Друга частина інтерв'ю з Валентином Москвиним.
Перша частина: Валентин Москвин: "Це зараз хочуть за "Манчестери" грати, а у мене була інша мрія – виступати за "Прикарпаття"
"Один за одного пахали. Билися за "Дніпро", за місто"
– 1990-го у складі "Дніпра" ви зіграли на "Сантьяго Бернабеу". Що то була за гра?
– У тому сезоні ми вийшли до чвертьфіналу Кубка чемпіонів, де грали з "Бенфікою". Одні зі зборів "Дніпро" провів у Іспанії. Спочатку нас запросили на мадридське дербі "Реал" – "Атлетіко". Атмосфера нереальна! Здається, більше 100 тисяч було на "Сантьяго Бернабеу". Через три дні настала наша черга виходити на це поле.
– Спаринг-партнером був "Реал"?
– Так, хоч і не основним складом. У них не буває слабких гравців. Пригадую, що проти нас чемпіон світу аргентинець Оскар Руджері вийшов. Завдяки двом голам Миколи Кудрицького ми перемогли з рахунком 2:1.
– Ще одна пам’ятна гра за "Дніпро" – проти молодіжної збірної Бразилії. За яких обставин вона відбулася?
– Бразильська "молодіжка" готувалася до чемпіонату Південної Америки, що мав відбутися в Аргентині. Ми якраз проводили тренувальні збори у Бразилії з Берндом Штанге. Вони перед нами обіграли збірну Болгарії з рахунком 4:0. Перед грою нас вже списали і, хоч ми і програли 0:1, однак виглядали гідно. Можу помилятися, але проти нас грали Савіо, Діда і Флавіо Консейсау – солідна компанія.
– Ми згадували про Вадима Тищенка – культову постать для "Дніпра". Олег Бенько зізнавався, що його здивували підкати на камінні від Тищенка і Сона. В колективі було багато авторитетних футболістів?
– У нас кістяк був потужним. Крім Тищенка та Сона, були Шох, Сорокалєт, Шахов, Городов. Всі особистості, жодної випадкової людини навіть на заміні. Фантастична команда! Самовідданість була безмежна. Зараз візьми двох таких футболістів і можна ставити серйозні завдання. А у нас було таких 11. Один за одного пахали. Билися за "Дніпро", за місто. В Кучеревського була потужна селекція, і відповідно комплектація команди підтримувалася на високому рівні.
– В єврокубках ви дебютували проти австрійського "Тіроля", який очолював легендарний Ернст Хаппель.
– Я вийшов наприкінці обох матчів. Приємно було і мені, і батькам – ігри по телевізору показували.
Перед грою "Дніпра" та "Тіроля"
– Наступний 1990-ий рік видався для вас не найкращим – лише дві гри в головній команді. Все пояснює травма?
– Той сезон був невдалим для мене. Пройшов збори, набрав хорошу форму і відчув – цей рік буде моїм. Але перед самим початком чемпіонату під час спарингу отримав тріщину плюсневої кістки. Довго лікувався, потім тривалий час набирав форму. Почалися конфлікти з Кучеревським. Непорозуміння виключно робочі. Були зауваження – я не так відреагував.
– Зараз з’ясували для себе, хто тоді мав рацію?
– Я ж казав – всі проблеми людини йдуть від неї самої. Я хотів йти з команди, навіть пішов.
– Невже?
– Зібрав речі і поїхав. Через певний час зателефонував Євген Мефодійович: "Приїдь, переговоримо". Так і зробили – все обговорили і я повернувся. У нас були чудові відносини.
– З тренером виникали непорозуміння не лише у вас. Юрій Петров, який нині живе у Голландії, розповідав, що у 16-річному віці після вдалого дебюту за "Дніпро" він почав робити чимало помилок. Кучеревський і тут виявився правим.
– Не знаю, в чому там справа у Юри була, але його пара з херсонцем Володимиром Лебедем обіцяла бути дуже потужною. Початок був вражаючим. Здавалося, що цей дует – на роки. Петров по ділу вважався дуже перспективним. В молодості, мабуть, не зовсім правильні рішення приймаєш.
– Геннадій Мороз також дебютував у "Дніпрі", коли йому виповнилося 16.
