Душевне інтерв’ю "Футбол 24" із Сергієм Панасенком, хавбеком Вереса, про якого вмить дізналася вся країна.
"Шалене виконання Гімну". "Футболіст вразив мережу". "Справжні емоції нікого не залишили байдужим". "Якщо співати Гімн України – то тільки так, як Панасенко". Сайти – і не тільки спортивні – просто збожеволіли від захоплення!
Минулої суботи його команда поступилася Шахтарю. Але Сергій Панасенко заслужив неофіційний титул справжнього героя туру. Просто тому, що не зніяковів, не став соромитися, а заспівав "Ще не вмерла" на повні груди. Так, як ми це звикли бачити у виконанні Скуадри Адзурри.
"Вдячний долі, що народився саме в Україні"
– Сергію, після останнього вікенду про вас пишуть усі. Як вам така несподівана популярність?
– Нормально. Виконав Гімн. Я перебуваю у своїй державі, зобов’язаний так робити. Хоча б такими емоціями під час виконання Гімну хочу підтримати нашу Україну в цей нелегкий час. Плюс – це мене додатково заводить перед грою. Хочу довести суперникам, що ми – господарі в цій державі. Прагнув навести страх на іноземців Шахтаря – аби вони зрозуміли, що перебувають у нас вдома. Думаю, ви зрозуміли, що я маю на увазі.
– Це ви вперше виконали Гімн настільки гучно?
– Ні-ні, я так перед кожною грою співаю. Просто випадковий збіг обставин, що перед Шахтарем камера на мені зупинилася, показали крупним планом.
– Хто вас надихає на такий стиль? Збірна Італії?
– Погоджуюся. Коли переглядали з командою Євро-2020, я пропонував своїм хлопцям: "Давайте будемо всі разом так співати". На італійців варто рівнятися – наскільки вони люблять свою країну. Тут не потрібно соромитися, це – нормально. Ми живемо в Україні і повинні демонструвати свою любов до неї. Тим паче, пісня – чудова. Вона додатково підбадьорює, заряджає на гру.
– Поруч із вами стояв Михайло Шестаков, який не співав і, склалося враження, ледь стримувався від сміху. Що ви йому сказали після матчу?
– Нічого такого. Міша – класний пацан, веселий сам по собі. Я не знаю, що конкретно його у цей момент розсмішило (Усміхається). Але будемо працювати над тим, щоб він співав гімн, як я і всі інші.
– Команда вас підтримала? Одноклубники поділяють ваші цінності?
– Звичайно! Кажуть: "Ти нас заряджаєш таким співом, чудово виконуєш". Відповідаю: "То в чому проблема? Давайте всі разом будемо співати". Поки що до цього не дійшли. Крім мене емоції передає Немчанінов. Наразі нас лише двоє з одинадцяти.
– Як ви ставитеся до тих українських футболістів, які під час виконання Гімну стоять мовчки?
– Ну, це їхня особиста справа – співати чи не співати. У кожного – різний склад характеру. Хтось любить виражати емоції, а хтось тримає усе в собі. Я вважаю, що саме в цьому моменті стримувати емоції не варто. Потрібно їх вихлюпувати. Я ж кажу: ми – у своїй країні, тож повинні показувати, хто тут є хто.
– Ви завжди настільки любили державний славень, чи, можливо, щось змінилося у вашому світогляді після початку війни?
– Я народився у цій країні. Батьки виховали мене в українському дусі. Вдячний долі, що народився саме тут, мені в Україні все подобається. Плюс – справді підкосили ті події, коли Росія вчинила некрасиво з нашою державою. Тож хоча б таким внеском – виконанням Гімну – прагну підтримати свою країну.
– Ви родом із Дніпра. Це місто вже багато років виступає форпостом проти російської агресії. Тривога війни відчувається на його вулицях?
– Я б не сказав, що сильно відчувається. Але маю друзів та знайомих, які пішли на передову, щоб відстоювати честь країни. Постійно з ними на зв'язку. Запитую у пацанів, що там і як.
"Поворознюк потиснув руку: "Сєрий, ти мені подобаєшся"
– Вам – 29, раніше виступали у Першій та Другій лігах, тож це ваш перший сезон в елітному дивізіоні. Які враження?
– У Першій лізі – дуже проста, більш вертикальна гра. Як казали мої друзі, "божевільний футбол" (Сміється). Натомість в УПЛ – позитивні емоції. Тут значно розумніший футбол, технічний, позиційний. Мені таке більше до душі.
– Свого часу, ще у 2016-му, ви грали за Інгулець. Як у вас склалися стосунки з Олександром Поворознюком?
