Напередодні старту нової саги під назвою "Ель класико" журналісти сайту "Футбол 24" зібралися у тісному колі, аби обговорити, мабуть, найбільш захоплююче станом на сьогодні протистояння у світі.
Відразу застерігаємо, що у нас не вийшло дискусії у її дефінітивному сенсі. Бо власне ми не бачили самого предмету дискусії, а штучно його створювати просто не захотіли. "Розсусолювати" на теми "Хто переможе?" або "Хто з них кращий?" сенс був два роки тому, коли ми стали свідками чотирьох Ель класико протягом якихось 18-ти днів. Після тих днів, які більше нагадували невелику війну, емоції дещо вщухли, і в процесі віддалення від тих часів стало зрозуміло, що головним переможцем тих баталій, як влучно відзначив один із наших дискутантів, став вболівальник.
Отож, побесідувати про Ель класико ми вирішили компанією в особах журналіста сайту "Футбол 24" Тараса Котіва, редактора Юрія Басенка, а також спеціального гостя, який стояв біля витоків нашого інтернет-ресурсу, а нині є журналістом спортивного відділу Телеканалу новин "24" Ореста Патера. Саме Орест й розпочав нашу розмову.
Розпочати розмову хотілося б із приємного спогаду. Минулого року я з другом вибрався до Барселони. Однією із головних рушійних сил мандрівки звісно була не лише архітектурна унікальність самого міста, а й бажання побувати на "Камп Ноу" та подивитися гру Пеп-тім (тоді ми ще не знали, що це унікальна нагода — після завершення сезону Пеп скаже "Adeu!"). Скажу одразу, що не вважаю ту "Барсу" (як і сьогоднішню) канонічно найкращою командою світу. Як прихильник південноамериканського футболу вважаю, що там, за океаном, є чимало колективів, вартих не меншої уваги та гідних не меншого захоплення.
Коли ж мова йде про Європу, то хочеться дивитись насамперед "Барсу". Особливо тоді, коли її суперник виходить на поле не занурюватися в окопи, самовіддано битися чи конвульсійно кусатися, а грати у футбол. Це раз по раз останніми роками намагається робити "Валенсія". Це майже геніально вийшло зробити кілька років тому у лондонського "Арсенала". Це традиційно робить "Реал".
Коли ми обирали дату відвідин столиці Каталонії, то одностайно вирішили поїхати на Ель класико. Ми, наївні, не надто глибоко досліджували чи доступні квитки на гру, і коли прийшли до кас, то зрозуміли усю ілюзорність своїх намірів — для того щоб потрапити на такий матч потрібно шукати щастя ще у міжсезонні. Відтак, дивитись гру довелось у одному із каталонських кафе, де панувала просто надзвичайна атмосфера і повітря можна було різати пилою Дружба.
Особливого колориту додавала присутність літніх сеньйор, які теж дуже щиро вболівали. Ось так, переживши ту поразку із каталонцями, які, як і ми, не змогли потрапити на гру, я поближче познайомився із емоційною складовою Ель класико. І тепер із трепетом та дивним відчуттям співприсутності спостерігаю за кожним новим поєдинком білих та синьо-гранатових.
Так, до речі, з "Валенсією" у барсиків останнім часом не складається. На відміну від тих же королів, які, коли на те їх воля, можуть і 5 за один тайм "кажанам" накидати. Зате й цікавіше дивитися. Минулосезонний матч на "Местальї" з Банегою, який верховодив у центрі поля і який команда Емері зобов’язана була вигравати, але зіграла тільки внічию, запам’ятався надовго.
Раз уже за особисті спогади згадали, то варто пригадати мій перший раз із "Барсою". Сезон 1993/94, матчі з київським "Динамо", коли кияни під орудою нинішнього тренера збірної України і з дублем Леоненка покарали зіркових гостей 3:1. У команді Кройфа тоді в центрі поля саме сяяла розумна лисіюча голова Хосепа Гвардіоли. А ось "динамівці" навіть у меншості зуміли забити двічі і перемогти грізного фаворита з Куманом, Стоїчковим, Лаудрупом, Амором та Субісарретою у складі.
У матчі-відповіді "блауграна" показала, наскільки могутньою є на своїй арені. "Камп Ноу" за атмосферою не видається (принаймні з телекартинки) чимось на кшталт турецького пекла чи англійських стадіонів, де глядач перебуває на відстані кількох метрів від флангових гравців і може майже фізично на нього впливати. І тим не менш, для більшості команд там настає смерть. Раз блискавична, коли опоненти мучаться лише стартові хвилини. Раз така підступна, коли тобі вже починає віритись, що вижити можливо і ось вона нічия якась чи навіть перемога близька як ніколи,а в кінці матчу якийсь Іньєста з Мессі перевертають все з ніг на голову.
