Інтерв'ю "Футбол 24" із багаторічним лідером та капітаном Зорі, який у цьому сезоні зіграв за першу команду лише один матч.
Ще донедавна уявити собі Зорю без Микити Каменюки було практично нереально. Але складна травма, отримана рік тому в матчі проти Фенербахче, вибила капітана на тривалий період – 5,5 місяців. Він встиг повернутися на поле і відсвяткувати разом із командою здобуття бронзових медалей чемпіонату України, після чого просто зник із радарів.
У новому сезоні Каменюка вийшов на поле лише в кубковому поєдинку проти Шахтаря. Нуль матчів у чемпіонаті України, нуль матчів у Лізі Європи. Що трапилося?
"Футбол 24" зустрівся із 32-річним гравцем у Запоріжжі, де Зоря базується не перший рік. Але от часу для розмови – обмаль. Микита поспішав на тренування із "дублем" команди, тому інтерв'ю дав "на колесах" – безпосередньо за кермом своєї автівки.
"Коли не граю, то не живу"
– Зорю нарешті прорвало – перемога над Зіркою. Раніше була смуга невдалих матчів – нічиї у чемпіонаті і дві поразки в Лізі Європи. Ви спостерігаєте за цим збоку, з лави запасних. Які думки вас там навідують? У чому причина нестабільності команди?
– Я бачу причину лише в одному – дуже багато нових футболістів у нашій команді. Вона будується. Раніше до нас приходили гравці в рамках точкового підсилення і ротації. Грубо кажучи, кістяк становили 20 футболістів, а приїжджали 5 новачків. Зігратися не становило жодних проблем.
Проте цього літа Зорю покинула більша частина колективу. Залишилися лише 10 футболістів із того кістяка, який завоював "бронзу" в минулому сезоні і впродовж тривалого періоду виступав пліч-о-пліч. Натомість у команду прийшли 13 нових гравців. У футболі нічого так швидко не робиться, як би нам, тренерському штабу і керівництву цього не хотілося.
– Ми говоримо про будівництво нової команди. Але ж у Зорі кожні півроку – серйозний потік кадрів…
– Так, склад змінюється. Але я ж кажу – приходили по 3-5 новачків. Кістяк залишався завжди, а Вернидуб поступово підпускав молодих футболістів до основного складу. У теперішній команді грають лише 5 футболістів, які були основними гравцями "бронзового" складу. Це Караваєв, Опанасенко, Гордієнко, Харатін і Гречишкін. Всі інші – новачки або вчорашні дублери. От вони й притираються – звідси такі результати. Без поразок не буває перемог.
– Ви відновилися від травми ще влітку, але в цьому сезоні не зіграли жодного матчу в УПЛ і Лізі Європи. У чому причина? Досі маєте проблеми зі здоров’ям?
– Тренуюся і граю за "дубль". З моїм здоров’ям усе гаразд.
– "Хочу грати, але є головний тренер і він приймає рішення", – сказали ви нещодавно. Між вами справді немає непорозумінь?
– У нас нормальні робочі стосунки. Він знає, що я дуже хочу грати. Коли не граю, то не живу. Я не відчуваю тих емоцій, які відчував упродовж всієї кар'єри. У Зорі виступаю не заради грошей. Залишався вірним клубові у різні періоди, зокрема – дуже важкі. Якщо б хотів заробляти – вже давно перейшов би у якусь команду, умовно кажучи, Китаю, Казахстану чи Узбекистану. Для мене це – не пусті слова. Я дійсно пишаюся тим, що є вихованцем Зорі і стільки років одягаю цю футболку.
– Можливо, у цей складний період футбол вам навіть сниться?
– Ну звичайно, що сниться. Були такі сни, що я виходжу на поле і граю, як колись. (Після паузи) Звісно, хочеться грати. Я ж кажу – упродовж всієї кар'єри (окрім Зорі, виступав у Маріуполі і Авангарді (Ровеньки) був затребуваним. Ні разу не траплялося такого, щоб я просто так сидів на лаві запасних і отримував за це гроші. Не хочу перебудовуватись.
"Складаю Кубик Рубіка за 5 хвилин"
– Хто вас підтримує?
– Сім'я. Тільки сім'я.
– З рідними обговорюєте всі професійні проблеми? Немає такого, що ви замикаєтеся в собі?
– Звичайно, що обговорюю. З батьком, з дружиною. Вони все знають і розуміють мене, як ніхто. Намагаюся не згоряти в собі – ділюся з ними.
