Головний тренер Динамо Мірча Луческу пригадав, що стало відправною точкою його відходу з Шахтаря.
"Кожен раз, коли я починав працювати в клубі, думав, що пропрацюю там сто років. Ніколи не йшов на рік або два. Моє кредо – контролювати всі процеси, пов'язані з командою. І дуже важливі взаємини і прямий контакт між власником і тренером.
У мене завжди були прекрасні взаємини з президентами клубів, в яких я працював. У Інтері, Брешії, Бешикташі, Галатасараї і особливо – в Шахтарі. Разом з Рінатом Ахметовим ми приймали рішення, обмінювалися думками, обговорювали футбол. Як правило, власники клубів – великі бізнесмени. І вони чудово розбираються у відносинах з людьми. Будь то Ахметов, Берлусконі, Аньєллі, Моратті... Їм доводиться керувати десятками тисяч співробітників у бізнесі. Відповідно, управляти клубом не є для них проблемою.
У Шахтарі все було прекрасно, поки я безпосередньо спілкувався з Ахметовим. Як тільки прямого спілкування не стало, все змінялося. Це був складний період, коли власник не міг приїжджати на матчі, ми довго не бачилися з ним. Президент клубу визначає філософію. І тренер, який працює з командою, повинен повністю цю філософію розділяти. Якщо їх погляди на футбол будуть різними, успіху не чекайте.
Президент відповідає за історію клубу, спадщина. Ну і частково – за результат. А тренер – в першу чергу за результат, за прогрес молодих гравців, за розумні витрати грошей. Найбільша ганьба у футболі – це не програти або навіть вилетіти в нижчий дивізіон. Це банкрутство. І кожен в клубі повинен в першу чергу не допустити такої ситуації. Не переплачувати за гравців, не встановлювати зарплат, які клуб не може собі дозволити, дуже важливо. Зарозумілість призведе до краху. Футбол – це життя. Важливо не те, що ти робиш, а те, що залишиш після себе", – сказав Луческу в інтерв'ю виданню Спорт-Експрес.