Колишній російський футболіст Михайло Осінов зізнався, як шкодує про відмову Валерію Лобановському, який кликав його в золоте Динамо Київ.
Нині він старший тренер молодіжки Ростова, але його доля могла повернутись зовсім інакше. У 1997-му році Осінова кликали волгоградський Ротор і... київське Динамо. Результативний згодом півзахисник Ростова тоді грав за кордоном. Михайло так згадує ті події: "Я відмовив Валерію Лобановському, який, взявши мене за шию, умовляв перейти в київське Динамо. Вони готувалися в Ізраїлі до чвертьфіналу Ліги чемпіонів з Ювентусом і провели з моїм Маккабі контрольний матч (2:2).
Під час гри я "захерячив" Олега Лужного на брівці, і він почав на мене кричати: "Ти "гребучий" єврей!" – "Та я не єврей. Я росіянин". – "Росіянин? А чого тоді в ноги стрибаєш?" – "Не хотів. Вибач". Думав, Олег приб'є мене.
Після гри – дзвінок в номер: "Міша, це Лобановський". Я подумав – жарт. Виявилося, правда він. Був би поруч хтось мудрий, підказав би, що такі шанси не втрачають, але я подивився тренування Динамо і злякався – Шевченко, Ребров, Гусін, Калітвінцев, Шовковський... На їхньому тлі відчував себе шмаркачем.
Потім-то мені говорили: раз Лобановський кличе сам, він буде витягати за волосся, як Мюнхгаузена, навіть якщо у тебе щось не виходить", – пригадує 42-річний екс-півзахисник у розмові з МатчТВ.
Замість Динамо Осінов опинився під керівництвом іншого українського керманича – Віктора Прокопенка, який згодом тренував Шахтар. Щойно переїхавши в Ротор (відразу після цього не платили зарплату 8 місяців), він відчув на собі всі "принади" російської глибинки: "Тільки приїхав, пішов гуляти в парку – і побився. Гуляв у навушниках, а на лавці сиділи дві п'яні людини – чоловік і жінка. Почув у спину: "Гей, ти, чудило". Я зняв навушник: "Ти мені?" – "Так". Зчепилися".
Прокопенко запам'ятався Осінову своєю любов'ю до полювань і літератури. "Він багато читав і іноді замість установки на матч видавав літературну цитату. Найкоротша установка була в день перемоги: "Сьогодні 9 травня. Ідіть і знищіть їх****".
Інший епізод. На нашій базі на березі Волги було дуже велике поле – шириною метрів 120. Хлопці тренуються, щось доводять, а Прокопенко взяв рушницю і разом з Єсиповим став стріляти у ворон. Запасні гравці засмучувалися: "Якого біса ми тут щось доводимо, якщо він на нас навіть не дивиться?"
Він божевільний мисливець. Пам'ятаю, приїхали до Одеси на збори, і Прокопенко з Єсиповим пропали на 3 дні. Команда працювала з другим тренером Зелькявічюсом, а вони десь полювали.
Прокопенко хвалився: "Я не п'ю, зате як розливаю"? При мені він дійсно жодного разу не випивав. Ще дивував тим, що сідав голим по пояс – в одних шортах – в альтанці біля входу на базу і їв величезний кавун з хлібом. Ніколи такого не бачив. Він говорив: "Дуже смачно!" Ну, не знаю. Не пробував і не хочу".
The Sun та ESPN визнали Осінова автором найшвидшого гола в історії. Він відзначився на 2-й секунді у другій лізі, але досягнення не вдалось записати у Книгу рекордів Гіннеса.
"Керівництво МІТОСа пообіцяло: "Ми цього доб'ємося". Але потрібно було заплатити якийсь комісії, щоб вона все переглянула і прийняла рішення. Моя реакція: "Сам я точно платити не буду. Ще чого". Інших охочих не знайшлося.
Років 6 тому я вирушив у Брюссель на чемпіонат світу з міні-футболу серед поліцейських. Прилетіли в Бельгію, а віза у мене була іспанська. Митник допитувався: "Чому не летите через Іспанію?" А потім вбив моє ім'я в пошуковику і повернув до мене комп'ютер. "Це ти? Ти забив найшвидший гол?" – "Ну, я". Потиснув мені руку: "Проходьте".
До речі, у фіналі росіяни програли, а чемпіоном світу серед представників поліції стала Україна.