Увечері 9 вересня на бакинському стадіоні імені Тофіка Бахрамова збірна України спробує здобути перші очки у відборі чемпіонату світу-2026. Суперник, збірна Азербайджану, у своєму першому матчі турніру також поступилася – Ісландії (0:5). Місцева федерація, аби привести футболістів до тями, застосувала шокову терапію. Команду покинув португальський тренер Фернанду Сантуш, а до гри з Україною її готує наставник молодіжної команди Айхан Аббасов.
Азербайджан – Україна: анонс матчу відбору на ЧС-2026
Азербайджанці потрапили в смугу невдач. За Сантуша поступилися в дев’ятьох зустрічах і дві звели внічию. Про причини їхніх невдач і чи зможе місцева збірна дати гідний опір команді Реброва Футбол 24 поговорив із колишнім нападником Чорноморця, Нефтчі, Црвени Звєзди й збірної Азербайджану Браніміром Субашічем.
– Браніміре, на вашу думку, чому збірна Азербайджану вже рік не може бодай когось перемогти?
– Мені дивно, що за такого тренера, як Сантуш, який вигравав із португальцями чемпіонат Європи, команда не демонструє бійцівських якостей. З одного боку, футболісти підібрані наче й непогані, проте результатів немає. Ймовірно, помилилися із запрошенням наставника. Хоч, як не крути, а в Португалії він працював із гравцями більшого калібру. Збірна Азербайджану зірок із неба не хапає, тож їм скоріше потрібен був не іменитий наставник, а молодий із місцевих, який знає менталітет гравців, розуміє, як до них донести вимоги і пояснити, як їх виконувати на полі.
– Якщо порівняти збірну Азербайджану десятирічної давнини, коли ви грали за неї, з нинішньою, то яка сильніша?
– Зараз прийшла нова генерація гравців. Вони всім задоволені, у них хороші зарплати, живуть в достатку й не прагнуть до чогось вагомого у футболі. Подивіться: в збірній майже немає гравців з іноземних клубів. Це говорить не стільки про їхній рівень, а про небажання вдосконалюватися, заявити про себе на міжнародній арені. Їх усе влаштовує. Тому й чемпіонат Азербайджану розвивається завдяки легіонерам, а місцеві гравці здебільшого відбувають номер. З них і формується збірна.
– Але ж на клубному рівні місцеві команди виступають доволі непогано в єврокубках.
– Лише Карабах. Він один залишився з чотирьох команд. Так, пройшли в Лігу чемпіонів, історичний успіх, проте там у ролі солістів виступають бразильці й африканці. Азербайджанські футболісти там також непогані, й у клубі змогли створити колектив, який б’ється за результат. У збірній такого немає. Там забувають, що футбол – командний вид спорту, кожен має стояти один за одного горою. А ці хлопці щось намагаються зробити, але, таке враження, не знають, як цього досягти. Не завжди розуміють, що роблять.
До того ж, тренери в збірній часто змінюються. Це також не йде на користь. Бо не встигають зрозуміти вимоги одного, а вже треба підлаштовуватися під вимоги наступного.
– Яка характерна риса гравців збірної Азербайджану?
– Вони всі люблять повозитися з м’ячем, коли треба й коли не треба. Якщо подивитися на кожного окремо, то й оцінити їх можна високо. А в командній грі в них, м’яко кажучи, не все виходить.
У гравців є швидкість, культура роботи з м’ячем, а в командній грі їм бракує дисципліни. Причому ця вада стосується як збірної, так і клубних команд.
– У чому, на вашу думку, причина поразки Азербайджану з великим рахунком від Ісландії?
– Коли були сили, команда пручалася. А потім далася взнаки втома. Футболісти погано підготовлені фізично, і на високих швидкостях не можуть бігати весь матч. Добре, коли до 50-60-ї хвилини дотягують. А в грі з Ісландією їх взагалі вистачило на один тайм. Причина поганої функціональної готовності на поверхні. Тренування не інтенсивні, у чемпіонаті гравці ходять пішки. Їм не треба більше – у більшості хороші контракти й вони всім задоволені.
– Гроші, як кажуть, псують характер людини.
– Систему підготовки треба змінювати. Я в Чорноморці був недовго. Проте те, що зі мною зробив Семен Йосипович Альтман, пам’ятатиму завжди. Він дав таку функціональну базу, що після його тренувань в Азербайджані я міг три роки не тренуватися й був би найкращим на полі. Буквально вмирали на тренуваннях, виконували величезний об’єм роботи. Важко було до нестями, але я вдячний йому за школу, яку пройшов і яка дозволила зробити футбольну кар’єру. В Азербайджані ж виходили, покатали м’ячик і пішли відпочивати.
– В Україні й Азербайджані кардинально різний підхід до тренувального процесу.
– Бо у вас розуміють, що без фізичної готовності результату не досягнеш. Силова підготовка – основне. Тут навіть порівнювати не можна. Азербайджанці люблять покатати м’яча, але, якщо на рівні збірних, недовго.
– Раніше Азербайджан чимало гравців натуралізовував, зокрема вам надав громадянство. Зараз такого немає.
– Очевидно, змінився підхід. Не знаю, добре це, чи не дуже, але, очевидно, що вирішили, мовляв місцеві гравці не гірші за іноземців. Можливо й так, але треба йти в ногу з часом, грати агресивно, непоступливо. Треба переймати досвід інших країн, щоб футболісти грали за іноземні клуби, тоді буде прогрес. А в них психологія така, що навіщо кудись їхати, якщо вдома непогано платять. Вони навіть не думають про те, щоб проявити себе в європейських командах.
– Як, на вашу думку, вплине на гравців звільнення Сантуша?
– Гірше точно не буде, бо вже нікуди. Айхад Аббасов, який готує команду, знає місцевий менталітет. Емоційний сплеск точно трапиться, але наскільки його вистачить, щоб на рівних діяти з добре підготовленими фізично українцями, невідомо. Гру за два дні не поставиш. Там уже думають на перспективу, щоб підготувати збірну до жовтневих матчів.
– За кого вболіватимете ввечері 9 вересня?
– За Азербайджан, звичайно. Матч буде непростий для них і, сподіваюсь, не стане легкою прогулянкою й для українців. Прогноз робити не буду. Побажаю хорошого футболу.