"Барса" — велика команда, яка душить своєю тікі-такою будь-кого, навіть "Реал" чи "МЮ". У близькі найширшій аудиторії часи великою, революційною і непереможною аж до автоматизму її зробив Пеп. Чесно кажучи, дуже скептично ставився до його персони у перші 2 роки кар’єри.
Спочатку це було наступництво від дуже добротної, але хворої на усіляких Деку та Роналдінью команди. З великою повагою і насолодою стежу за ігровою історією обох бразильських майстрів, однак своє вони в "Барсі" переграли. Це не роботи на зразок Іньєсти, Хаві та Мессі, яким не набридає перемагати та бути зразковими гравцями і персонажами з позафутбольного життя. Це гравці натхнення, які яко справжній художник мають вдоста (а навіть вбіса) вразливу сутність, аби штампувати тріумфи на щодень.
Барселонська ж публіка таки вкрай нетерпляча до своїх, тож чистку у перший сезон Гвардіоли не лише сприйняли на ура, вона забезпечила результат. Це потім, десь на межі третього/четвертого сезону змушувати команду забивати більше 2–3 бодай би на "Камп Ноу", де завжди чекають на щось не менше за 5:0 (у межах Іспанії, звісно) ставало справжньою мукою. "Синьо-гранатова" армада ж розуміла, що навіть на 30–40 % потенціалу зможе обігрувати більше половини команд Іспанії.
А напружуватися їх змушував не хто інший, як Гвардіола. 38-річний Тренер, який у перший же сезон з командою тріумфував у чемпіонаті та Кубку Іспанії, а також Лізі чемпіонів, мав право вимагати. Тренер, який змусив великих босів остаточно повірити у молодих наставників. Який своїм успішним прикладом відкрив дорогу в елітні клуби багатьом молодим спеціалістам, які до того мали проходити довгий шлях у командах нижчих дивізіонів, аби здійснити мрію — попрацювати там, де цікаво, бо ведеться боротьба за найвищі призи.
У сезоні 2008/09 перед матчем на "Бернабеу" я вболівав за "Мадрид". "Вершкові" наздогнали каталонців неймовірним ривком на 4 бали. Перемога і ось вона — інтрига, відставання на 1 пункт і гра на 2 фронти суперника. Приведуть цього везунчика Гвардіолу, цього Мессі, який ніколи в жодній іншій команді не грав і навряд чи колись (до глибокої гравецької старості) зіграє, аби порівняти його можливості поза "Барсою".
Урок був тяжкий. Хлопче, які ще Рауль, Ігуаїн, Марсело, Роббен? Ось він — дубль Анрі, мало? Тримай дубль Мессі, а до того ще по голу від центрбеків Пі-Пу. Феноменальні 2:6 — за красою і жагою не те що добивати суперника, а грати УСІ 90 на найвищому рівні. Те, що не залишає байдужим стороннього спостерігача. Те, що змушує нестабільних людей перекочовувати у табір прихильників принципового ворога. Це діє, як промови харизматичних лідерів новоявлених церков, які багатьох засліплюють, притишують критичні роздуми і змушують вірувати в нове, таке однозначно правильне і хороше.
Не визнати, що барселонці стали на ту пору найкращими, було б просто вершиною глупоти. Після того, як у фіналі ЛЧ Пеп розбив насухо самого сера Алекса, деяких думок з нотками скепсису відчутно поменшало. Кожна-кожнісінька гра того Прімерного сезону під орудою Гвардіоли, особливо на "Камп Ноу", давала змогу отримати неабиякий кайф. Знаєте, не люблю цієї новомодної тенденції показу матчів з такої близької відстані, що максимум, що чекає око, це кілька бойових дій на ближньому плані.
На "Камп Ноу" знімають по-старому. З висоти, з якої найкраще прослідковувати всі ці перепасовки, які тоді ще не були такою тягомотиною, як все частіше є зараз. Маневри гравців атаки, постійно зарядженого на атаку Дані Алвеса, який очікує на пас із глибини на межі офсайду, аби вриватися у карний і розстрілювати самому або грати через Мессі/Вілью/Педро. З такого плану чудесно видно, як втілювався масований пресинг на шокованих суперників поблизу їхніх володінь. Як втілювалась задумка "гра через Вальдеса". Як часто наш Чигринський замість діагональки вперед, яку в нього (таке відчуття нерідко складалось) випрошував не лише Гвардіола, а й весь стадіон, давав попростіше, ближньому, чомусь забуваючи про той фірмовий знак, завдяки якому його купував Хосеп.
