Фатум срібла в УПЛ – від ЛЧ до зникнення, українські клуби потерпають і відмовляються від зачарованого місця

Однак сила, бюджет, кадровий потенціал та вплив Динамо і Шахтаря часів Суркіса та Ахметова – настільки сильні, що лише зрідка комусь вдавалося підступитися і вихопити срібні медалі з-під носа. А іноді команди містичним чином ніби самі відмовлялися ставати другими, як це траплялося із Зорею, яка частенько вистрибувала вище голови. Зрештою, українські гранди ніби зачаклували ці срібні медалі – будь-хто інший стикався з валом проблем, коли посідав цей високий рядок у турнірній таблиці.

Історія фактично веде свій початок з УПЛ 2012/13. Йому передувало Євро-2012 – яскраве свято, яке приймала Україна. До складу національної команди увійшли аж 9 гравців Динамо Київ (Шевченко, Гусєв, Ярмоленко, Мілевський, Алієв, Михалик, Гармаш, Хачеріді, Коваль), а ще Хорватію представляв Вукоєвіч. Новачок команди Ніко Краньчар перейшов з лондонського Тоттенхема за 7 мільйонів євро (ех, які ж трансфери тоді були!), ставши 11 динамівцем на чемпіонаті Європи.

Поширена думка, що клуби, завантажені на великих форумах збірних, згодом буксують у своїх лігах – збиті підготовка та відпочинок. Можливо, саме це так вплинуло. Хоча був, звісно, комплекс проблем. Олег Блохін, який у збірній України досягнув унікального чвертьфіналу на досі єдиному для наших хлопців чемпіонаті світу 2006, під час домашнього Євро у групі з Францією та Англією вже не був такий успішний. Він замінив Юрія Сьоміна, який пройшов непросту кваліфікацію Ліги чемпіонів, але провалився далі з Шахтарем і ПСЖ. Брати Суркіси завжди поглядали у бік тренерів збірної України, тож прихід Блохіна, ще й клубної легенди, був логічним рішенням.

Попри успішний старт (перемоги в УПЛ проти Зорі та в ЛЧ над Динамо Загреб), невдовзі Олег Володимирович пережив гіпертонічний криз та госпіталізацію. Поки був змушений відпочити від футболу, обов'язки тренера взяв на себе Олексій Михайличенко, в якого не склалося з початку. Поразки від Дніпра (2:1) та Металіста (1:3) свідчили не тільки про кризу в команді, а й загальний рівень того чемпіонату, де Хуанде Рамос і Мирон Маркевич також отримували непогані трансферні бюджети, хоч і не такі великі, як у киян.

У тому ж сезоні прийшли Рафаель з Герти, Марко Рубен (Вільяреал), Мігель Велозу (Дженоа) – тріо за 24,5 мільйона євро. А ще Домагой Віда (Динамо Загреб) за 5, Євген Селін (2, Ворскла)та Андрій Богданов (1,78, Арсенал). Загалом майже 41 мільйон євро інвестицій. Підсилення, про яке нинішнє Динамо хіба тільки мріяти може. Та результати від цього не дуже покращувалися. Потім трапилася ще й нульова нічия з Іллічівцем. На цьому фоні Металіст взимку змушений продавати Тайсона в Шахтар, який активував його рекордну для харків'ян клаусулу (15 мільйонів євро).

Однак у Маркевича ще залишалися козирі в рукаві. Клейтон Шав'єр, Марлос, Едмар, Хосе Соса, Маркос Азеведо, Папа Гуйє, Марко Девіч, якого викупили в Шахтаря за 6 мільйонів. А ще ж Крістальдо, Бланко, Шелаєв, Вільягра – обережно, може накрити потужною хвилею ностальгії. Металіст переконливо (2:0) виграв і весняний матч з Динамо. Стало зрозуміло, що історичне срібло та путівка в Лігу чемпіонів нікуди не дінуться. Команда Маркевича виграла дуель 3 кваліфікаційного раунду, здолавши ПАОК за сумою 3:1, але далі в ЛЧ зіграти з німецьким Шальке не дали в кабінетах.

УЄФА раптово відкопав давню справу про договірний матч у сезоні 2007/08 між Металістом і Карпатами. Дивовижний збіг та оперативність. Не минуло й 100 років. Фінальне рішення Спортивного суду в Лозанні стало початком кінця золотої ери клубу. Металіст за інерцією ще виграв бронзу УПЛ 2013/15, але сумнозвісний новий власник Сергій Курченко згодом втік з України та припинив фінансування Металіста, якому обіцяв фантастичні успіхи під час купівлі. Вже у 2016 році харківський клуб припинив існування.