– Я його пам’ятаю ще з того часу, коли на базі грали спаринги з "Дніпро-75". Пам’ятаю, як він потужно проти "Айнтрахта" зіграв, а йому ж лише 18 було. Талантище.
– У 16 і Сергій Перхун вперше зайняв місце у воротах "Дніпра".
– Пробитися в основну для воротаря було дуже важко. Після епохи Краковського і Городова писалася епоха Миколи Медіна. Сповна Сергій проявив себе вже в московському ЦСКА.
– Свій перший гол у вищій лізі ви забили харківському "Металісту". Про принциповість протистояння тоді мова не йшла?
– На той час "Металіст" був міцною командою, але принциповості не було. Більше нервів тратили на дербі із Запоріжжям. У Харкові на нас розізлилися після того, як ми програли в останньому турі "Пахтакору", з яким "Металіст" боровся за збереження прописки. Подумали, що ми навмисне.
– Ви тоді забили узбекам гол, який для "Дніпра" став останнім в історії вищих ліг чемпіонатів СРСР.
– Так, але це нам не допомогло. "Металіст" обіграв ЦСКА і розраховував на те, що ми не програємо команді з Ташкенту. Нас просили про допомогу, але склалося все інакше. Я був молодим, про всі розклади не знаю.
Мотиватор Павлов, "Інтер" в збірній, Лазаренко
– Після розвалу Союзу ви не тільки не змінили наш чемпіонат на закордонний, а й залишилися у "Дніпрі".
– Я на гроші дивився по-особливому. У мене була мрія – грати у "Прикарпатті". В "Дніпрі" я був щасливим, це топова команда. Ми грали у єврокубках, боролися за високі місця. Пропозиції були – в чемпіонат Росії пішли шалені гроші. До всіх під’їжджали, запрошували. Я дуже прив’язуюся до місця, тому "Дніпро" не зміг на щось інше змінити.
– Вже після третього туру прем’єрного чемпіонату України Кучеревський залишив команду. Це так вплинули поразки від "Волині" і тернопільської "Ниви"?
– Тренера запросили в Туніс. Може, йому було вже нецікаво. Чесно, не знаю.
– З новим тренером вам пощастило – з Миколою Павловим, який довіряв молоді, ви також знайшли спільну мову.
– Говорили з Дімою Михайленком нещодавно. Кажу: "Глянув на наш склад у грі з "Айнтрахтом" 1993-го. Мені лише 25, а я – найстарший в команді". Середній вік "Дніпра" у тій зустрічі межував з цифрою "21". Я дуже вдячний Павлову за те, що він повірив у мене. Микола Петрович – не лише класний фахівець, а й дуже сильний мотиватор. Він вмів зачепити струну в душі і переконати, що ти можеш зробити певну річ. Колектив підібрався хороший – голодний до перемог, амбіційний. Старші поїхали, а молодь хотіла довести своє вміння. Кожне тренування, як свято. Уяви собі – у вільний час, у вихідний приїжджали на базу. Не команда, а сім’я! А ще Павлов вмів тримати слово – ніхто не сумнівався у його правдивості.
– У першому чемпіонаті ви забили у трьох поєдинках підряд. Один з голів – у ворота "Динамо" в драматичному протистоянні (2:2).
– Київ і Дніпро – це завжди принципово. Грали на виїзді, у "Динамо" був серйозний склад. Дуель була цікавою. Я багато не забивав, але всі свої голи пам’ятаю. Оборона киян помилилася, а мені залишалося пробити повз Вальдаса Мартінкенаса.
– У тому ж сезоні ви стали учасником матчу за третє місце з "Шахтарем" – не без проблем, але "Дніпро" його виграв 3:2.
– Ми не потрапили у золотий матч. Фінішували другими в підгрупі з "Динамо". Кияни швидко від нас відірвалися, хоча по грі ми не були гіршими. Хотілося взяти медаль. У вирішальному двобої з "гірниками" вигравали 2:0, потім 3:1, а в кінці почалися "качелі". "Шахтар" завжди був незручним опонентом.
– Згадати хоча б поєдинок Кубка України – двома місяцями раніше ви програли донеччанам з рахунком 0:6. Як таке могло статися?