Як проходили усі магічні передачі Іньєсти та Хаві, а на черговий слалом-віраж захід виходив Мессі, якому з кожним пройденим опонентом відкривалось ще більше варіантів розвитку атаки. Як воротар кам’янів на лінії від жаху, дивлячись, як з його союзників за якусь мить не залишалось нікого, і відлік до гольового удару йшов на секунди і навіть соті. Це було щось неймовірне, чого не стало в останньому сезоні — таки програному Моурінью. Програному не лише через ігрові мотиви. Сеу Жозе, цьому цинічному хитрюзі та інтригану, вдалось вивести із себе холоднокровного чемпіона сеньйора Хосепа. Методи, звісно, неоднозначні, але показаний результат і супер видовищна гра мадридців…
Так-так, можете скільки завгодно ненавидіти португальця, але лише він до тріумфального автобуса ді Маттео зупиняв "Барсу". Нічим не примітний особливо "Інтер" собі й "Інтер" відстояв домашні 3:1 у півфіналі сезону 2009/10 і став на заваді трирічному тріумфу Гвардіоли не лише в домашній лізі, а й у Лізі чемпіонів. Що не було в тому "Інтернаціонале" нічого такого феноменального, довів наступний сезон, коли команда просто розвалилась, вихолощена після відходу "Особливого".
Той "Інтер" довів ще одну цікаву річ. Мессі нічого не може зробити з італійцями. В Іспанії захисники відсутні. Це якась пародія, а не захисники. Коли спостерігав за діями дефенсорів "Бетіса" у матчі, в якому Лео побив рекорд Мюллера, закрались дві химерні думки. Або ці диваки навмисне розступаються і біжать не туди, щоб рекорд "Торпеди" впав саме у грі проти них (причетність хай навіть до чужої слави може також потішити). Або вони таки дійсно, вибачте за різкість, бездарі, в яких ще й відчутний комплекс перед Мессі та Ко проявляється по-максимуму. Ну справді, за такі дії в Італії боляче б’ють по шапці. Днями на "Джузеппе "Меацца" знову дали привід говорити: а чи такий вже безмежно геніальний Мессі поза межами іспанської дійсності…
"Manita" від "Реала" для "Валенсії" на "Местальї" — особливий дуже випадок, який окремої розмови заслуговує. Мені от що цікаво — чи побачимо ми ще раз таку гру "Реала" у цьому сезоні? Коли суперник, який нібито дуже старанно відіграв матч, був просто розстріляний ще у першому таймі? Це справді були якісь інопланетні контратаки у виконанні мадридців. Недаремно ж "Марка" по гарячих слідах охрестила цей "Реал" найкращим у темпораді. До речі, усі згадують про той погром "Валенсії", але ніхто не говорить про те, як "бланкос" відскочили у Копа дель Рей.
У першій грі, на "Бернабеу", Банега з партнерами видали відчайдушний матч. Чес як мінімум награли на нічию. Не набігали, а саме награли. Дуже шкода, що на перебіг подій у тому поєдинку вплинуло затьмарення свідомості арбітра на лінії, який вкрав у Сольдадо два чистих виходи віч-на-віч із Касільясом. Відтак "Реал" виграв 2:0, після чого відстояв на "Местальї" необхідну нічию.
Питання номер два. Куди поділася суператака "Барси" на "Сан-Сіро"? Моя відповідь "А нікуди". Вони робили те, що звикли робити у Примері - тримали м’яч та чекали на помилку суперників. Цього, звісно, цілком досить, для того, щоб обіграти, скажімо, "Гранаду" чи "Сарагосу". Але ж не команду, у складі якої у середній лінії грають такі майстри як Амброзіні та Монтоліво, у атаці — блискучий Ель-Шаараві, а на тренерській лаві — Массімільяно Аллегрі. Два місяці тому я був на "Сан-Сіро" і бачив на власні очі як вони обороняються — мудро та без зайвої каплі поту. І після цього готовий плюнути в очі кожному, хто скаже, що Аллегрі — не тренер. Після такого серйозного відпливу цілого ряду стержневих виконавців він за короткий час примудрився вимурувати цілком боєздатну команду.
