Луїджі Ріва зумів стати легендою футболу, виступаючи за скромний Кальярі. "Футбол 24" пригадує основні віхи життя і кар'єри рекордсмена збірної Італії.
В італійському футболі дуже сильний культ бомбардира із провінції. У багатьох скромних команд були гравці-ідоли – переважно форварди. Такими вони ставали не лише завдяки великій кількості забитих голів, а й завдяки відданості, яку не змогли похитнути навіть величезні гроші від топ-клубів. Найімовірніше, найбільшою такою легендою Кальчо є Луїджі Ріва (нехай не ображаються на нас фани Франческо Тотті). Кілька днів тому цей знаменитий екс-бомбардир відійшов у засвіти.
Важке дитинство
Луїджі Ріва з'явився на світ за пів року до завершення Другої світової війни. Це були складні часи майже для всіх, але на долю нашого героя випали одні з найгірших випробувань. Сім'я жила скромним життям у тихому селі Легджуно на березі озера Маджоре. Уго Ріва з усіх сил намагався прогодувати дружину й дітей. Часто змінював роботу, шукаючи місця, де платили б більше. Спочатку працював перукарем, потім кравцем, а потім влаштувався працювати на місцевий ливарний завод. На останньому місці роботи Уго зустрів свою смерть. Нещасний випадок під час зміни. З верстата вилетіла шестерня, яка завдала чоловіку травм, несумісних з життям.
Джіджі було 9 років, коли батько помер. Перший час від нього приховували цю інформацію. Говорили, що тато захворів. Але замаскувати зміни у житті сім'ї було неможливо. Едріс Ріва більше не могла бути домогосподаркою. Вона влаштувалася на роботу в млин, а також прибирала будинки більш заможним сусідам. Втім, грошей однаково не вистачало. Жертвою ситуації став Луїджі.
Удари захисників схожі на ласку в порівнянні з ударами жалоби, самотності та поневірянь Луїджі Ріва
Едріс довелося віддати сина в коледж для бідняків. Там дітьми опікувалися священники. Життя у таких закладах було поганим. Ріва не став підкорятися і до 15-річного віку змінив три таких коледжі. З останнього його вигнали. Мати все ще не заробляла достатньо грошей, тому юнаку довелося переїхати до своєї сестри Фаусти.
Так почався новий етап життя. Ріва відразу ж пішов на роботу – став помічником механіка. Тоді ж хлопчина почав пробиватися на футбольні вершини. Влітку в селах Варезотто починався сезон турнірів. Джіджі вже у тому віці багато забивав, тож охочих запросити його було з надлишком. Він міг зіграти навіть кілька матчів за один вечір. Це було не просто задля задоволення. Юному футболісту почали платити. Зрідка він отримував за матч гроші, переважно – продуктами (масло, сир, салямі).
Все почало налагоджувати, але попереду на майбутню футбольну зірку чекали ще два удари. У 1959-му померла його сестра Кандіда. Ще через три роки хлопець залишився і без матері. "Коли я почав пробиватися нагору, її не стало. Найбільший жаль мого життя – це те, що мама робила для мене все, а я не встиг поділитися з нею нічим з того, що завоював, здобув, виграв", – згадував Ріва.
Команди, які замінили сім'ю
Влітку 1962-го Ріва не переконав міланський Інтер, проваливши перегляд. Зате його покликав скромний Лен'яно. Тренер команди використовував 18-річного нападника на лівому фланзі атаки. Це не завадило Джіджі забити 6 голів за 23 матчі. Клуб розумів, який скарб їм дістався, й не втратив шанс заробити. Перспективного форварда продали в Кальярі за 37 мільйонів лір. Продали всупереч його волі.
Ріва не хотів покидати Лен'яно, оскільки сильно здружився з футболістами. Команда в якомусь сенсі замінила йому сім'ю. Особливо капітан Лучано Сассі, який допоміг впоратися зі звісткою про смерть матері. Джіджі побоювався невизначеності. Та й перші враження від Сардинії були далеко не найкращими: "Мені цей острів здався Африкою: місце, куди посилали людей, щоб покарати їх! На клубній базі витоптана земля – жодної травинки. В той момент я відчув справжній відчай".
