В інтерв’ю "Футбол 24" старший лікар київського клубу пригадав неприємне про Сьоміна і Газзаєва, зробив комплімент Андрієві Шевченку і пояснив, чому показав "фак" фанатам "Фейєнорда".
Київське "Динамо" вийшло із відпустки, а за день до цього "Футбол 24" поспілкувався із старшим лікарем клубу – 67-річним Леонідом Мироновим, щоб перевірити готовність медичного складу до нових викликів.
Кар’єра Леоніда Андрійовича у спортивній медицині триває понад 40 років. Перш ніж прийти у "Динамо", Миронов попрацював у доброму десятку футбольних команд. А були ж іще гандбольні та баскетбольні клуби і навіть збірна України з велотреку. Людина неймовірного досвіду і невичерпного запасу історій!
"Алієв і Мілевський? Ці хлоп’ята не дружили із дисциплінкою"
– Леоніде Андрійовичу, команда тривалий час перебувала у відпустці. А як щодо медичного штабу "Динамо"? Ви відпочивали чи готувалися до другої частини сезону?
– У нас була коротка відпустка – 10 днів. Із 26 грудня я вже почав потихеньку готуватися – із перервою на Новий рік і Різдво, звісно. Кожного дня є поточна робота: комплектування медикаментів на майбутні два збори в Іспанії, їх інвентаризація. Упаковуємо обладнання – діагностичне, лікувальне, фізіотерапевтичне. Плюс – зверталися працівники клубу і бази. Коли немає команди, вони користуються моментом і приходять із своїми проблемами. Ми не маємо права відмовити.
– Чи розписували ви індивідуальні вимоги для "динамівців" на період відпустки – від яких продуктів утриматися, як подбати про своє здоров’я?
– Ми нічого особливого не розписували. З боку тренерського штабу були розроблені індивідуальні програми для підтримання форми. З медичної точки зору ми дали рекомендації, залежно від того, де футболісти збиралися відпочивати, у якій кліматичній зоні. Особливо наголошувалося на дотриманні санітарно-гігієнічних норм – надто, якщо це стосувалося Близького Сходу, Азії.
– У чому полягала небезпека?
– В першу чергу – кишкова та аденовірусна інфекція, які можна підчепити у місцях загального користування, аеропортах, готелях. Це – життя (Усміхається).
– Хто з "динамівців" завжди найсумлінніше виконує усі вимоги та застороги тренерського і медичного штабів?
– Тут важко відповісти, тому що з року в рік відбувається ротація складу, з’являються нові гравці. Але на першому місці завжди був, є і буде Олександр Шовковський. Це зразок професіоналізму і сумлінного ставлення до свого здоров’я. Йому немає рівних і, напевно, ніколи не буде.
– А хто – навпаки – найбільш безвідповідальним був? Насамперед на думку спадають Мілевський та Алієв…
– Так. Це були хлоп’ята ще ті (Усміхається). З дисциплінкою вони не дружили. Хоча от Саша Алієв, коли отримував серйозні травми, достатньо професіонально ставився до лікування. Щодо Артема, то він міг пропустити процедуру. Загалом же всі, кого спіткали серйозні проблеми зі здоров’ям, до лікування ставляться сумлінно. Гріх скаржитися.
– Які найтиповіші проблеми виникають у футболістів після відпустки?
– Знаєте, по-різному, тож важко підвести це під спільний знаменник. Бувають казуси, бувають нещасні випадки. Наприклад, кілька років тому Сидорчук порізав ногу об мушлю. Приїжджають із аденовірусними захворюваннями. Ми вакцинуємо їх від грипу, а от вакцини від простих вірусних хвороб немає. Під час відпустки деякі хлопці беруть участь у різноманітних міні-турнірах, тож повертаються із забоями, невеликими дисторзіями.
– У яких кількостях можна вживати алкоголь, щоб це не позначилося на формі?
– Скажімо так: якщо упродовж Новорічної ночі футболіст випив більше 200 грамів чистого алкоголю, це негативно вплине на його функціональний стан. Наслідки відчуватимуться близько тижня. Новий рік був два тижні тому, тож думаю, що ні в кого з футболістів "Динамо" не буде жодних проблем. Тут ми не можемо забороняти чи контролювати цю ситуацію.
– Колись Валентин Полтавець зізнався, що після матчів і тренувань йому вдається втамувати спрагу тільки тоді, коли випиває банку пива. Так можна?
