"Футбол 24" розповідає про Альфа Ремзі – єдиного тренера, якому вдалося зробити збірну Англії найсильнішою командою планети.
Альфред Ернест Ремзі, який прославиться на увесь світ, як Альф Ремзі, народився 22 січня 1920 року у лондонському передмісті Дагенем. Він жив у бідній сім’ї, батько заробляв продажем соломи. У будинку Ремзі не було електрики.
У Дагенемі розмовляли на діалекті кокні. Це своєрідне тавро для вихідців із нижчих прошарків суспільства, причина глузування. Альф надзвичайно комплексував через свій діалект і намагався його позбутися, регулярно слухаючи вимову дикторів радіо ВВС. Прогрес, звісно, був, але задавнена фобія сформувала характер і манеру поведінки: Ремзі став мовчуном і всіма способами уникав спілкування із журналістами – щоб, бува, не бовкнути чогось.
У період Другої світової війни Альф Ремзі потягнув щасливий квиток. Замість фатальної перспективи опинитися в епіцентрі театру бойових дій, хлопець залишився у Британії і відповідав за матеріальне постачання для армії. Паралельно грав за молодіжну команду Портсмута. Розпочинав інсайдом, однак по-справжньому знайшов себе на правому фланзі оборони.
"Барселона не може померти". Ким був і чому застрелився легендарний засновник "блаугранас"
Упродовж 12 років ігрової кар'єри виступав лише за три команди – Саутгемптон, Тоттенхем та національну збірну Англії. У складі "Трьох левів" провів 32 матчі, забив 3 голи і тривалий час вважався одним із найкращих правих беків в історії англійської збірної.
Альф Ремзі – захисник Саутгемптона (1948 рік)
Природа не обдарувала Ремзі високою швидкістю, зате наділила його міцною статурою і сталевими нервами. В усіх своїх командах Альф був штатним пенальтистом. І, як ви здогадуєтеся, претензій до реалізації не виникало ні в кого.
Розшнурувавши бутси, 35-річний Альф Ремзі одразу ж очолив Іпсвіч Таун, який тоді виступав у третьому за силою дивізіоні Англії. За кілька років молодий тренер зумів підняти "трактористів" до рівня еліти. І з першої ж спроби Іпсвіч сенсаційно став чемпіоном країни-1962, випередивши головних конкурентів – Бернлі та Тоттенхем – на 3 і 4 очки відповідно.
У тому ж році Альфа Ремзі запрошують на посаду головного тренера національної збірної Англії. Кілька місяців він поєднує роботу у клубі і збірній, а потім повністю зосереджується на головній команді нації. До слова, дебют Ремзі видався провальним – родоначальники розгромно поступилися Франції (2:5) у відборі до ЧЄ-1964.
Закотивши рукави, Ремзі почав трансформувати збірну Англії на свій лад. Він відмовився від крайніх півзахисників і форвардів, що, на перший погляд, здавалося самогубством. Проте його команда великими силами, таким собі тараном, атакувала суперників по центру – і це приносило успіх. Після перемоги у фіналі Кубка світу-1966 англійський феномен прозвали "Безкрилим дивом".
Кілька історій про унікальний характер і методи Альфа Ремзі. Збірна Англії – високо в небі, у літаку. Новачок команди, форвард Алан Кларк, травить анекдоти. Загальний регіт. Підходить Ремзі: "Що, Алане, насолоджуєшся?" – "О, так! Все супер" – "Трясця твоїй матері! Коли граєш у моїй команді, в тебе не повинно бути часу для насолод!"
У період Мундіалю-1966 Ремзі влаштував своїм підопічним справжню в’язницю суворого режиму. "Ми не бачили наших дружин 6 тижнів, – пригадував захисник Джордж Коен. – Після такого тривалого періоду навіть Джек Чарльтон здавався привабливим".
У чвертьфінальному матчі з Аргентиною Альф Ремзі став мимовільним творцем політичного скандалу. Джефрі Херст забив єдиний у матчі гол, проте латиноамериканці вважали, що форвард зробив це з офсайду. Груба гра, сутички, розбірки, тривалі зупинки поєдинку. Після фінального свистка обурений Ремзі вибіг на поле і заборонив своїм підопічним обмінюватися футболками із суперником. А на післяматчевій прес-конференції обізвав аргентинську команду "тваринами". Латиноамериканські ЗМІ відповіли Альфу нищівною критикою, аргентинськими містами пройшла серія акцій протесту.
Епізод із футболками
Після перемоги у півфіналі над збірною Португалії із її неймовірною "Чорною пантерою" Ейсебіу (2:1) Ремзі дозволив своїй команді зняти напругу – нечувана щедрість тренера-диктатора. "Джентльмени, – сухо прокарбував він. – Сьогодні ви можете випити по дві пінти пива. Але дві – означає дві. Не більше. Зрозуміли? У суботу нам ще належить виграти Кубок світу".
Кубок світу вони таки виграли! У присутності 100 тисяч глядачів на "Вемблі" родоначальники також не без скандалу подолали збірну ФРН в екстратаймі (4:2). Після фінального свистка переможці віддалися шаленому святкуванню, а тим часом Ремзі підбіг до Чарльтона із претензіями за давно забутий усіма епізод матчу: "Якого дідька ти бив по воротах, а не пасував?" Спантеличивши підопічного, Альф скупо усміхнувся і поплескав його по плечу: "Окей-окей, святкуй. Сьогодні – твій день". Сам тренер відмовився від кола пошани і тримався дуже скромно: "Я розумів, що потрібно залишатися єдиною нормальною людиною серед усього цього божевілля. Хоча, не лукавитиму, моя душа співала від щастя".
Він залишався головним тренером збірної Англії ще 8 років, проте не зумів підібратися до свого успіху-1966. Тактика "безкрилого дива" вже не була несподіванкою для опонентів, а тактично перебудуватися Ремзі не вмів. Наприкінці 1970-х він упродовж короткого періоду очолював Бірмінгем Сіті, а також працював радником в адміністративному штабі грецького Панатінаїкоса.
У 60 років чемпіон світу виявився на задвірках великого футболу, а розмінюватися на дрібні команди не хотів. Деякий час Альф Ремзі працював аналітиком у виданні The Daily Mirror. Останній етап свого життя провів у стражданнях – у тренера виявили Альцгеймер і рак простати, а під час чемпіонату світу-1998 його спіткав інсульт. Помер 28 квітня 1999-го, на 80-му році життя.
У 2002-му сер Альфред Ернест Ремзі посмертно внесений у Зал слави англійського футболу. Девізом цього тренера завжди була фраза: "Футбол – це життя. А я хочу жити і тому не можу без футболу".