Коментатор роздумує над становищем форварда "Леванте" і голкіпера "Малаги", аналізує успіхи "Сассуоло" і описує Ту Саму Мить, яку впіймали уболівальники "Блайт Спартанс".
Блайт Спартанс
Комусь може не вистачити пальців однієї руки, щоб перерахувати титули улюбленої команди за рік. Хтось по сьогодні згадує вихід до п’ятого раунду Кубка у сезоні 1977/78. Два світи, дві системи. Перетинаються вони лише завдяки одному турніру й немає нічого кращого, нічого емоційнішого за той момент, коли на полі одна навпроти іншої стоять команди, які ніколи б у житті, за жодних обставин не зустрілися б в офіційному матчі, якби не Кубок.
На початку наступного року розпочнуть виступи у Кубку Англії представники «еліти». І комусь із них доведеться зіграти із суперником із сьомого дивізіону. Із суперником, який ніколи вище Північної Конференції (шостий дивізіон) не піднімався. Але у якого при цьому вистачає історичних досягнень.
Тільки не кажіть, що ви не чули про 10 титулів клубу «Блайт Спартанс» у Північній Лізі. Як це ні? А 20 кубків графства Нортумберленд? Невже і про це ніколи й нічого?! І це лише дещиця славних здобутків, заснованого ще 1899 року клубу.
Зрозуміло, що у тих, хто звик до трофеїв «серйозних», усі ці перемоги «Блайта» викликають хіба що іронічну посмішку. А для відданих шанувальників це привід для гордості. Як і той самий вихід до п’ятого раунду Кубка у сезоні 1977/78. Перегравання проти «Рексема» «Блайт» проводив на стадіоні «Ньюкаслу» й на очах понад 42 тисяч глядачів поступився 1:2.
Той кубковий похід зробив з тоді ще юного Джеффа Янга запеклого фана «Спартанс». Закінчилося усе тим, що він почав відвідувати не лише домашні, а й усі виїзні матчі. Востаннє він не був на стадіоні на матчі «Блайта» у січні 1987-го. Півтори тисячі з гаком матчів поспіль. Заради чого? Ті, хто вболівають ніколи не ставлять собі таких запитань. Вони для тих, хто любить рахувати «справжні» титули, завжди знаходить причину залишитися вдома, а віднедавна ще й активно засирає мізки іншим у кіберпросторі. Ті, хто вболівають, просто їдуть, аби не пропустити Ту Саму Мить. Що це за мить така? А поки вона не настане ти й не знатимеш. Безумовно, сподіватимешся. І на кубкову перемогу над командою з Футбольної Ліги й ще на бозна що. Але ж серйозно, об’єктивно, які можуть бути шанси у команди сьомого дивізіону у матчі нехай і з атусайдером четвертого дивізіону, та все ж професіональною командою Футбольної Ліги?
Тисяча сто одинадцять уболівальників «Блайта», що подолали невеличку відстань до Хартлпула (52 кілометри), не збиралися раціонально й виважено відповідати на це запитання. Вони приїхали отримати задоволення. А коли у другому таймі раптом з’ясувалося, що те саме виходить і у команди, ось тоді все і почалося.
Розкішний гол Стівена Тьорнбулла, вихованця, як і повинно було бути, саме «Хартлпула» дозволив «Блайту» розраховувати на перегравання на своєму полі. І, здавалося, що заради цієї нічиєї потрібно усе робити на останніх хвилинах. Адже професіонали обов’язково атакуватимуть, обов’язково спробують виграти вдома. Час спливав, атакувати у «Хартлпула» не виходило.
І на 90-й хвилині найтехнічніший у складі «Блайта» гравець Джаррет Ріверс подарував фанам Ту Саму Мить. Потім були нестерпні шість хвилин компенсованого часу, з ударом господарів у перекладину на 96-й. А після них… А що після них? «Блайт» вийшов лише до третього раунду. Аби повторити рекорд клубу ще доведеться добряче попрацювати.