– Якщо все обмежується однією 330-грамовою банкою – то можна. Серйозні спеціалісти спортивної медицини навіть рекомендують після дуже великих фізичних навантажень випити пляшку пива. Але не одразу, а через дві години після роботи. Рекомендується лише світле пиво. Темне – важке для печінки. Я також вважаю: якщо це не має системного характеру, якщо ти можеш зупинитися після однієї банки, то в цьому нічого страшного немає. Пиво добре знімає стрес і спазми м’язів.
– Як щодо паління цигарок? Дехто хоч і курить, а все ж продовжує грати на найвищому рівні…
– А от на це існує категорична заборона. Але, знову ж таки, ми не можемо контролювати. Самі ж курці у цьому, звісно, нам не зізнаються. Однозначно – це дуже-дуже шкідливо для серцево-судинної системи і для всього організму загалом.
– На медогляді ви розпізнаєте курців одразу?
– Та тут і розпізнавати не потрібно – одразу відчувається запах. Зараз у нашій команді курців немає взагалі. Я в "Динамо" вже сьомий рік. За цей час курили 1-2 людини.
"Виїжджав на вбивства із слідчою бригадою"
– У молодості ви грали у баскетбол і гандбол. Якого рівня зуміли досягнути?
– У гандболі я дійшов до юнацької збірної України. На достатньо серйозному студентському рівні грав і в баскетбол. Мене навіть брали у збірну "Буревісника". Регулярно грав у чемпіонаті міста серед вузів, а також першості Союзу для медичних вузів. У нас була хороша команда, навчалися хлопці із "Будівельника" - Сальников, Гладун і багато інших. У 1973 році ми посіли четверте місце у першості СРСР.
– Чому не стали професіональним спортсменом?
– Не хотів. Я ж стільки років навчався! Мене цікавила спортивна медицина, тож я не робив жодних спроб піти іншим шляхом.
– Деякий час ви працювали у Житомирському обласному бюро судмедекспертизи.
– Одразу після інституту в мене була інтернатура. У 1973 році вийшов закон, що всі випускники медінституту, які отримали диплом лікаря, повинні пройти інтернатуру. Оскільки я затримався на чемпіонаті Союзу з баскетболу, то вчасно не приїхав. Мав скерування у Житомирський обласний відділ охорони здоров’я, але всі місця вже були зайняті. Довелося обирати з того, що залишилося. Пішов у судову медицину вимушено. Зате вивчив там анатомію – мав багато хірургічної практики на патологоанатомічних матеріалах.
– Не було лячно?
– Абсолютно ні! У мене була доінститутська практика роботи в "анатомці" на посаді лаборанта, а потім ще й відпрацьовував на кафедрі, тому що час був скрутний. Тож чимось здивувати мене було важко.
– Щось із чорного гумору розповісте?
– Ой, це так давно було (Усміхається). У ті часи судово-медична експертиза дуже сильно контактувала із міністерством внутрішніх справ, прокуратурою, слідчим відділом. Мені іноді доводилося виїжджати на вбивства разом із цілою слідчою бригадою, карним розшуком. Я зустрічався із дуже цікавими людьми – в той час все дуже тісно перепліталося. Зараз такого немає.
– Коли перейшли в житомирський "Автомобіліст", першу футбольну команду у своїй кар’єрі, зітхнули з полегшенням?
– Скажу так – за колишньою роботою не нудьгував, а з головою поринув у новий напрямок. У той час, а це 1974 рік, таке поняття, як "спортивна медицина", взагалі було відсутнє. Не існувало підручників спортивної медицини, методичних посібників. Довелося самому шукати скупу інформацію. З часом стало з’являтися все більше теоретичних публікацій. Саме життя і робота підказували, що і як потрібно робити. Особливо різкий імпульс спортивна медицина отримала після московської Олімпіади-1980.
– Потім ви працювали у київському СКА, через який пройшли дуже багато відомих футболістів. Хто відзначався особливим здоров’ям?
– Дійсно, стільки талановитих гравців було у СКА! Валентин Жуков, Володимир Юрецький, Віктор Насташевський, Микола Пінчук… Чимало з цих хлопців потім переходили у команди Вищої ліги Союзу. Той же Олександр Довбій після СКА грав у "Чорноморці" та "Металісті". Багато було хлопців. Зараз всіх і не пригадаєш уже. Більше 35 років минуло…
"Блохіна міг спіткати судинний криз"
– У перші роки Незалежності ви побували у гандбольному та баскетбольному клубах, збірній України з велотреку. Важко перемикатись на різні види спорту?