– Цю гру завжди ставлю за приклад – після гри вивісили роздруківку ТТД. У нас були нереальні цифри. Шестеро гравців "Дніпра" виконали більше 100 ТТД за гру. Це неймовірно. Наші помилки в обороні використали бездоганно. Пара форвардів Щербаков-Ребров не прощала такого. Бувають дні, коли все залітає. На жаль, у твої ворота.
ТТД. Які техніко-тактичні дії оцінюються
– У тому ж році вас викликають у збірну України. Як і для ваших земляків Турянського і Ватаманюка, у вас лише одна гра у головній команді країни.
– Один матч і у Колі Юрченка. Виклик я сприйняв нормально, адже розумів, що грав у провідній команді України. Безумовно, було піднесення, було приємно.
– Багато розповідають про умови у розташуванні "синьо-жовтої" команди перших зразків.
– Форму нам видали з емблемою міланського "Інтера". Це красномовний факт. Пощастило, що Михайличенко з Кузнецовим з "Рейнджерса" приїхали – рівень показували. У підсумку з білорусами зіграли внічию 1:1.
– Насичений 1992-й рік закінчився жахливо. У автокатастрофі пішли з життя ваш одноклубник Олексій Сасько і динамівець Степан Беца.
– Трагедія… Було дуже важко сприйняти це, адже буквально за десять днів до того ми гуляли на весіллі в Олексія. Ми товаришували, разом у дублі грали. Степана майже не знав, хоч він в інтернаті вчився у Дніпрі. На самому весіллі познайомилися. А тут така трагедія. Такі речі дарма не пройшли. Коли Павло Іванович Лазаренко подарував нам за друге місце всім по ВАЗ-2106, то Микола Павлов організував для кожного автоінструктора. Хлопці молоді, їздити добре не всі вміли. Не було такого, що всі права покупували.
– В контексті футбольного клубу згадують не лише Лазаренка, а й Леоніда Кучму. Майбутній Президент і Прем’єр-міністр України часто бували з командою?
– Так, ми їх неодноразово бачили. Кучма в роздягальню заходив – після союзного чемпіонства чи успішної гри з "Бордо". Лазаренко також допомагав – вони приїжджали разом на базу, спілкувалися з гравцями. Був ще й Сергій Тигипко, який тільки "Приват" організовував. Жодних проблем з матеріальною базою у "Дніпра" не виникало.
– Не дивно, що у другому чемпіонаті ваша команда нав’язала відчайдушну боротьбу "Динамо". Перед стартом сезону було поставлено завдання здобути золоті медалі?
– Кияни були сильними, але ми розуміли, що потягатися можемо. У топ-3 разом з нами ще "Чорноморець" входив. Перед матчами з "Динамо" ми ніколи не відчували боязні. Столичний клуб стартанув після зміни керівництва. Микола Безверхий пішов, а Григорій Суркіс проявив себе як суперменеджер. Було налагоджено селекцію, клубну політику. Вони відірвалися так, ніби на гоночному авто.
– Чемпіонат ви закінчили нога в ногу. Своєрідним фотофінішем стали показники забитих і пропущених голів. Це правило прописувалося заздалегідь у регламенті?
– Після першого кола було прийнято таке рішення.
– За два тури до закінчення турніру ви обіграли "Динамо" і зрівнялися за кількістю очок. В останніх двох поєдинках відбулися синхронні перемоги, а це означало, що золоті медалі вислизнули з рук.
– Ми до того втратили свої очки з "Кривбасом" і запорізьким "Металургом". Самі винні...
– Це ж за ваших часів народився жарт про футболки збірної Бразилії і "Дніпро"?
– Так (сміється – Л.К.) Мовляв, запоріжці обіграють нас навіть тоді, якщо ми вийдемо на поле у бразильській формі. Та гра з "Металургом" у другому чемпіонаті видалася нереальною. У нас було вдосталь моментів, ми вигравали, суперник залишився в меншості і все одно зумів зрівняти рахунок. З "Кривбасом" те саме – здавалося б одна область, сусіди мали допомогти, але вперлися і зіграли 0:0. Тих очок, які ми втратили по ходу сезону якраз і не вистачило. Але то вже історія.
