Любомир Кузьмяк зателефонував чотирьом знаковим іноземцям українського футболу, щоб виміряти у них градус спокою або тривоги.
Через можливе повномасштабне вторгнення Росії в Україну певна частина українців та іноземців вже покинули нашу територію або роздумують над цим. Спортсмени – не виняток. Наприклад, майже всі баскетболісти-легіонери повернулися додому, а футболісти-іноземці поки перебувають на закордонних зборах зі своїми командами.
І все ж кілька екс-футболістів, які народилися не тут, але пов'язали своє життя з Україною, не збираються залишати межі країни, що стала для них рідною. Представляємо вашій увазі чотири позиції-монологи, які випромінюють стійкість, відданість та рішучість.
Жилмар
Екс-тренер ФК Львів, запорізького Металурга та Волині
– Нещодавно я повернувся з Антальї – проходив там навчання, як один з етапів для отримання PRO-диплому. Надалі не розглядаю інших варіантів, окрім того, щоб залишитися в Україні. По-перше, тут моя сім'я. По-друге, я хочу отримати тренерський диплом, адже я доклав для цього дуже багато зусиль і перебуваю на фінальній стадії навчання.
Про повернення у Бразилію я навіть не задумувався. Я не боюся нічого і вірю, що все буде добре. Ми живемо у час, коли генерується вдосталь фейкових новин. Все у Божих руках. Я не знаю усіх причин, але переконаний, що війна – це не варіант, це зло. Вона нікому не потрібна: ні нам, ні Росії. Для чого це? Пандемія триває, люди страждають, проблем вистачає.
Я живу в Україні багато років, мені боляче від того, що я зараз бачу. Україна вже втратила багатьох громадян за останні роки, ми переживаємо важкі моменти. Та я вірю на усі сто відсотків, що для України все завершиться щасливо. Я люблю цю країну, адже вона дала мені більше, ніж Бразилія. Там я народився, там живуть мої рідні, за якими я сумую, але Україна – це мій дім. Я завжди буду вдячний Україні за усе, що вона для мене зробила. Слава Україні! Героям Слава!
Младен Бартуловіч
Екс-гравець Дніпра та Кривбаса, тренер Інгульця
– Багато думаю про цю ситуацію. Переживаю, як і всі. Проте я не збираюся нікуди бігти з України. Там мій дім, моя сім'я. Я мешкаю у Дніпрі, я буду там і надалі. Зараз я перебуваю на зборах у Туреччині з Інгульцем. 24 лютого ми повертаємося додому.
Постійно читаю новини, але намагаюся менше у все це вникати. Як на мене, вистачає також і зайвих накручувань. Наприклад, стежу за тим, як Хорватія подає новини. Усі пишуть, що в Україні дуже напружена ситуація і дають невтішні прогнози щодо початку війни. Словом, неприємні речі пишуть.
На жаль, одного разу я відчув на собі, що таке війна. Вона прийшла у мій дім у Хорватії – тоді я був маленькою дитиною. Не хотілося б ще раз переживати усі ці трагічні моменти. Думаю і сподіваюся, що найгірші прогнози не справдяться.
Самсон Годвін
Екс-гравець Карпат
– Я залишаюся, нікуди не збираюся їхати. Про повернення у Нігерію не думав. Я звик до України, це моя домівка. Куди я поїду? У мене у Львові дружина та дитина, робота, я житиму тут. Я переживаю через усе це, звичайно. Але кидати усе і бігти невідомо куди у випадку перших проблем – це неправильно. Це безглуздий вчинок.
Луческу: Гратиму з Динамо у будь-якій точці України – нікого не боюся
Спілкуюся зі своїми родичами з Нігерії, вони теж переживають, телефонують. Це життя, не завжди усе стається так, як нам хочеться. Проте я не сумніваюся, що все буде добре. Вірю у те, що все минеться.
Нгаха Колінс
Екс-гравець Зорі та вінницької Ниви
– Усі навколо слідкують за ситуацією та переживають. Я теж ставлю собі це запитання – чи будуть активні дії? Однак я не планую нікуди виїжджати. Нещодавно я їздив у Камерун на похорон своєї матері. Коли повертався в Україну, то вже знав, що тут напружена ситуація. Проте Україна не чужа мені, це моя друга Батьківщина. Тут у мене сім'я, діти. Зараз я працюю у Києві, а вони живуть у Вінниці. Діти часто запитують, що буде далі – я їх заспокоюю. Моє особисте переконання – війни не буде, дипломатичне рішення обов'язково буде знайдене. Ми живемо у цивілізованому світі, не варто повторювати помилки минулого.
Дуже близько до серця сприймаю політику і є прихильником того, що будь-яку проблему можна вирішити мирним шляхом. Я живу тут і сильно переживаю за Україну. Мої родичі з Камеруну хвилюються і телефонують щоденно: "Ми сьогодні тут прочитали таке…" На відстані важко сприймати ці новини про конфлікти. Намагаюся їх також заспокоїти.
У мене в Україні зростають діти, я їх надзвичайно люблю. Один з моїх синів займається футболом, робить успіхи. Я хочу бути поруч, тому пов'язую своє майбутнє виключно з Україною. Я люблю цю країну і намагаюся бути корисним для неї, роблю усе, що залежить від мене і хочу, щоб вона ставала кращою.