– Спершу матеріально-технічне забезпечення гандбольного ЦСКА було на непоганому рівні. У рік барселонської Олімпіади клуб дуже вдало продав двох гравців, олімпійських чемпіонів Бебешка і Гаврилова. За ці гроші ми заможно існували ще два роки. У цей час я працював доволі успішно, а ще мав контракт із гандбольною збірною України. Потім, звичайно, все розвалилося. Мені потрібно було годувати сім’ю і шукати інші варіанти. Запросили в "Київ-Баскет", але й там перестали платити. Я повернувся у ЦСКА, а потім почався футбол.
– "Нива" (Вінниця), київський ЦСКА. Наскільки 90-ті були скрутними в плані медичного забезпечення?
– Дуже, дуже складний час! У ЦСКА, ви знаєте, стало вже легше. "Армійці" мали нормальне фінансування. Все те, що було на українському ринку спортивної і, зокрема, футбольної медицини, ми мали у своєму розпорядженні – і ЦСКА, і ЦСКА-2, який виступав у Першій лізі.
– Цього було достатньо, чи доводилося закупляти препарати закордоном?
– Було б непогано, проте ми не мали достатньої валюти і виходу на європейський ринок.
– Футболістів оперували тільки в межах України?
– Окремі провідні гравці навіть у той час їздили на операції в Німеччину. Особливо, коли потрібно було оперувати пахові кільця. У ЦСКА, "Арсеналі" ми досить успішно співпрацювали із клінікою доктора Лінька і клінікою спортивної медицини професора Левенця. Військовий госпіталь також підключався. Словом, усе було більш-менш благополучно. На початку 2000-х пішла ціла епопея виїзду гравців на лікування закордон. Матеріальне становище клубів суттєво покращилося. У контрактах прописувалося: якщо гравець отримує травму – має право оперуватися закордоном.
– У 2003-му ви почали працювати у "Чорноморці" і якось сказали цікаву фразу: "Обладнанню нашої бази можуть позаздрити і космонавти, і Пентагон". Що там було настільки унікальне?
– Це був молодий журналіст, і він трішки додав свого, прикрасив мою відповідь. В принципі, нормальне обладнання там було – все для повноцінного комплексного фізіотерапевтичного лікування травмованих футболістів і їх післяопераційної реабілітації. Робота в "Чорноморці" принесла мені величезне задоволення, там пройшли одні з найкращих років моєї спортивної кар’єри. Кліматичні умови, море, рекреаційний фон, чудовий тренерський штаб на чолі із Семеном Альтманом.
– До речі, ваше запрошення у збірну України – ініціатива Альтмана?
– Мені важко відповісти… По-моєму, ініціатива виходила від Федерації футболу України. Пройшло багато часу, зараз у мене є інформація, що це хтось із ФФУ замовив слово.
– Головні спогади від поїздки на ЧС-2006?
– Словами не передати! Це був такий душевний підйом, такий стан ейфорії, така гордість за свою державу, за свою команду, за своїх хлопців! Далі – без коментарів.
– Як Олег Блохін пережив високу напругу, особливо – під час валідольної серії пенальті із Швейцарією?
– Так, була проблемка. В принципі, нічого страшного не відбулося, але ми трішки перехвилювалися. Боялися, щоб психоемоційний стан Блохіна не переріс у щось серйозніше – сердечну або судинну патологію. Відштовхуючись від подальшого спілкування з Олегом Володимировичем в якості головного тренера "Динамо", я зрозумів, що тоді нас могла очікувати саме судинна патологія, судинний криз.
– У який момент матчу це відбулося?
– Коли Гусєв забив вирішальний гол. Блохіна тоді "повело", коротше кажучи.
"Сьомін мене не сприймав, а Газзаєв – прикрий"
– "Шевченко – це футболіст, якому можуть вклонитися всі, починаючи від тренерів і закінчуючи лікарями", – сказали ви. За що така вдячність Андрію Миколайовичу?
– Коли Шевченко виступав закордоном, то завжди ділився знаннями та інноваціями, які він отримував від іноземних спеціалістів. Казав нам: "У "Мілані" роблять ось так, а в Німеччині – так". Шевченко справді допомагав нашому штабу, як справжній медичний працівник.
– Чи особливий для вас той день, коли отримали запрошення в "Динамо"?
– У жовтні 2010-го мене попросили допомогти Андрієві Шевченку – у нього була проблема з хребтом. Я його оглянув і запропонував свою методику лікування. Він погодився. Результат виявився дуже хорошим. Я продовжив працювати в київському "Арсеналі", але через місяць мені зателефонував Ігор Михайлович Суркіс і запросив до себе на розмову. Зустрілися, я отримав пропозицію працювати в "Динамо". Це був для мене незабутній день.
