Інтерв’ю "Футбол 24" з одним із найвідоміших фанатів львівських "Карпат" - про футбол, махачі, паби і пиво. Багато пива!
У центрі Львова притулилася вуличка, названа іменем лідера чеченського визвольного руху 90-х Джохара Дудаєва. Тепер тут гамірніше, ніж колись: минає рік, як відкрився Cantona Pub – місце, що вже стало храмом для шанувальників «Карпат», британського футболу і якісного пива.
Ми також зайшли сюди, щоб промочити горло кількома кухлями, а заодно поспілкуватися із засновником пабу – Андрієм Марковцем, або ж просто Енді. У сезоні 2011/12 Енді відвідав усі 38 матчів «Карпат», оформивши титул «золотого фаната». Кожна поїздка – окрема незабутня історія, часто приправлена адреналіном і скроплена кров’ю.
Зараз Марковець не настільки активно «топить» з фан-сектора. На це є ряд причин, головна з яких – напару з однодумцями він відкрив власний бізнес і захоплено поринув у його розвиток. На почесному місці пабу - взятий у рамочку аркуш паперу, на якому кілька слів, власноруч написаних самим Еріком Кантона персонально для Енді. Сьогодні Королю Еріку «стукнуло» 50, тут до світанку питимуть за його щастя-здоров’я.
«Вийшов на обід, а повернувся через 11 днів»
- Енді, кілька років тому у тебе був «золотий сезон». Ставив собі це за мету, чи так склались обставини?
- Усе починалося із жарту. Ми з друзями дуже хотіли поїхати на перший матч сезону в Маріуполь. Це важкий виїзд, тому що матч розпочинався, якщо не помиляюся, у суботу в другій годині дня, тож потрібно було виїжджати ще у четвер – а це два втрачені робочі дні. Всіма правдами і неправдами ми виїхали у п’ятницю – знайшли товариша, який довіз до Маріуполя автомобілем. У підсумку встигли лише на 40 хвилин самого матчу. Жартували поміж собою, що почали катати «золотий сезон». Четверо інших зупинилися вже на другому матчі, я ж пройшов цю дистанцію до кінця.
- Звідки береться твоя любов до «Карпат»? Які у твоїй сім’ї вболівальницькі традиції?
- Перший матч «Карпат», який я подивився, - це фінал Кубка України-1993. Був тоді ще зовсім малим, але пам’ятаю, що команда поступилася «Динамо». А потім батько взяв мене на стадіон, і з того часу, вже більше 20 років, я постійно з «Карпатами».
- У тому «золотому сезоні» ти об’їздив не тільки Україну, але й побував закордоном – «Карпати» грали у Лізі Європи. Розкажи про найбільш пам’ятні виїзди.
- Виїзд №1 не лише в тому сезоні, а й в моєму житті – це був двійник Салоніки – Сімферополь. Тобто, у четвер «Карпати» грали на полі ПАОКа, а в неділю – із «Таврією». Мені, щоб зробити цей сезон, обов’язково належало побувати на всіх матчах, а встигнути на ці матчі будь-яким іншим способом, окрім літака, - фізично неможливо. У той день я був на роботі, мав із собою лише закордонний паспорт, плавки і 50 євро. Все, що я міг зробити, - це сказати колегам, що йду на обід, замовити таксі і поїхати в аеропорт, щоб попроситися у літак до команди. Знаючи про «золотий сезон», мене запевнили: «Навіть якщо місця не знайдеться, поставимо між рядами стілець, але ти з нами полетиш». Після Салонік я вирушив з ними у Сімферополь, ночував на пляжі - на банерах, а після матчу шукав квитки і добирався із пересадками до Львова. Отак я вийшов «на обід», а повернувся через 11 днів (Усміхається).
- На роботі отримав прочухана?
- Мені дуже пощастило, тому що мав прекрасних напарників, які працювали за себе і за мене. Так тривало упродовж всього сезону. Як правило, раз на два тижні я кудись відлучався. Тоді Україна ще була єдиною і «Карпати» тричі грали у Донецьку, по одному разу в Луганську, Маріуполі. Це все потребувало великої кількості часу.