Сассуоло
Чи можна вибігати результат? Особливо проти значно сильнішого суперника. Зазвичай, скільки б не гасали футболісти слабшої команди, клас суперника дається взнаки й переможеному залишається лише поспівчувати і подякувати за боротьбу. У матчі з «Ювентусом» гравцям «Сассуоло» вдалося саме вибігати нічию. Спочатку активним рухом у атаці, а у другому таймі завдяки неймовірній руховій роботі у захисті. «Юве», що у таких випадках традиційно дотискує суперника, не зумів відзначитися вдруге. Та нічия могла залишитися лише епізодом у невдалому старті «Сассуоло». Адже попри гідність протистояння чемпіону, жодної перемоги у перших семи турах команда не здобула. Забили всього чотири м’ячі й встигли програти «Інтеру» зі звичним рахунком 0:7.
І все-таки саме матч з «Юве», нехай і не виграний, суттєво змінив динаміку результатів. Нічия з туринцями відкрила зовсім іншу серію. З сьомого до чотирнадцятого туру «Сассуоло» нікому не програв. У останньому турі лише щедрий арбітр Ірраті витягнув «Рому» на нічию. Так, у матчі з командою, що до цього не втрачала вдома очок у чемпіонаті, «Сассуоло» вигравав 2:0 наче робить це чи не кожного разу.
Коріння такого зухвальства у невтомній, наполегливій роботі у сьомому турі. Адже тоді «Сассуоло» захищав не тільки нічию, а й власні принципи побудови гри. Переконання, що все йде у правильному напрямку, що ідеї Еусебіо Ді Франческо приноситимуть не лише схвальні відгуки, а й перемоги, зароджувалося якраз у протистоянні з «Ювентусом». І варто було виграти вперше, як навколишній світ засяяв зовсім іншими барвами. Деталі гри окремих виконавців впадали в око дедалі виразніше. Можна багато говорити про Дзадзу чи Берарді, але, наприклад, проти «Роми» блискучий перший тайм відіграв Міссіролі.
Тактична грамотність його дій, помножена на роботу інших футболістів «Сассуоло», забезпечила команді Еусебіо Ді Франческо перевагу, яку у неї вирвав лише арбітр.
Поразка все ж залишиться неодмінним супутником такого клубу, як «Сассуоло». Але вже другий сезон поспіль (за винятком кількох матчів під керівництвом Малезані) команда «нізвідки» доводить, що може змусити поважати себе попри поразки. Навіть з рахунком 0:7.
Карлос Камені
За збірну він востаннє зіграв у жовтні 2012-го й навряд чи повернеться. У клубі минулого сезону він провів один матч у Кубку. Цього літа у Малазі ніхто не сумнівався, що фінансово «важкий» для клубу контракт Карлоса Камені буде вирішальним фактором і з камерунцем прощатимуться. Йому шукали інший клуб, а сам він пояснював, що чинна угода з «Малагою» закінчується влітку 2016-го.
Дехто навіть звинувачував Камені у здирництві. Мовляв, не грає, забагато отримує і ще й не хоче йти клубу назустріч. Особливо після підписання Мемо Очоа.
Напередодні стартового матчу чемпіонату Камені, той самий, який не повинен був грати взагалі, був чи не головною проблемою «Малаги». А потім він вийшов у стартовому складі проти «Атлетика».
Запитання про Очоа було другим на післяматчовій прес-конференції. Хаві Ґарсія зазначив, що хоча й ставиться з повагою до будь-яких запитань, йому здається не зовсім коректним запитувати про відсутніх на полі. «Якщо я зупинив свій вибір на Камені, значить я вважав, що він допоможе нам досягти бажаного результату. Не збираюся говорити про майбутнє. Усе залежатиме від його роботи».
