Єврокубковий похід Хайдука 1995-го залишається головним здобутком клубного хорватського футболу. Як створював сплітську команду харизматичний вусань Іван Каталініч – у нашому матеріалі.
Лише дві хорватські команди виступали на груповому етапі Ліги чемпіонів. І якщо загребське Динамо є стабільним учасником цього турніру і періодично пробивається у групу, то інша команда, Хайдук, спромоглася на особливе досягнення тільки раз та й то майже 30 років тому.
Сезон 1994/95 – чи не найбільш драматичний в історії хорватського елітного дивізіону. За п’ять турів до фінішу столична Кроація (так тоді називалося загребське Динамо) випереджала Хайдук, який йшов третім, на 6 очок. Проте фінішний ривок сплітської команди дозволив створити сенсацію і вирвати чемпіонство.
Хайдук переміг в останніх семи поєдинках, у тому числі обіграв головного конкурента. Якщо додати сюди тріумф над Кроацією у фіналі Кубка, що складався з двох матчів, то домінація Хайдука виглядала тотальною ("білі" перемогли принципового суперника тричі за 11 днів). Головним натхненником цього успіху став наставник Хайдука Іван Каталініч, найбільш титулована постать в історії сплітського клубу.
Каталініч загалом виграв із Хайдуком 21 трофей. Частину з них Іван здобув у якості голкіпера Хайдука (чотири чемпіонати Югославії та п’ять Кубків). Уродженець Трогіра у своїй кар’єрі виступав лише за три команди: рідний Славен, сплітський Хайдук і англійський Саутгемптон.
На Туманному Альбіоні він отримав прізвисько "Бенкс" (на честь видатного англійського кіпера), але програв конкуренцію зірковому Пітеру Шилтону, зірці збірної Англії. Тогочасна преса відзначала незвичну манеру гри Каталініча у воротах: "Спокійний, настільки холоднокровний, що іноді здавався сонним. Проте він мав ідеальну реакцію і самовіддано кидався у ноги під час виходів віч-на-віч".
Повертаючись до великих тренерських перемог Каталініча над суперником із Загреба, треба розуміти особливості тієї епохи. Столичний клуб переважав опонента завдяки адмінресурсу.
Ні Президент Хорватії Франьо Туджман, ні арбітри не змогли допомогти Кроації, – згадував Каталініч. – Ми були набагато сильнішими за них.
Хоча навіть поверхневого погляду на склад Кроації достатньо, щоб зрозуміти рівень загребської команди: Влаовіч, Станіч, Цвітановіч, Ладіч. А на тренерcькій лаві – Мірослав Блажевіч.
У період з 1983-го по 1993-й Каталініч працював асистентом головного тренера Хайдука. Після відходу попереднього наставника Станко Поклеповіча у клубі вирішили довіритися власній легенді. І не помилилися – Іван виграв для Хайдука єдиний золотий дубль в історії.
Хорватські журналісти з порталу Slobodna Dalmacija підрахували – Каталініч провів 940 днів у якості головного тренера Хайдука і виграв Кубок-1993, чемпіонат-1994 і золотий дубль 1995-го. А вершиною успіхів "білих" став чвертьфінал Ліги чемпіонів. Це досягнення є найкращим для хорватських клубів на міжнародній арені.
Парадокс успіху Хайдука полягає у відсутності легіонерів. Промовистим є також той факт, що більшість футболістів сплітської команди найбільшого розквіту досягли саме під керівництвом Каталініча.
"Ми сіли з керівництвом клубу і вирішили повернути наших досвідченіших гравців, які мали допомогти нам у Лізі чемпіонів, – розповідав тренер Хайдука. – Ми створили поєднання досвіду та молодості. Якщо всі використовували систему 3-5-2, то Хайдук грав у 4-3-3 з Івіцою Морнаром та Міланом Рапаїчем на флангах. Ніхто не міг зрівнятися з нами".
Першим у Спліт повернувся 31-річний клубний вихованець Зоран Вуліч, який непогано проявив себе у Мальорці та Нанті. Тоді Каталініч переконав знову одягнути рідну футболку Альошу Асановіча (Монпельє), Ігора Штімаца (Кадіс) та Горана Вучевіча (оренда з Барселони).
Вчасно під рукою тренерського штабу опинилися молоді клубні вихованці: Дарко Буторовіч та згадані Рапаїч з Морнаром. Із Боснії та Герцеговини раніше приїхав фактично єдиний легіонер, 19-річний Мірсад Хібіч. Каталініч, як тренер старої формації, вважав, що іноземців цікавлять лише гроші і вони не готові віддаватися команді. Та ще й у такі буремні часи.
