Старший тренер львівських "Карпат" дав "Футбол 24" перше інтерв’ю після свого призначення на нову посаду.
Ми домовлялися із Володимиром Йосиповичем про 20-хвилинну розмову, натомість бесіда тривала практично годину. Новоспечений 58-річний керманич «Карпат» був заклопотаний підготовкою до вильоту на перші збори в Туреччину, але у спогади поринув з головою і забув про час.
«Це було несподіване запрошення»
- Володимире Йосиповичу, про вас більшості українських уболівальників відомо не так вже й багато. Як би ви себе охарактеризували кількома словами?
- Вихованець львівського футболу. Перші тренери – Нирко і Канич. Потім вступив в інститут фізкультури. Вважаю, що дуже багато для мого розвитку зробив Валентин Михайлович Ходукін, який скерував мене у «Карпати». У 1979-му я вже добре грав, а у 80-му на зборах був зарахований в склад команди. Провів у «Карпатах» п’ять офіційних матчів у першій лізі, плюс ще зо п’ять ігор - у Кубку. Можу сказати, що в цьому житті мені поталанило на вчителів і, звичайно, на партнерів. У 80-му році за «Карпати» грали безліч збірників Радянського Союзу. Чемпіон світу Батич. Юрчишина, мабуть, узагалі представляти не потрібно. Думанський, Баль, Суслопаров, Родін, Броварський, віртуоз м’яча Дубровний, Саулевич… Ціле сузір’я. Шкода, що ця команда потім розлетілася після того випадку із машиною.
- Що за випадок?
- Про це давно в пресі писали. Коли «Волгу-24» дали Юрчишину. А її, можливо, потрібно було поділити. Я не знаю. Там і Юрчишин заслужив, і ті, кому не дісталося авто.
- Гаразд. Привітань із призначенням на пост старшого тренера «Карпат» ви отримали, напевно, багато. Хто привітав найпершим?
- Не пам’ятаю. Дзвінків дійсно було немало. В основному, вітали щирі друзі.
- Багато років ви працювали помічником головних тренерів. Чи відчуваєте мандраж перед складнішим викликом?
- Я в такому віці, що вже нічого не боюся (Усміхається). Немає у мене ніякого мандражу. Чому у мене має бути мандраж?
- Більша відповідальність, більша публічність, більше навантаження…
- Так, навантаження більше в психологічному плані. Скажу відверто: для мене це було несподіване запрошення. Хоча колись, у кулуарах, натякали, але я це серйозно не сприймав. Вже три роки працював у дитячо-юнацькому футболі, в Академії, тож трохи відійшов від тих справ. Але нічого страшного.
«Луцишин із Броварським заходять в роздягальню, а Лужний вже з кимось розправився»
- Як давно ви знайомі з Олегом Лужним?
- Олега Романовича я знаю ще по школі. Коли прийшов працювати у СДЮШОР молодим тренером, Лужний якраз закінчував. Потім ми перетиналися в Луцьку, де він подавав великі надії. Карпатівська СДЮШОР, в якій тоді виростали Вірт і Беньо, Лемішко і Михайлів, якраз перебувала на зборах. От тоді я й побачив вперше Олега Лужного.
- Він завжди був такий безкомпромісний?
- Так. З характером був, агресивний, з бійцівськими якостями. Дуже не любив програвати. Знаю один випадок, про який мені розповідав Луцишин, заслужений тренер України. Грають вони якийсь матч на першість Союзу серед інтернатів. Поступаються 0:2 і бездарно діють. У перерві Луцишин із Броварським заходять в роздягальню, а Лужний там вже з кимось розправився (Сміється). Вони розвернулися і пішли. У підсумку цю гру команда не програла. У 2008 році ми зустрілися в Марбельї, де Лужний перебував на зборах з «Динамо», а я з «Карпатами». Ще тоді спільне фото зробили.
Лужний – дуже вимогливий. Яким він був футболістом – всі добре пам’ятають. Так він вимагає і від своїх підопічних. З ним футболісти не нудьгуватимуть. Там буде самовіддача на всі 100 відсотків. Лужний не терпить слабохарактерних, тих, хто не любить працювати або прибирає ногу.
- Яку б ви характеристику дали своїм помічникам – Журавчаку, Чижевському і Шпанюку?
- Журавчака я знаю дуже давно, ми з ним ровесники. Це чоловік амбіційний, з характером. Прикметно, що він ніколи не був воротарем, але про нього всі голкіпери дуже хорошої думки. Зокрема, Богдан Шуст і Мацей Налєпа. Я бачив як він працює – ще з Маркевичем.