Довелося змиритися і втішати себе аргументом, що він змінює Серію С на Серію В. На щастя, справи пішли добре. Перший сезон в Кальярі Ріва завершив з вісьмома голами, допомігши команді вперше в історії вийти в еліту. Острів'яни йшли до цього довгих 44 роки. У Серії А Джіджі продовжив прогресувати, забивши 9 голів. Команда без проблем уникла вильоту, а 20-річний форвард отримав виклик у збірну Італії. Ще один історичний момент – верше гравець "россоблу" одягнув форму "Скуадри Адзурри".
Кальярі закріпився в елітному дивізіоні, тричі посідаючи місця в середині турнірної таблиці. Однак Ріва був зіркою значно більшого масштабу. В сезоні 1966/67 він вперше став найкращим бомбардиром чемпіонату. Ще двічі був капоканоньере після тріумфального чемпіонату Європи. Саме гол Луїджі в переграванні фіналу проти Югославії став переможним. Цей титул аж до 2020 року залишався єдиним для Італії на континентальній першості.
Ще через два роки "Скуадра Адзурра" дійшла до фіналу чемпіонату світу, де програла бразильцям на чолі з Пеле. На турнір в Мексику Ріва поїхав у статусі чинного володаря Скудетто. Чотири гравці Кальярі були основними в тій команді (іще Доменгіні, Чера та Альбертозі). Джіджі двічі забив господарям в 1/4 фіналу та ще один – у півфіналі проти ФРН (цю гру називають матчем століття).
Поміж чемпіонатами Європи і світу Ріва провів, безумовно, найкращий період у клубі. Власники Кальярі поступово підсилювали склад, тож на Сардинії зібралася команда, здатна кинути виклик північним грандам. Це не був шалений одноденний успіх в стилі Лестера. Про свої амбіції "россоблу" заявили в сезоні 1968/69, фінішувавши другими позаду Фіорентини. У наступній кампанії "острів'яни" розвинули свій успіх і стали чемпіонами – вперше і досі востаннє. В обох тих сезонах ніхто не забивав більше, ніж Ріва.
Те Скудетто залишилося єдиним клубним трофеєм нашого героя. Хоча він міг виграти значно більше. Достатньо було просто перейти до якогось із грандів. Найактивніше за нього боровся Ювентус. "Я телефонував йому кожного розу, коли Ріва грав на півночі Італії", – зізнавався президент туринців Джамп'єро Боніперті.
На початку 70-х Джіджі ще залишився найкращим нападником Італії, а от Кальярі поступово скотився до борця за виживання. Ось тут Ювентус і здійснив найрішучішу спробу підписати Ріву. Сардинський клуб прийняв пропозицію на 1,5 мільйона фунтів. Це міг би бути найдорожчий трансфер у світі на той момент. Ще ніхто не платив за гравця мільйон. Рекорд належав Йохану Кройфу, за якого Барселона перерахувала Аяксу 922 тисячі. Однак 29-річний нападник вирішив залишитися там, де його любили.
"Я міг би заробляти втричі більше. Але Сардинія зробила мене чоловіком. Це була моя земля. У ті часи нас називали пастухами і бандитами по всій Італії. Мені було 23, коли великий Ювентус вперше був готовий засипати мене грошима. Натомість я хотів виграти Скудетто для свого регіону. Зрештою, ми зробили це. Ми – бандити і пастухи", – пояснював Ріва свою відданість Кальярі.
Перерваний політ в Європі
Завдяки сенсаційній перемозі в Серії А Кальярі отримав право зіграти в Кубку європейських чемпіонів (попередник Ліги чемпіонів). Для цього команда переїхала з легендарної Амсікори на Сант'Елію. Тому за дебютом своїх улюбленців на євроарені змогли спостерігати 55 тисяч уболівальників. Грати випало проти грізного Сент-Етьєна. "Зелені" в той час були гегемоном чемпіонату Франції, саме вигравши золоті медалі вчетверте поспіль.