– За час вашої роботи в "Динамо" змінилося кілька тренерів. З яким тренером у медичного штабу було найкраще порозуміння?
– Із Сьоміним мені було важкувато працювати. Він мене не сприймав. Можливо, тому, що за час першої каденції в "Динамо" звик до інших лікарів. Із Блохіним працювалося дуже легко та приємно, як і з Сергієм Ребровим. Сергій Станіславович – людина і тренер нової формації.
– Газзаєва, який відомий своїми значними навантаженнями на тренуваннях, ви не застали. Але, можливо, ваші колеги розповідали, чи додалося у них роботи, поки російський спеціаліст очолював команду?
– Так, я чув від своїх колег, що пан Газзаєв давав дуже велике фізичне навантаження. Через це виникали великі конфліктні ситуації, а в гравців були серйозні проблеми зі здоров’ям - травми, рецидиви незалікованих травм. Та й узагалі Газзаєв був дуже специфічним тренером із відповідним прикрим характером.
"Біг до Гусєва, а в очах – епізод із Перхуном"
– У 2012-му році ви прославилися завдяки фотографіям, на яких демонструєте фанатам "Фейєнорда" непристойні жести. Чому виникла така ситуація?
– Звичайно, я вчинив неправильно. Потім зустрічався із представниками УЄФА, мені загрожувало серйозне покарання. За допомогою деяких журналістів і спеціалістів ми зробили висновок, що це була спланована провокація.
Все відбулося наступним чином. За моєю спиною сиділи фани "Фейєнорда", в основному – вихідці із Туреччини, які упродовж матчу дуже бурхливо вболівали. Як тільки прозвучав фінальний свисток (а ми перемогли), я підвівся із лави і визирнув із піддашшя. Одразу отримав удар у потилицю. У мене кинули великий стакан із пивом. Я отримав незначний струс. Пиво, відповідно, вилилося мені на голову і за комірець. Я повернувся і побачив озвірілі обличчя фанатів, які мені цей фак показували. Звісно, що я в такій ситуації не стримався - зараз докоряю собі за це. А голландський фотокореспондент тільки цього й чекав – зробив дуже якісні фото.
– У схожі пригоди потрапляли?
– Ні. Тому що всі прекрасно розуміють: медики – це перші помічники у складних ситуаціях.
– Пригадуються конфлікти у матчах "Шахтаря" і "Динамо" на "Донбас Арені"…
– Так, були словесні перепалки, але не більше того. Сергій Станіславович - дуже коректний чоловік. Він розуміє, що такі речі – неприпустимі. Особиста культура тренера має бути на найвищому рівні.
– Інцидент із Олегом Гусєвим у Дніпропетровську. Ви потім сказали, що хавбек "Динамо" народився у сорочці. Наскільки ситуація була критичною?
– Було не те, що страшно, а дуже тривожно. Особливо в перший момент, коли Олег отримав удар у голову. У той момент я не чергував на лаві, а сидів на трибуні. Коли побачив, як Гусєв впав, зірвався зі свого місця і одразу побіг на поле. Перед очима промайнув страшний епізод із Перхуном, у голову лізли всілякі нехороші думки. Але коли підбіг до Олега, то зрозумів, що, дякувати Богу, найгіршого не сталося. Обійшлося дуже потужним нокдауном і струсом мозку.
– Це був найстрашніший випадок у вашій кар’єрі?
– Трапився ще один складний випадок, коли я з "Арсеналом" перебував у Туреччині. Там Артем Старгородський зіткнувся із Віталієм Мандзюком. Обоє мчали із шаленою швидкістю і не бачили один одного. Як літаки… Зіткнулися і розлетілися в різні боки. В обох – втрата свідомості. Мандзюк перебував у цьому стані близько хвилини. Старгородський оговтався трохи швидше. Забійні рани голови, кровотеча, але ми швидко впоралися з цим – все обійшлося без ускладнень. Але сам момент був дуже страшний. Пригадую також неприємний момент, який стався, коли я працював у Владикавказі. Там один із легіонерів отримав відкритий переломи великої та малої гомілкових кісток, які супроводжувалися травматичним шоком.
– Чи великий у вас запас енергії? Скільки ще хотіли б служити київському "Динамо"?
– Я стежу за своєю фізичною формою. Ходжу в тренажерний зал. А от скільки ще пропрацюю – це в руках Божих. Хотілося б принести якомога більше користі "Динамо" і всьому українському футболу.