- Які ще виїзди пригадуються?
- Був дуже приємний виїзд у Дублін, на матч проти «Сент-Патрікса». Тоді до мене приєдналися друзі із Ліверпуля, які приїхали спеціально, щоб повболівати за «Карпати». Саме у Дубліні, а також коли їздив зі збірною України на «Вемблі», безпосередньо познайомився із британською культурою пабів. Там їх незліченна кількість. У кожному кварталі, на кожному розі є свій паб. Приємно вразило, що це дуже соціальний заклад для всіх верств населення – від лорда до шахтаря. У п’ятницю людина працює до шостої вечора. О 18:05 вона вже у своєму пабі. Оця атмосфера мене й надихнула на створення закладу такого типу тут, у Львові.
- Ти згадував про паспорт, плавки і 50 євро, з якими полетів у Грецію. Яким має бути джентльменський набір фаната, що збирається в дорогу?
- Для початку – це роза. Ну й такі речі, які б не мали особливої ваги. Одяг – по погоді. Джинси або шорти, клубна футболка.
- Чи намагався підрахувати, в яку копієчку тобі влетів «золотий сезон»?
- Тисяч 12-15 гривень. На той час це були достатньо великі гроші.
«На «Слава Україні» Одеса відповідала «Мазепу на**й»
- За традицією «карпатівським» фанам не всюди були раді. Наприклад, в Одесі. Де траплялися найзапекліші сутички?
- Той же Сімферополь можна згадати. Нас на вулиці перепинили фанати, по-моєму, «Арсенала». Ми, на жаль, не мали часу запитати, хто вони такі (Усміхається). Нападники вискочили зненацька, у них була кількісна перевага і вони оперативно нас «відтоварили».
Дивно чути міфи, що ми – дика країна і нападаємо на людей, мирних європейців, як це було з «Мальме», наприклад. У кожному європейському місті, де ми були на виїзді, у нас виникали сутички з місцевими – вони, звісно, не чекали нас із розкритими обіймами. У Стамбулі навіть було кидання ножів, пляшок і каміння. У Севільї під стадіоном наших вболівальників також атакували. Ну й у Дортмунді, звичайно. Там 25 німців вистежили 8-10 наших, але хлопці добре тримали оборону і відбилися. У Парижі була інша ситуація. Там існує поділ трибун на білих (фірма Boulogne Boys) і всіх інших. Власне, Boulogne Boys – одна з правих французьких фірм, яка воює проти своїх же.
- Кілька порад для «чайників», як вціліти у вуличному бою…
- По-перше, потрібно бути з такими людьми, яким ти довіряєш, і які будуть стояти за тебе, і за яких стоятимеш ти. Якщо вас 4-5, то навіть проти більшої кількості людей у вас завжди є шанс. Варто не панікувати, а триматися купи. Бажано бути обережним. Якщо виїзд у вороже місто – не «розсипатися» по 2-3, а ходити гуртом – по 10-15 осіб.
- З ким у «зелено-білих» було більш люте протистояння: з «Арсеналом», чи все ж із «Чорноморцем»?
- З Одесою. Там, принаймні, були місцеві хлопці, які нас не любили, а ми не любили їх. То ми одеситів ганяли, то вони нас «прибивали» - зустрічі відбувалися неодноразово. А київський «Арсенал» - це єдина антифашистська контора в Україні, у них не було достатньої кількості людей, тож на допомогу постійно приїжджали з Мінська, Москви. Важко їх узагалі назвати якимись вболівальниками «Арсенала» - там були люди, які билися з нами за свою антифашистську ідеологію.
- Коли почалася війна, фанати українських клубів уклали перемир’я. І як зараз? Невже львів’яни та одесити нормально спілкуються?
