"Футбол 24" заїхав у гості до 18-річного голкіпера Зорі, який став відкриттям нового сезону і користується попитом серед топ-клубів.
Ми зустрілися минулого тижня. Лунін вийшов із під'їзду у шортах, хоча у Запоріжжі – холоднеча, а вашого автора не рятують навіть шарф і рукавиці. Запрошує у квартиру. На кухні чарівна Настя, кохана дівчина голкіпера, вже розливає у чашки гарячий чай.
В Андрія – вихідний. Попереднього вечора він відстояв "на нуль" у домашньому поєдинку чемпіонату проти Зірки. Але розмова розпочинається із куди головнішого матчу, який очікує на команду Вернидуба 7 грудня.
"Грати з Атлетіком у відкритий футбол – нерозумно"
– Матч з Атлетіком набуває вирішального турнірного значення через поразку Зорі в Естерсунді. Усіх здивувало те, скільки футболісти шведської команди заробляють – 3 тисячі євро. Ви б могли грати за таку суму?
– Так, я знаю, що зарплати у них невеликі. Але це – їхні справи. Думаю, вони окрім зарплати мають ще й премії, тобто заробляють не так вже й мало. Вони – молодці, а ми… Ми програли – це наші помилки.
Чи міг би я грати за 3 тисячі євро? Чому б ні. Скажу більше – у Дніпрі впродовж кількох місяців отримував лише 500 доларів. Я не в тому віці, щоб гроші виходили на перший план. Якщо демонструвати високий рівень гри, вони прийдуть автоматично.
– Яка атмосфера в команді перед 6 туром Ліги Європи?
– Ми намагаємося не думати про цей матч, адже в чемпіонаті не менш важлива гра. Нам потрібно закріпитися в першій шістці. Якщо ми цього не зробимо – це буде провал. У топ-6 всі матчі – цікаві, напружені. Це великий досвід. Плюс – потрібно боротися за бронзові медалі і путівку в єврокубки. Маємо величезну мотивацію. На Атлетік налаштовуватимемося після Одеси. Всі прекрасно розуміють, яка це буде гра.
– Зоря приємно здивувала своєю грою і результатом у Більбао. Ідеальний матч?
– Так. І в плані результату, і в плані гри. Грати з ними у відкритий футбол – нерозумно, м’яко кажучи. Тож ми зіграли так, як нам звелів тренерський штаб, – надійно, компактно позаду, не даючи супернику можливості вільно працювати з м'ячем. Здебільшого це вдавалося, хоча у басків моменти все-таки з'являлися. Це команда високого рівня. Тим не менше, ми вистояли і реалізували свій момент.
Якщо порівнювати цей матч із домашнім поєдинком проти Герти, то в Більбао було важче, адже діяли практично без м’яча, створили мало моментів. А от німців переграли за моментами – це 100 відсотків. На пропущений гол дуже класно відреагували. Словом, заслужили на цю перемогу.
"Пишатимуся, якщо вдасться потіснити Пятова"
– Важлива чеснота у джентльменському наборі голкіпера – це спокій. Вам лише 18, але ви спокійні, як удав.
– Це, напевно, пішло ще з академії, з юнацького періоду. Мене перевчили, тому що спершу дуже нервував, психував. Поталанило з тренерами – починаючи з академії Металіста і закінчуючи першими командами Дніпра та Зорі. Всі спеціалісти не тільки тренували, а ще й проводили індивідуальні бесіди, пояснювали, показували. Плюс – допомогла сім'я. Батьки розуміли, що я неправильно реагую на помилки і пропущені м'ячі.
– Які тренери з вами працювали?
– Мій перший тренер – Іван Васильович Манько із Красноградської ДЮСШ. У Металісті я працював із Сергієм Анатолійовичем Вольваковим. У Дніпрі досвід мені передавали В'ячеслав Кернозенко, Валерій Городов і Микола Медін – знамениті голкіпери, які особливих рекомендацій не потребують. Дуже щасливий, що доля звела мене із цими фахівцями. Зараз працюю під наглядом Олександра Ногіна. Про нього також можу сказати тільки хороше.
