Дмитро Джулай – про кілька прецедентів, які заводили у глухий кут задовго до коронавірусу.
Обидві великі війни ХХ століття на тривалий час зупиняли футбольні змагання у більшості країн Європи. Однак бували й інші випадки, іноді курйозні, іноді не дуже, що змушували зупиняти турнір або ж взагалі відмовлятися від визначення чемпіона. Спробуймо згадати деякі з цих історій.
Почнемо з 1920-х, у Болгарії. Тоді переможця національної першості визначали завдяки плей-оф після регіональних турнірів. 1924 року в півфіналі зустрілися “Владислав” з Варни та софійський “Левськи”. Після нічиєї в основний час потрібно було зіграти додатковий. Але вже стемніло й закінчити гру було неможливо. Перегравання мало відбутися наступного дня. Але команда з Варни відмовилася грати у Софії, повернулася додому й вимагала, щоб саме там відбувся цей матч.
Федерація спочатку призначила нову дату для перегравання, знову місцем проведення гри назвали столицю. Згодом вирішили, що гратимуть у Варні, якщо звідти компенсують втрати, пов’язані з відмовою від перегравання у Софії. Зрештою ніхто ні про що не домовився, й того року Болгарія залишилася без чемпіона.
Минуло лише два роки й “Владислав” вийшов до фіналу та знову опинився в центрі скандалу. Цього разу суперником була столична “Славія”. Матч закінчився 1:1 (включно з додатковим часом). Тепер вже команда з Варни була готова залишитися у Софії, щоб вийти на поле вдруге. І наступного дня команди справді були готові починати матч. Не було тільки Георгія Григорова, судді. Представник Федерації знайшов арбітра серед публіки, але у “Владислава” був свій кандидат і попри те, що він сам не хотів судити, клуб з Варни відмовився грати. Федерація визнала “Славію” чемпіоном й дискваліфікувала “Владислав”. Що зробили у Варні? Подали позов до суду й виграли. Болгарській федерації довелося знову призначити дату фінального матчу. Тоді вже обурилася федерація софійська й заборонила “Славії” брати участь у цьому поєдинку. Тож чемпіоном Болгарії 1926 року проголосили “Владислав”.
Сезон 1927/28 видався надзвичайно напруженим у данському елітному дивізіоні. Три команди набрали у підсумку однакову кількість очок. І “раптом” з’ясувалося, що ніхто не передбачив, за якими критеріями визначати переможця. Тому запропонували трійці лідерів зіграти додатковий турнір. Б93 та “Фрем” відмовилися, здавалося, що титул без боротьби отримає Б1903. Однак цей клуб не захотів вигравати без виходу на поле, й той чемпіонат Данії залишився без переможця.
Три наступних приклади мають одну спільну рису. У кожному йтиметься про втручання у чуже життя з боку тих, хто під будь-яким прапором прагнули нав’язати свої “дружбу” та “братерство” усім навколо. Наприкінці 1930-х це робилося під прапором червоного кольору. Хоча Фінляндія вже встигла пережити й витримати дві спроби русифікації ще до більшовицького перевороту. А 1939-го “мирний” сусід почав чергову війну. До завершення чемпіонату залишалося зовсім трохи, тому Федерація вирішила зафіксувати турнірну таблицю в її тодішньому стані. ТПС (Турку) випереджав ХІК на два очки, мав матч у запасі, тож саме цей клуб визнали чемпіоном.
Карл Густав Маннергейм – головнокомандувач фінської армії, яка дала відсіч загарбникам
Вже після завершення Другої світової війни сформувався соціялістичний “табір”, країни якого мали жити за вказівками з Кремля. І звісно, що деякі з них стосувалися й спорту. Тому сезон 1948/49 тривав у Албанії лише 6 турів. Албанці цілком логічно вирішили грати за схемою “осінь - весна”, але від усіх сателітів вимагали дотримуватися совєцького “весна - осінь”. Повернутися до зручнішої для себе моделі Албанія змогла з сезону 1962/63.
Жорстоке придушення угорської революції 1956 року мало безпосередні наслідки для футбольного сезону. Лідеру, “Гонведу”, залишалося зіграти один матч, та ще й проти аутсайдера чемпіонату. Третю команду, “Вереш Лобого” (тодішня назва МТК), випереджали на чотири очки. Чому йдеться саме про третю команду? Вона зіграла на три матчі менше й теоретично могла набрати ту саму кількість очок, що й “Гонвед”. Щоправда ці деталі не мали вирішального значення. Турнір не дограли, чемпіона не визначили.
Завершимо дещо кумедним випадком, що стався в Азербайджані в сезоні 2001/02. Тоді чемпіона там визначали як зараз в УПЛ, після другого етапу за участю 6 команд. Вже під час цього фінального турніру керівництво п’ятьох клубів звинуватило президента Федерації Фуада Мусаєва у “допомозі” клубу “Шафа”. Заколотники зрештою створили оргкомітет, що довів сезон до кінця, ще й за участю ФК “Шафа”. Тим не менш, оскільки ці матчі відбулися не під егідою Федерації, УЄФА не визнав підсумки чемпіонату й не пустив азербайджанські клуби до єврокубків наступного сезону.
Більше читайте у блозі Дмитра Джулая Elmundoesbalon.