Вже шість років Україна та Росія перебувають у стані неоголошеної війни. Ми пройшли різні етапи – від втрати власних територій, гарячого обміну артилерійським і стрілецьким вогнем, до такого-сякого затишшя та маніакально-наївного пошуку "миру в очах Путіна" у виконанні президента Зеленського.
Проте в усі періоди існувала когорта українських футболістів та спеціалістів, які шокували недоречним космополітизмом або вдаваним нерозумінням ситуації. Наша рубрика оновлюється орієнтовно раз у півроку, і щоразу ми змушені констатувати – список "годувальників сімей" поповнюється новими прізвищами.
Прем’єр-ліга
Після 11 турів РПЛ першу сходинку традиційно утримує Зеніт, хоча цього разу щільну конкуренцію йому намагаються нав’язати московські Спартак, ЦСКА і Локомотив. Центр оборони надалі боронить Ярослав Ракицький, який зіграв 8 матчів, а у тренерському штабі Сергія Сємака (також етнічного українця) залишається Анатолій Тимощук. Навідміну від чемпіонату, у Лізі чемпіонів газпромівський монстр зі старту отримав "по шапці" від порівняно скромного Брюгге (1:2).
Провал Ракицького і компанії у відеоогляді матчу Зеніт – Брюгге – 1:2
Статус "найбільш української" команди починає втрачати Урал. У липні керівництво клубу вказало на двері головному тренеру Дмитру Парфьонову, захиснику збірної України 90-х – початку 2000-х. "Ініціатива відправити Парфьонова у відставку йшла від мене. Команда програла три матчі, пропустила 9 м'ячів. Якщо команда не виконує поставлені перед нею завдання... Якби я був тренером, то сам би написав заяву про звільнення. При всій повазі до Хімок, команда Прем'єр-ліги не має права так грати у себе вдома, припускатися таких помилок! Після рестарту ми 8 голів пропустили зі стандартних положень. Ну що це таке?!" – лютував президент клубу Григорій Іванов. До слова, за три місці після звільнення етнічний українець так і не підшукав нового місця роботи.
Без Парфьонова присів на банку 35-річний івано-франківець Ярослав Годзюр, який вважався безальтернативним голкіпером Урала останніх сезонів. Усе гаразд лише у Дениса Кулакова, який починаючи з 2015-го невтомно курсує правим флангом Єкатеринбурга. Гравцем основи вже можна назвати Ігоря Калініна, колишнього захисника Іллічівця та Зорі. Уродженець Керчі швиденько підмахнув собі паспорт чужої країни і проходить у всіх реєстрах під "триколором".
Величезну ганьбу довелося пережити Іванові Ордецю, захиснику московського Динамо. Команда, склад якої був у 15 разів дорожчим від скромного тбіліського Локомотива, програла у Грузії і вилетіла з Ліги Європи вже на стадії 2-го кваліфікаційного раунду. Це призвело до рішучих оргвисновків. Зараз головним тренером Ордеця став німець Сандро Шварц, до штабу якого увійшов… Андрій Воронін, 74 матчі і 8 голів за збірну України.
"Втомився чекати дзвінка із Києва", – пояснив власне рішення одесит. Тепер він регулярно бачитиметься зі своїм кумом Тимощуком. До слова, у складі москвичів виступає ще й Данило Лісовий, вихованець київського Динамо. Проте ми його виносимо за дужки – етнічний росіянин, все-таки…
Цікаву персону бачимо у менеджменті московського Спартака. Посаду комерційного директора вдруге обійняв Олександр Атаманенко, уродженець Донеччини, який до 2014-го працював генеральним директором Донбас Арени.
Донбас Арена після 6-ти років окупації – нові фото лякають
Тим часом крутий поворот спостерігається у кар’єрі Ігоря Захаряка, який донедавна очолював друголіговий Сокіл із Саратова. Тепер колишній наставник краснопільського Явора і ФК Суми вигулькнув у тренерському штабі Краснодара – отримає серйозний досвід Ліги чемпіонів.
Ще двох українців бачимо у складі Уфи – передостанньої команди РПЛ. Уродженець Запоріжжя Олег Данченко, який раніше грав за Рубін, Єнісей та Анжи, а ще раніше – за донецький Шахтар, одеський Чорноморець і молодіжну збірну України, швидко освоївся у новій команді, виходить практично в кожному матчі. Чого не скажеш про Ахмеда Алібекова: замість київського Динамо чи нової оренди у Словані Ліберец із можливістю грати в ЛЄ, він протирає штани на банці російського аутсайдера. "Це вибір за сімейними обставинами, хочу бути ближче до своїх рідних із Дагестану", – виправдовувався Алібеков.