– Розчарування не було?
– Ні, волосся ніхто на собі не рвав. Сприйняли спокійно. Позитив був хоча б від того, що ми "Динамо" перемогли, довели собі, що ми – команда. З’явилася впевненість у майбутньому, що ми можемо досягти більшого.
– Команда відчувала особливу підтримку "Метеора"?
– Він завжди буде моїм улюбленим стадіоном. Як подивлюся зараз на порожні трибуни під час ігор "Сталі"... Згадую ці тунелі, вихід на поле.
– Ми частково торкалися теми "Айнтрахту". Німців ви обіграли в одній грі 1/16 фіналу Кубка УЄФА, але за сумою матчів далі не пройшли. По ділу?
– Шанси були, але треба враховувати, що у них чемпіони світу грали, зокрема Уве Байн. За збірну виступав воротар Улі Штайн, а також Ральф Фалькенмайєр. Відзначив би і Маурісіо Гаудіньо.
– Ще був Джей-Джей Окоча.
– Так, він грав проти нас, а от ганець Тоні Йєбоа матчі пропускав. На попередній стадії команда з Франкфурта "винесла" у Москві місцеве "Динамо" з рахунком 6:0. Нас поховали ще до зустрічі з німцями. А от по грі ми переважали, особливо у першому таймі. В другій половині вилучили з поля Сергія Дірявку і в підсумку ми програли 0:2. У матчі-відповіді при рахунку 1:0 "Дніпро" міг ще забивати. Щоправда, і нас штанга врятувала.
Зассен з Придніпровська, Емерсон, пенальті Фінкеля
Бернд Штанге
– В Ізраїль ви їхати особливо не хотіли?
– Ні, але я не шкодую, що спробував себе у "Хапоелі" з Кфар-Саби. Я виграв у фінансовому плані. Якраз 90-ті були. Павлов покликав і сказав: "Не вагайся – на рік поїдь і зароби трохи". По-перше, отримав хороший досвід. Дізнався, як себе легіонер почуває, нову країну побачив. Один негатив – багато вільного часу. Познайомився з іншим підходом – треба самостійно себе в тонусі тримати. Для наших гравців на той час такі речі були незвичними. З власного досвіду можу сказати, що також дуже важливо опанувати мову. Мені там англійська допомагала.
– Яким був рівень місцевого футболу?
– Загалом непоганий. Провідні ізраїльські клуби і в Європі пошуміли. Футболістів класних вистачало. В інших командах виступали Сергій Кандауров та Іван Гецко. Зі мною грали Юра Мороз і московський армієць Валерій Брошин.
– Вже наступного сезону ви знову повернулися у "Дніпро". Крім появи Скрипника, Фінкеля, Плотка і ще кількох гравців, якісь зміни були?
– Я не потребував часу на адаптацію. Колектив був знайомим. Віктора Скрипника знав до того. Мене прийняли, як рідного. Я повернувся в сім’ю.
– Після роботи з Кучеревським і Павловим, які добре до вас ставилися, команду прийняв Бернд Штанге, з яким ви також знайшли спільну мову. Читав, що ви навіть після завершення кар’єри відвідували його в Німеччині.
– Так, але то було раніше. Зараз зв’язку не підтримуємо. Колись він дуже добре прийняв мене разом з ветеранською командою з Івано-Франківська, коли ми грали проти "Карл-Цейса".
– Ще один тренер, якого згадуєте з вдячністю?
– Він нам свободу дав. Я вже казав – до тієї свободи не був готовий. Молодь зараз трохи інша, а тоді нам потрібен був батіг. Команда була дуже класною, підбір виконавців хорошим. Штанге урізноманітнив процес. Привозили оригінальну німецьку форму від "Адідасу", почали її прати, такого раніше ніхто не бачив. Збори проводили в Еміратах, Бразилії.
– Крім нової форми, німецький тренер запровадив у команді особливе ставлення до м’ячів?
– Так, вони у нас були підписані.
– Методи Штанге були вам до душі?
