"Футбол 24" назустріч турніру пам’яті величного українського тренера пригадує метаморфози його Меморіалу, творчі пошуки організаторів і прикре переривання традиції, а також пояснює, чому нинішній формат сподобався б самому Валерію Васильовичу.
Велич людини – категорія позачасова. Серце Валерія Лобановського спинилося 13 років тому, однак на батьківщині, та й у всьому цивілізованому футбольному світі, його пам’ятатимуть завжди. Власне, інакше не може бути у випадку з людиною, яка досягла такого великого визнання ще при житті – два Кубки кубків, Суперкубок УЄФА та збірна СРСР на 99% з динамівською пропискою. «Залізного полковника» світ проводжав хвилиною мовчання – «Реал» із Зіданом та «Байєр» із Баллаком схилили голови у пам’ять про українського тренера, який відійшов у вічність кількома днями раніше.
Україна, звісно, теж віддала шану своєму найвидатнішому «футбольному алхімікові» – важко забути день, коли на прощання з Метром прийшов, здається, весь Київ, вся країна. Невдовзі з’явився і пам’ятник Лобановському. А «нерукотворним пам’ятником» Валерія Васильовича є Меморіал, котрий проводитиметься в столиці ось уже в дванадцятий раз. За цей час турнір імені Лобановського пережив чимало метаморфоз, які ми згадуємо, побіжно розповідаючи основні штрихи напередодні старту ХІІ Меморіалу.
Замість «Ференцвароша», «Атлетико» й «Баварії» – ЦСКА, «Локомотив» і «Шериф»
Спершу мріялося про суперзірковий статус турніру. І його «канва» вимальовувалася сама собою: три переможних єврокубкових звершення «Динамо» Лобановського – ось вам і склад турніру! Однак виявилося, що вже тоді, на початку 2000-х, футбол став занадто прагматичним і меркантильним. У щільному графіку справжніх європейських грандів важко було віднайти вікно не те, що в травні, а навіть у червні, а якщо й вдалося б зібрати символічну четвірку, то це влетіло б у копієчку.
Отож прем’єрний турнір Лобановського розіграли два українських гранди з двома російськими – «Динамо» і «Шахтар» тоді синхронно здолали у півфіналах «Локомотив» і ЦСКА відповідно, а у фіналі розіграли драматичний «бойовичок», у якому основний склад киян все ж здолав напівмолодіжний донеччан (це той самий матч, у якому так яскраво проявив себе 17-річний Костя Ярошенко).
На фото: 2010 рік. Матч за третє місце Меморіалу Лобановського. Німеччина – Іран. Марко Ройс (ліворуч) втікає від іранця Расула Кара
Наступного року не було вже ні «Шахтаря», ні росіян, а протистояли динамівцям «мінорні гранди» із країн СНД – тираспольський «Шериф», ризьке «Сконто», тбіліське «Динамо». У вирішальному матчі 2004 року боротьби не вийшло, кияни розгромили чемпіонів Молдови з рахунком 4:0. Преса почала все активніше писати, що на клубному рівні турнір не відповідає високому статусу тієї людини, на честь якої проводиться.
І 2005 року Меморіал Лобановського вперше (і, вочевидь, остаточно) перейшов на рівень збірних. Прем’єрний розіграш зібрав національні команди України, Сербії та Чорногорії, Ізраїлю й Польщі. Справжні любителі футболу тріумфували: у кожній команді були яскраві особистості. Так, ізраїльтяни привезли Авата, Ревіво, Бен Хаїма, поляки – Ковалевського, Левандовського, Жонсу, Бонка, серби – Відіча, Кежмана, Станковіча, Любойю, а також добре знайомих Гавранчіча, Вукіча. Що й говорити про збірну України на чолі з Шевченком!..
Проте виявилося, що кияни на той час перенаситилися футболом – на матчі таких доволі міцних європейських збірних приходило по 3-4 тисячі чоловік, і навіть на свою рідну збірну – не набагато більше. «Вау-фактору» виявилося недостатньо – це був останній рік, коли Меморіал Лобановського працював на «широкі глядацькі маси». Уже з наступного, 2006-го, турнір перетворився на змагання молодіжних збірних.
Вагома дата в календарі U-21
З того часу в гостях в України побували молодіжні збірні Білорусі, Молдови, Ізраїлю, Сербії, Болгарії, Північної Ірландії, Ірану, Туреччини, Німеччини, Росії, Узбекистану, Словаччини, Чорногорії, Чехії, Австрії. За представництвом престижний український турнір став одним із найпомітніших у ніші молодіжного футболу. Власне, є всі шанси перетворити його на певний аналог Тулонського турніру чи Кубка Віяреджо – тим більше, що він «освячений» іменем такої футбольної величини, як Валерій Лобановський.
На фото: 2010 рік. Матч за третє місце Меморіалу Лобановського. Німеччина – Іран. Роман Нойштедтер (ліворуч), якого Блохін відмовився запрошувати в збірну України, у складі німців грає проти іранців.
Звісно, й зараз є чимало скептиків, яким хотілося б бачити на Меморіалі Метра «Челсі», «Барсу» та «Юве». Таке бажання цілком природне для вболівальників. Але, переглядаючи архіви турніру пам’яті Лобановського, приходиш до висновку – ті щасливці, які мали змогу відвідати всі розіграші цього кубка, могли побачити такі імена, що від одного їхнього переліку мурашки по шкірі.
Підіймаємо заявки команд-учасниць турнірів (саме від того часу, як він почав приймати молодіжні збірні).
2006 рік.
Україна: Андрій П’ятов, Олександр Романчук, Микола Іщенко, Олександр Алієв, Євген Чеберячко, Григорій Ярмаш, Максим Фещук, Руслан Фомін на чолі з Олексієм Михайличенком.