– Ви травмувалися наприкінці минулого року в матчі проти Фенербахче. Яких найбільших тортур зазнали під час тривалого процесу відновлення?
– Милиць вдалося уникнути. Вже на другий день я став на ноги, хоча ходив у спеціальному манжеті. Відновлювався 5,5 місяців. Але теперішній період без матчів за першу команду навіть триваліший. Тоді я вважав, що пережив найскладніше. Нічого подібного! Найважчий період настав зараз. Нелегко без футболу.
– Капітан Динамо Сергій Сидорчук, який також вибув на тривалий термін, вже перечитав усього Дена Брауна. А чим себе займали ви?
– Навчився складати Кубик Рубіка (Усміхається). Мій особистий рекорд – 5 хвилин. Швидше не можу.
– До цього сезону ви одягали капітанську пов'язку Зорі. Зараз не граєте, проте перебуваєте разом із колективом. Чи залишаєтеся лідером у роздягальні?
– Напевно, потрібно запитати у команди – залишаюся я лідером, чи ні. Щодо того, чи підказую їм, чи допомагаю – так, не без цього.
– Можете нагримати на одноклубників?
– Щоб я щось таке зробив, мене потрібно надзвичайно сильно вивести з рівноваги. Зазвичай намагаюся підказувати спокійно.
"Футбол складається із помилок"
– У матчі з Атлетіком для Зорі вирішуватиметься доля путівки в 1/16 фіналу Ліги Європи. Як команда налаштовується на вирішальну битву?
– Коли ви стоїте на краю прірви – далі відступати нікуди. Потрібно рухатися тільки вперед. Усі це прекрасно розуміють. Розуміють, наскільки це важлива гра перш за все для хлопців, які вийдуть на поле, а вже потім – для гравців, які сидять на заміні, для керівників, для вболівальників.
На мій погляд, як би ми не зіграли в Естерсунді, однаково вирішальним був би матч проти Атлетіка. Звичайно, якби Зоря перемогла у Швеції, а Герта – у Більбао, ми б достроково пройшли у наступний раунд і мали б змогу відпочивати… Але наша команда не шукає легких шляхів. Вона увесь час грає на межі.
– Чому Естерсунду програли двічі, причому – всуху? Для порівняння, шведські хлопці заробляють лише 3 тисячі євро…
– Знаєте, справа не в грошах. Справа у мотивації. Хтось шукає мотивацію в грошах, а хтось прагне досягнути якихось висот, перемагати, проходити в наступні раунди, рухатися крок за кроком. Чому програли? Я не можу сказати, що в першому матчі ми зіграли провально. У нас були моменти, як і у Швеції. У перші 15 хвилин хлопці трохи притиснулися до воріт, тому Естерсунду все вдавалося. Потім вирівняли гру, але пропустили, як завжди це робимо – або наприкінці першого тайму, або наприкінці матчу. Ось цей фактор потрібно виключити в майбутньому. Треба грати з першої і до останньої хвилини.
– Проблема з фізикою, психологією?
– Думаю, що фізики нам вистачає. Накульгує психологія. Плюс – багато голів пропускаємо зі стандартів. Не можу сказати, що хтось не хоче грати, або грає погано. Потрібно це переламати – один матч зіграти "насухо", потім другий, третій… Коли ти постійно програєш, то потім вже неспроможний перемогти. Навіть Міккі Маус не допоможе. Тільки сильні спроможні вийти з таких кризових ситуацій.
У матчі з Естерсундом свою роль відіграло штучне поле. Я не грав, але тренуватися на такому покритті було дискомфортно. Шведи ж адаптовані до свого газону, це помічалося і по грі. Якщо наші хлопці для зупинки робили два кроки, то господарям поля вистачало одного. Вони знають, як поставити ногу, якою повинна бути швидкість.
Естерсунд вдома і на виїзді – дві різні команди. Коли вони приїхали до Львова, у їхній грі відчувався острах. Цей острах ми зобов'язані були використати на свою користь. Проте не зробили цього, натомість шведи реалізували свій напівмомент – через нашу помилку. Футбол складається із помилок, як не крути.
"Товариш пив і курив замість мене"
– У Зорі ви вже 12 років – досить рідкісне явище для теперішніх українських реалій. Почуваєтеся справжнім авторитетом, легендою цього клубу?
– Знаєте, в авторитеті ті люди, які завоювали із Зорею чемпіонські медалі СРСР. Ті, які зіграли по 500 матчів за клуб. Ті, які забили по 120 голів. Ось вони – справжні легенди. Я – лише частина сучасної історії цієї команди.