Та все ж я би не став порівнювати це протистояння із дуеллю "Барси" Пепа проти "Інтера" Жозе, бо ж тоді каталонці все ж значно гнучкішими були. Не йшла гра у основних бійців — Пеп кидав у бій Жефрена, Бояна, Тельйо чи Куенку. "Барса" Гвардіоли була живим організмом, який постійно знаходився у пошуку нових ідей. Що ми маємо зараз? Тіто намацав стрижневу одинадцяту і залив її гранітом. Команда стала передбачуваною та безхитрісною.
Потрібні нові ходи та маневри, а їм нізвідки взятися. До всього цього додалося й те, що Віланова не може керувати діями футболістів із тренерської лави. А зараз саме час вирішальних битв. Час демонструвати усю свою міць без економії ресурсів.
"Ця команда ще жодного разу не здійснила історичної ремонтади" — ці слова після поразки "Мілану" промовив Хаві. І справді, великими стають не лише тоді, коли трощать всіх підряд, а й тоді, коли переломлюють битву, яка розпочалась із серйозними втратами позицій. Якщо "Барселона" пройде до чвертьфіналу після такої поразки, то це лише додасть їй величі.
До слова, з італійцями важко не лише Мессі, і не лише цій "Барсі". Давайте згадаємо, як непросто було команді Райкарда грати проти "Мілана" у півфіналі Кубку чемпіонів 2005/06. Незарахований гол Шеви тоді виводив до фіналу саме "росонері"... Та давайте повернемося до Ель класіко, яких нас найближчим часом чекає аж два. Перший вже сьогодні на "Камп Ноу" — у рамках півфінального протистояння у Копа дель Рей. Матч на "Бернабеу" запам’ятався тим, що "Барса" зіграла краще, створила більше, а в підсумку забили по одному. Що нас чекає цього разу?
З приходом Гвардіоли до "Барселони" нове каталонське суперпокоління гравців започаткувало нову еру в історії клубу. Ось з того самого дня і буквально донедавна команда ГРАЛА. В кожному матчі кожного турніру.
А тепер команда уже більше мучається. В останніх поєдинках це помітно усім, хто більш-менш слідкував за "Барсою" останні кілька років. Якщо де-не-де ще й проходять фірмові комбінації "блау-гранатс" — то це результат автопілоту, і аж ніяк не БАЖАННЯ ГРАТИ.
І називайте це як хочете: втома, втрата мотивації, відсутність форми — але головною причиною відносних невдач каталонців стала відсутність бажання. Недарма рік чи два тому хтось видав сакраментальну фразу "Цю "Барселону" неможливо перемогти. Її можна лише перечекати". Ну, панове, ось і дочекалися. І ті, хто це уже встиг зрозуміти, і, що найголовніше, повірити у це, тепер пожинають плоди. Як наприклад, "Мілан". Близькими були "Гранада" і "Валенсія" — не вистачило зовсім трохи.
Це чудово розуміє і Моуріньо. І Сеу Жозе, для кого завжди головним аспектом будівництва усіх своїх команд, була психологія, це спробує використати. Можете мене виправити, але я не пригадую, аби "Реал" часів Моуріньо напередодні Ель класіко грав напіврезервним складом — так, як це було із "Депортіво".
Роналду, Озіл, Хедіра — вони зіграли рівно стільки, аби підтримати форму і принести "вершковим" три очки. І не більше. Раніше Моуріньо не ділив матчі "Реала" на "головні" і "другорядні". Тепер поділ уже існує, і це підкреслює важливість майбутніх матчів для португальця.
Що ж, у минулому сезоні мадридці зуміли двічі не програти на "Камп Ноу". Цього сезону лише вони й затримали команду Віланови у їх лігві. Той же ж "Атлетіко" мав усі шанси, аби засмутити місцеву торсиду, але не вистачило класу реалізувати контратаки, які досить щедро "синьо-гранатові" дозволяли проводити.
Потім було кілька кілерських ударів, які завчасу завершили дійство. А тепер усе інакше, як співається в одній надокучливій пісні з 90-х. По суті, в нинішній "Барсі" немає абсолютно нічого такого, що здатне затримати нинішній же "Реал". Те, що каталонці стали абсолютними рекордсменами Прімери за кількістю перемог поспіль на старті сезону (та що там — одна нічия за все перше коло!), на жаль, свідчить лише про суттєве зниження загального рівня іспанських команд, а не ріст команди Віланови.