Дніпро у сезоні 2013/14 також випередив Динамо, яке опустилося на 4 рядок. Суркіс підписує зіркових легіонерів з топ-ліг чи грандів інших першостей на ще більші гроші (46,5 млн євро), а справи знову погіршуються. Тепер уже Дніпро не залишає шансів киянам в очних зустрічах і бере пам'ятне, бо таке рідкісне, срібло. Ба більше, команда Хуанде Рамоса до останнього тиснула на Шахтар, але поступилася 6 очками в золотих перегонах. Та тут російські війська почали окупацію Криму та Донбасу – військові дії не на жарт налякали сім'ю іспанського тренера, який відмовився продовжувати контракт.

Дніпро знайшов для кваліфікації Ліги чемпіонів іменитого тренера. Мирон Маркевич покинув Металіст який почав розвалюватися на очах. Що цікаво, Коломойський також робив для Рамоса значні інвестиції, але ці угоди не були настільки яскравими, як за часів Ярославського. Йдеться навіть не про вартість, а про підсумковий вихлоп. Маркевич цього разу зіткнувся з жорсткою економією, але українські зірки тягнули Дніпро, тримаючи на плаву навіть у безнадійні, здавалося б, часи.

На жаль, цього було недостатньо для третього кваліфай-раунду Ліги чемпіонів. Прагматичний Копенгаген пройшов романтичний Дніпро (2:0 за сумою). Якісно той склад очевидно поступався тому, що був у Металіста, а Євген Коноплянка ще тільки переходив у ранг чудотворців. Все склалося, зрештою, навіть краще, ніж можна було собі уявити. Прохід у плей-офф Ліги Європи, легендарні перемоги над Олімпіакосом, Аяксом, Брюгге та Наполі. І лише феноменальна Севілья Емері, яка й Шахтарю була не до снаги, зупинила цей казковий похід у фіналі.

То була лебедина пісня. Маркевич у тому сезоні ЛЄ платив преміальні гравцям Дніпра зі своєї кишені. Коломойський вирішив не погашати заборгованості перед попереднім тренерським штабом і гравцями. Почалася велика судова тяганина. Власнику Дніпра навіть приписали мемну фразу: "Борги віддають тільки боягузи". Сам він заперечував її авторство, вважаючи, що її йому приписали інші. Однак на ділі виявилося, що Дніпро потонув саме через несплату боргів. До того ж клуб не міг грати навіть ту легендарну Лігу Європи в рідному місті через близькість бойових дій. Коломойський остаточно втратив азарт витрачати більше, ніж заробляти на команді. Дніпро зникнув у 2019 році.

Згодом була спроба реанімації футболу в одному з найбільших міст України. Деякі колишні гравці та тренери Дніпра навіть сподівалися вибити борги з новоствореного клубу. За 2 сезони, починаючи з 2017 року, Спортивний клуб Дніпро-1 пройшов шлях з Другої ліги до УПЛ, двічі поспіль вигравши чемпіонати нижчих дивізіонів. І хоча більшість фанатів не визнали нову команду, вона славетно пошуміла. Після двох 7 місць прийшла бронза УПЛ 2021/22, достроково завершеного після 18 турів через нове, ще більше вторгнення злочинних російських військ в Україну.

Найкращим бомбардиром тоді став Артем Довбик – єдиний і неповторний центрфорвард такого плану, який просто не мав собі рівних в тій лізі (14 голів), а перед тим встиг пограти за Дніпро без приставок. Тоді ще не такий відомий форвард повернувся за відносно скромну суму з Мітьюланда, де не вийшло показати настільки круті результати. Далі наш майбутній Пічічі настріляв узагалі 24 голи, ставши абсолютним домінатором УПЛ 2022/23. Завдяки його топ-зв'язці з Піхальонком СК до останніх турів претендував навіть на золото. Зрештою, випередити Зорю та Динамо вже було топовим досягненням. Адже тоді ще за срібло давали путівку до кваліфікації ЛЧ.