"Під час найбільших успіхів ми півроку грали без зарплати, – ділився спогадами наставник. – То були важкі воєнні часи, і ми всі трималися разом. Ми їздили на матчі в Загреб і Славонію понтонним мостом через Паг. У Папуку нас одного разу зупинили аргентинські військові з миротворчої місії ООН і шукали гвинтівки в автобусі. А в Госпічі ми грали на Кубок 1994-го. За два кілометри від стадіону розташовувалися югославські четники".
У кваліфікації Ліги чемпіонів хорватам протистояла варшавська Легія. На виїзді усе вирішив гол Рапаїча (один із найяскравіших виконавців того Хайдука 1996-го перейде у Перуджу і зробить чи не найкращу кар’єру серед партнерів). Вдома на Полюді "білі" знищили Легію 4:0.
На груповому етапі Хайдук зустрівся з Бенфікою, Стяуа та Андерлехтом. У перших чотирьох турах хорвати двічі перемогли та ще двічі зіграли внічию, пропустивши при цьому один гол. Дещо розладналася гра в останніх двох поєдинках – хлопці Каталініча з тріском програли Стяуа (1:4) та Бенфіці (1:2), однак цього вистачило, щоб фінішувати на другій сходинці та вийти у плей-офф.
Сім пропущених м’ячів на груповому етапі дозволили Хайдуку утримувати статус команди, яка мало пропускає. Кращі показники були тільки в очевидних фаворитів: ПСЖ (який не відчув опору від київського Динамо, Баварії та Спартака), опонентів по групі Бенфіки і Стяуа, майбутніх фіналістів Аякса та Мілана і австрійського Казино Зальцбурга.
Проте головною проблемою Хайдука у Лізі чемпіонів була низька результативність. У восьми матчах основного етапу хорвати забили тільки 5 голів. Не йшла гра у найкращого бомбардира Томіслава Ерцега, який наколотив 17 м’ячів у чемпіонаті, однак відзначився лише одним влучним ударом у кваліфікації ЛЧ. Зате тричі забив Альоша Асановіч, майбутній бронзовий призер ЧС-1998 (як і Каталініч, який допомагав у Франції Блажевічу).
У чвертьфіналі Ліги чемпіонів Хайдук потрапив на Аякс, який через три місяці виграє турнір. На Полюді господарі встояли – 0:0. Проте у матчі-відповіді Аякс розгромив хорватів – 3:0.
Ми ніколи не визнаємо успіхів і в кожному шукаємо помилки та вади, – казав кілька років тому Каталініч в одному з інтерв’ю. – Ніхто не скаже, скільки я виграв трофеїв і як зіграв 0:0 у чвертьфіналі Ліги чемпіонів з однією з найсильніших команд в історії футболу, але вони проштовхують на перший план виліт у кваліфікації від Шелбурна. На щастя, ніхто не може стерти мої досягнення, які назавжди залишаться в історії клубу.
Каталініч робить відсилку до 2004-го, коли він втретє повернувся у Хайдук, але той захід був не таким вдалим – хорвати програли скромному Шелбурну. Після першого прощання зі сплітським клубом 1995-го Каталініч змінив два десятки місць роботи, спробувавши трохи екзотики: Саудівська Аравія, Бахрейн, Албанія.
Івану Каталінічу довелося попрацювати і в Україні. 2003-го хорват приїхав у наш чемпіонат слідом за другом Іваном Голацом (разом грали за Саутгемптон), який очолив Карпати. Але в обидвох наставників не склалося. Львів’яни з Голацом пережили засилля легіонерів, виглядали непереконливо, а згодом узагалі вперше в історії вилетіли з Вищої ліги (серба звільнили після 6-го туру, тож звинувачувати його у невдачі – неправильно).
Схожим чином склалася мандрівка Каталініча у Запоріжжя. Хорват приймав Металург, що йшов передостаннім після першого кола, але ситуацію не змінив. У 15-ти поєдинках запоріжці лише чотири рази перемогли і залишилися у зоні вильоту. Металург врятувала Олександрія, яка знялася зі змагань. Проте Каталініч все одно поїхав додому.
Нині 72-річний тренер насолоджується пенсією. Оцінюючи шлях Івана Каталініча у футболі, варто керуватися його ж правилом і акцентувати увагу на здобутках. А їх у Каталініча вдосталь. Золотий дубль і чвертьфінал Ліги чемпіонів так і залишаються для Хайдука головними у новітній історії.