Багаторічний захисник київського "Динамо" та збірної України сумує за Валерієм Лобановським, періодично пригадує подвиги у Лізі чемпіонів і не квапиться забивати у стіну цвях для бутсів.
Із тої легендарної плеяди динамівців, які трощили "Реал" і "Барселону", давали перцю лондонському "Арсеналу" та мюнхенській "Баварії", досі продовжують грати лише Шовковський та Шевченко. Важкий сезон у "Дженоа" підкосив Кахабера Каладзе, і той оголосив про закінчення кар'єри. Десь посередині зупинився Владислав Ващук. Ветеран наразі безробітний, але запевняє, що перебуває у хорошій формі, а тому охоче розгляне пропозицію того чи іншого клубу.
Футбольний пілігрим - це про Ващука. Після "Динамо" Владислав змінив чимало клубів. Зізнається, що спрагу до гри втамувати важко. До слова, в житті він не менш непосидючий, аніж на полі. Принаймні, таке враження склалося у журналіста "Футболу 24", - футболіст поспішав на зустріч, тож інтерв'ю дав, бувально, на льоту.
"Бракує Васильовича"
- Цими днями вся Україна вшановує пам'ять Валерія Лобановського, якого немає з нами вже 10 років. Які емоції переповнюють особисто вас?
- Не вистачає Васильовича. Людина, яка пожертвувала для футболу все своє життя. Якщо відверто, то дуже бракує... Виховав багатьох, багато хто під його керівництвом став видатним гравцем. Не вистачає його як людини, з якою можна було порадитися. Від якої отримаєш батьківську підказку. Тому Лобановський - глибоко в моєму серці. Я, як і всі, сумую через цю втрату.
- Побутує думка, що при Лобановському "Динамо" не зазнало б такого відчутного регресу, як зараз...
- Знаєте, як кажуть - "если бы да кабы". По суті, відбувається те, що відбувається. Це ж не миттєво гра "Динамо" змінилася. Є команда "Динамо", є клуб "Динамо", є свої традиції - їх у жодному випадку не слід змінювати. Звісно, ведеться багато розмов про те, що відбувається з "Динамо". Але в цьому плані я б не хотів висловлюватися.
- Для когось Метр був суворим, для когось навпаки - м'яким. Яким він був для вас?
- Васильович зі всіма був різним. Він завжди був стриманим у своїх емоціях. Коли Лобановський посміхався, ми невимовно раділи, адже було зрозуміло, що все добре. Від цього всім ставало радісно. А суворим і жорстким він був практично зі всіма. Кожному щось висловлював, але не на підвищених тонах, як в нас часто прийнято. Це були влучно і чітко сказані слова, на які людина не могла не звернути увагу.
- Відомо, що ви також замислилися над тренерською кар'єрою. Які чесноти Лобановського можете запозичити для себе?
- Я ще наразі не знаю - буду тренером, чи ні. Інша справа - я навчаюся на нього. Рішення, напевно, має прийти в процесі навчання. Все залежить від бажання, з яким ти за це берешся. Я беруся з великим бажанням. Але на сьогоднішній день я б не хотів про це говорити, адже рішення дозріває поступово. Ось так просто сказати "я буду тренером" - зовсім нецікаво. В нас всі вміють багато говорити, тому я утримаюся. Робитиму усе зважено.
- Чи означає це, що на кар'єрі футболіста можна ставити крапку?
- Скажу чесно: на це запитання важко дати однозначну відповідь. Якщо будуть пропозиції, будемо розглядати. Якщо їх не буде, то інша справа. А зараз вважаю, що не варто сидіти на місці і чогось чекати. Прийняв рішення навчатися. Це потрібне заняття - навчатися ніколи не пізно.
- Ким, до речі, ви могли стати, якщо б не футбол? Яким був резервний план?
- Резервний план? От цікаво, якщо б ви мені в сім років це запитання поставили. Я не знаю... Не розумію цього. Звідки мені знати? І я, до речі, не знав, що буду футболістом. Чимало вчителів казали відверто: "Не всі з вас стануть футболістами - один, можливо двоє".
"Ми були по-спортивному злими"
- Чи часто вам пригадується кінець 90-х і перемоги над грандами європейського футболу?