– Мені ви асоціюєтеся із молодим Шовковським, який дуже рано розпочав грати на найвищому рівні, був таким же врівноваженим…
– Шовковський – авторитет для мене, як, напевно, для всіх в Україні. Людина присвятила кар'єру київському Динамо, багато років залишалася першим номером у національній збірній. Я читав, що його запрошували у європейські клуби, він цього заслуговував.
Той же Андрій Пятов… Більше можу сказати про нього, адже працював із ним у таборі збірної України. Пятов допомагав мені, підказував, пояснював – фактично став для мене другим тренером у національній команді. Завдяки Андрієві було легко адаптуватися в новому колективі. Він для мене навіть більший авторитет, ніж Шовковський, хоча обидва – the best.
– Не Буффон чи Де Хеа?
– Ну, якщо брати до уваги закордон, то найкращий – Де Хеа. Але в Україні кращого від Пятова немає. Я бачив, як він грає ногами, читає гру… Нічим не поступається тому ж Нойєру, який вибігає з воріт і підстраховує захисників. Я дивлюся на Пятова і намагаюся брати приклад.
– Одна з ваших головних мрій – виступати за збірну України. Ви усвідомлюєте, що для цього доведеться потіснити з основного складу свого кумира?
– (Усміхається) Таке футбольне життя. Головний принцип конкуренції – грає сильніший. Для мене це величезний стимул і мотивація. Пишатимуся, якщо вдасться потіснити самого Андрія Пятова. Але наразі це все – лише слова. Потрібно працювати.
– Як вас прийняли у національній команді?
– Чудово. При Шевченку там прекрасна атмосфера. Ті ж пісні новачків допомагають позбутися скутості. Ти заспівав, один раз зганьбився і вже не запарюєшся (Сміється). Плюс, ще раз повторюся, мені дуже допоміг Пятов – на тренуваннях, прогулянках, у побуті. З ним можна поговорити на будь-які теми.
– Наскільки високий авторитет Андрія Шевченка у колективі?
– Авторитет – величезний. Він упродовж багатьох років був лідером і капітаном збірної. Його поважають. Коли говорить – ніхто не сперечається. Вірю, що Андрій Миколайович приведе нашу команду до великих перемог. Він – дуже сильний тренер. Плюс – має компетентних помічників.
"Реал – улюблений клуб"
– Окрім збірної України ви мрієте ще й про виступи в Реалі?
– Так. Це улюблений клуб.
– Багато написано про те, що Королівський клуб зацікавився вами. Це правда?
– Офіційної пропозиції не було. Ніхто не привозив мені паперів і не показував, мовляв, ось контракт, ось умови. Розмови – були, чутки – були. Але поки що ніякої конкретики.
– У Реал перейдете лише за умови, якщо гратимете першим номером?
– Тільки так. Перейти в Реал і сидіти в запасі, або чекати, поки тебе запхнуть в оренду? Навіщо це мені? Не бачу ніякого сенсу. Зоря – прекрасний клуб. Ліга Європи, чемпіонат України, який вирівнявся і став складнішим у порівнянні з минулим сезоном. Перспективи тут хороші, адже Зоря виховує молодих гравців не перший рік. А от перейти кудись, зробити гучну заяву, мовляв, це ж Реал (Мадрид), а потім зникнути – безглуздо. Дасть Бог, краще переїду туди в 27 років, ніж зараз.
– Контракт із Зорею розрахований ще на півтора роки. Маєте намір його допрацювати?
– Час покаже.
– Це правда, що батько – найкращий агент для свого сина?
– Звичайно. Мені з ним дуже комфортно. Це рідна людина, вона ніколи не обдурить і не підставить. Батько хоче лише найкращого для свого сина. Тим паче, мій тато – грамотний, розуміється в цих справах. Я йому повністю довіряю.
– Можливо, раніше ваш батько грав у футбол або працював у футбольній сфері?
– Ні. Він зацікавився футболом, коли я почав грати в академії. Не пропускав жодного матчу. А після мого переходу в Дніпро батько став займатися ще й юридичними питаннями.