Далі. Чижевський Олександр Арсенійович. Чудова біографія. Комунікабельний тренер, який, думаю, знайде спільну мову з футболістами і власним прикладом зможе їх багато чого навчити. Тим більше, Чижевський вже був помічником тренера, попрацював в Академії. Коли я займав посаду старшого тренера Академії, то спостерігав за його роботою. Вона імпонує. Звичайно, десь йому не вистачає теоретичної бази, але з часом це все прийде.
Ну а Шпанюк – грамотний спеціаліст, працює на ідентичній посаді тренера з фізичної підготовки в національній збірній України. Всі, кого я запитував про нього, дають відмінну оцінку. І як людина – суцільний позитив.
- Як працюватиме вісь Лужний – Безуб’як – асистенти? Бо вболівальники трішки заплуталися в тій структурі.
- Я думаю, що тут все зрозуміло. Олег Романович керує усім футбольним процесом, приглядається, дає оцінку всім командам, починаючи від юнаків Академії і школи «Карпат». В нього є своє бачення, тож він буде консультувати всі команди, а також підбиратиме гравців під Лігу Європи. Ми переглянули, як грали між собою U-19 і U-21, тож хочу сказати свою і його точку зору: у нас є хороші, талановиті хлопці. Їм тільки потрібен час, щоб зміцніти і перейти в дорослий футбол. Адже іноді ми занадто квапимося з оцінками. Десь хлопець заб'є гол – його зразу кидають в основну команду. Юнацький організм не витримує навантаження і таланти десь надломлюються. Тому перехід із юнацького футболу в дорослий потрібно робити плавно і вчасно. У «Карпатах» є дві дуже хороші школи, тому опиратися потрібно на своїх вихованців.
- Останніми днями часто декларується прагнення повернутися в Лігу Європи. Це завдання вже на чинний сезон?
- Якщо нам вдасться вже цьогоріч – то чому б і ні? Але окрім своїх сил потрібно ще й укріпитися. Чому ми грали в Лізі Європи? Бо у нас був хороший тренер і 12 гравців, які відповідали рівневі Ліги Європи. У Кононова була своя тактика, яка спершу важкувато прищеплювалася, а потім, коли прийшов результат, футболісти повірили в тренера. Чому б не повторити це ще раз? Але у команді мають бути ті виконавці, що відповідають вимогам клубу.
Чи можливо це зробити своїми вихованцями? Так, якщо ми попрацюємо якісно над селекцією (маю на увазі СДЮШОР і Академію), бо в нас отут ще є промахи. Коли у 2009-му в стартовому складі запорізького «Металурга» виходили дев'ять вихованців клубу, вони мали великі шанси потрапити у Лігу Європи.
«Карпатівські» команди стабільно перебувають у призерах чемпіонату України серед ДЮФЛ. За кадровим потенціалом дві наші школи – одні з найкращих в Україні. Але, знаєте, існувала практика «переманювання». У нас дуже багатьох переманювали «Шахтар» і «Динамо». Раніше ми не мали важелів впливу та й руки часто не доходили. Тепер же написали програми, запросили спеціалістів, познайомилися із хорватською та іспанською школами, європейськими технологіями і підняли теоретичну базу, але цього мало. Потрібно не просто набрати групу і тренувати за європейськими технологіями. Якщо не буде талантів – нічого з того не вийде. На щастя, Західна Україна багата на самородків. Тільки їх потрібно відшукати і правильно скерувати.
«У Хмельницькому пообіцяли квартиру»
- Відомий захисник «Карпат» Роман Зуб народився поруч із стадіоном «Україна». А в якій частині Львова на світ з'явилися ви?
- Я народився у медінституті на вулиці Некрасова, а життя прожив у районі Погулянки (неподалік стадіону «Україна» - «Футбол 24»).
- Тобто, любов до «Карпат» ви, як і Зуб, увібрали з молоком матері?
- Пригадую, у третьому класі ми писали твір на тему «Ким я хочу стати». Я вже тоді конкретизував: «Хочу стати футболістом». Пам'ятаю ще й такий епізод. Наша 49-та школа грала на «Шкіряний м'яч». У перерві матчу «Карпати» - «Динамо» (Мінськ) ми обіграли спеціалізовану школу з рахунком 3:1. Буквально за десять хвилин впоралися.
Або такий момент. Наш клас розташовувався на третьому поверсі. Коли наставала перерва, ми мчали вниз і за хвилину вже опинялися на полі. Грали три хвилини і разом із дзвінком на урок забігали в клас – усі мокрі від поту. Фанатизм був! Тоді діти були добре скоординовані, багато часу проводили на вулиці.
- Що вам запам'яталося із періоду ігрової кар'єри в «Карпатах»?
- Найбільше запам'ятовуються люди. Такі футболісти як Броварський, Баль… Це великі особистості. Думанський, Дубровний, Юрчишин, Крупей, Батич, Родін. Всіх не назвеш. Досі їх згадую і ставлю за приклад своїм вихованцям.