– Так, був я у Григоровича. Хороші, нормальні стосунки. Провів у команді пів сезону. Знаєте, як кажуть, мовляв, Поворознюк – специфічна людина. У мене також непростий норов, але ми з ним зійшлися характерами. Коли я покидав Інгулець, хоча контракт ще залишався (просто хотів йти на підвищення, пропонували варіанти закордоном), то підійшов до Григоровича і чесно все розповів. Він потиснув руку і відповів: "Сєрий, ти мені подобаєшся – за людськими якостями. Ми навіть чимось схожі. Якщо не буде варіантів – дзвони спокійно. Я тебе в Інгульці чекаю завжди". Для мене це стало приємною несподіванкою, бо знав, що він може накричати, обматюкати – людина пряма.
– Серйозний дядько, зі зброєю. Команда його боялася?
– Та ні, не боялася.
– А преміальні насипав щедрі?
– Було діло. Не пам'ятаю, конкретно після якого матчу, але отримали винагороду. Поворознюк – людина настрою. Виграли – може віддячити, програли – може й забрати (Усміхається).
– Зовсім скоро Інгулець вийшов у фінал Кубка України, пробився в УПЛ. Ви шкодували, що не дочекалися цього моменту?
– Тоді якраз команду очолив Лавриненко. Казав мені: "Сєрий, давай, залишайся. Я буду створювати команду, запрошувати футболістів із Прем'єр-ліги". Але в мене на той момент були трішки інші плани. Агенти сказали, що можна працевлаштуватись закордоном, багато у вуха нашептали. Я довірився агентам, а вийшло по-іншому, із закордонною командою не вдалося підписати. Лавриненко – хороший спеціаліст, тактик і стратег. Дуже грамотний тренер.
"У Михайленка тембр голосу розкішний!"
– Ви розповідаєте про закордонні варіанти. Часом не Росія?
– Ні-ні, на Кіпрі я був.
– У Росію поїхали б?
– Та ні, яка Росія? Ви про що? Мене в Україні все влаштовує. Зараз із Вересом вийшли у Вищу лігу, я всім задоволений. У нас амбіційний президент, далі буде ще краще.
– Ви пограли за СК Дніпро-1 під керівництвом Михайленка. У чому фішка цього тренера?
– У моїй кар'єрі було багато тренерів. Михайленко – хороший фахівець. Працював за іспанською системою. Колись Дніпро очолював Хуанде Рамос і, наскільки я розумію, Станіславович багато у нього перейняв. Тренувальний процес, ментальність, розмови з підопічними, відпрацювання тактичних механізмів. Плюс – Михайленко успішно працює з молодими, розкриває їхні таланти.
– А ще у нього такий бас! Ви могли б скласти непоганий співочий дует.
– (Сміється) У Станіславовича тембр голосу розкішний! За характером він флегматик, але сказати міг – одразу всі розуміли, що й до чого.
– СК Дніпро-1 – це продовження старого Дніпра?
– Я вважаю, що саме так. Все залишилось те саме – база, персонал. Тільки гравці змінилися. Організація – на найвищому рівні, гроші, все є, як і раніше.
"На полі я псих, а за його межами…"
– Верес зазнав у чемпіонаті двох поразок поспіль. Віра у власні сили не похитнулася?
– Ні, абсолютною. Ми знали, в яку лігу заходимо. Знали, що не буде так, як у Першій лізі – перемога, перемога, перемога. Ментально налаштувалися, що буде непросто. Тут проти кожного суперника потрібно виходити, як на останній бій. Намагаємося покращувати свою гру у кожному турі.
– Перший тайм із Шахтарем звели внічию – 1:1. Чи реально було зачепитися за очки?
– Чесно кажучи, вважаю, що так. Не кажу про перемогу, але витиснути нічию можна було. Ми розбирали їх досконало, буквально по кісточках. У першому таймі чудово вибігали на контратаках, але після перерви чогось не вистачило. Не думаю, що втомилися. Адже фізична форма – сильна сторона нашої команди. Мабуть, вирішальну роль зіграв клас футболістів Шахтаря. Десь і фортуна від нас відвернулась. Ще раз із ними зіграємо – тільки вже в Луцьку – відберемо очки.
– Ваш одноклубник Сергійчук в інтерв'ю Футбол 24 зізнався про свої плани на завершальний етап кар'єри: "Ще б виграти із Вересом якусь медальку – і я буду задоволений". Які амбіції у вас?
– Все можливо, не хочу нічого загадувати. Ймовірно, у наступному сезоні. Ми ж новачок УПЛ, зараз найголовніше – не вилетіти. А далі – побачимо. Мені б також хотілося якусь медальку. Але Міша трішки лукавить – він вже здобував із Вересом медальку в Першій лізі (Сміється).
– Який ви поза межами футбольного поля? Чим цікавитесь, що любите?
– Я – страшенний сім'янин. Не люблю десь гуляти. Мені до душі відпочивати і проводити час із сім'єю, у мене син підростає. Заряджаюся силами та енергією у рідному домашньому колі. На полі я псих, а за його межами – спокійний, урівноважений хлопець (Усміхається).