- Дуже, дуже нормально. У нашому пабі їх було чи не найбільше, якщо не враховувати фанатів «Динамо». Сиділи тут десятками, запрошували нас на море, на дачу, на шашлики. Чи відбувся переворот у їх свідомості? Навряд чи. Якщо ти з дитинства за Росію, за Російську імперію, за Катерину, неможливо раптом стати патріотом. Просто проросійська частина фан-руху відкололася і відійшла. Їх сектор зменшився у 5-10 разів, залишилася патріотична його частина. Пам’ятаю, як у старі часи заряд «Слава Україні» у їх секторі був суворо заборонений. Навіть коли друзі із Полтави зарядили «Слава Україні», Одеса відповідала «Мазепу на**й» або щось таке.
- У якому місті в тебе найбільше друзів? Де почуваєшся, як вдома?
- У Дніпропетровську. Хоча такі знайомства є практично в кожному місті. Наприклад, дуже хорошими друзями для мене є фанати «Шахтаря». Ніхто з нас не любить їхню команду, жоден із ультрас «Карпат», але в мене з хлопцями із Донецька чи не найміцніша дружба. Вони зараз розкидані по світу. Так само і з Луганська є чудові хлопці. Серйозна дружба зав’язується якраз у дальніх виїздах, коли потрібно переночувати у чужому місті.
«Відмовившись очолити «Карпати», Лужний вчинив правильно»
- Повертаючись до твого «золотого сезону». Коли ти летів із «Карпатами» в літаку, це був перший досвід настільки близького спілкування з футболістами?
- У часи Кононова в нас були дуже теплі стосунки з гравцями. Вони завжди нам дякували, ми спілкувалися після матчів. Якщо потрібно було – давали фанатам гроші на квиток, ніколи в цьому не відмовляли. Знаю з власного досвіду. Пам’ятаю, потрібно було оперативно повернутися з Донецька. Я сів у тролейбус, заїхав у аеропорт, якого вже немає, підійшов до адміністратора Славіка Гринишина і попросився у літак із футболістами «Карпат». «Треба Георгійовича запитати». Кононов дозволив. Коли приземлилися у Львові, я підійшов до нього: «Дякую, що взяли мене». «Дякую, що ти їздиш за нас», - відповів мені Кононов. Тобто, у ті часи існували практично ідеальні стосунки.
Бували, звичайно, не лише приємні випадки. Наприклад, після матчу в Ужгороді, де «Карпати» програли «Говерлі», ми кількома машинами обігнали клубний автобус, зупинили його і викликали всю команду на розмову. У нас були конкретні претензії: «Якщо не обігрувати «Говерлу», то кого взагалі перемагати?» На мою думку, після таких штук у голові футболістів щось трохи змінюється.
- Хто з гравців «Карпат» користувався найбільшою повагою серед фанатів?
- Нашим улюбленцем завжди був Міша Кополовець. Ми дуже любили цю команду, і вона була дійсно Командою. Ніхто з гравців не тримався поодинці – вони завжди разом підходили до сектору: Федецький, Тубіч, Авелар, той же Лукас, що б там про нього не розповідали.
- Чия заслуга в тому, що між гравцями і вболівальниками панувала така ідилія? Кононова?
- Заслуга Кононова в тому, що він створив цю команду. Він її складав по цеглинках, пройшовши смугу поразок і невдалих сезонів. Вболівальники завжди перебували поруч. Тоді був золотий час нашого клубу, та й фанатів збиралося в 10 разів більше, ніж зараз.
- Зараз ти також намагаєшся не пропускати матчів улюбленого клубу?
- Тепер все по-іншому. Чесно кажучи, відвідую більше виїзних матчів, ніж домашніх. Бо виїзд – це щось таке, без чого не можу жити. Люблю поїхати в Одесу, Київ, а Ужгород і Луцьк – навіть не обговорюються! Чим мене не влаштовує «Арена Львів»? Тут не стадіон вирішує. Вирішують люди, які ходять, а в цьому випадку – не ходять на футбол. Бувало, що на матчі «Карпат» збиралося по 800 людей. На топ-матч проти «Динамо» - заледве 8 тисяч. Хто винен – важко сказати. Напевно, країні не до футболу.
