Вони проводять лише другий сезон у своїй історії, а вже прославилися на дві країни. "Футбол 24" розповідає про неймовірних "динамівців" із польського Вроцлава, кольори яких захищають винятково українці.
"Один за всіх і всі за одного".
Гасло, яке прикрашає офіційну сторінку вроцлавського "Динамо" у соцмережах, з порога дає зрозуміти, у чому сила та чеснота цієї команди. Відвага, взаємодопомога і згуртованість. Лише так можна протистояти життєвим і спортивним випробуванням на чужій землі. Не тільки протистояти, а й диктувати свої умови – перемагати.
Вісім звитяг у восьми матчах. 39 забитих м'ячів (у середньому – майже 5 за матч) і лише 9 пропущених. Беззаперечне перше місце і 5 очок переваги над головним конкурентом – вроцлавським "Спортингом". Такий вражаючий підсумок першого кола у класі С аматорської ліги Польщі. Загалом класів є три – С, В, А. Згодом – перехідна ліга. А тоді – професіональний футбол: третя, друга, перша ліги та Екстракляса. Тобто, "Динамо" перебуває на самісінькому дні футбольної ієрархії, але має твердий намір підніматися вгору.
"Якщо проводити паралелі з Україною, то це рівень чемпіонату області, – пояснює "Футбол 24" Сергій Недбайло, президент і головний тренер "Динамо". – Минулого сезону ми програли боротьбу за єдину путівку у клас В серйозному конкуренту, який мав стабільне фінансування. А ще їм допомагали судді. Ми йшли на 1-2 місці практично до кінця чемпіонату, а в підсумку посіли лише 3 місце".
Початок
Сергій Недбайло – бізнесмен із обласного Миколаєва, який багато років тому дуже мріяв про футбольну кар’єру. Закінчив одну із миколаївських ДЮСШ, тренувався у місцевому "Торпедо", яке, до слова, виховало Микиту Рукавицю, Андрія Березовчука, В’ячеслава Чечера. Але мрії перекреслила травма, не пов’язана із футболом, як каже сам пан Недбайло. Ліве коліно не зуміло відновитися. Максимум можливостей, які перед ним відкривалися, - це аматорський футбол. Довелося перемкнутись на зовсім інший вид діяльності.
Та остаточно із футболу Недбайло не пішов. Він закінчив курси у Федерації футболу Києва і отримав ліцензію С, яка дає можливість тренувати дітей та аматорів. Близько року працював із миколаївським клубом "Бастіон". А потім виїхав у Польщу. "Зараз я є співвласником компанії, яка займається спеціалізованим проектуванням для клієнтів із Європи, Америки та Близького Сходу", – каже Сергій Недбайло.
Влітку 2015-го бізнесмен із футбольним серцем взявся за створення аматорського клубу у Вроцлаві, де за різними оцінками мешкає від 40 до 50 тисяч українців. "Труднощі полягали в тому, щоб у стислі терміни знайти потрібну кількість хлопців, які вміють грати у футбол, донести до них свою тренерську концепцію і зігратися, – розповідає тренер-президент. – Друга проблема – фінансування".
Внесок у федерацію здійснюється раз на сезон і становить якихось 350 злотих. Але це лише "квіточки". Потрібно сплачувати за кожного заявленого гравця. Купувати комплект ігрової форми, м’ячів, орендувати стадіон для тренувань та домашніх матчів. А ще команда-господар фінансує роботу арбітра – іноді він працює в полі один, а деколи йому допомагають лайнсмени. Додайте сюди гроші на виїзні матчі, фан-клуб (так-так, у "Динамо" він є!) і тімбілдінг (чому б ні?). Практично усі витрати лягають на гаманець Сергія Недбайла. На запитання, в яку ж копієчку йому влітає утримання "Динамо", скромно відмовчується.
Команда
"Чому "Динамо"? Гм, а як би ви назвали цей клуб? – усміхається Недбайло. – Я трохи поїздив світом. І не Європою, а далекими країнами – Японією, Австралією. Японці, наприклад, знають Україну завдяки Чорнобилю. Ця тема їм близька. Крім Чорнобиля – Шевченко Андрій, Шевченко Тарас. Ну й київське "Динамо". Словом, "Динамо" – це бренд. Звучали закиди, мовляв, така назва – пережиток радянських часів, "клуб міліції". Але я не згідний".
