"Футбол 24" публікує першу половину інтерв'ю, яке France Football записав із знаменитим чемпіоном світу. Матерацці, або ж Матриця, розповідає про своє захоплення Моурінью і ненависть до Бенітеса, Леонардо та Ібрагімовіча.
Чим займається Марко Матерацці? Звісно, всі пам'ятають італійця, насамперед, як жертву удару голови Зідана... Виявляється, 39-річний екс-гравець "Інтера" тепер відкрив магазин спортивного одягу у Мілані, площею 400 "квадратів". Саме на новому робочому місці і відбулося це інтерв'ю.
- Ви завершили кар'єру гравця у 2011 році після десяти років у міланському "Інтері". Чому ми Вас не бачимо більше у цьому клубі?
- У мене є представницька угода з "Інтером". Якщо йому потрібна моя персона і мої послуги, то я буду щасливий. Футболка "Інтера" була моєю другою шкірою. Насправді, мої функції не є чітко прописані. Восени я був у ролі представника "Інтера" на матчі між талантами Німеччини та Швейцарії. Я зробив звіт про цю зустріч. Я також переглядаю матчі "нерадзурі" по телевізору. Тож у мене нема жодних проблем з "Інтером". Все ж керівництво клубу не сприймає мене як гідного претендента на посаду у структурі клубу.
- Вам через те ніяково?
- Зовсім ні. Я виграв стільки титулів упродовж 10 років з "Інтером", що, можливо, нікому у клубі не вдасться повторити цей результат. Ти мені скажеш, що Дзанетті виграв більше, зокрема - два Кубки УЄФА (насправді один - Авт.). Проте я, коли був гравцем "Інтера", підняв над головою Кубок світу у складі збірної Італії і здобув титул клубного чемпіона світу разом з "нерадзуррі" у 2010 році. Такого не досяг ніхто в "Інтері". У житті, а особливо у футболі, визнання не існує, причому ні для кого. Нині клуби перетворились на підприємства, які не зобов'язані забезпечувати керівною посадою тих, хто були великими гравцями. Кожен повинен йти своїм шляхом. Якщо дороги перетнуться, то це ще краще.
- Які у Вас стосунки з власником "Інтера" Массімо Моратті?
- Прекрасні. Коли я дізнався у 2011-му про те, що більше не входжу у плани команди як гравець, то підійшов до нього, і він мені сказав: "Роби те, що вважаєш за потрібне". Однак я не відповів: "Я залишаюся". Якщо хтось не входить у плани тренера (тоді "Інтер" очолював Леонардо - Авт.), то несправедливо залишатися. Чим я мав там займатися? Я ж не 18-річний хлопчисько без жодної ваги - я ж виграв все...
- Чим Ви займатиметься у майбутньому?
- Я проходжу тренерські курси у Коверчіано. Стати тренером - це моя мета, хоча можливо і не в Італії, а в Англії. Мені подобається пізнавати нове. Оскільки мій батько був тренером, то мені в дитинстві доводилось часто змінювати міста. Я себе вважаю кочівником чи навіть циганом у доброму значенні цього слова. Особи, в яких витає дух кочівника, мають наснагу до життя і пізнання багатьох культур.
- Який тренер найбільше вплинув на Вас?
- Серед двадцяти чи тридцяти моїх тренерів мене не шанували лише два. Саме вони мають зробити іспит совісті переді мною.
- Серед тих, з якими у Вас виникали проблеми, був Рафаель Бенітес в "Інтері" (червень-грудень 2010 року - Авт)...
- Для мене стало несподіванокою, що він тренуватиме нас. Для мене це неідеальний тренер. Якби я був президентом клубу, то не довірив би Бенітесу жоден клуб! Найбільше мені не сподобалася в ньому манера стосунків з гравцями. Він хотів змінити геть усе, проте пішов ні з чим. Гравці "Інтера", які у сезоні 2009/10 завоювали три титули (ЛЧ, чемпіонат та Кубок Італії), були освічені, працьовиті, дисципліновані, і знали, як поводитися. Команді не варто було нав'язувати іншу дисципліну. Такі великі тренери, як Жозе Моурінью чи Ліппі, цінували неписані правила у команді. Аж раптом Бенітес захотів "прописати" десять чи дванадцять нових правил. Це щось схоже на правила дорожнього руху чи школу.
- Що могли б поставити йому в докір?
- У Пінетіні (тренувальна база клубу) були світлини тих тренерів, які здобули трофеї з "Інтером": Еррери, Манчіні, Моурінью. Бенітес наказав прибрати фото Жозе. Історію "Інтера" не можна ні стирати, ні обговорювати. Таким жестом Бенітес продемонстував свій характер слабкої людини.
- У Вашій шафці у Пінетіні також були фото Моурінью. Бенітес і їх наказав конфіскувати?
- Ні. Хай би лише спробував! У шафці були фотографї моїх дітей, сім'ї, "Інтера" в моменти тріумфу, Джачінто Факкетті і, звичайно, Моурінью. Моурінью багатьох речей мене навчив, як особистість.
- Ви були поруч з Моурінью, який тренував "Інтер" з 2008 по 2010 рік. Коли у фіналі Ліги чемпіонів-2010 Ви вийшли на заміну на 92 хвилині, "Інтер" вигравав від "Баварії" з рахунком 2:0... Чи не вважаєте Ви це подякою для 36-річного гравця з боку Моурінью за Ваше добре ставлення до нього?