Ви подивіться-но тільки на єврокубки. "Атлетіко" ,чинний володар Ліги Європи, поступається шляхом в 1/16 якомусь "Рубіну", а "Атлетік" узагалі не виходить з групи. У Лізі чемпіонів "Валенсія" та "Малага" тотально програють свої двобої (за грою і класом) ПСЖ та "Порту", і їхнє щастя, що обмежується лише одним м’ячем різниці. Та навіть та ж "Барса" ніколи б в житті не програла при Гвардіолі та серйознішій конкуренції на батьківщині "Селтіку", який потім на класі розтрощив "Юве". А ці домашні муки з тими ж шотландцями та "Спартаком" (камбеки на завершальній стадії матчів)?
Впав, до речі, і "Реал". Моурінью почав свої ігрища з Касільясом, доводячи, що кращий за нього саме Адан, звинувачуючи пресу і вболівальників у відсутності поваги до Антоніо. А потім благополучно та без докорів сумління, яке Жозе вміє присипляти, як ніхто інший з елітарного клубу тренерів, посадив того на лаву, купивши Лопеса. Що й довело: Моур чи то через свій близький відхід з Мадриду, чи то в бажанні розвіяти нудьгу, яка інколи немилосердно давить геніальних спеціалістів, яких багато-хто з обивателів полюбляє називати пройдисвітами, але затіяв гру, яка аніскілечки не принесла користі "Мадриду".
"Реал" з того усього щастя загубив чемп, але йому залишились в Іспанії (крім домашніх, де "вершкові" несподівано трансформуються у грізну машину з добивання будь-якого місцевого суперника) два матчі — в Кубку та одразу за тим у Прімері з "Барселоною". Коли, як не зараз! У сезоні, в якому, здавалось, валиться усе, вибити принципового ворога у півфіналі Кубка, а потім довести свою перевагу в чемпіонаті. Стоп-стоп, а то щось розмріялось! Насправді буде лише один важливий матч — у вівторок, 26-го лютого. Матч-відповідь Кубка Короля. Потім буде лише зайвий клопіт у Прімері, яким, не здивуюсь, Жозе пожертвує. Адже відбудеться суботній поєдинок напередодні найважливішої гри сезону — на "Олд Траффорд" треба буде кістьми лягати, аби затримати неймовірних "червоних дияволів".
Відтак погляньмо навіть на останній тур. "Реал" почав з "Депором" невипадково з Роналду на лавці. Без Крішті команда не біжить, не контратакує, не забиває і взагалі — виглядає боягузливою та метушливою. Абсолютно розівчились у поточній кампанії забивати важливі голи Бензема та Ігуаїн, хоча на "Ріасорі" Гонсало нарешті прокинувся і трохи підважив цю мою тезу. Та навіть якби програли, нічого страшного, адже Моурінью як справжній гравець, якому потрібні нові драйви та виклики ставить усе на дві карти. Причому кубковий матч з каталонцями не був би у такому пріоритеті, якби не їхня жахлива лютнева форма (зрештою, традиційна — навіть при Гвардіолі наступали спади саме о цій порі).
А так можна за двома зайцями таки погнатися. Звісно, цілком логічно за цьогорічними розкладами, що жертвувати будуть уже березневим Класіко в чемпіонаті, яке, за планом Мадриду, буде потрібним лише для одного — помсти Гордості Каталонії за виліт з Копи від столичних.
"Не найкраща" форма "Реала" в останній місяць свідчить лише про одне: Моуріньо підводив свою команду саме на ці два матчі із "Барсою". Для нього вони скоріш за все стануть визначальними. "Програти битву, але перемогти у війні" — це не про теперішній "Реал", бо у "вершкових" сьогодні якраз все навпаки.
Вони програли війну (чемпіонат) "Барселоні" і тепер можуть перемогти в окремій "битві". Але для репутації Моуріньо ця битва є важливішою за всю війну. Жозе ніколи не нехтував усіма методами заради перемоги, і в цій ситуації тим паче цього робити не стане. Тут уже не тільки справа принципу, тут на карту поставлена вся тренерська репутація Моуріньо, тому жодним із двох Классіко він жертвувати не стане. Бо відмити цю "пляму" в нього вже може і не бути шансу.
Команди і справді спробували відпочити у двадцять п’ятому турі. Що із цього вийшло ми побачили — дві, чимось схожі, вольові перемоги із активацією турборежиму у другому таймі. Відтак обоє підходять до Ель класіко із однаковими затратами енергії та, як на мене, із абсолютно рівними шансами на підсумковий успіх. Навіть попри те, що гра буде на "Камп Ноу". Навіть попри те, що господарі тимчасово залишились без керманича, а у гостей на тренерській лаві — один із найкращих генералів сучасного футболу.
