Дмитро Джулай – одразу про три вирішальні матчі чемпіонату Європи U-17. У півфіналах Італія обіграла Францію (2:1), а Нідерланди – Іспанію (1:0). У матчі за 5-те місце, яке дозволяє кваліфікуватися на чемпіонат світу, Угорщина перестріляла Бельгію в серії пенальті (1:1, пен. 5:4).
Раз на два роки програма чемпіонату Європи Ю17 збільшується на один матч. Дві команди, що поступилися у чвертьфіналі, визначають п’ятого учасника світової першості. Цього разу в додатковому поєдинку зійшлися збірні Бельгії та Угорщини.
Бельгійці продовжили пошук оптимального варіянту в середній лінії. В опорній зоні замість Кани вийшов Асома. Однак на перших хвилинах у грі команди були помітні ті самі проблеми, що й раніше. Забагато неточних передач у центрі, втрати м’яча далеко від штрафного суперників. Угорці в цей час займалися своєю улюбленою справою – перевіряли суперника на міцність. Щоправда, вони накопичували не лише фоли, а й удари з дальньої дистанції, бо точніше та швидше розганяли свої атаки, особливо на правому фланзі.
Бельгія спробувала відповісти активністю на своєму правому крилі, але без особливого успіху. Створити щось варте уваги вдалося лише після кутового. Ланду пробив у перекладину на 21-й хвилині. У позиційному нападі бельгійці виглядали не надто переконливо, тож залишалося сподіватися на трюки та прискорення Доку, але і йому довелося довгенько чекати, щоб бодай почати отримувати м’яч, але й тоді його втручання суттєво не загострювали гру аж до 39-ї хвилини, коли він заробив штрафний. Нізе пробив у штангу, тож можна було сказати, що до перерви моменти бельгійців були гострішими попри те, що угорці завдали більше ударів. Їхні атаки правим флангом набули додаткової солідності, коли Буна почав регулярно підтримувати Комаромі й не лише виконував подачі, а й сам одного разу пробив.
У другому таймі настала черга угорців створити момент після стандарту. Якимось дивом одразу два гравці (Майор та Балог) не змогли один за одним влучити по м’ячу, хоч до воріт було не більше шести метрів.
Бельгійці намагалися скорочувати відстань між гравцями для точнішого переходу в атаку. Проти суперника, що діє доволі щільно й навіть жорстко, це означало більше штрафних на користь команди Боба Бровайса. На 56-й хвилині один із них виконав на правому фланзі Ваутер Джордж, м’яч переправили на дальню штангу, де його спрямував у сітку Калуліка. Відповідь угорців не забарилася. Комаромі зрівняв вже за п’ять хвилин і це був другий шанс угорської команди після голу суперника. Якщо чимось угорці запам’яталися на цьому турнірі, то якраз цілеспрямованістю, здатністю тримати удар. Тож Косновський та Ката продовжували вигравати дуелі в центрі, а Комаромі та Майор надавали комбінаціям вертикальності та швидкості.
Гра після обміну забитими м’ячами стала мобільнішою, обидва суперники відчували, що мають аргументи для перемоги в основний час. Частіше загрожували воротам бельгійці. Голкіпер парирував удари Персіна, Де Волфа та Нізе. Принаймні ці хвилини все ж показали, що команди недаремно вийшли на поле, і що не варто було одразу переходити до серії пенальті. Якщо у чвертьфіналі угорці поступилися лише через один неточний удар, то зараз одного разу схибив суперник, а підопічні Шандора Прейсінгера пробили бездоганно.
Перший півфінал між Нідерландами та Іспанією розпочався з того, що Мелайро Богард влучив у Йорді Ескобара, коли намагався віддати довгий пас, а за мить неточною була спроба низом перевести м’яч на лівий фланг. Ескобар невипадково опинився перед Богардом вже на стартових секундах. Іспанці робили все, щоб позбавити суперника звичної легкості пересування, розірвати ігрові зв’язки. Під цим тиском голландцям було не надто комфортно упродовж хвилин п’ятнадцяти, але потім вони завелися, самі охоче йшли в боротьбу, хоч і не доводили до завершення традиційні багатоходові комбінації. Іноді через те, що іспанці зривали їх грубою грою. “Це як фінал чемпіонату світу-2010, – зауважив представник УЄФА (іспанець, до речі), який вів онлайн-трансляцію. – Але навпаки”. За десять хвилин (з 24-ї до 34-ї) іспанці отримали три жовтих картки.
Та все ж команда Давіда Гордо не тільки фолила. Коли пресинг був успішним, іспанці непогано розпоряджалися м’ячем і власне значно більше були схожі на представників цієї країни. Роберт Наварро та Херман Валера додавали цим атакам колориту та національного присмаку.
Важливо, що голландці не помарніли у першому таймі. Буває, що команді такого стилю нелегко залишатися без м’яча. Але наче викинута на берег риба команда Петера Ван Дер Вена була хіба що на самому початку гри. Надалі вистачило ресурсів, щоб шукати свій ритм, не потрапляти у розставлені тенета.
