Русскій мір позбавив найкращого угорського футболіста ХХ століття півтора року ігрової кар'єри. Під час італійського періоду свого "вигнання" Ференц Пушкаш зіграв єдиний матч за аматорів... у жовто-синій формі.
...Перед Ференцом Пушкашем лежить контракт із Реалом. Йому 31 рік, і він ось-ось поставить підпис без особливого ентузіазму – уже майже змирився з тим, що завершив ігрову кар'єру. Про це побічно свідчить животик, який трохи випирає з-під одягу. Однак це була не його провина. Після в'їзду радянських таків до Будапешта наприкінці 1956-го Ференц разом із кількома іншими футболістами Гонведа відмовився повертатися додому – матч-відповідь 1/8 фіналу Кубка чемпіонів з Атлетіком (3:3) на нейтральному полі в Брюсселі став для форварда останнім офіційним на найближчі 18 місяців. Окупована, як і вся Угорщина, місцева асоціація футболу зажадала від УЄФА тривалої дискваліфікації для перебіжчиків, і м'який президент організації, данець Еббе Шварц, був змушений підкоритися.
Після нетривалого перебування в Австрії форвард перебрався до Італії й осів у Лігурії. Невелике містечко Бордігера розташоване на морському узбережжі, наприкінці 50-х воно мало репутацію місця для "багатих дурнів" – статусні добродії любили розбазарювати в цьому місці свої величезні капітали. Після року "у екзилі" Ференц є завсідником одного милого ресторанчика – знайомство з власниками закладу не забарилося. Ними виявилося приємне подружжя Ремо Наннуччі та Емми Токкафонді, обоє були з Сіньї – невеликого тосканського села, розташованого біля злиття річок Арно і Бізенцо. Пушкаш шукав собі команду, і Наннуччі сказав, що знайомий із керівником Сіньї – футбольної команди свого містечка. "Я познайомлю тебе з Ренато", – пообіцяв він.
Ренато Бонарді усвідомлював, наскільки зірковий футболіст потребує його допомоги. У нього були хороші зв'язки з Флоренцією, і він спробував прилаштувати Пушкаша до Фіорентини – на час перемовин Ренато запросив Ференца і всю його сім'ю пожити у своєму особняку. "Так моя сім'я три тижні мала честь приймати як гостей Пушкаша, – згадував пізніше син Бонарді, Джузеппе. – Між нами завжди панували добрі стосунки, я досі зберігаю листівки, які він із любов'ю надсилав моїм батькам із різних куточків світу".
Коли мешканці Сіньї бачили Пушкаша, який прогулювався тісними вуличками, вони не вірили своїм очам: легенда шкіряного м'яча набрав вагу і не був схожим на професійного футболіста, якого боялася вся Європа. Вимушений простій робив свою справу.
У Пушкаша були високі очікування від переговорів із Фіорентиною. Його попередні "співбесіди" з Ювентусом та Інтером успіхом не увінчалися, з Манчестер Юнайтед – теж, незважаючи на те, що англійському клубу явно були потрібні висококласні гравці після мюнхенської авіакатастрофи. Обмежувальні правила підписання контрактів з іноземцями та погане знання Пушкашем англійської мови заблокували і цей трансфер. Чи опиниться він на стадіоні Джованні Берта? Ференц сподівався і чекав відповіді від Віоли. Бонарді, тим часом, умовляв його зіграти хоча б один матч за Сінью.
Вранці 23 січня 1958 року Пушкаш відвідав промислові підприємства Сіньї, і під час цієї екскурсії місцеві обсипали його щедрими подарунками. Зібралися роззяви і біля роздягальні перед грою: місцевий люд хотів знати, де ж великий угорець продовжить свою кар'єру. З натовпу раз у раз вигукували назви футбольних команд, але Пушкаш не реагував. На його обличчі з'явилася посмішка, коли він почув слово "Інтер", однак розкрити свою реакцію він відмовився. Ференц ігнорував питання – йому не хочеться розмовляти про своє майбутнє. Єдиною фразою, яку вдалося з нього вичавити, була: "Упевнений, моя дискваліфікація до жовтня буде скорочена".
Ні, Ференце, не буде...
У травні 2016 року в Сіньї було відкрито стадіон імені Ференца Пушкаша – у церемоніальному матчі місцева команда зіграла з Емполі, а директор Реала Еміліо Бутрагеньйо відправив відеозвернення від імені мадридського клубу. З того часу на цьому штучному газоні проводиться щорічний меморіальний турнір
Провінційне поле, на якому трава виднілася тільки в районі кутових ділянок, стало сценою неймовірного видовища. Один із найвідоміших футболістів свого часу вийшов у жовто-синій футболці з десятим номером на товариський матч проти вихованців Емполі в одній команді з теслярами, електриками, залізничниками та іншими звичайними робітниками. Глядачі на трибунах пережили дивні почуття під час оголошення диктором складу на гру: Мікеланджелі, Піччіні, Калоначі, Паолеті, Тоньяцці, Тофані, Чеккателлі, Міскі, Торті і Пальяї доторкнулися до легенди і стали частиною історії. До цього дня ніхто з них ніколи не читав своє ім'я в газеті.
Лучано Корсінові
Воротар молодіжної команди Емполі, 17-річний Лучано Корсінові – теж. Саме йому судилося стати героєм цієї зустрічі. Незважаючи на поразку з рахунком 0:3, Корсінові вдалося стримати Пушкаша – він впорався з чотирма пострілами "чарівного мадяра", щонайменше двічі дістаючи м'яч із дев'яток, і не дозволив лівому вінгеру пробити себе. Капітан легендарної збірної Угорщини зміг відзначитися лише двома гольовими передачами, з чим після фінального свистка привітав голкіпера.
Місцева газета зазначала: "На Пушкаша дивилися всі – від глядачів до партнерів по команді. Можливо, з цієї причини його одноденні одноклубники зіграли слабкіше, ніж зазвичай. Блискуче поводження Ференца з м'ячем заворожувало всіх навколо. А яка вивірена аж до міліметра точність! Наскільки несподівані рухи й небезпечні удари!.."
Представники Фіорентини перебували того дня на трибунах, виступ Пушкаша їх не вразив. Як і вигляд футболіста – попри всі ці точні передачі та сильні удари по воротах. У тому сезоні 1957/58 флорентійська команда не зможе повторити золотий успіх дворічної давності – у підсумковій турнірній таблиці вона відстане від чемпіона Ювентуса на 8 очок.
Роберто Наннуччі та Джузеппе Бонарді
Щодо Ференца Пушкаша, то він все ж ставить підпис під контрактом Реала і тисне руку Сантьяго Бернабеу. У Мадриді він виграє 5 чемпіонських титулів, 3 Кубки чемпіонів (до того ж в одному з фіналів заб'є чотири м'ячі – цей рекорд не побитий донині) і 4 рази виграє звання найкращого бомбардира Прімери. Зараз можна лише здогадуватися, які ще вершини підкорилися б капітану Араньчапат, якби не радянська агресія проти Угорщини і подальша немічність УЄФА.
Дивно, що деякі представники угорської влади в наші дні про це забули.