- Ні. Ще після того, як ми вибили у півфіналі "Барсу", Моурінью сказав мені, що ми переможемо у фіналі з рахунком 2:0, і що я неодмінно вийду на поле, адже на заміну також має з'явитися і Маріо Ґомес (увійшов у гру на 74-й хвилині). Я відчував довіру Моурінью. Перед цим фіналом ЛЧ я вийшов з перших хвилин у фіналі Кубку Італії, а також в останньому матчі чемпіонату Італії, який був вирішальним у боротьбі за Скудетто. Я знав, що Моурінью покладається на мене. Після цього вже не мало значення, зіграю я в матчі проти "Баварії" секунду, хвилину чи десять хвилин. Я знав, що маю вийти.
- Після цієї перемоги на "Сантьяго Бернабеу" Моурінью не приїхав у Мілан, щоб відствяткувати перемогу разом з вами. Він вирішив залишитися у Мадриді. Це Вас не роздратувало?
- Ні. У цьому я не вбачав нічого поганого. Насправді, я трохи відчував образу на нього того вечора, оскільки він мав йти з клубу, і я знав, що без нього вже не виграю титулів. Упродовж двох останніх місяців сезону 2009/10 я приходив до Жозе, щоб переконати його залишитися, я шукав приводи для цього, однак він вже давно вирішив піти з "Інтера". У команді ми виконували все заради Моурінью, оскільки знали, що він робить все заради нас.
- Які у вас стосунки з Моурінью зараз?
- У нас справжня дружба. Ми часто зідзвонюємося або спілкуємося за допомогою есемесок.
- Чи мрієте знову працювати під його крилом, увійшовши до тренерського штабу?
- Нічого не варто вимагати. Звичайно, що однією з моїх мрій є праця разом із Жозе. Краще бути помічником Моурінью тридцять років, ніж самому працювати головним тренером два роки. Від нього можна навчитися багатьох речей. Він напевно вже знає, хто працюватиме з ним через рік, два чи десять років. Я би приєднався до Жозе навіть сьогодні увечері.
- Ви також грали під керівництвом Леонардо (грудень 2010 - червень 2011). Він давав Вам мало ігрового часу. Декілька місяців тому Ви різко розкритикували його у пресі. Чи тримаєте образу на нього дотепер?
- Ні. У жовтні він мені зателефонував. Я нікому про це не розповідав. Суть тої розмови залишиться між нами. Він просто хотів з'ясувати стосунки після того, як прочитав висловлювання на свою адресу. У мене була нагода ще раз висловити точку зору на те, що відбувалось в "Інтері". Все те, що з'явилось у пресі декілька місяців тому, я отримав нагоду сказати йому у вічі. Я просто справедлива людина. Я почувався зрадженим з боку Леонардо, якого всіляко підтримував у клубі та серед гравців... І він про це знає.
- Тож Ви вважаєте, що Леонардо помилився у ставленні до Вас?
- Так, певною мірою. Коли він мені не давав можливості зіграти навіть у Кубку Італії, за винятком одного матчу...
- Ви також добре знайомі зі ще одним парижанином - Златаном Ібрагімовічем, з яким грали упродовж трьох сезонів в "Інтері" (2006-2009). Між вами були приязні стосунки до певного моменту. Чому вони зіпсувалися?
- Я не знаю... Запитайте краще у нього. Коли він прийшов в "Інтер", стосунки між нами були хороші. Однак потім ситуація змінилася. Жоден із гравців не був настільки дужим, як Златан. Коли твій партнер переживає труднощі, то йому слід допомогти, а не розчавлювати його. Це дуже велика хиба в Ібри. Команда - це не лише один гравець. Можливо, це одна з причин, через яку йому не вдалось стати Мессі чи Роналду. Однак те, що Ібрагімовіч - феномен і один із п'яти найкращих гравців світу, не може викликати сумнівів. Він один із найвеличніших гравців, поруч з якими мені довелось грати. Проте Ібра був би справді великим гравцем, якби він також вливався у колектив.
- Чи бачили Ви, як він ображав партнерів?
- Доволі часто. Це траплялося постійно. Ібрагімовіч завжди хотів вигравати. Він не міг терпіти помилок інших. Це для нього було буденною річчю. Але так не повинно бути.
- Вам подобалось, як Ібра зганяв злість на головах партнерів?
- Я відчув це і на своїй шкурі, але мусів стерпіти, адже партнер ніколи не повинен так поводитися. Він просто ображав. Коли я не забив пенальті у грі проти "Сієни" у передостанньому турі Серії А 2007/08, він сказав, що ми не здатні виграти Скудетто. Наступного тижня, напередодні останнього вирішального туру чемпіонату, Ібра повівся зі мною недобре. Він змушував мене переживати той тиждень, особливо на тренуваннях, у дуже неприємній формі. Якби він так поводився з гравцем, років 18-ти, той митєво би покинув футбол. А мені було вже 35 - одним вухом зайшло, а іншим вийшло, та й усе. Наступної неділі я вийшов на поле спокійним.
- А хтось з партнерів постраждав від такої поведінки Ібрагімовіча?
- Звісно, що так. Слабкі гравці неодміно потерпають від такого. Все ж Ібрагімовіч - класний гравець і навіть класний пацан. Він щирий. Однак на полі він перевтілюється. Вся та щирість може легко перетворитись у розпач, якщо команда не виграє. Він лютує, і це відбивається на партнерах...
Інтерв’ю "France Football" переклав та адаптував Андрій Холявка
Далі буде