– Якщо й були претензії, то по ділу. Він міг бути незадоволений ставленням до справи, але не звертав увагу на всі інші фактори. Бернд відмежовував роботу і особисті речі. В "Дніпрі" ми отримали європейське спілкування (тут у приміщення кафе заходять вихованці Валентина Москвина. Тренер з цікавістю запитує кількох 17-річних парубків, як ті себе почувають і чи готові до тренувань. У відповідь хлопці демонструють великий палець, піднятий вверх – Л.К.)
– Штанге обіцяв вчити по 30 російських слів щодня. Впорався із завданням?
– Тренер розмовляв російською краще, ніж деякі наші керівники. Установки у нього були виключно російською мовою.
– Ви казали, що палки потребували українські гравці "Дніпра", однак вона би не завадила і німецькому легіонеру Андреасу Зассену?
– На той час про це ніхто не знав, інформації було небагато, але я потім прочитав – Андреас майже 100 матчів у Бундеслізі відіграв. Людина в "Гамбурзі" виступала до "Дніпра", а це серйозний рівень. Він приїхав і не особливо спочатку викладався, однак потім набрав тонусу і виглядав потужно.
– Зверхності жодної не було?
– Абсолютно ніякої! Зассен поводив себе так просто, ніби народився десь у Придніпровську. У нас би зверхність не пройшла, це виключено. Хоча варто віддати належне – він знайшов свій колектив.
– Андреас помер у 36…
– Він повернувся в Німеччину, там, очевидно, були якісь проблеми.
– Нині в Німеччині проживає Емерсон – перший бразилець в історії українського чемпіонату. Каже, що Україну згадує з теплотою. Ви що про нього пам’ятаєте?
– То була екзотика, але забивав Емерсон багато. По ділу приїхав і займав своє місце. Цікаво було на тренуваннях за ним спостерігати.
– Разом зі Штанге "Дніпро" виходить до фіналу Кубка України, де у серії пенальті поступається "Шахтарю". Ви відомі тим, що всіляко намагалися уникнути пробиття пенальті. У тій вирішальній грі справа дійшла до сьомих ударів. Серце з грудей не вискакувало, що черга дійде і до вас?
– Залишалися лише Фінкель, Юдін, Яковенко я і воротар Медін.
– Сьомим бити пішов Фінкель і схибив. Ви про це потім шкодували.
– Так, шкодував. Треба було взяти м’яч і йти пробивати. Відповідальність так тиснула на мене! Підводити не хотів нікого. Якби я ще зі старту вийшов, а я ж на заміну з’явився… Боря Фінкель не мав виконувати удар. Один з тренерів Олександр Лисенко кричав мені: "Йди пробивати!" А я вже навіть бутси зняв. Ніхто не думав, що до сьомого удару дійде.
– Свою фобію з пенальті ви не намагалися здолати через тренування?
– Це не зовсім фобія. Кажуть, що пенальті – це лотерея. Я так не вважаю. Пенальті це такий же технічний елемент, як удар по воротах чи коротка передача. Таке треба тренувати. Ну тиснуло на мене це! Навіть, коли за дубль на бомбардира йшов, все одно не збільшував показники через удари з позначки.
– Тобто жодного пенальті за свою кар’єру ви не виконали?
– Жодного...
– Свою епоху в "Дніпрі" ви завершили через травми, коли на сезон пішли в "Кривбас". Однак через рік попрощалися з футболом. Вам було лише 29.
– Артроз дошкуляв. Важко було тренуватися. Перед матчами робив уколи обезболюючі. Розумів, що не зможу інакше. Спочатку планували операцію, але потім сказали, що і вона не допоможе.
– Більше страждали, а не грали.
– Далі тягнути не міг. Протягом останнього року сильно мучився. Правда, у Кривому Розі 22 матчі відіграв.
– Зараз відчуваєте біль?
– Якщо трохи отримую навантаження, то важко. На поле намагаюся не виходити. Більше того, навіть валізи важкі непросто підіймати.
– Після завершення кар’єри у такому віці важко було себе знайти?
– Так, дуже складно. Непросто перелаштуватися, а на календарі кінець 90-их. Кажу про це щиро. Вдячний, що люди допомогли. Спочатку Ігор Юрченко в команду взяв. Потім Йосип Бербець запропонував посаду заступника директора школи. На щастя, не кинули і протягнули руку. Радий, що зараз все гаразд.
Любомир Кузьмяк