В основі ще одного аутсайдера – Тамбова – виходить Олександр Каплієнко, колишній захисник запорізького Металурга, Чорноморця і Металіста. А ось Артем Полярус, уродженець Олександрії, не захотів миритися із боротьбою за виживання у складі Хімок, і став гравцем грозненського Ахмата. Тепер він часто бачитиметься із Рамзаном Кадировим та його головорізами. Який "чудовий" кар’єрний стрибок!
Вочевидь, вже недовго залишилось страждати Віталію Шпанюку, спецу із фізпідготовки, за плечима якого – робота у національній збірній України. Ротор на безнадійному останньому місці турнірної таблиці, "зливають" практично всім. Відставка тренерського штабу Хацкевича витає у повітрі.
ФНЛ
У другому за силою дивізіоні на хорошому рахунку перебуває уродженець Сніжного, що на Донеччині, Роман Пилипчук. Його пам’ятаємо за виступами в атаці донецького Металурга початку "нульових". Згодом він розпочав тренерську кар’єру, упродовж 2012-13 років очолював донецький Олімпік, а у 2016-му вигулькнув у московському Спартаку, де асистував і Алєнічєву, і Каррері. Зараз очолює спартаківський дубль і посідає проміжну 5-ту сходинку чемпіонату.
Трохи нижче, на 8-ій сходинці, розташувався московський Велес. З липня за цю команду виступає вінгер Богдан Коваленко, який свого часу пройшов вишкіл у Шахтарі, а згодом грав в Одесі. Компанію йому складає Володимир Грачов. Цей захисник народився в Авдіївці, пограв за Шахтар і збірну України U-19.
Вже традиційно люблять "хохлів" у СКА Хабаровськ. Практично щосезону тут виступає хтось із заробітчан. Зараз марку бренду підтримує Гліб Грачов, уродженець Попасної, який раніше "засвітився" у кам’янській Сталі та одеському Чорноморці. До слова, очолює команду Сергій Юран – етнічний українець із Луганська.
ПФЛ
Російська Друга ліга – це чотири дивізіони, розділені за географічним принципом. Перелопативши склади десятків команд, нам вдалося виявити лише двох українців – незвично мало, якщо порівнювати із попередніми замірами.
Отож, ворота Новосибірська – лідера четвертої групи – регулярно захищає 36-річний Микола Циган, своєрідна легенда тамтешньої трясовини. Ми вже писали про нього, нагадаємо ще раз: Циган – уродженець обласного Миколаєва не зіграв жодного матчу за рідний клуб, відгукнувшись у 2002-му на запрошення Аланії. У Владикавказі забронював за собою місце у воротах і провів там сім насичених років, ставши легендою команди. Потім були Шиннік, Спартак (Нальчик) і, зрештою, Сибір, де українець виступав з 2014-го. З часом Сибір вилетів у ПФЛ, проте Цигана запросили у першолігове московське Торпедо, де він затримався ненадовго і повернувся у звичний для себе регіон.
В одній групі із Циганом виступає Владислав Гевлич, екс-хавбек Севастополя і ФК Тернопіль. Нещодавно він переїхав із Калуги у клуб Лада – це Богом забуте місто Дімітровград. Нова команда Гевлича – аутсайдер четвертої групи ПФЛ.
*******
Ок, а хто ж залишився за бортом, окрім звільненого Дмитра Парфьонова? Клуб Армавір вже покинув українець конголезького походження Владіс-Емерсон Іллой-Айєт, який свого часу чимало пограв за донецький Олімпік. До слова, після переходу в Армавір він не приховував своїх мотивів: "Поїхав з України, щоб почуватися в достатку, а не зводити кінці з кінцями".
Зайвим у друголіговій Зірці із Пермі виявився Олексій Бабир. Відкритий любитель "русского мира" повернувся додому і зараз фігурує у складі Кримтеплиці.
У незручній позі перебуває Віталій Балашов. У серпні багаторічний вінгер Чорноморця, Говерли та Олімпіка несподівано підписав контракт із Тамбовом, а потім, зігравши кілька матчів, не менш несподівано розірвав угоду. Була інформація, що українець продовжить виступи у першоліговій Чайці із Піщанокопська, проте у заявці команди його прізвища досі немає.
Зрештою, перед розбитим коритом опинився півзахисник Станіслав Причиненко, який до окупації Криму подавав великі надії у складі Таврії. Останніми роками він належав першоліговій Балтиці. Зараз же опинився без клубу, без агента, зате з російським паспортом.