"Футбол 24" зібрав найколоритніші цитати творця і злого генія легендарної Бенфіки 60-х, які дійшли до наших днів.
Бела Гуттманн народився у сім’ї будапештських євреїв наприкінці XIX століття, в епоху Австро-Угорської імперії, яка стрімко котилася до розвалу. Він був добротним футболістом і навіть зіграв кілька матчів за національну збірну Угорщини. Проте в історію футболу Бела увійшов, як тренер.
У 30-70-х роках Гуттманн встиг потренувати збірну Австрії і 17 клубів із 11 країн (від Кіпру і до Бразилії, від Італії – до Уругваю). Серед них – Мілан, Сан-Паулу, Пеньяроль, Порту, Панатінаїкос. Головних же висот досягнув із лісабонською Бенфікою. Під керівництвом австро-угорського тренера "орли" сотворили нереальну на ті часи сенсацію – здобули два поспіль Кубки європейських чемпіонів. У фіналі 1961 року битою була Барселона (3:2), а у 1962-му – Реал (5:3).
Після такого гучного тріумфу на всіх фронтах боси Бенфіки припустилися фатальної помилки, відмовивши тренеру у покращеному контракті. Бела подав у відставку, кинувши на прощання фразу, яку з жахом згадують усі наступні покоління "орлів": "Без мене Бенфіка не здобуде жодного єврокубка у найближчі 100 років".
З того часу "червоно-білі" програли 5 фіналів Кубка чемпіонів, один фінал Кубка УЄФА та два фінали Ліги Європи. Гуттманн помер 28 серпня 1981 року, похований у Відні. Легендарний Ейсебіу неодноразово приїжджав на могилу свого тренера і молився, благаючи про вибачення для Бенфіки. Марно.
Прокляття Бели Гуттманна втратить свою зловісну силу лише у 2062 році.
*******
У Нью-Йорку я був молодим, елегантним і самовпевненим – поки у мене були гроші. Було це наприкінці 20-х. Люди, знайомі і незнайомі, так і роїлися навколо. Вони гучно реготали над моїми посередніми жартами; жінки захоплювалися моїм неповторним "віденським" шармом, а чоловіки були вражені моїми "геніальними" фінансовими комбінаціями! Загалом, хлопці, я був зіркою і улюбленцем долі.
А потім настала "чорна п'ятниця" 1928-го, і я залишився голим-босим. Всю свою готівку, 55 тисяч доларів, я вклав у... неважливо у що, важливо, що все випарувалося. "Ох, бідолашний ви невдахо", – казали мені колишні знайомі при зустрічі. Мої компліменти тепер викликали у дам не захоплення, а лише ввічливу журливу посмішку; мої найкращі жарти нікого не смішили: їх просто пропускали повз вуха.
Я виявився "побитим собакою" або "паршивою вівцею" – називайте, як завгодно – і без єдиного друга! Успіх – ефемерний, юні друзі, зрозумійте це… Але у мене залишився футбол.
Без дисципліни можна виграти один бій, але не війну.
Заради успіху у професіональному футболі потрібно йти на жертви.
Я не заперечую – нам сьогодні трохи пощастило, але запевняю вас: без дещиці щастя успіх на такому рівні неможливий.
Секрет успіху команди? Робота з м'ячем, фізична витривалість і тактика – ось свята трійця.
Потрібно бити, бити і знову бити по воротах. Ви ж молоді люди. Уявіть собі, що своїх дружин або подруг ви тільки цілуєте і гладите. І все. А ви повинні завжди завершувати процес "вирішальною дією", а не вдовольнятися поцілунками. Ось тоді ви будете по-справжньому задоволені. І не тільки ви. Зрозуміло?
Мені дуже важко примиритися з рахунком 0:0.
Вважаєш себе зіркою? Тоді будь такий ласкавий виблискувати не тільки в матчах, але й на тренуваннях.
Якщо хтось із моїх футболістів не бажає працювати на полі, може першим рейсом вирушати робітником на консервну фабрику.
Хочете стати чемпіонами? Тоді робіть те, що вам велять.
Мені, як тренеру, видніше, коли і як часто команда повинна тренуватися. Якщо хтось не згідний – навіщо вам тоді я?
Прогинатимешся перед президентом клубу або головною примою команди – втратиш повагу усіх гравців.
Тренер – наче дресирувальник левів.
Перший сезон у клубі для тренера спокійний, другий – складніший, третій – фатальний.
Нервувати – це привілей керівництва, а ми повинні тренуватися і грати.
Упродовж своєї 25-річної тренерської кар'єри я лише одного разу зустрів бездоганно порядну і професіональну клубну "верхівку". У Монтевідео, в Пеньяролі. Мені дуже шкода, що я не зміг принести трофей цим людям.
Етап кар’єри у Бразилії? Це тропічний танець на вулкані, їй-богу!
Я – найдорожчий футбольний тренер у світі. Але погляньте на мої успіхи – я ще дуже дешево беру.
Мене звільнили з Мілана, хоча я – не злочинець і не гомосексуаліст.
Я – фахівець міжнародного рівня без всілякого клубного фанатизму. Я продаю свій талант певному клубу на обмежений термін. Якщо ж я буду, нехай навіть не фанатично, прив'язаний до якоїсь команди, то не зможу в повну силу працювати з іншою. Варіант, коли тренер всю свою кар’єру проводить в одному клубі, вкрай рідкісний, просто фантастичний. Його, зрештою, можуть викинути з улюбленої команди, і що тоді? Йти з професії?
У Порту я зробив все, що міг, і покидаю його абсолютно спокійно, як батько, який вивів сина в люди і може за нього не турбуватися.
І Агуаш, і Колуна, і Аугушту були, безумовно, крутими, але Ейсебіу... Просто немає слів!
Нема на планеті більш загадкового клубу, ніж Бенфіка.
За три роки моєї роботи в Бенфіці дружина супроводжувала мене в закордонних поїздках двічі – до Відня і Нюрнберга, де я ходив по лікарях. Я попереджав заздалегідь, що дорога і проживання Маріанни – за мій рахунок. Але ці скнари вирішили вирахувати ще й вартість половини номера, тому що я жив у ньому не один, а разом з дружиною.
Я зробив Бенфіку всесвітньо відомою, але вони про це забули.
Без мене Бенфіка не здобуде жодного єврокубка у найближчі 100 років.
"Я щасливий, що був частиною Мілана". Що потрібно пам’ятати про Чезаре Мальдіні