- Як можете описати свою гру на позиції півзахисника?
- Моїм козирем була агресивність таранного типу. Мав бійцівський характер і непогане відчуття позиції. Пригадую, що граючи за дубль «Карпат» у вищій лізі, забив найбільше м'ячів у команді.
- Після «Карпат» ви пограли за «Поділля»…
- У Хмельницькому мені пообіцяли квартиру, ордер показали. Я туди приїхав на місяць, зіграв шість матчів, а їх обіцянки виявилися фейком. Довелося повернутись назад. У той час із дубля «Карпат» Василь Рац перейшов у вінницьку «Ниву». Для мене було дуже дивно, що такого талановитого гравця настільки легко відпустили. Він пішов у Вінницю, а звідти переїхав у київське «Динамо». Я ж помилився, обравши Хмельницький.
Талановитого Вадима Тищенка ще зі школи взяли. Ми якось поїхали до дублерів «Нефтчі», які посідали першу сходинку, і зіграли з ними 2:2. Тищенко вразив своїм талантом і потенціалом. Дивно, що він так і не потрапив у «Карпати», а з третього курсу інституту поїхав у ту ж вінницьку «Ниву». У Львові його прогавили. Згодом транзитом через СКА «Карпати» опинився у «Дніпрі» і там розцвів.
- Чому ви так рано закінчили ігрову кар'єру?
- Коли розформували «Карпати», переді мною виникла дилема. Була змога поїхати в Молдову – вслід за Мосорою, Дубровним, Щербеєм, Батичем. Але я якраз одружився і не хотілося полишати Львів. Тим паче, запропонували виступати у львівському «Автомобілісті». Повірте, тут я отримував більше, ніж хлопці в Молдові: подвійна ставка плюс робота у СДЮШОР «Карпати».
«Автомобіліст» - це була аматорська команда, але там грали винятково професіонали, колишні збірники Союзу. Сиров, Гірник, Тарас Шулятицький, Роман Хижак, пам'ятаєте? На тренувальних зборах ми обігрували всі російські команди з першої і другої ліги. От вам і рівень тодішнього аматорського футболу.
- Тобто у вас не було перехідного етапу, коли після закінчення ігрової кар'єри футболіст не знає, куди себе подіти?
- Маєте на увазі депресію? Ні. Я плавно перейшов до тренерської роботи. Завдяки, ще раз підкреслю, Валентину Ходукіну. Він мене скерував на місце Крощенка, який поїхав у Київ. А потім Луцишин запросив мене замість покійного Козинкевича у спортінтернат. Я був молодим, амбіційним спеціалістом. Не хочу хвалитися, але, напевно, ще й дуже працьовитим. Тоді не було сучасних технологій і таких якісних полів, але зате ми мали більше талановитої молоді. Зараз оці комп'ютери – діти сидять біля них. А ми сиділи на вулиці і займалися футболом, бо вдома було нудно.
«Ми їхали у відпустку, а Кононов – на стажування»
- На початку 2000-х ви очолювали «Карпати-2» і «Галичину-Карпати». Які найприємніші спогади?
- Мені запам’ятався мій дебютний матч у Чернівцях. Ми перемогли 2:0. Особливою була команда 2004-05 років, коли там виступали брати Баранці, Фещук, Шмаков, Романюк, Петрівський, Ільків, Паньків, які потім перейшли у вищу лігу. Команда показувала видовищну і змістовну гру. Ми посідали друге місце і за чотири тури до фінішу мене звільнили – перевели в першу команду завдяки Юрію Дячуку-Ставицькому.
- Ви назвали багато прізвищ. Чи були серед ваших підопічних такі, які порушували режим, або суперечили тренерським вказівкам?
- Нещодавно мої вихованці запросили мене на філіжанку кави. Знаєте, ота перша команда 1974 року, - як перша любов. Вона запам’ятовується на все життя. І от хлопці розповіли тепер про свої «подвиги» - мені волосся дибки стало (Сміється). Ніколи б не міг подумати, адже вважав їх справжніми професіоналами. Серед них – Юрій Вірт, Юрій Беньо… Хоча Беньо, варто сказати, був прикладом дисципліни і самоорганізації. Траплялися й такі футболісти, які не змогли реалізувати свій талант, через що я дуже шкодую. Це і Гудима, і Сабадаш, і ще кілька хлопців…
- Чи траплялися в другій лізі 2000-х договірні матчі?
- Мені пригадуються два випадки. Граємо на виїзді у Калуші, місцева команда претендує на перше місце. У цей день Калуш святкував день міста, на стадіоні – биток. Ми програвали 0:2, але перемогли 4:3. Через рік Калуш знову націлюється на вихід у Першу лігу і приймає нас. Перед грою підійшли окремі люди і запропонували певну суму. Ми відмовилися, звісно ж. А потім ще один такий випадок стався, коли Бурштин претендував на підвищення у класі. Ми також відмовилися, обігравши що перших, що других. Через це я нажив собі ворогів.