- Іноді пригадую це все. Іноді... Але сказати, що роблю це систематично, - то ні. Я рухаюся вперед і не озираюся назад. Намагаюся оперативно аналізувати те, що відбувається.
- Динамівці тоді були національними героями. Напевно, за спиною виростали крила...
- Може, у когось і була зіркова хвороба, але ми за собою цього не помічали. Про це варто б запитати сторонніх спостерігачів. Та й графік матчів був таким, що бракувало часу думати про славу чи щось подібне..
- Досі перед очима ваш гол у ворота "Ланса", коли ви промчали через все поле, аби замкнути простріл на дальній штанзі. Універсальний солдат?
- Універсалізм не властивий всім футболістам без винятку. Існують обмеження: хтось може грати ліворуч, хтось - праворуч, а хтось взагалі - лівого центрального захисника. А є такі гравці, які можуть і тут, і там. Хоча Лобановський прагнув до універсалізму, аби кожен гравець міг з успіхом зіграти на будь-якій позиції.
- Той момент відчули інтуїтивно?
- Знаєте, насправді крила розкривалися настільки, що бажання грати, а також інтуїція, несли лише вперед. Ми не контролювали м'яч упродовж тривалого часу, бо завдання було чітке - вразити ворота.
- А як святкували гучні перемоги? Наскільки Лобановський дозволяв розслабитися?
- А він не контролював цей процес, бо увесь час нам довіряв. Повністю. Адже наступного дня ми обов'язково зустрічалися на тренуванні, він бачив всі обличчя і міг зробити для себе висновки. Для нього найголовнішим критерієм була гра і футбольне поле.
- З Головком ви становили непрохідну центральну вісь оборони. Чи відпрацьовували порозуміння на тренуваннях?
- Та це відбувалося мимоволі. Ми не акцентували на цьому роботу і свої зусилля. Було бажання якомога краще проявити себе на полі, і це давало результат. А був результат - отже, ми працювали правильно. "Динамо" було злим. По-спортивному, звісно. Суперники це відчували.
- Зараз активно обговорюються конфлікти між гравцями "Динамо". Але якось у Мюнхені Шовковський спересердя штовхнув Дмитруліна, і цей епізод потрапив у телетрансляцію...
- Конфлікти завжди були. В команді, як і в будь-якій сім'ї... Кого Шовковський штовхнув? Дмитруліна? Це такі робочі моменти. Наскільки швидко спалахують, настільки ж швидко і згасають.
"Про "Спартак" згадувати не хочу"
- Чи шкодуєте, що свого часу змінили кольори "Динамо" на московський "Спартак"?
- Знаєте, це запитання настільки затерте, що я не вважаю за потрібне вкотре на нього відповідати. Робив це вже по 150 разів. Шкодую - не шкодую. Яка різниця?
- ФК "Львів" та "Чорноморець" вилітали в першу лігу попри всі ваші намагання допомогти цим командам. Прикро?
- Не все ж залежить від однієї-двох осіб. В команді значно більше гравців, є тренери, керівники. Тому казати, що команда вилетіла через одного гравця - неправильно.
- Нещодавно ви сказали, що ваша фізична готовність дозволяє вам конкурувати за місце в складі збірної України. Допомогли б команді Блохіна на Євро?
- Так, є таке. Звісно, я б не відмовився...Маю ще дві хвилини, я вже практично на зустрічі. Яке у вас останнє запитання?
- Які ваші успіхи в бізнесі? Мережу ресторанів вдалося розвинути?
- Я ще над цим не думав.
Розмовляв Олег Бабій
Довідка "Футболу 24"
Владислав Ващук народився 2 січня 1975 року в Києві. Захисник. Виступав за київське "Динамо" (1993-2003, 2005-08), московський "Спартак" (2003), одеський "Чорноморець" (2004-05, 2009-10), ФК "Львів" (2008), "Ірпінь" (2009), луцьку "Волинь" (2010-11). За збірну України зіграв 63 матчі, забив 1 гол. Дев'ятиразовий чемпіон України, шестиразовий володар Кубка та дворазовий переможець Суперкубка України. Зі "Спартаком" здобув Кубок Росії-2003.