– В Україні є загальновизнана акула агентського бізнесу – це Вадим Шаблій. Можливо, він виходив на батька з метою взяти вас під своє крило?
– Наскільки пригадую, одного разу зустрічалися, розмовляли, але ні до чого так і не дійшло. Шаблій виклав свої міркування, батько вислухав, потиснули руки і роз'їхалися.
– Є ще другий агент – Олег Смалійчук, який може допомогти із переїздом саме в Іспанію…
– Він також виходив на нас. Було таке.
– Ви дійсно відмовили обом українським грандам – Динамо і Шахтарю?
– Так. У Шахтарі мені прямо сказали, що я грати не буду. Лише тренуватимуся з першою командою. А потім – оренда або практика в "дублі". Навіщо мені залежати від Шахтаря, якщо я можу повноцінно грати за клуб, який виступає в єврокубках?
"Наступний пенальті парирую для сім'ї"
– Після матчу отримуєте розбір гри від Вернидуба, а потім, вдома, ще й від батька?
– Всі члени сім’ї висловлюють свою думку (Усміхається). Молодець – не молодець, що сподобалося або не сподобалося. Але це відбувається наступного дня після матчу. Адже по гарячих слідах можна наговорити багато зайвого.
– Як ви переживаєте невдалі ігри?
– Не скажу, що я сильно переймаюся. Звісно, неприємно. Але якщо сильно зациклюватися, потім важко буде працювати. У мене є кохана дівчина, яка завжди поруч. Вона підтримує, заспокоює. Плюс – слова підтримки від батьків. Наступного дня, вже на "холодну" голову аналізую гру, переглядаю відео. І все – працюємо далі.
– До яких висновків вас приводить аналіз? Що вам потрібно вдосконалити в своїй грі?
– Абсолютно все. Я – молодий голкіпер і ще не маю сформованих сильних сторін. Гра ногами, виходи, читання гри, реакція – це все потрібно підсилювати.
– Відзначають вашу впевнену гру на виходах…
– Це результат роботи Валерія Васильовича Городова у Дніпрі. Він навіть зараз, коли грає за ветеранів, часто вибігає аж до центру поля, щоб підстрахувати захисників. Те ж сповідував на тренуваннях – 50 відсотків заняття ми відводили під гру у полі і на виходах. Городов заклав у мені фундамент для цього. Намагаюся активно перебувати в грі.
– Претендуєте також на звання спеціаліста з 11-метрових. У минулому сезоні взяли пенальті від Марлоса, а нещодавно потягнули удар футболіста Сталі…
– Ну, в пенальті є вагома доля фарту. Готуватися до них допомагає тренер по воротарях. Дивимося на нюанси виконання того чи іншого гравця. Словом, готуємося, але основний фактор – це фарт.
– Тобто, ви вгадуєте, а не реагуєте по удару?
– Реагувати по удару на такому високому рівні практично неможливо. Після хорошого виконання з 11 метрів м'яч дістати фактично нереально. Реагувати можна було хіба що в академії. У такому віці іноді до воріт важко добити (Сміється). Зараз же доводиться проявляти хитрість.
– Шовковський у лотереї грав із суперниками у власні ігри. Не хочете запозичити у нього цю манеру?
– У мене буде своя (Усміхається). Працюю над нею.
– Парируваний пенальті у грі зі Сталлю ви присвятили своїй дівчині. Наскільки це її зворушило?
– Всі ж як роблять? Присвячують забиті голи. Вважаю, що це – банально. А от парируваний пенальті – оригінальніше. Принаймні мені здалося, що це – непогана ідея (Усміхається). Кому присвячу наступний парируваний удар? Він буде для сім'ї.
– Як вам вдається провести чітку межу між футболом і коханням? Багатьох молодих футболістів романтичні стосунки вибивають із колії…
– Кохана мене прекрасно розуміє. Вона знає, що таке футбольне життя, роз’їзди, заїзди. Тому підлаштовується під мене – з цим проблем немає. На щастя, інтернет є всюди, ми постійно на зв'язку. Зідзвонюємося, але в основному спілкування відбувається за допомогою повідомлень. Практично цілодобово.