"Динамо" (Вроцлав) – абсолютно унікальна команда на теренах Польщі. Її склад на 100 відсотків сформований із українців. "Ми запропонували федерації таку концепцію, і нам її погодили. Тепер не маємо права заявляти ані поляків, ані білорусів, ані росіян – лише наших хлопців, – кажуть у клубі. – Більшість гравців – це ті, хто приїхав у Польщу, щоб заробити. Дехто мешкає тут по 3-4, а то й 7 років. Також у нас грають студенти. Вроцлав – студентське місто".
Продовжує навчатися, зокрема, правий захисник "Динамо" Юрій Веремчук, який здобуває економічну освіту. Хлопець родом із Костополя, що на Рівненщині. Певний час мешкав у США, побував у понад 10 країнах світу, а зараз прикипів до Вроцлава, де знайшов ще один стимул у своєму житті – "Динамо".
На фото: Юрій Веремчук
"Футбол для мене – це хобі, – зізнається Юрій. – Свого часу освоїв ази у ДЮСШ Костополя. Зараз знаходжу для нього час попри дуже насичене й активне студентське життя. У грі намагаюся брати приклад із Карвахаля, Рамоса, Алвеса, Алаби".
"Професії у наших футболістів абсолютно різні. "И кочегары мы, и плотники", якщо перефразувати пісню, – усміхається Сергій Недбайло. – Хтось заробляє на будівництві, а хтось водить вантажівку. Хлопці працюють у клінінгових компаніях і навіть в Amazon та Ikea".
Однак не всі із "динамівців" – аматори. Приміром, капітанська пов’язка належить захиснику Іванові Шевченку, який закінчив академію маріупольського "Іллічівця" і грав за U-19. "Сподіваюся, він передасть свій досвід хлопцям, які не мали змоги навчатися футболу в академіях", – вставляє "5 копійок" президент. Нападник Олександр Єжижанський кілька років тому виступав за тернопільську "Ниву" у Першій лізі. А Слава Примаченко займався в академії "Металіста".
На фото: Олександр Єжижанський
"Був ще голкіпер Ньорба, наймолодший у нашій команді. Хлопчина займався в академії донецького "Шахтаря", але після початку війни разом із сім’єю переїхав у Польщу. Зараз він у "Полонії" (Вроцлав) на стажуванні. Це дитяча академія. Вони тренуються на тому ж стадіоні, що й ми", – пояснюють у клубі.
Найкращий бомбардир "Динамо" в чинному сезоні – Андрій Мороз, родом із Бахмача (Чернігівщина). Забив уже 11 голів. "Намагаємося його використовувати на вістрі атаки, але Мороз здатний зіграти і під нападниками, і в центрі півзахисту. Високий, атлетичний. Якщо не знизить до себе вимог, то матиме всі шанси з’їздити на перегляд у "Шльонск", клуб Екстракляси", – переконаний Недбайло.
Ніде правди діти – є у складі "Динамо" кілька класичних аматорів. Раніше ці хлопці окрім дворового футболу більше нічого не знали. "Зараз же вони підтягнулися настільки, що й не відрізниш від професіоналів", – радіють у колективі.
Шовінізм
Отож, у минулому сезоні "Динамо" не впустили у клас В. Запитую у тренера-президента, в чому це проявлялося. "Серед наших суперників була команда, частина гравців якої, а також практично всі вболівальники – ультрас "Шльонска". Агресивні, емоційні, – пригадує Недбайло. – У матчі з ними суддя не витримав психологічного тиску. Хвилині на 15-й за звичайний поштовх вилучив нашого гравця. Навіть суперники визнали, що це максимум – жовта картка. Таким чином зламав гру. А в другому таймі вигадав пенальті у наші ворота. У підсумку – поразка, а наш головний конкурент тим часом обіграв аутсайдера".
"У Польщі вболівають по-різному, – продовжує президент "Динамо". – Є вболівальники, від яких крім мату нічого не почуєш. Фаєри, петарди… Нещодавно грали з командою на стадіоні, який знаходився у парку. Люди поруч прогулювалися з маленькими дітьми. І тут така атмосфера, що довелося викликати поліцію, бо назрівав конфлікт із польськими вболівальниками, які зарядилися алкоголем. Та навіть самі поляки викликали поліцію – вони розуміли, що таким неадекватам не місце на футболі".
І Недбайло, і Веремчук в один голос підтверджують – так, іноді доводиться стикатись із шовінізмом з боку окремих груп поляків.