- Фан-сектор «Карпат» справді помітно змінився – ультрас стало менше, до того ж, в основному, це юні обличчя. А де стара гвардія?
- Стара гвардія є. Просто вона стоїть згори, у затінку, і спостерігає за всім. (Після паузи) Важко сказати, чому так сталося. Чому все віддали в руки молодих, а старші відійшли у тінь. Це їх внутрішні питання.
- Триває конфронтація між фанатами і Дячуком-Ставицьким. На твою думку, що зараз перешкоджає «Карпатам» нормально грати, розвиватися і досягати успіху?
- Що перешкоджає? Усе залежить від того, які цілі ставить керівництво, яке фінансування. Якщо з Йовічевічем не зійшлися в поглядах тільки через питання зарплати, то про що можна далі говорити? Смішно ставити завдання виходу в Лігу Європи, не вкладаючи кошти в команду. Щоб зіграти один матч і вилетіти? Клуб зараз не розвивається, його просто підтримують на плаву. І невідомо, скільки це триватиме, враховуючи ті борги, що є у клубу перед футболістами. Але з іншого боку: «Карпати» могла спіткати доля «Металіста» або «Волині». Тож добре, що «Карпати» - є.
- Тобі б хотілося, щоб Лужний очолив «Карпати»?
- Я вважаю, що він вчинив дуже правильно, коли відмовився. Тому що давати людині роботу, але не давати можливості її здійснювати – це неправильно. Лужний мав свої умови: комплектація команди, невтручання в його роботу, ніяких протекцій того ж Окечукву чи ще якихось новачків. Якщо йому цього не дають – немає сенсу зв’язуватись. Лужний – мотиватор. Йому було б легше працювати з готовими гравцями. А в нас футболісти здебільшого тільки закінчили школу, колектив дуже молодий. Їм потрібен учитель – такий, як Йовічевіч, щоб опікувався, хвалив, сварив, словом, няньчився, як із дітьми. Для такої молоді тренер має бути, перш за все, авторитетом. Йовічевіч, звичайно, авторитет – він грав у «Реалі», живе в Іспанії, знає європейську футбольну кухню.
Натомість зараз маємо замкнуте коло: керівництво – фанати – команда. Команда не грає – фанати не ходять. Чому команда не грає? Бо керівництво приймає неправильні рішення. Керівництво жене на фанатів, фанати – на керівництво. Команда поміж двох вогнів. Але повторюся: добре хоча б те, що команда існує. Ось, донецький «Металург». Команда грала 8 років у єврокубках, потім зникла, а ніхто й не помітив.
Автограф від Еріка
- Нарешті до теми пабу «Кантона». З чого все почалося?
- Напевно, не так багато є футбольних вболівальників, які мріяли створити спортивний паб, в якому можна було б дивитися матчі улюбленої команди. Я – один із щасливчиків, який зумів втілити ті ідеї. Сказати, що мріяв про це – не сказати нічого. А реалізувати виявилося значно простіше, ніж здавалося. Сиділи, пили пиво, і хтось це сказав вголос – з того часу ми почали працювати над проектом. Дуже швидко, дуже легко все в голові спрацювало, залишалося лише знайти приміщення.
- А ще ти вариш пиво…
- Так. Можливо, єдине, в чому я розуміюся у цьому житті – це пиво і футбол. Ми дуже уважно ставимося до матчів, які транслюємо, і до пива, яке наливаємо. Тут є пиво з маленьких броварень Західної України – живе, або, як модно зараз казати, крафтове. У цьому не може бути жодних компромісів. Ми отримували дуже багато пропозицій від наших пивних гігантів, які обіцяли нам «золоті гори», якщо продаватимемо їхню продукцію. Ми відповіли: «Ні. Це питання – принципове». Пиво має бути тільки найкраще, і настільки різноманітне, наскільки це можливо. Світле, темне, червоне, пшеничне – повна лінійка.
- Чому така назва - «Кантона», а не «Джордж Бест», приміром?