На жаль, Панатінаїкос виявився надто міцним горішком, але Довбик попрощався з українським клубом голом і нічиєю 2:2 у Греції. Уже без свого лідера Дніпро-1 побив історичний антирекорд єврокубків. Спортклуб став першим, хто вилетів з трьох єврокубків за один сезон, не пройшовши жодного раунду. За інерцією далі ще вибороли 4 місце, але тільки підставили Україну в таблиці коефіцієнтів. Команда знялася з Ліги конференцій занадто пізно, тож її ніхто не встиг замінити, а очки продовжували ділитися на 5 клубів-учасників.

Свого роду бенефіціаром зникнення СК стало Полісся, яке посилило свій склад такими досвідченими бійцями, як Сарапій, Бабенко, Гуцуляк, Волинець. Цікаво, що данський клуб після трансферів Артема в Жирону та Рому отримав загалом понад 11 мільйонів євро, а Дніпро-1 – лише 6. Вийшло, що Мітьюланд, який вміє розкривати талантів зі всього світу, повірив у Довбика більше, ніж свої ж. Зникнення Дніпра-1 було дивним і невчасним, адже у фінансовому плані все не було настільки провально, як у головної команди міста раніше.

УПЛ 2024/25 ознаменувалася ще однією гучною сенсацією. Руслан Ротань створив авторський проект, який кинув виклик навіть чемпіону. Олександрія відстала від золотого Динамо лише на 3 очки – вершина, досі небачена в історії скромного клубу, для якого єврокубки, звісно, не в новинку, але не настільки. Цього разу за срібло в ЛЧ вже не пускали. Попередники постаралися, і наш коефіцієнт аж надто сильно обвалився. Ліга конференцій закінчилася на сербському Партизані. Ротань пішов, а наступники не змогли навіть уникнути зони вильоту. Все розвалилося ще швидше, ніж в інших подібних випадках, час прискорюється. Сподіваємося, що клуб не загрузне в Першій лізі й житиме.

Коли в сезоні, що завершився, ЛНЗ та Полісся розвернули боротьбу за срібло, дійшло до абсурду. Це скидалося на те, що команди ніби навмисне намагалися пропустити один одного на позицію віце-чемпіона. У матчах, які раніше вигравали, раптово наввипередки почали віддавати очки. Футбол загалом – дуже забобонне середовище, тож хтозна. Може, саме в цій історії невдач, яка переслідували сенсаційних срібних медалістів, і крилося небажання брати друге місце. Тим паче, що зараз це дає лише путівку в Лігу конференцій, якщо Кубок України виграє інша команда (як Шахтар і Динамо в минулі 2 сезони).

Раніше також зі спантеличеним обличчям доводилося бачити, як Зоря в якийсь момент зупинялася. Наче свідомо відмовлялася від перспективи фінішувати другою. Коли другим завершив Дніпро-1, доходило до абсурду. Скажімо, в останньому турі Зоря випустила на 15 хвилин Мишньова, якого примудрилася не зареєструвати на матч. Розгромна перемога 3:0 обернулася технічною поразкою. Звісно, якщо клуб не дуже готовий навіть до кваліфікації ЛЧ, то краще не треба лізти, проте ці ситуації не стають менш дивними – велось чимало дискусій, як таке може ставатися, адже в інших чемпіонатах всі мріють про казку.

Та ситуація Зорі нагадала київський Арсенал. Команда вперше вийшла в єврокубки, двічі обіграла словенську Муру (загальний рахунок був 5:0). Один з голів забив Ерік Матуку, який не мав права грати через дискваліфікацію з попереднього сезону та клубу. Як наслідок, зусилля Максима Шацьких і компанії виявилися марними, 3:0 вилились в 0:3. А ще ж були Металург Донецьк, Ворскла, Маріуполь, Олімпік, ЦСКА які також припинили існування, хоча побували в єврокубках від України.

Перед приходом Мірчі Луческу в Динамо Віктор Скрипник мав усі шанси взяти срібло, але по суті навіть не грав на перемогу в останньому турі. А потім Зоря ще й святкувала бронзу, ніби тільки це й було метою луганського клубу. Зрештою, київський гранд дійсно мав більше шансів пройти кваліфікацію. Це був передостанній на сьогодні сезон, коли Динамо засвітилося в ЛЧ. Очевидно, завдяки тим виступам вдалося дуже вигідно продати кількох своїх вихованців. Відтоді власне кваліфікацію пройти не вдавалося. Зараз ЛНЗ здобув сенсаційне срібло, але провалюватися не планує. Черкаси готові змінити фатум 2 місця.