"В основному конфлікти – з вболівальниками, - констатує головний тренер. - Це люди невисокого соціального статусу, які, в основному, зловживають алкоголем. Для них прийти на матч із 2-3 пляшками пива – це як сходити в магазин за хлібом. Хильнувши, починають згадувати минуле і обзивати нас різноманітними словами. Хлопці, які до цього не звикли, спершу реагували, хоча я перед кожним матчем просив їх не піддаватися на провокації. Пояснював: це не означає, що поляки до нас погано ставляться. Це лише думка окремих індивідуумів, які собою нічого не представляють".
"Як дратівливий чинник вони використовують історичні події 1940-х років, – ділиться спостереженнями Юрій Веремчук. – Відкрито в очі називають нас "бандерівцями". Буває, матюкнешся після якоїсь невдалої дії, а поляки одразу в штики сприймають, думаючи, що це на їх адресу. Але все залежить від нашого рівня футболу. Якщо граємо добре, як у чинному сезоні, бачимо в очах суперників повагу".
"У минулому сезоні ми отримали штук 5 червоних карток – через надмірні емоції. Зараз – ні одної, – відзначає Сергій Недбайло. – Поляки до нас звикли, емоції вляглися. Приходять подивитися на "Динамо" разом із друзями-українцями. Бувають у нас і представники інших клубів – спостерігають, за якою схемою ми граємо, як у нас відбуваються тренування. Переймають досвід.
Відчувається повага до нас. Адже ми за короткий час збудували конкурентну команду із прекрасною атмосферою. Є польські колективи, які грають тим же складом 5-7 років, але у них немає тієї атмосфери, що є у нас. Прийшли-пограли-розійшлися. Ми ж допомагаємо один одному і за межами футбольного поля".
Також на ситуацію вплинули звернення "Динамо" у федерацію. Після кількох "політичних" скандалів у матчах української команди керівники ліги наполегливо рекомендують арбітрам жорстко зупиняти провокації.
Амбіції
Зараз про унікальний український клуб – єдиний на території Польщі – пишуть місцеві газети, говорять по радіо і навіть телевізійники знімають сюжети. "Тішить, що ми комусь цікаві, що граємо не просто так, – кажуть "динамівці". – Можливо, це допоможе нам знайти стратегічного партнера, який підкине трохи фінансування. Адже ставимо перед собою серйозні цілі".
Першочергова мета – вийти у клас В. Ним опікується філіал федерації футболу Польщі і там усе значно серйозніше. Відповідно, збільшаться витрати.
На домашні матчі "Динамо" приходять, у середньому, 150-200 глядачів. "Майже як в УПЛ", – жартують тут. Зважаючи на те, що у Вроцлаві кількість українців йде на десятки тисяч, "динамівці" збираються працювати над тим, щоб залучати все більшу аудиторію.
Відстань на виїзні матчі футболісти "Динамо" долають власними автівками. "Трішки дискомфортно, бо не всі мають свій транспорт. Особливо це стосується молодих гравців, – констатує Юрій Веремчук. – Але поки найвіддаленіший виїзд – 15-25 кілометрів – ще можна миритися".
До слова, наразі українські футболісти грають без жодних преміальних – тільки на голому ентузіазмі. У майбутньому, каже Сергій Недбайло, "гонорари" можуть з’явитися. До того ж, команда має шанс серйозно підсилитися. "Мені зараз пишуть багато гравців віком від 17 до 22 років, які закінчили футбольні академії і сидять в Україні без розвитку, граючи, у кращому випадку, за якісь аматорські команди", – зізнається президент.
Зараз у "Динамо" – творча відпустка. Команда збереться орієнтовно 10 січня, щоб працювати і в залі, і на свіжому повітрі. До другого кола, яке стартує у квітні, "динамівці" обіцяють підійти максимально готовими. А вже у літнє міжсезоння тут планують зіграти товариський матч із командою U-19 дрезденського "Динамо". Одноклубники, тезки все-таки. Пропоную виходити із пропозиціями на київське "Динамо", та діаспоряни лише усміхаються: "Поки що не бачимо, чим можемо зацікавити лідера українського футболу. Вони грають у Лізі чемпіонів, а ми – хлопці скромні".
"Наша головна ціль – бути філіалом України в Польщі, куди можна прийти за порадою, отримати допомогу, – кажуть наостанок. – Адже не всі українці швидко акліматизовуються у Польщі. Їм потрібне дружнє плече".
Тут зібралася велика родина. А "Динамо" – це клаптик дому.