Фаворитами вважали більш досвідчених на такому рівні гостей. Однак у сардинців були свої козирі – неймовірна домашня публіка і Луїджі Ріва. Вже на сьомій хвилині форвард острів'ян відкрив рахунок. Відірвався від захисників (точнісінько, як це любив робити Піппо Індзагі) й потужним ударом відправив м'яч у сітку. Сент-Етьєн не очікував такого нахабства й невдовзі пропустив ще й від бразильця Нене. Крапку в другому таймі поставив Ріва, забивши після розіграшу стандарту.
Через два тижні французи взяли реванш, вигравши мінімально. Кальярі пройшов до 1/8 фіналу КЄЧ. Наступним суперником був мадридський Атлетіко, який переживав найкращий період в своїй історії. Перший матч відбувся на Сардинії. Завдяки голам Ріви і Горі господарі перемогли з рахунком 2:1. Серйозної переваги здобути не вдалося, тож все мало вирішитися в столиці Іспанії. На своєму полі "матрацники" з хет-триком Луїса Арагонеса розгромили італійців. Матч вийшов епічним і навіть скандальним. Все завершилося бійкою за участі уболівальників, які прорвалися на поле.
Але для нас головним залишається те, що в Мадриді не грав Ріва. Напередодні в матчі за збірну Джіджі отримав складну травму – порвав зв'язки. Реабілітація тривала понад чотири місяці. По-справжньому, нападник Кальярі повернувся аж під кінець чемпіонату, забивши в чотирьох останніх турах Серії А. Сардинці більше ніколи не грали в найпрестижнішому клубному турнірі Європи, тож Ріва досі залишається їхнім найкращим бомбардиром в цих змаганнях, забивши три голи за три матчі.
Легенда – назавжди!
Після описаних вище подій Луїджі Ріва провів іще три повноцінних сезони. Забивав чимало, хоч і Кальярі більше навіть не наближався до лідерів. Чергова травма змусила форварда піти з футболу. На той момент йому було 32 роки. Для команди ця втрата виявилася непосильною. В цьому ж сезоні "россоблу" вилетіли із Серії А, посівши останнє місце в турнірній таблиці.
Звісно, на цьому зв'язок між гравцем і клубом не перервався. Ріва увійшов у тренерський штаб, а згодом перебрав на себе функції менеджера. Зараз його посада називалася б тенхнчний директор. Часом, функції розширювалися. У найважчі часи Луїджі навіть був президентом клубу, але це тривало недовго. Згодом він перебрався на роботу в Федерацію, де був сполучною ланкою між керінвицтвом та збірною Італії. На цій посаді Ріва протримався довгих 26 років. Їздив зі "Скуадрою" на п'ять чемпіонатів Європи і шість чемпіонатів світу. Зокрема, на переможний 2006 року.
У 2005-му мерія зробила легендарного форварда почесним громадянином міста. У цей же день футбольний клуб вивів з обігу 11-й номер, під яким виступав Ріва. Людина-епоха, найкращий бомбардир Кальярі (205 голів), досі найкращий бомбардир збірної Італії (35 голів), чемпіон Європи та володар Скудетто.
Однак найбільше Луїджі Ріва цінував не свої трофеї та перемоги, а Сардинію, її людей. Місце, яке спершу йому здалося африканським табором, стало найріднішим у житті. Жодні гроші не змогли переконати його відмовитися від такого: "Рибаки запрошували мене на вечерю, до мене ставилися, ніби я один із них. Я зрозумів, що не просто місто, а цілий регіон підтримував мене, як друга сім'я. Прибувши навіть у найменшу сільську заплаву на Сарді, можна було побачити, що люди мають мою фотографію у своїх будинках".
Зв'язок Ріви і Сардинії по-справжньому ніколи й не переривався. Тут Луїджі провів усе своє доросле життя, тут виросли його діти, тут він і помер. Міська влада огголосила жалобу, яка тривала до дня похорону включно. Місцевим бізнесменам рекомендували на цей час зупинити виробництво. Якщо ж це не можливо, то максимальнольно його обмежити. Сардинія віддавала данину своїй легенді. Ріва був позбавлений теплоти і любові в суворому дитинстві, але цілий острів заміняв йому сім'ю до останніх днів життя.