Ким був Еціо Вендраме?
Більшість із нас ніколи б не дізналися про існування Вендраме, якби не його смерть. Четвертого квітня новинними стрічками пробіг заголовок: "Помер легендарний італійський гравець Вендраме – хавбек, який став поетом після завершення кар'єри". А чим він такий легендарний окрім того, що став поетом?
***
Еціо народився 72 роки тому у муніципалітеті Казарса-делла-Деліція, на самісінькій півночі Італії. Повоєнне десятиліття для країни, яка належала до табору переможених, було важким, бідним і навіть голодним. У 6-річному віці хлопчик потрапив до притулку, де пройшов суворі випробування і передчасно подорослішав. Футбол був для нього шансом вирватися із злиднів.
Із 13 років Вендраме займався у школі Удінезе, але першим клубом його професіональної кар’єри став СПАЛ. В альбомі Panini, присвяченому сезону 1967/68, розміщене фото Еціо, проте під світлиною помилково вказані ім’я-прізвище та дані його одноклубника – Джильдо Ріццато. Із потраплянням в основний склад теж не склалося. І лише після одіссеї клубами Торрес, Сієна та Роверто наш герой опинився у Віченці, у складі якої дебютував у Серії А в 1971 році.
Таланти Вендраме вражали. Він комфортно почувався практично на будь-якій позиції атаки – фланг, "під форвардом" або ж навіть на вістрі. Вправний у роботі з м’ячем, технічний, нестандартний, на "легких ногах". Але разом з тим – непокірний, бунтівний. Він прагнув бути "вільним художником" і не визнавав ігрової дисципліни та тактичних схем. У Наполі, куди перейшов у 1974-му, практично не грав – жорсткий тренер неаполітанців Луїс Вінісіо не терпів жодного непослуху. На цьому кар’єра футбольного хіпі у Серії А завершилася. Півсотні матчів і лише 1 забитий м’яч – скромний показник навіть для захисника.
Головним клубом його життя стала Падова із Серії С, у складі якої провів 1975-77 роки. Тут на Вендраме не тиснули серйозні турнірні завдання команди, а тренери дозволяли творити. Із цим періодом пов’язані три історії, які вичерпно характеризують Еціо.
Випадок перший. Падові належало зіграти з Удінезе, який боровся за путівку у Серію В. Перед матчем фріульці підіслали до Вендраме гінця, який пообіцяв Еціо і його команді 7 мільйонів лір за відсутність серйозного опору на полі. Падова вважалася ледь не найбіднішою командою ліги: за нічию футболісти отримували по 22 тисячі лір преміальних, за перемогу – 44 тисячі. Тож спершу Вендраме пристав на спокусливий підкуп від суперників: "Я часто граю хріново і за безкоштовно, а тут ще й гроші заплатять".
Але перед стартовим свистком тіфозі Удіне освистали Вендраме (вихованця свого клубу, до речі) і у його голові щось перемкнулося. "Ти мусиш помститися, Еціо! Покарай цю невдячну публіку. Сім мільйонів? На*уй сім мільйонів!". Він зіграв у повну силу, оформив дубль, а Падова здобула сенсаційну перемогу над ошелешеним фаворитом – 3:2.
Випадок другий. Матч проти Кремонезе. На табло – нудні "нулі", які повністю відображали події на полі. Обидві команди відверто відбували номер, заздалегідь погодившись поділити очки. Публіка на трибунах помирала від нудьги. Вендраме підхопив м’яч неподалік штрафного майданчика Кремонезе і зненацька рвонув у напрямку власних воріт.
Спершу обіграв кількох суперників, а на власній половині поля – і своїх партнерів, які кричали йому навздогін: "Ти з глузду з’їхав!". Зрештою, розправившись із голкіпером, Еціо зупинив м’яч на лінії воріт, після чого відпасував його у поле. "Смертельний номер" Вендраме дійсно виявився смертельним для одного із глядачів – бідолаху схопив фатальний інфаркт. "Не потрібно ходити на мої матчі, маючи слабке серце", – цинічно підсумував лідер Падови.
Випадок третій. У ті часи Вендраме товаришував із популярним італійським співаком П’єтро Чампі. Одного разу, побачивши зірку на трибунах Сільвіо Аппіані, рідного стадіону Падови, Еціо призупинив матч, щоб привітати почесного гостя. Нечувано!
Упродовж кар’єри Вендраме курив і полюбляв випити. Він носив довжелезну шевелюру і став бажаним гостем на богемних та творчих тусовках. Прізвиська "італійський Джордж Бест" було не уникнути. Джамп’єро Боніперті, президент Ювентуса, порівнював його із аргентинським бомбардиром Маріо Кемпесом, хоча сам Еціо найбільше шанував суперзірку Мілана Джанні Ріверу і такого ж дивака, як сам, Луїджі Мероні – хавбек Торіно, який загинув у віці 24 років, був художником не тільки на полі. Трохи згодом до сонму святих за версією Вендраме додався Дієго Марадона.
Після Падови його прийняли у клуб Audace SME. Згодом Вендраме допоміг скромному Порденоне виграти Серію D. Останньою професіональною командою "італійського Беста" став Хуніорс Казарса. В одному з матчів розлючений Еціо атакував арбітра, за що отримав довічну дискваліфікацію. На той момент йому виповнилося 33 роки.
На тренерському поприщі не склалося. У 80-90-х він епізодично запрошувався до роботи із юнаками Порденоне, Венеції та Санвітезе. Зрештою, осів у сільській місцевості Фріулі і почав займатися тим, що приносило йому справжню насолоду – грав на гітарі, писав вірші і книги. Його серце зупинилося 4 квітня у місті Тревізо, на 73-му році життя. Коронавірус? Ні, не менш невблаганний рак.
"Мені було начхати на футбол. Усі ці обмеження, режим, відповідальність за результат – бісили", – зізнався Вендраме у поважному віці. "Найкращий, який ніколи не хотів бути найкращим", – написали журналісти після його смерті.