проблемні позиції. Між нами велася конструктивна співбесіда.
Чув хороші відгуки про Йовічевіча – у плані побудови тренувального процесу. Він був хорошим мотиватором. Про інших мені судити важко і, можливо, некоректно. Та все ж скажу про Фабрі Гонсалеса – футболістам було некомфортно працювати з ним.
– Петро Димінський вже не перший рік перебуває в екзилі. Як часто ви зідзвонювалися?
– За весь цей час я двічі спілкувався із Петром Петровичем. Спершу – після дебютного спарингу на зборах. Ми грали з Вересом, увечері я поспілкувався з Димінським. А друга розмова – десь три тижні тому. Такого, щоб існував постійний діалог, не було. В основному інформація доносилася до мене через спортивного директора.
– Я чув, що ви хотіли повернути у Карпати Юрія Габовду, але Димінський був категорично проти. Це правда?
– Я дійсно спілкувався з Юрою і готовий був взяти його в команду. Але мені сказали, що не варто цього робити. Чому? Тому що свого часу трохи неправильно вони розійшлися. Це не особисто Петро Петрович ветував, але десь спільно з керівництвом так вийшло.
– У чому головна причина проблем Карпат, які вже багато років плентаються внизу турнірної таблиці? Це – нетерплячість Димінського, який тасує тренерську колоду, це – незадовільний кадровий підбір команди, це – ще щось інше?
– Я думаю, перший варіант – коли дуже часто змінюють тренерів. Ми говоримо про філософію клубу, але коли ця філософія мінятиметься кожні три місяці, сам клуб не знатиме, яка у нього філософія.
Приходить новий тренер і захоплює усю структуру – аж до дитячого футболу. Якщо не помиляюся, при Йовічевічі був іспанський спеціаліст, і от вони хотіли розвивати філософію. Прийшли в Академію: "Відтепер ми гратимемо за схемою 4-3-3". Всі пишуть конспекти, працюють за відповідною тактикою. Через три місяці приходить Дулуб і ми вже граємо, умовно, у 3-4-3. Та майте трохи стримання!
Не потрібно лізти у дитячу школу. Принаймні, поки немає стабільності. А стабільність – запорука успіху в усьому. Окрім стабільності, потрібен тренер, який просякнув би тими ідеями, тим духом, львівським менталітетом. І тоді, рано чи пізно, воно дасть свій результат. У нас є свої місцеві тренери, які знають карпатівську кухню від "а" до "я". Коли ж ми запрошуємо іноземців – вони не знають узагалі нічого. Думають, напевно, що тут медом намазано.
– Ставка повинна робитися на вихованців своєї Академії?
– Не тільки на них. Так, у нас є хороші перспективні футболісти. Але їх потрібно підводити поступово. Часто буває, що у школі виділяється якийсь гравець – все, давайте його у першу команду. Зачекайте! Це ще, по суті, дитина, яка формується. Ми його можемо лише згубити, адже у першій команді – зовсім інші фізичні навантаження.
Є школа, є U-19, є U-21. Потрібно пройти всі щаблі. Буває, що в школі – це один гравець, а приходить у "дубль" і губиться. От був "золотий дубль" Толочка. Де вони зараз? При мені "дубль" посідав третє місце – також нікого нема. Чому нема? Бо їм не дали шансу. Якраз пішов наплив легіонерів і навіть у тренувальному процесі молодим не дали шансу.
Я розумію, що у Прем’єр-лізі є завдання і ніхто не чекатиме. Але Динамо в останні два роки при Хацкевичі пішло тим шляхом – довірилися власній Академії. Шапаренко, Миколенко, Михайліченко та багато інших вже заграли на дорослому рівні. Це – плюс для всього українського футболу і національної збірної.
– Не можу не запитати про Олега Смалійчука, колишнього віце-президента клубу. Коли він пішов – ви зітхнули з полегшенням, чи, можливо, не все так погано було, і його необгрунтовано демонізували?
– У мене зі Смалійчуком не було конфліктних ситуацій. Між нами завжди існували робочі стосунки. Якщо у мене виникали якісь проблеми, я завжди міг йому передзвонити у будь-який час. Загалом нічого поганого не можу про нього сказати.
Чому стільки негативу було? Коли немає результату, на кого виливають негатив? Або на тренера, або на керівництво клубу. По-іншому не буває. Футболістів не чіпають, вони – недоторкані.
"Можливо, винайму репетитора з англійської мови"
– Що далі? Які у вас плани?
– Зрозуміло, що я буду у пошуках нової роботи. Прагну надалі рости, як тренер. Ті задуми, які не до кінця реалізував у Карпатах, хочеться довершити на високому рівні. У мене немає такого, що за 5 років мені винесли мозок і я вже не можу працювати. При цьому прекрасно усвідомлюю, як зараз важко знайти роботу в Україні. Тренерів – багато, а команд – мало. Попри те сподіваюся, що мій шанс настане, і я доведу – у Львові міг створити хорошу команду.
– Якщо запросять у клуб Другої ліги – підете?
– Залежно, які завдання стоятимуть перед командою. Йти заради того, аби йти, я не хочу. У кожного тренера є свої амбіції. Я розглядатиму різні варіанти. Відштовхуватимусь від того, якими будуть ті пропозиції.
– Про закордон думали?
– Ще раз кажу: я хочу працювати, тому розглядатиму всі пропозиції.
– Робота сучасного тренера вимагає знання іноземних мов – англійської насамперед. Як у вас із цим? Можливо, у Карпатах освоїли іспанську?
– (Усміхається) У тому вся проблема. Якби знав англійську, було б значно легше виїхати за кордон. Це тільки до нас приїжджають закордоннні тренери, які не володіють українською мовою, але їм надають перекладача. За кордоном все по-іншому.
– Але ж засісти за підручники ніколи не пізно.
– Я вже ставив собі це питання. Можливо й справді винайму репетитора, щоб освоїти бодай найнеобхідніші речі.
– Тривалий час без роботи перебував Юрій Вірт, але він заповнював цю паузу поїздками на стажування.
– Не відкидаю такого варіанту. З третього по сьоме жовтня у мене буде сесія, а після неї можливо десь і поїду на стажування. Адже якщо ти сидиш без команди, то деградуєш. Відповідно, належить постійно перебувати у тонусі – відслідковувати, їздити, передивлятися. Якщо зупинися – тобі настане "торба".
– За яким чемпіонатом стежите найбільш ретельно?
– Найбільше мені імпонує АПЛ. Там – агресивний футбол, який так любить Петро Петрович. Жодна з команд не зачиняється в обороні. Подобається Прімера. Потроху повертається на колишній рівень італійський чемпіонат. Донедавна не стежив за кальчо – там було нецікаво. Додаткову інформацію черпаю з Wyscout. Дякувати Богу, із комп'ютером я товаришую (Усміхається).
– Які висновки зробили для себе після неприємної ситуації в Карпатах? Чи стали сильнішим?
– Такі події, в першу чергу, роблять тебе сильнішим. Хоча, чесно кажучи, я до кінця ще не оговтався. Але, як то кажуть, час лікує.