На Туманному Альбіоні вже давно з’явився послідовник форварда київського "Динамо". До того ж, грає у формі аналогічного кольору – синього.
Як можете здогадатися, автор цих рядків натякає на Фернандо Торреса. Щодо його нефарту стільки талмудів вже написано, що немає сенсу товкти воду в ступі. Проте матч із "Сандерлендом" в рамках 21 туру став достатньо показовим в іншому плані. Іспанець, схоже, давно змирився з тим, що забивати голи у "Челсі" може хто завгодно, лише не він, а тому зосередився на підготовці фундаменту для взяття ворожих воріт. Гра в стінку, постійні переміщення, дриблінг, заморочування суперникам голови – Торрес намагається бодай чимось бути корисним для своїх партнерів, і, чорт забирай, йому це вдається!
За своїм діапазоном дій форвард "аристократів" до болю нагадує Артема Мілевського – голів мало, а користі чиМАЛО. Ось і єдиний гол у ворота "чорних котів" влетів після карколомного удару Торреса у перекладину, звідки м’яч зрикошетив до Френка Лампарда. Матч на "Стемфорд Брідж" небезпідставно вважався центральним у турі. Команда Мартіна О’Ніла таки зуміла нав’язати господарям свої контраргументи, тож іноді м’яч лише дивом не влітав у ворота "Челсі". Зокрема, героєм "Сандерленда" міг стати Джеймс Макклін, проте, замикаючи фланговий простріл на дальній штанзі, "кіт" дивовижним чином пробив повз ворота. А скільки нагод змарнував Бендтнер!
Глядачі мали повне право розраховувати на більшу кількість голів навіть тому, що як мінімум у двох епізодах Філ Дауд повинен був вказувати на одинадцятиметрову позначку. Спершу у штрафному майданчику "аристократів" підступним поштовхом у спину вклали на газон Бендтнера, а згодом слаломний прохід Торреса зупинили ударом в коліно. Проте, якщо добродій Фой не дає пенальті навіть за гру рукою на лінії воріт, хіба варто чимось докоряти Дауду?
Виправдав, навіть перевершив усі очікування інший матч – той, що відбувся на "Ліберті Стедіум". Його результат лише на перший погляд може здатися сенсаційним. Насправді ж не варто робити очі, завбільшки у тенісний м’яч. Ослаблені Кубком Африки та болячками "каноніри" потрапили під прес команди, яка вдома поступилася лише одній команді – "МЮ", та й те не без бою. На старті другого тайму перевага господарів стала настільки тотальною, а тон атак – знущальним, що в перемозі "лебедів" автор цих рядків був упевнений. Так воно, зрештою, і сталося. У вирішальний момент свою команду підвів Войцех Щесни, який необачно полишив рамку воріт, вирішивши скоротити кут обстрілу для Денні Грема. Чому необачно? Грем перебував під контролем Кошельни, до того ж – на солідній відстані від воріт. Навіщо було встрявати?!
Вічною темою стала імпотенція "Ліверпуля" в атаці. Власне, вона набила оскому не меншою мірою, аніж нефарт Торреса. Звісно, "Сток" - команда непроста. Без творчої іскри або невеликого експромту ці залізобетонні оборонні мури вам не здолати нізащо. А креативом в діях мерсисайдців навіть не пахло. Перебираючи в пам’яті епізоди цього матчу, дійшов до висновку, що господарі жодного разу (!!!) не змусили голкіпера "гончарів" Томаса Соренсена по-серйозному вступати в гру. Вихід на заміну "двигунця" Белламі був надто запізнілим. Валлієць, як свідчить статистика, корисний на старті поєдинку, коли очолює похід своєї команди за голами. Невже Кенні цього не розуміє? Невже більше користі з Керрола, який, в основному, здатний на те, щоб поштовхатися з оборонцями суперника? Про наявність у складі свавільного, але такого незамінного Суареса на "Енфілді" зараз думають, як про найвище благо.
Усе із цим гаразд у лавах "Тоттенхема". Тут тобі надійний захист, творчий мозковий центр і забивна атака. Проте, іноді трапляється, що попри звично якісну гру рахунок на табло залишає бажати кращого. Матч із "Вулвз" саме з такої опери. Втрата очок стала надзвичайно неприємним сюрпризом для "шпор", хоча й не похитнула суттєвим чином їх шанси на чемпіонський титул - команда Харрі Реднапа надалі у великій грі. І нехай "Ман Сіті" знову пішов у відрив, не схоже, щоб тренер-аксакал ось так просто здався. Він, як переконує мій колега Роман Яворський, будує потужну команду методом склеювання піщинок, не маючи під руками навіть половини того ресурсу, яким володіють гранди. А саме такі команди-зірки, як ніхто інший, заслуговують на перемогу.
"Вулверхемптон" - така ж Команда, лише можливості, а, відповідно, і завдання у неї значно скромніші. Вже вдруге колектив Міка Маккарті демонструє хижацький оскал на полях Лондона – спершу від переляку втратив очки "Арсенал", а тепер ще й "шпори" спіймалися на цю вудочку. Секрет успіху "вовків" дуже простий – здорова нахабність, працелюбність і максимальна самовіддача. Із п’яти команд, які зараз стоять на виліт, лише "Вулвз" тримають цю планку на відповідному рівні у кожному своєму матчі.
"Блекберну" важко похизуватися такою стабільністю. Адже після суперматчів з "Ліверпулем" та "МЮ" настало гірке розчарування імені "Сток Сіті". Та зараз маємо вольову (адже "волоцюги" практично увесь матч відіграли у меншості) перемогу над "Фулхемом", і Стів Кін знову на коні. Більше того, завдяки серії невдач, які зараз переслідують "Квінз Парк Рейнджерс", "Блекберн" вперше за багато місяців вибрався із зони вильоту. А це відчутний допінг для команди, якій, попри всі старання, не вдавалося скинути з шиї ярлик аутсайдера. І що б там не базікав Крістофер Самба про поганий мікроклімат у команді, на полі "волоцюги", немов мушкетери – один за всіх, і всі за одного.