Молдова: Станіслав Намашко, Віталій Бордіян, Ігор Цигирлаш. Білорусь: Ян Тігарєв, Артем Радьков, Леонід Ковель, Павєл Пласконний.
2007 рік.
Україна: Богдан Шуст, Олексій Чижов, Віталій Мандзюк, В’ячеслав Шарпар, Олексій Антонов, Саша Яковенко, Микола Морозюк, Денис Олійник, Тарас Степаненко на чолі з Олексієм Михайличенком.
Ізраїль: Бібрас Натхо. Сербія: Ненад Томовіч, Зоран Тошич, Любомир Фейса.
2008 рік.
Україна: Богдан Шуст і Олександр Рибка, Саша Яковенко, Денис Олійник, Тарас Степаненко, Роман Зозуля, Олександр Гладкий, Артем Кравець на чолі з Павлом Яковенком.
Польща: Войцех Щенсни, Каміл Ґлік. Північна Ірландія: Тревор Карсон, Коррі Еванс.
2009 рік.
Україна: Денис Бойко, Антон Каніболоцький, Євген Селін, Ярослав Ракицький, Олексій Курілов, Олег Голодюк, Валерій Федорчук, Микола Морозюк, Роман Зозуля, Андрій Ярмоленко та Євген Коноплянка на чолі з Павлом Яковенком.
Німеччина: Хольгер Бадштубер, Марко Ройс, Роман Нойштедтер, Льюіс Холтбі, Матс Хуммельс, Марсель Шмельцер, Нільс Петерсен і Томас Мюллер.
2010 рік.
Україна: Максим Коваль, Дмитро Гречишкін, Дмитро Хомченовський, Артем Громов, Кирило Петров, Андрій Богданов, Василь Прийма, Сергій Люлька, Євген Шахов, Сергій Рибалка на чолі з Павлом Яковенком.
2011 рік.
Україна: Ігор Березовський, Дмитро Гречишкін, Євген Опанасенко, Ігор Чайковський, Денис Гармаш, Дмитро Хомченовський, Євген Шахов на чолі з Павлом Яковенком.
Сербія: Матія Настасіч. Іран: Карім Ансаріфард, Ехсан Хайсафі.
2012 рік.
Україна: Олексій Шевченко, Дмитро Рижук, Іван Ордець, Едуард Соболь, Руслан Бабенко, Борис Тащі, Андрій Цуріков на чолі з Юрієм Морозом. Словаччина: Філіп Кісс.
2013 рік.
Україна: Іван Ордець, Андрій Цуріков, Руслан Бабенко, Руслан Малиновський, Владислав Калитвинцев, Олександр Караваєв, Віталій Буяльський, Сергій Болбат, Владислав Кулач на чолі з Сергієм Ковальцем. Австрія: Тоні Вастіч.
На фото: 2010 рік. Матч за третє місце Меморіалу Лобановського. Німеччина – Іран. Іще одна майбутня зірка – Матс Хуммельс – намагається завадити удару іранця Імана Мусаві
Здається, самі імена говорять за себе. Знаючи кадрову філософію Лобановського, який завжди віддавав перевагу молодим, перспективним гравцям перед відіграними «зірками», можемо не сумніватися, що самому Валерію Васильовичу цікавіше було б подивитися саме такі змагання. Принаймні, це точно краще, аніж напіврезервні склади професіональних клубів, які приїздили б на товариський, виставковий турнір як на «тренування з трішечки підвищеною мотивацією».
Не можна переривати традицій
Звісно, спостережливі читачі звернули увагу, що у переліку немає 2014 року. На жаль, зважаючи на складну обстановку в нашій країні, минулого року Меморіал Лобановського не відбувся. І це була прикра, непоправна помилка наших футбольних чиновників – переривати традиції не можна! У жодному випадку!
Кажете, іноземці не готові були приїхати, і грошей – катма? То невже не можна було заглянути в біографію ВВЛ і побачити, що за час своєї футбольної кар’єри він був причетним до таких вітчизняних команд, як «Динамо», «Чорноморець», «Шахтар» і «Дніпро»? Зберіть, скажімо, наприкінці червня – на початку липня молодь цих клубів, і ви матимете турнір, який збере десятки тренерів, скаутів, агентів, спеціалістів футболу і найдопитливіших, найбільш вдумливих вболівальників! Ось таким простим і в той же час економним був би вихід із складної ситуації. Але ні – перервали традицію, не віддали шани Метру…
Цьогоріч здоровий глузд переміг – турнір пам’яті Лобановського (12-й за ліком) відбудеться. З 1 по 4 червня у Києві зберуться молодіжні збірні України, Молдови, Словенії та Греції. На столичних стадіонах імені Баннікова та імені Лобановського глядачі зможуть побачити цікаві та амбітні команди U-21.
Артур Валерко
P.S. Віддаючи належне відновленню однієї нашої футбольної традиції, вважаємо за потрібне нагадати іще про один турнір – Меморіал Баннікова. Від весни 2013 року про нього – ні слуху, ні духу. А між тим, будь-хто із тих, хто відвідував ці юнацькі змагання ще із початку 2000-х, скаже вам, що їх важливість важко переоцінити! Особисто доводилося бачити на турнірах пам’яті першого президента ФФУ таких гравців, як Войцех Щенсни і Гжегож Крихов’як, Алан Дзагоєв і Аксель Вітсель. Не кажучи вже про таких наших зірочок, як Роман Зозуля чи Євген Шахов, які ще років 10 тому у складі збірної України U-16 разом із Махновським, Довгим, Бутеніним, Міщенком, Політилом та Кічаком вигравали турнір пам’яті Баннікова.