– Які сувеніри купуєте в Європі?
– Здебільшого – магнітики. Не запарююся з цього приводу. Головне – щоб спогад залишився. А ще роблю знімки. У Берліні ми фотографувалися біля Бранденбурзьких воріт. У Більбао – біля стадіону. В Римі – поруч із Колізеєм.
– Кополовець щоразу привозить із закордону дорогий алкоголь і вже зібрав вдома пристойну колекцію. Як вам така ідея?
– Я не виступаю по алкоголі (Усміхається). Не п'ю, не колекціоную. Можу собі дозволити хіба що кухоль пива після закінчення сезону, коли збираємося всією командою. Цигарки? Ніколи не палив.
– Ви – наймолодший футболіст Зорі. Чи комфортно почуваєтеся в колективі?
– Я і в Дніпрі був наймолодшим, і тут, і в збірній України. Вже звик. Дідівщини немає, але я, як наймолодший, звісно, ношу м'ячі. Не вважаю це приниженням. От як я буду почуватися, якщо замість мене це робитимуть Микита Каменюка або Слава Чечер? Ці люди вже давно своє відносили. Колектив у Зорі дуже згуртований. Нас із перших днів прийняли просто прекрасно.
"Нарешті купив собі Infiniti"
– Що ви робите у день матчу? Як налаштовуєтеся?
– Намагаюся взагалі не думати про гру. Можу почитати, переглянути якийсь фільм. Спілкуюся з дівчиною і батьками. Коли їдемо на стадіон – слухаю музику. От тоді вже обдумую майбутній матч.
– А тепер конкретно: які фільми, книги і музика в пріоритеті для Андрія Луніна?
– Музика – це, в основному, реп і хіп-хоп. Мені імпонують лейбл Black Star, Eminem. Фільми дивлюся, незалежно від жанру. Якщо комедія дійсно смішна – я її перегляну. Фантастика, бойовики, історичні фільми… З останнього, що переглянув, – "Вбивство у "Східному експресі". Цікавий детектив, заплутаний. З книг нещодавно прочитав "Графа Монте-Крісто" і першу частину "Хрещеного батька". Не можу назвати себе книгоманом, але розумію, що читати потрібно.
– Знаю, що ви взялися за вивчення англійської. Як успіхи?
– Та лише перший місяць. Займаюся із репетитором раз на тиждень – частіше не вдається. Вивчаю слова. Наразі просунувся недалеко. Ще й іспанську вчити? Ні-і-і, дві мови я не потягну (Сміється).
– Голкіпери – особлива каста футболістів. Шовковський – філософ. Рева – астролог. Яка фішка у вас?
– Наразі я до такого не дійшов, щоб філософствувати або з зірками товаришувати. Живу більш елементарними речами. Наприклад, дуже хотілося мати власний автомобіль. Два роки відкладав на нього гроші. І ось, нарешті купив собі Infiniti.
– Ви – обережний водій?
– Поки що на екстрім мене не тягне. Хоча, коли виїжджаю на трасу, така спокуса з'являється. Максимальна швидкість? Наразі не дуже висока. Машина в мене тільки другий день.
– Навіть голкіпери топ-класу рано чи пізно пропускають прикрі, фатальні голи, які їм згадують ще довго. Ви не боїтеся пройти через таке випробування?
– Чого боятися? У мене вже були ляпи. Наприклад, дебютна гра за Зорю проти Маріуполя. Помилився на виході – нам забили гол. Зоря у підсумку втратила очки. У Дніпрі помилявся на виходах, у підстраховці. Це вік, відсутність досвіду. Кожен голкіпер на початку кар'єри пропускав 20-30 "своїх" м’ячів. Навіть досвідчений воротар за сезон отримує 1-2 прикрих голи. Всі ми – люди, а людям властиво помилятися. Хто помиляється 1-2 рази – і все – ті і грають на високому рівні. Важливо правильно реагувати на помилки. Лажанув – не заморочуйся цим під час матчу. Гра триває, тому потрібно врятувати команду у наступному моменті.