- Про свою фізичну форму дбаєте досі?
- Зараз спортом практично не займаюся - чесно кажучи, ліньки. Кроси бігав, коли мене звільнили з роботи. Тепер для цього немає часу. Приходиш психологічно втомлений і хочеться просто посидіти, щось прочитати, пописати. Увечері, як правило, обдумую завтрашнє тренування, дивлюся телевізор. Інтернет не люблю. Коли були на зборах у Туреччині, мої колеги до третьої ночі «бавилися» з інтернетом. Мене це дратувало.
- Валерій Яремченко назвав вас одним із найкращих асистентів, яких він зустрічав упродовж своєї 30-річної кар’єри. А як вам працювалося з Яремченком?
- З Яремченком працювалося найкраще. Це дуже грамотний спеціаліст і добра людина. Він з повагою ставився до своїх помічників і, що найцікавіше, при ньому я пахав більше, ніж при всіх інших головних тренерах. У Яремченка ніколи не було запари, переживань. Він прийняв команду у вересні, перше коло ми закінчили із 13-ма очками, це зона вильоту. І от лідери команди – Олексій Сучков та Роша Батіста висловили на теоретичному занятті якісь претензії. Одним словом, нахамили. Яремченко спокійно відповів: «Добре. Тоді – до побачення. Ідіть у «дубль». На місце Батісти ми поставили Фещука, замінили Сучкова і «Карпати» в тому сезоні фінішували на 9 чи 10 місці. От вам приклад виховного моменту. Яремченко мені багато довіряв. Давав працювати і навіть доручав виконувати його функції на теоретичних і практичних заняттях.
- Про Сучкова у Львові ходили легенди – що зловживає спиртним…
- Я з ним не сидів за одним столом, але ці чутки десь відповідають дійсності. Сучков компенсував недолік своїми неймовірними природними здібностями. Тест на швидкісну витривалість він здавав найкраще в команді. Прудкий, хороша ліва нога, вивірений довгий пас. Але людям не вистачає досвіду, інтелекту, і вони себе гублять. Вважаю, що Сучков не реалізувався, як спортсмен.
А ще у мене в спортінтернаті був такий Андрій Драголюк. Починав у «Карпатах», по таланту я ще таких не зустрічав, як він. Вмів буквально все. Але почав зловживати алкоголем і себе «спалив». Шкода, що стільки праці і розмов у нього вкладено. Як можна так закопати свій талант?
- Ідеї кого із видатних тренерів вам близькі?
- У мене такого немає, щоб на когось рівнятися. Є спеціалісти, які імпонують. Симпатизував Фергюсону, тепер – Гвардіолі. Моурінью, як людину, не люблю, але як тренера – поважаю. Та й в нас у «Карпатах» дуже хороші спеціалісти працювали. Той же Олександр Іщенко, не кажучи вже про Олега Кононова. Шаран – також. Йому просто не вистачило часу, щоб розібратися із 32 футболістами. Тоді під високі завдання узяли велику кількість футболістів, але деякі з них не змогли себе зарекомендувати.
- З Кононовим підтримуєте зв’язок?
- Ні, не підтримую. У мене з Кононовим були хороші стосунки, але суто ділові. Можливо тому, що я йому любив сказати правду в очі. Це могло не подобатися. Але як тренер він – дуже сильний. Особливо – у тактичних побудовах. Трудоголік. Ми у свою відпустку їздили відпочивати, а він на стажування, займався клубними проблемами. Таке відношення викликає велику повагу. З ким товаришував? Ну, він був ближчий до Горобця, з яким прийшов у команду, Васютика. Кононов здебільшого товаришував із футболістами. З ними в нього був повний контакт. Відповідно, в колективі існував чудовий мікроклімат. Кононов допомагав навіть обслуговуючому персоналу на базі, водіям, всім-всім. Досі його тепло згадують у клубі.
- Ви казали, що відпочиваєте перед телевізором. А чи є у вас серйозне хобі? Риболовля, наприклад…
- Найбільше я люблю море, а також подорожі. Люблю відкривати для себе нові країни. Якщо нормально не відпочинеш під час відпустки, потім не вистачає нервів на цілий рік роботи (Усміхається). Найбільша екзотика? Це коли ми їздили на матч Ліги Європи в Ісландію. Острови мене дуже сильно вразили. І ще мені сподобалося в Єрусалимі. Там божественна аура витає. Коли написав записку біля Стіни Плачу – мені після того «поперло». Серйозно! Тому всім раджу поїхати і попросити у Бога милості.
Олег Бабій, Футбол 24
Читайте також: