Володимир Войтюк оповідає про легендарного Бернабе Феррейру, потужного форварда Рівер Плейт 1930-х.
"Бернабе був винятковим гравцем: суперникам, які опікали його, доводилося витрачати вдвічі більше сил, аніж криючи будь-якого іншого футболіста. Нам, партерам по команді, він суттєво полегшував життя. Маючи Феррейру, ми постійно грали в чисельній більшості, оскільки Бернабе був вартим двох чи навіть трьох гравців. Проте його людські якості ми цінували набагато більше.
Бернабе заслужив ту захмарну зарплатню, яку він отримував. Щоправда, гроші для нього не мали жодного значення. Феррейра часто віддавав неймовірні суми людям, яких зовсім не знав, вважаючи, що для них вони будуть потрібніші. І він ніколи не просив у цих випадкових знайомих нічого натомість. Коли Феррейра тиснув твою долоню, ти міг бути впевненим, що отримав справжнього друга, який ніколи не покине тебе в біді".
Хосе Мануель Морено, один із численних претендентів на "титул" найкращого футболіста в історії Аргентини
У 1931 році Рівер Плейт не пошкодував 10 000 песо за одного з лідерів "альбіселесте" Карлоса Пеусельє. Проте це не допомогло клубу здобути жадане чемпіонство. Рівер фінішував лише четвертим, а золото виграла ненависна Бока. Тому клубні боси знову вийшли на трансферний ринок і організували перехід, який вразив не лише Срібну країну, а й весь світ. Рівер Плейт віддав 35 000 песо за Бернабе Феррейру, сподіваючись, що він приведе команду до чемпіонського титулу.
Про фантастичність цієї суми свідчить той факт, що Рівер побив тодішній світовий трансферний рекорд. До речі, жоден аргентинський клуб не даватиме таких захмарних грошей за футболіста протягом наступних двох десятиліть. Саме за трансфери Феррейри та Пеусельє Рівер Плейт отримає прізвисько "мільйонери". Тоді клуб із Буенос-Айреса міг дозволити собі таку неймовірну розкіш, адже був неймовірно популярним. На початку 1930-х La Banda могла похизуватися 15 000 сосіос.
Феррейра був вибуховим та надпотужним. На старих фотографіях його грудна клітка виглядає карикатурно великою, а сам він дивиться на нас з-під лоба, зарослого гривою чорного волосся з проділом, скерованим усередину низького чола. На противагу до аргентинських нападників, Бернабе більше нагадував британських форвардів: він почувався у повітрі, наче риба у воді, а головним його козирем вважався удар вбивчої сили. Свою гармату Феррейра загартував під час постійних тренувань в рідному місті. "Брати казали мені, що я повинен володіти найпотужнішим ударом в Руфіно. Вони говорили, що я маю копати м’яча від світанку до заходу. Пам’ятаю, як вони кричали: "Хіба це удар? Так може вдарити навіть наша бабця. Спробуй ще раз! Сильніше, сильніше!".
Тренування швидко дали свої плоди. Феррейру недарма називали Мортирою з Руфіно. Аргентиною ходили байки про те, що кілька разів м’яч, запущений форвардом, не лише ламав ворота, а й руйнував стіну, яка оточувала стадіон. Це, звичайно ж, перебільшення. Але сітки після пострілів Мортири доводилося міняти досить часто. Сила ударів Бернабе не давала спокійно спати багатьом експертам. Якось один із журналістів придумав цікаву версію, начебто Феррейра грає в бутсах з металевими вставками. Він зумів переконати багатьох своїх колег по перу повірити в цю теорію. Суперники Рівера, почувши цю історію, розпочали кампанію проти Бернабе, звинувачуючи його в нечесній грі. Феррейрі набридло слухати такі вигадки і після одного з матчів він у присутності десятків журналістів, експертів та босів інших клубів зняв свої бутси, продемонструвавши, що в них не сховано нічого забороненого.
Бернабе народився 12 лютого 1909 року в місті Руфіно, провінція Санта-Фе. Він ріс у великій сім’ї, в якій був наймолодшим. Старші брати Бернабе були футболістами, вони і підсадили малого на цю голку. Звичайно ж, бідний Феррейра не міг дозволити собі таку нераціональну покупку, як взуття, а тому завжди грав босоніж. Він настільки звик до цього, що ставши профі, носив спеціальні бутси, оброблені зсередини так, що форвард відчував, наче грає без взуття.
У юнацькі роки Бернабе нагадував чахлика. Але хлопець не хотів вічно залишатися кволим, а тому одразу почав боротися з цією проблемою, в будь-яку погоду б’ючи по м’ячу, навіть тоді, коли ніхто не грав. "Мене не зупиняли потужні зливи. Коли небо ридало навзрид й усі ховалися по домівках, я брав сферу, йшов на поле та все бив і бив". Саме тому, вже ставши дорослим, Бернабе показував себе в усій красі саме в дощову погоду.
Коли хлопцеві виповнилося 10, брати переконали його перейти в клуб, за який вони виступали, в Хорхе Ньюбері. Вже у своєму дебютному матчі форвард не покинув поле без забитого м’яча. Багатьох футбольних спеціалістів дивував неймовірний гольовий апетит Бернабе, який проявився вже в 10-річному віці. Багато хто з них не вірив, що малюку ще дуже далеко до повноліття.
У 1927 році брати Феррейра в пошуках роботи переїхали в місто Хунін, провінція Буенос-Айрес. Бернабе влаштувався малярем на залізничній станції. Основна праця не перешкоджала йому грати у футбол. Виступаючи за Феррокаріль Буенос-Айрес-Пасіфіко, форвард здобув лаври найкращого бомбардира Ліги Хуніненсе. У 1929 році Тігре розпочав справжнє полювання на Бернабе. Клуб із Вікторії підтягнув важку артилерію в особі свого головного скаута Альберто Монхе, проте навіть йому не вдалося одразу вмовити найперспективнішого футболіста Аргентини перейти в Тігре.
"Спершу я не хотів покидати клуб, де вже вкоренився. Мене все влаштовувало у Феррокаріль. Я дотримувався думки, що добра від добра не шукають. Однак брат Пауліно переконав мене стати "матадором" (прізвисько Тігре). Він сказав: "Якщо ти поїдеш, і в тебе вистачить терпцю, то слава не змусить себе чекати, а якщо не витримаєш і повернешся – це буде ганьбою для нас усіх". Я вирішив ризикнути і не прогадав", – згадував форвард.
У першому ж матчі Феррейра довів, що чутки про його вбивчу результативність не були перебільшені. Новачок відзначився хет-триком. У тому ж таки 1929 році Бернабе дебютував у складі "альбіселесте". Проте він не зміг впоратися з нервами і не використав безліч гольових нагод. Особливо жахливим виявився промах по порожніх воротах з триметрової дистанції. На жаль, роман між Бернабе й збірною так і не склався. Форвард зіграє ще три матчі в біло-блакитній футболці й не зуміє відкрити свій бомбардирський рахунок. Хтозна, якби Бернабе поїхав на Мундіаль 1930 року, можливо, чемпіоном світу стала б Аргентина, а не Уругвай. Незважаючи на провал у складі збірної, фанати Тігре боготворили Феррейру, адже він забивав з частотою кулемета.
У 1930 році на Велес Сарсфілд чекало престижне закордонне турне Чилі, Перу, Мексикою, США та Кубою. Клуб вирішив підсилитися вбивчим Бернабе. Тігре не мав нічого проти та позичив Феррейру Велесу на час гастролей. Бернабе був не єдиним легіонером El Fortin. Клуб загітував ще шістьох аргентинських зірок. "Мортира" в жодному з матчів не відпочивала. Бернабе швидко знайшов спільну мову з новими партнерами та забив вражаючі 38 голів у 25 іграх.
Під час турне народилася чергова легенда про смертоносний удар Феррейри. Велес грав у Перу з місцевою командою, Бернабе пробив по воротах, але влучив голкіперу в голову, після чого той втратив свідомість. Його навіть довелося відвезти до лікарні. Повернувшись з лазарету, підстрелений попросив Бернабе, щоб той попередив, коли пробиватиме по воротах: "Я просто відійду вбік і не перешкоджатиму тобі забити черговий гол, адже життя – важливіше".
Через кілька тижнів, коли Велес повертався додому через Перу, він знову зіграв з тією ж командою. Бернабе не забув про свою неписану угоду з голкіпером та попередив того, що збирається бити по воротах. Нападник забив черговий гол, а кіпер встиг відійти убік. Після цього випадку воротар подякував Бернабе за проявлене милосердя. Під час іншого матчу суддя змусив Феррейру тричі перебивати пенальті. Коли м’яч вчетверте затріпотів у сітці, форвард звернувся до арбітра: "Продовжувати далі? Я можу так забивати цілий тиждень!" Бернабе вештався з Велесом всією Америкою не лише заради любові до футболу. El Fortin за півроку підняв близько 10 000 доларів, а нападник щодня отримував 250 песо добових, не враховуючи численних преміальних.
У квітні 1931 року Феррейра зіграв один зі своїх найвідоміших матчів. Сан-Лоренсо, який боровся з Бокою за чемпіонство, за 10 хвилин до кінця впевнено перемагав Тігре 2:0, але упродовж 8 хвилин наш герой провернув фокус із капелюхом і приніс "матадорам" перемогу, а "генуезцям" – титул. У тому сезоні Бернабе забив 19 голів за Тігре, зігравши лише в 13 матчах (пропустив чимало поєдинків через вищезгадане турне). Свідком перфомансу Феррейри в поєдинку з Сан-Лоренсо став президент Рівер Плейт Антоніо Веспучіо Ліберті, який одразу після фінального свистка сказав історичні слова: "Бернабе повинен грати за нас! Скільки я готовий віддати за нього? Гроші не мають жодного значення. Я готовий заплатити за Феррейру будь-яку суму, адже він безцінний".
З першого ж матчу у складі Рівера форвард почав доводити, що "мільйонери" не викинули гроші на вітер, придбавши "Мортиру". У дебютному матчі дубль Бернабе допоміг Ріверу здолати Чакаріту 3:1. Під час цієї гри Бернабе отримав ще одне прізвисько, яке він не надто любив – "Дикий Звір". Журналіст газети Critica Уго Маріні почув, як на трибунах хлопець запитав старшого чоловіка, що він думає про новачка "мільйонерів", той відповів: "Це не людина, а справжня бестія".
Папараці дещо відредагував це прізвисько й написав про "Дикого Звіра", якого бояться всі аргентинські захисники та воротарі. Та ж Critica, вражена неймовірною забивною серією новачка, заснувала нагороду для першого голкіпера, який зуміє зупинити Бернабе. Стрік Феррейри закінчився в нещасливому 13-му матчі. Його перервав воротар Кандідо де Нікола. Проте це була лише короткочасна пауза. У наступному турі "Мортира" знову запрацювала на повну.
Незважаючи на феноменальну результативність Бернабе, перед останнім туром чемпіонату Аргентини 1932 року Рівер поступався одним очком Індепендьєнте. У ті часи результати інших матчів показували глядачам на величезних демонстраційних табличках. У заключному турі Індепендьєнте програвав у поєдинку з Расінгом, але не надто намагався відновити статус-кво, адже там знали, що Рівер також поступається Сан-Лоренсо. Згодом вони про це пошкодують.
З’ясувалося, що оператор, який відповідав за демонcтрацію рахунків у паралельних матчах, був фанатом "мільйонерів". Тому він, знаючи, що Рівер забив, не змінив нулик на одиничку аж до фінального свистка в поєдинку між Індепендьєнте та Расінгом. Після фінального свистка гравці та вболівальники "червоних дияволів" почали святкувати чемпіонство, аж раптом довідались новину, яка мала ефект бомби, що вибухнула. Рівер Плейт зіграв унічию, а тому на Індепендьєнте чекає золотий матч за титул. Цей надважливий поєдинок був зіграний на стадіоні Сан-Лоренсо.
З інтригою не склалося. Вже до 15-ї хвилини Феррейра та Пеусельє забили по голу, а під завісу тайму Рікардо Зателлі зробив контрольний постріл по тілу Індепендьєнте. Рівер вперше став чемпіоном Аргентини, а Бернабе з 43-ма голами виграв бомбардирські перегони. Як показав час, "мільйонери" зробили чудову інвестицію, вклавши кошти в "Мортиру".
Існує інша легенда, яка пояснює, чому під час дощової погоди Бернабе ставав ще більш вбивчим. Розповідали, що Рівер зашивав один м’яч в інший, а згодом мочив його протягом наступних 48 годин, щоб він набрав чималенької ваги. Саме тому ці сфери більше нагадували гарматні ядра, які "Мортира" влучно надсилала у ворота суперників. Голкіперам часто діставалося від Феррейри. У 1932 році форвард влучив у живіт Хуану Юстричу з Боки, той втратив свідомість та випустив м’яча у ворота. Через три роки Фернандо Белло з Індепендьєнте, на прізвисько "Тарзан", стане першим голкіпером, якому вдасться відбити одинадцятиметровий після удару Феррейри. Однак це його не дуже втішило. Парируючи пенальті, Белло зламав собі обидва зап’ястки. Мабуть, "Тарзану" було б краще відійти вбік, як це зробив його перуанський колега.
Бернабе ніколи не заморочувався, виконуючи пенальті, він завжди бив їх на силу. Адольфо Педернера, кумир Марадони, так згадував уроки Феррейри. "У 1938 році я міг лише мріяти про місце в основі Рівера, аж раптом під час одного з небагатьох моїх матчів Бернабе дав мені пробити пенальті. Я спробував підкрутити м’яча і, звичайно ж, провалився – воротар без проблем відбив сферу. Тоді Феррейра підійшов до мене та сказав: "Якщо в подальшому виконуватимеш одинадцятиметрові, пам’ятай головну заповідь – просто гати з усієї сили, а не показуй фокуси. Адже футбол – це тобі не цирк!" Я послухав Феррейру. Коли пробивав пенальті, то завжди пам’ятав його заповідь".
Педернера розповів ще одну цікаву історію, пов’язану з легендарною "Мортирою". Якось Феррейра з’явився в роздягальні з побитими та посинілими ногами; над його кінцівками "чудово" попрацював захисник-костолом. Проте форвард не звинувачував бека: "У цьому немає його вини. Він просто виконував свою роботу. Насправді в усьому винен той бісовий Уотсон Гаттон, який винайшов футбол (цей шотландець вважається батьком аргентинського футболу, – прим. авт.)".
Через такий "гостинний" прийом від суперників Бернабе все глибше опускався до центру поля, лише там він мав трішки такої необхідної для нього свободи. Звідти Феррейра й розпочинав свої вбивчі атаки. Пролетівши від центра поля, "Мортира" посилала чергове ядро у ворота суперника. Як справжній аргентинець, Бернабе обожнював танго. Під час матчів із гучномовців лунали запальні пісні, які писали аргентинські композитори на знак поваги до артилерійських пострілів форварда. Одного разу Феррейра зустрівся з головною іконою танго, Карлосом Гарделем. Співак підійшов до нього зі словами: "О, це Ви, Дикий, я давно хотів познайомитись з Вами". На що Бернабе, усміхнувшись, відповів: "Ні, пане, це Ви – Дикий, коли співаєте".
25 травня 1938 року Рівер Плейт отримав нову вражаючу домівку. Стадіон El Monumental повністю виправдовував свою назву. У дебютному матчі "мільйонери" впевнено перемогли Пеньяроль з рахунком 3:1. Свідками тріумфу Рівера стали 120 тисяч глядачів. Цікаво, що офіційна місткість нової арени тоді не перевищувала 30 000 вболівальників. Ви, мабуть, не вірите, що така людська маса помістилася на Монументалі під час матчу-відкриття. А дарма! Не забувайте, що для Аргентини, як і для всієї Латинської Америки, характерний магічний реалізм.
Навіть гармати не вічні. Очевидно, що надпотужні постріли відбивалися й на здоров’ї Бернабе. Тому Феррейра повісив бутси на цвях, коли йому виповнилось лише 30. Форвард так пояснював це своє, на перший погляд, нерозумне рішення: "Я вирішив, що краще зав’язати з футболом, поки футбол не зав’язав зі мною". Його результативність по-справжньому вражає. За Рівер Плейт Феррейра забив 187 голів у 185 матчах. Саме Бернабе вважається першою суперзіркою в історії аргентинського футболу. Коли "мільйонери" їхали на гостьовий матч, ціна квитків насамперед залежала від того, чи гратиме "Дикий Звір".
Про подвиги Бернабе склали десятки пісень, він також зіграв у чотирьох фільмах, а коли помер у 1972 році, в рідному Руфіно на його честь назвали вулицю. Одна з головних зірок танго Анібаль Тройло стверджував: "Більше ніколи не буде такого героя як Бернабе. Можливо, будуть кращі футболісти, але жоден з них не буде ідолом для всієї Аргентини".
Володимир Войтюк, спеціально для Футбол 24