Інтерв’ю "Футбол 24" із українським хавбеком "Байєра", який заявив про себе на всю Європу.
Матч 6 туру Ліги чемпіонів між "Байєром" та "Монако" вже нічого не вирішував. Обидва клуби достроково забронювали собі місця у плей-офф. Проте у складі "Байєра" на поле вийшов український півзахисник Владлен Юрченко, якому було що доводити. Через серйозну травму 22-річний футболіст пропустив стартовий відрізок сезону, а матч проти "Монако" став для нього першим офіційним поєдинком-2016/17.
Що відбулося потім – бачили, напевно, вже всі. Юрченко відкрив рахунок ефектним ударом з-за меж штрафного майданчика, став найкращим гравцем матчу, а "Байєр" переміг – 3:0. Наступного дня "Футбол 24" додзвонився до нашого легіонера.
– Владлене, скільки привітальних дзвінків і повідомлень ви отримали після свого суперголу?
– Найбільше за увесь час. Пригадую, коли перший гол забив у Бундеслізі, то засипали компліментами. Але вчора, напевно, рекордна кількість вітань надійшла. Та й сьогодні також (розмова відбулася у четвер, – "Футбол 24").
– Емоції ще зашкалюють?
– Думаю, повинен пройти певний період. Під час відпочинку зможу все спокійно переглянути та осмислити.
– Перед тим, як забити, ви діяли інтуїтивно, чи все було продумано на крок уперед?
– Буквально на передматчевому тренуванні я пробив ідентичним чином. Тільки там голкіпер дотягнувся і перевів м’яч у поперечку. Матч розпочався. Я отримав м’яч на тій же ділянці поля і вже знав, що робити. Головне – виконати у дальній верхній кут. Добре, що влучив туди, куди потрібно.
– Цей гол – найкращий у кар’єрі?
– Кожен гол по-своєму красивий. М’яч у ворота "Монако" – один із найкрасивіших. Плюс – це Ліга чемпіонів, рівень трохи вищий, ніж там, де забивав раніше.
– Із шедеврами ваших конкурентів у голосуванні за найкращий гол 6 туру ви вже ознайомилися?
– Я вчора взагалі не переглядав жодних голів, бо не було часу. Після матчу – одразу відновлення. Сьогодні – тренування. Тільки увечері подивлюся, хто як зіграв і хто як забивав.
– Ви отримали найвищу оцінку від WhoScored за матч проти "Монако" – разом із партнерами Баумгартлінгером та Венделом. Що допомогло вам так розкритися?
– Я скучив за футболом, за самою грою, тому що через травму мав затяжний важкий період. Але готувався і хотів якомога скоріше повернутися. Мотивації додавало те, що це – Ліга чемпіонів. Та ще й вийшов зі стартових хвилин. Я був готовий до цього, адже займався і цілеспрямовано готувався до матчів високого рівня.
– Про психологію. Чи виникає після важкої травми острах, бажання грати обережніше, десь поберегти себе, уникнути стику?
– У перший тиждень тренувань, скажу чесно, було лячно. Виходив у подвійних щитках. Але зіграв у спарингу і почав повертатися до свого звичного стану. Страх минув.
Минулого тижня став набирати свої оптимальні кондиції. Тренер це побачив під час тренування, підійшов і сказав: "Готуйся на гру". При цьому не уточнив – вийду у стартовому складі, чи на заміну. Оцінив те, що я добре зарекомендував себе на останніх тренуваннях.
Коли виходиш на матч Ліги чемпіонів, про страх не може бути й мови. Або ти готовий на 100 відсотків – і граєш, або на 98-99 – і тебе ставити в основу ніхто не буде.
– Рогер Шмідт дуже розхвалював вас перед журналістами. А що сказав вам у приватній бесіді?
– Перед матчем Шмідт детально мені пояснив, що від мене вимагається. Тож на полі я намагався усе сумлінно виконувати. Після матчу отримав похвалу від наставника. Він сказав, що я впорався із завданням. Може, десь ще чогось бракувало. Я можу грати набагато краще. Але, враховуючи те, що вийшов після тривалої паузи, результат – непоганий.
– Які у вас шанси вийти в недільному матчі Бундесліги проти "Шальке"?
– Поки що ми не обговорювали цей матч. У п’ятницю в нас вихідний. Відновимося, а тоді буде останнє тренування перед “Шальке". Сподіваюся на те, що зможу зіграти. У чемпіонаті в нас ще три матчі перед паузою. Хотілося би взяти участь у кожному з них.
– "Байєр" не перемагав у трьох турах поспіль. Яка атмосфера в команді?
– Якщо чесно, то була трішки напружена атмосфера. Тренер нас дуже серйозно налаштовував на "Монако", хоча команди вирішили турнірні завдання ще перед шостим туром. У нас – непроста ситуація, тому потрібно було перемагати будь-якою ціною. Бажано при цьому продемонструвати хорошу гру, щоб відчути впевненість. Тепер очікуємо, що завдяки перемозі над "Монако" відбудеться психологічний підйом. Сподіваюся, надалі рухатимемось лише вгору.
– У Гельзенкірхені – тільки перемога, чи й нічия вас влаштує?
– Втрачати очки – далі вже нікуди. Потрібно перемагати, тому що відставання від зони Ліги чемпіонів – дуже велике. А завдання полягає в тому, щоб туди потрапити. Якщо не перемагати прямого конкурента, то потім буде надзвичайно складно. Налаштовуємося на перемогу, а гра все покаже.
– Із Євгеном Коноплянкою у вас хороший контакт?
– Ми спілкувалися з ним у збірній. А тут, у Німеччині, ще не зустрічалися. При зустрічі поговоримо. А потім, після матчу, можливо десь посидимо трохи.
– У Німеччині ви вже 2 роки. До чого найважче було звикнути?
– До всього. І до побуту, і до футбольних умов. Я прийшов сюди одним гравцем, а зараз став трохи іншим. Багато чого змінив у собі, у своїй голові. Добре, що переїхав у Німеччину в ранньому віці – так легше зрозуміти усе і адаптуватися.
– Як оцінюєте свої знання німецької мови за 5-бальною шкалою?
– (Усміхається) Мене моя німецька влаштовує. Спокійно розмовляю нею, розумію тренера, партнерів і навіть простих вболівальників, яких зустрічаю у місті. Німецькою можу писати повідомлення. Не досконалі знання, звісно, не ідеальні, але на "чотири з мінусом" або "три з плюсом" я заслуговую.
– Які завдання ставите перед собою на 2017 рік?
– Я про це не думав. У мене ще три матчі в 2016-му. Маю надію, що отримаю ігрову практику і зможу показати якісний футбол. Згодом розпочнеться невелика відпустка – тоді й подумаю.
– У попередньому інтерв’ю нашому сайту ви розповідали, що у непростий період відновлення від травми вас морально підтримувала кохана дівчина. Нескромне запитання: коли весілля?
– Ну, мене не тільки дівчина підтримувала, а й батьки та друзі. Про весілля ще зарано говорити. До речі, кохана була на матчі з "Монако". Сиділа на трибуні, хвилювалася, вболівала. Це мені надавало сили і натхнення. Коли рідна людина поруч – набагато легше у чужій країні.