- Тут інших варіантів не було. Ми хотіли створити у Львові осередок англійського футболу. Ми всі погоджуємось, що це найсильніша ліга світу, до того ж батьківщина гри. А хто краще втілює саме поняття британського футболу, як не Ерік Кантона? Це людина, яка справді грала щиро, грала серцем. Він віддавав себе футболу, так як і ми віддаємося цій справі.
- У вас на почесному місці висить аркуш із автографом Короля Еріка. Як вдалося роздобути таку безцінну річ?
- Один із моїх найближчих друзів – Юрій Лаврін – мав романтичну подорож із дружиною до Парижу. Вони оселилися недалеко від театру, де Ерік Кантона грав у виставі, і спеціально чекали на нього, спілкуючись із театральними працівниками. Дочекалися! Підійшли до Кантона, він підписав їм цю листівку: «Для Енді з найкращими побажаннями». Юра розповів Еріку про Львів, про паб його імені. Можливо, одного дня він зайде у ці двері.
- Чи є серед завсідників пабу гравці «Карпат»? Принаймні, свого часу сюди заходив Мар’ян Швед, а Самсон Годвін давав інтерв’ю…
- Завсідників немає. Можливо тому, що вони – спортсмени, пиво їм протипоказане. А, можливо, знаючи наших футболістів, вони звикли відпочивати у закладах іншого типу. Заходив до нас Володимир Єзерський, тут у залі висить його футболка. Він подарував нам вимпел з автографами усіх гравців «Дніпра». Сиділи з Єзерським кілька годин, спілкувалися про його часи у «Карпатах», «Дніпрі», про ситуацію у футболі, Коломойського, Дячука-Ставицького, Димінського.
На фото: Енді і Ко збираються на Євро, а це задоволення не з дешевих
- Знаю, що ви на алкогольному підгрунті розігруєте один дуже цікавий титул…
- (Сміється) Є такий легендарний англійський футболіст Пол Гаскойн. Він, зокрема, відомий тим, що після матчу залетів у найближчий до стадіону паб – прямісінько у бутсах, гетрах і формі збірної Англії. Ми присуджуємо Кубок Гаскойна тому, хто в нашому закладі нап'ється до безтями і перейде у царство Морфея прямо тут, за столом. Самого кубка наразі ще немає. Це лише усна творчість.
- Чи плануєте під рейтингові футбольні матчі запрошувати коментаторів, які б вели гру для клієнтів пабу? У Росії зараз Уткін таким займається…
- У нас була така ідея щодо Формули-1. Ми не обмежуємося лише футболом. Нас цікавлять усі види спорту. Наприклад, ми тут показували чемпіонат світу з шахів у прямій трансляції, фінал чемпіонату світу з регбі, біатлон.
…Головна моя мета – щоб це тривало. Місце важливе тоді, коли воно має свою історію і традиції. В Англії є паби, які на тому ж місці і в тій же будівлі існують вже 600 років. Хотілося б, щоб Cantona Pub проіснував хоча б десятки років. Щоб тут збиралися діти засновників. Щоб традиції передавалися наступним поколінням.
P.S. Паб – це ще й територія правдивих історій і футбольних байок. Після енної пінти пива тягне на спогади, навіть замкнуті натури стають говіркішими. Цю історію Енді почув від Юрія Мокрицького, захисника «Карпат» 90-х. Коли львів'яни вилетіли від «Гельсінгборга» у Кубку УЄФА, «Мокрий», що належав вже іншому клубу, поквапився підтримати друзів-карпатівців.
- Я розповідаю зі слів Мокрицького, - каже Енді. - Отож… «Всьо, матч програли. Приїжджаємо в Брюховичі, в охотнічій домік. Шкури, тигри, ведмеді. Сідаємо. Приїжджає Чижевський з жінкою, Мізя приїжджає, Шарік, Вільчинський приїжджає… Приїжджає Гецко з батьою… І ми давай його п****ти» (Регоче). Три крапки. Яка причина, чому так сталося – історія замовчує.