"Ми – Аякс, і нам байдуже, проти кого ми граємо". Правила життя сенсаційного Еріка Тен Хага
Якщо не вирватися з них остаточно, то принаймні отримати психологічну перевагу голландці могли на 47-й хвилині – Броббі вийшов сам на сам. Але пробив форвард дуже слабко.
Тим не менш команда продовжила додавати. Досягти абсолютної переваги проти такого суперника було неможливо, але ці хлопці ті ще впертюхи. З кожною атакою вони просувалися трохи далі, з кожним пасом знаходили один одного дедалі швидше. Ще раз важливо підкреслити, наскільки ключовим було вміння голландців прийняти виклик суперника й включитися у боротьбу за м’яч. Від цього відштовхувалися, завдяки успіху в цьому компоненті будували гру попереду.
Особливо неприємними для іспанців були різкі передачі за спини захисникам. Кілька разів воротар мусив вибігати за межі штрафного, щоб випередити Броббі чи когось із хавбеків. На 79-й хвилині Іван Мартінес не встиг, і удар Маатсена блокував захисник. За п’ять хвилин до цього Юнювар влучив у перекладину. Якщо продовжити іхтіологічні порівняння, то можна сказати, що на цьому відрізку голландці вже нагадували рибу, що постійно вислизає з рук рибалки. Іспанці використовували усі гачки та сітки і протрималися до 89-ї хвилини. А тоді вже удар Мохамеда Табуні був невідпорним. І став наслідком комбінації команди, що виборола своє право на таку гру, на таке завершення. Знадобилося чимало часу, суперник вміло заважав – голландців це не зупинило.
У іншому півфіналі протистояння було так само напруженим і сповненим різноманітних тактичних нюансів від початку. Обидві команди демонстрували і хорошу динаміку, і вміння розуміти задуми опонента. Відповідно, досить довго успішно цим задумам перешкоджали. Ніхто не випускав із-під нагляду гравців, за яких відповідав у тому чи іншому моменті. Щільність гри була високою, але це не псувало видовище.
Потроху дещо виразніше почала діяти збірна Франції. Йшлося про вчасні підключення флангових захисників, що додавали ширини атакам, про більший обсяг роботи неподалік від воріт Молли. Італійці зрештою не витримали і проґавили підключення з глибини Енцо Мійо. За виконанням його удар не відрізнявся від того, яким Мійо вразив ворота чехів у чвертьфіналі. Хіба що тоді було значно більше простору й більшою була дистанція. Незмінним залишився філігранний дотик, яким Мійо спрямував м’яча над голкіпером.
Можна лише припускати, що б сталося, якби перший тайм закінчився на користь французів. До цього ж ніби все йшло. Часу до перерви після голу Мійо справді було обмаль та й атакували італійці в ці хвилини дуже рідко. Щоправда, коли збірна Італії викладає свій головний козир, вистачає кількох секунд. Усіх тих секунд, що потрібні Себастьяно Еспозіто, аби пробити штрафний. Після матчу він стверджував, що особливо над такими ударами не працює. Усе, мовляв, виходить природно. Настільки, до речі, природно, що навіть у ложі преси мало хто сумнівається, де опиниться м’яч після штрафного у виконанні десятки італійців.
Ще одна природна для італійців річ – захищатися вміло та злагоджено – стала в нагоді у другому таймі. Французи дуже добре розташовувалися на полі. Оптимально займали простір і для того, щоб відібрати м’яч і щоб максимально швидко доправити його вперед. Замашну атаку на 58-й хвилині Нсона Ва Сака міг би завершити значно кращим ударом із льоту. Ще одне “а якби” для французів. Їхній тренер бідкався після завершення поєдинку про низьку ефективність в атаці. Однак слід віддати належне італійцям, які робили висновки на ходу і не дозволяли суперникам повторювати один маневр кілька разів. Тож французи вишукували у своєму арсеналі інші ідеї, щоб опинятися на ударних позиціях.
Хвилини з 75-ї тренер італійців дедалі активніше закликав підопічних діяти вище, не віддавати стільки простору. Бо як би добре команда не захищалася, застигати на місці, не відповідати своїми атаками було ризиковано. Якщо у чвертьфіналі гравці не зуміли зробити те, що просив Карміне Нунціата, і ледве не пропустили, то цього разу вдалося розіграти бездоганну комбінацію, яку завершував Ієнома Удогі.
Останньою надією французів був штрафний на 89-й хвилині. Зручна позиція (по центру), хороша дистанція (метрів 19). Але свого Еспозіто у французів не знайшлося. Агум спрямував м’яч до рук Молли. Отже, другий рік поспіль у фіналі Євро Ю17 зустрінуться збірні Нідерландів та Італії.
Дмитро Джулай, спеціально для Футбол 24 із Дубліна