Минуло більше трьох місяців, Карлос Камені залишається основним голкіпером «Малаги». У чотирнадцятому турі його сейви, зокрема камерунець парирував пенальті, вкотре «допомогли досягти бажаного результату». У домашніх матчах менше за «Малагу» пропустила лише «Барселона». Спокій, врівноваженість та розсудливість Камені вражають не тільки під час матчу.
У Валенсії пара імбецилів вирішила «порозважатися», ображаючи Камені під час розминки голкіпера. Камерунець зупинився й ледь не лагідно запитав: «Ви чого сюди приходите? Команду свою підтримувати чи про інших пащекувати?» Для підтримання власного «іміджу» йолопи ще трохи погавкали, але потім замовкли.
Замовкли й ті, хто кляв Камені до початку чемпіонату. З’ясувалося, що у свої 30 років він здатен оцінити власні сили значно краще за будь-яких «експертів».
Після матчу з «Депором» Карлос напрочуд холоднокровно аналізував свою гру. «Пенальті було взяти простіше, бо ми з тренером воротарів розбирали удари чотирьох їхніх гравців, зокрема і Кавалейру. А от коли я помилився і відпустив м’яч після удару здалеку, на добивання вже довелося розраховувати на реакцію». Воротарська зрілість, може, й прийшла до Камені раніше. У нього просто не було шансу це продемонструвати. А зараз той, хто був «проблемою» для клубу, став запорукою одного з найкращих стартів чемпіонату в історії «Малаги».
Рафаел Мартінс
Одразу двом не надто відомим до минулого сезону бразильцям вдалося увійти до числа найкращих бомбардирів чемпіонату Португалії, виступаючи за провінційні клуби. Дерлей після 16 влучних ударів у складі «Марітіму» виступає зараз за «Бенфіку». Рафаел Мартінс після чудового сезону в «Сетубалі» перебрався до «Леванте».
Під час підготовки до чемпіонату він травмував коліно, але у двох стартових матчах своєї нової команди бразилець виходив на заміну, в третьому опинився у стартовому складі. Усі ці поєдинки «Леванте» відіграв настільки блідо, що оцінювати окремо дії Рафаела не було сенсу.
А після гри у Малазі з’ясувалося, що Мартінс знову травмувався і почався вкрай неприємний для форварда період. «За 11 років кар’єри у мене ніколи не було травми, через яку я б пропустив більше тижня, аж раптом одна травма за іншою».
Уболівальницькі «брехалівки» одразу ж почали поширювати плітки про «справжню» причину проблем бразильця. Ніби приїхав він із зайвою вагою, тому й виявився настільки схильним до травм.
Рафаел не заперечує, що прибув до Валенсії із шістьма зайвими кілограмами, але пояснює це проблемами зі своїм колишнім клубом. У «Сетубалі» він грав у оренді й з січня до червня йому там не платили зарплату. Коли повернувся додому, то окрім спроб отримати зароблене Мартінс мав вирішувати ще одне питання. Його бразильський клуб активно вимагав гроші за перехід до «Леванте», оскільки контракт форварда з «Аудаксом» закінчувався через 5 місяців. Тренуватися з усіма Рафаелу не дозволяли й вимагали, аби він повернувся до «Сетубала». Це шарпання нервів тривало майже три місяці.
Зайві кілограми він зрештою скинув у Іспанії досить швидко. Значно важче було позбутися набридливих травм. Бразилець і сам не приховував, що розчарований найбільше, адже бачив, як мало команда забиває і нічим не міг їй допомогти.
На поле Мартінс повернувся у п’ятницю у кубковому матчі з «Альбасете». У чемпіонаті ж його знову побачили майже через три місяці після гри з «Малагою». І нарешті не просто побачили, а й оцінили на що він здатен. Різким, точним ударом головою Рафаел Мартінс вразив ворота «Хетафе» й приніс «Леванте» нічию. І зараз лише від нього самого залежить, чи стане цей гол першим із багатьох чи залишиться яскравим епізодом непам’яткого етапу кар’єри.
Дмитро Джулай