– Не відкидаєте варіанту, що завершуватимете кар'єру в іншому клубі? Чи хотілося б вам пограти деінде?
– Я хочу грати і бути потрібним для команди. А спробувати себе в іншому місці… Не знаю, як далі складеться, що буде завтра, влітку або в березні.
– "Бронза" минулого сезону – найбільше досягнення у вашій кар'єрі?
– Так. Ну, ще були малі чемпіонські медалі – за перемогу у Першій лізі (Усміхається).
– Чи впевнені в тому, що Зоря у цьому сезоні зможе захистити звання третьої команди чемпіонату?
– Я впевнений, що Зоря може захистити бронзові медалі. У нас є для цього всі шанси. Просто потрібно сильно захотіти – трішки більше, ніж наші конкуренти. Довести свою перевагу на футбольному полі. Зіграти так, як ми зіграли у Більбао або з Гертою у Львові. Зрозуміло, що запас сил у футболістів – не безмежний. Сили мають властивість закінчуватися. Резерв потрібно шукати в собі.
– "Бронзу" ви присвятили Луганську – місту, де народилися і виросли…
– Так, ця медаль – для мого міста. Якщо б не Луганськ… (Пауза) Я просто люблю це місто усім серцем. Я там зростав. Там промайнули моє дитинство і юність. Там закохувався. Мої батьки, дружина – всі звідти.
– У вуличних бійках пацанів "двір на двір" брали участь?
– Ні, я не бився. Мав товариша, який мене оберігав від таких речей і компаній. Все робив замість мене. Пропонували випити – пив замість мене, пропонували закурити – курив. Ходив, до речі, разом зі мною на футбол, але швидко зрозумів, що хорошого гравця з нього не вийде.
– Як вам живеться у Запоріжжі? Чи можете назвати це місто своїм другим домом?
– Я вдячний мешканцям Запоріжжя, запорізьким вболівальникам. У мене тут з'явилися друзі і знайомі. Всі кажуть: у Запоріжжі красива річка, мальовничі місця, багато парків. Це так. Але нехай запоріжці не ображаються – це місто занадто велике для мене. Комфортніше почуваюся у невеликих містах. Щоправда, у Запоріжжі – чудова дитяча футбольна школа Металурга, залишилися хороші тренери. Син там займається. До останнього не віддавав його туди, бо сподівався, що ми повернемося в Луганськ.
– Скільки синові років?
– Сім. Він – молодець. У школі поки що успішніший, ніж я (Усміхається). В основному сином займається дружина, але іноді я також можу зробити із ним уроки. Пам'ять у нього дуже хороша, вірші вчить без проблем. Я пишаюся своїм сином.
"Привітав Коноплянку з камбеком"
– Ви – запеклий вболівальник Манчестер Юнайтед. Чи вірите у чемпіонство команди Моурінью вже в цьому сезоні?
– Так, я думаю, що вони стануть чемпіонами. Не люблю Манчестер Сіті. А ще більше не люблю Ліверпуль (Сміється). Думаю, доля чемпіонського титулу вирішиться у найближчі 2 місяці.
– Тим паче, Златан повернувся…
– Він гарно сказав: "Леви відновлюються швидше, ніж люди".
– Чи подобається вам прагматичний футбол сеу Жозе?
– Так, мені імпонує той футбол, у який зараз грає МЮ. Та й узагалі я в захваті від філософії Моурінью. Він постійно йде до своєї цілі. Ця людина не просто так привела Інтер до чемпіонства, виграла з ним требл. Це не випадковість. Жозе – сильний мотиватор. Від нього віє харизмою. А ще мені цікаво спостерігати за Конте. Схема 3-5-2, яку він прищепив Челсі, давно не використовувалась. Проте Антоніо довів, що й з нею можна досягати результату. Будь-яка тактика без відповідних виконавців не має сенсу.
– Деяким українським гравцям вдається успішно виступати у Європі – Ярмоленко, Коноплянка, Зозуля… З ким із згаданих мною легіонерів ви у найкращих стосунках?
– З Коноплянкою. Нещодавно вітав його із камбеком проти Дортмунда. Цей матч – справжня фантастика!
– Топили за Шальке?
– Не можу відповісти ствердно. Просто мені хотілося, щоб обоє українців – і Ярмоленко, і Коноплянка – продемонстрували свою найкращу гру. Щоб довели – в Україні також є футболісти топ-рівня. Це, в принципі, і відбулося. Вболівав за обох.