І як би не закінчився кубковий матч, я впевнений, що на "Бернабеу" "Барсу" чекатиме не менш заряджений "Реал".
Передбачити переможця цих протистоянь мені особисто важко. Знаю лише одне: це будуть матчі не на кращу атаку, а на кращу оборону. Як в одних, так і в інших захист зараз далеко не найсильніша ланка. Ось чия оборона допустить менше помилок, той і переможе.
Але в тому, що заб'ють обидві команди в обох матчах я особисто майже не сумніваюся.
Для "Барселони" також важливими є форма їхніх центрхавів — Іньєсти та Хаві, які в цьому календарному році потерпають від травм та ушкоджень і не можуть таким чином вийти на свій звично високий рівень. Бо зусиль одного Мессі для перемоги може і не вистачити.
Ну головного переможця вгадати зовсім неважко;) Це уболівальники. І не лише ті, що будуть присутніми на "Камп Ноу", хоча їм заздрю неймовірно. А пам’ятаєш, Юрко, коли я тобі ще два сезони тому говорив про останнє класико Пуйоля? А він досі "в темі". Тепер же чомусь хочеться це про Хаві сказати, і водночас хочеться, аби він так само, як Пуйоль, не забарився зі спростуванням.
Ель класико просто повинно його оживити, бо ж саме Хаві неодмінно був одним із головних творців останніх перемог блаугранас над принциповими суперниками.
Щодо Іньєсти, то Андрес, як на мене, у повному порядку, що можна було побачити у грі каталонців проти "Севільї".
Якщо про "Реал" говорити, то я дуже зрадію появі на "Камп Ноу" Кака. От хто ще свого слова у "Реалі" досі не сказав. І дуже сподіваюсь на те, що зможу нарешті побачити Моурінью-максималіста. Моурінью, який плюне на холодні розрахунки та відправить свою команду грати у футбол. В обидвох матчах.
Хотіти то, може, й хотітиме, але після того, як Моурінью пішов проти живої ікони "Мадриду" Ікера, не здивуюсь, що й суботній Класик стане черговою жертвою. Цього разу з метою благороднішою — на вівтар перемоги з іспанською командою в ЛЧ. Моура всі вже мають досить — від президента до гравців, тож і він не почувається комусь зобов’язаним. І не така вже це приємність для нього ці всі постійні Ґран Дербі після Гвардіоли.
Буду відвертішим — просто нудьга в тренерському плані. Та й от, скажіть на милість, яка мотивація між суперважливими іграми в Кубку і ЛЧ має бути в команди у програній Ла Лізі? Та ніякої — зайва та нерозумна витрата енергії та емоцій. Тому мадридці і просили перенести двобій на п’ятницю, на третій день після Кубка. Аби підготуватись краще до "МЮ". Їм видали практично ранок (для таких-то матчів) суботи.
Так, насторожує, що гра відбудеться на "Бернабеу", де публіка вимагає постійних перемог над "Барсою". Але в житті треба вміти тверезо оцінювати свої можливості і ресурси, щоб не сходити передчасно з дистанції. Усе ж команда в "Реалу" далеко не така витривала і різноманітна, як в минулому сезоні, і варто задуматись: після двох виснажливих матчів з викладкою на всі 200% шансів у "вершкових" пройти потужний "МЮ", якому нічого не загрожує вигравати на мінімальних обертах в чемпіонаті, практично не залишиться.
Чи готовий Жозе до такого безумства? Переконаний, що ні. Отже, жертви будуть. Хоча, звісно, два програні поспіль Класіко будуть серйозним ударом, тому вівторкова битва може мати вирішальний вплив на кадрові рішення у Прімері.
І щодо кубкових шансів — кращими вони видаються в "Реалу". Це завжди небезпечно — прогнозувати поразку "Барси", що трапляється дуже рідко. Що ж спрогнозуємо результативну нічию, яка буде на користь "Мадриду", який у лютому перебуває у дещо кращій формі за суперника. Лиш би не спрацював фактор Мессі чи Іньєсти, а так всі козирі на руках. У будь-якому разі буде веселий матч — значно потужніший за суботній.
_______________________________________
Якщо у вас є певні зауваження, або ж своє бачення двох майбутніх Ель класико — запрошуємо взяти участь у дискусії в коментарях.