Любомир Кузьмяк зателефонував трьом відомим персонам нашого футболу, які знали Павла Шкапенка достатньо близько.
Шоста хвилина матчу проти Барселони у Лізі чемпіонів 1993-го. Віктор Леоненко виконує класну передачу з правого флангу, а Павло Шкапенко вистрибує найвище у штрафному майданчику і головою відправляє м'яч у сітку. Спантеличений Йохан Кройф на лавці, трибуни "Республіканського" в екстазі, усміхнений та щасливий Шкапенко. Щойно він написав головний епізод свого футбольного портфоліо. Принаймні, усю кар'єру Павла Шкапенка ідентифікуватимуть передусім завдяки тому м'ячу у ворота Андоні Субісаррети.
"Павлик унікально бив головою, – каже у розмові з Футбол 24 екс-партнер Шкапенка Дмитро Топчієв. – І сильно, і точно бив. Я йому не раз казав, що він б'є головою сильніше, ніж я ногою. Окрім цього, Шкапенко мав особливу чуйку, вмів обирати позицію. Ми з ним навіть мали кілька награних комбінацій під час подач кутових".
Коли тобі 20, ти забиваєш Барселоні, стаєш улюбленцем публіки та не обділений талантом, здається, що увесь світ коло твоїх ніг. Павла любила доля і він уміло цим користувався. У 17 він дебютував на професійному рівні. В останньому турі Першої союзної ліги наставник запорізького Металурга Ігор Надєїн дозволив дебютувати місцевому таланту. І це поруч з такими дядьками, як Сивуха, Башкіров і Таран.
Менше ніж через рік Шкапенко вперше вийшов на поле у Вищій лізі. 18-річний хлопець з'явився у старті Металурга на поєдинок із московським Динамо та оформив гольову передачу. Перший чемпіонат України. Знову бенефіс Шкапенка. У Запоріжжя приїжджає вінницька Нива, а молодий нападник Металурга забиває свої прем'єрні голи в еліті українського футболу. І робить це тричі за 26 хвилин!
Далі перехід у Динамо і ще один запаморочливий дебют. У столицю приїжджає тогочасний лідер Дніпро, Анатолій Пузач випускає новачка по перерві, а той невдовзі забиває переможний гол. Взагалі у тому сезоні Павло відзначався у кожному третьому матчі, наколотивши 8 м'ячів. Більше у Динамо тоді забив лише Леоненко.
"Не стало мого друга, – каже Віктор Євгенович. – Мені дуже важко на душі, сльози… Хоч ми й не спілкувалися протягом останніх років, але це дуже дорога для мене людина та велика втрата. Павло прекрасно грав головою. Він був великим талантом".
Шість чемпіонств, три Кубки України, матчі за національну збірну, статус лідера Динамо та одного з улюбленців київських уболівальників. Шкапенко по собі залишив величезну спадщину у біло-синьому клубі, проте не встиг поїхати з Києва на піку. З одного боку – завадили серйозні травми. З іншого – Динамо вчасно не відпустило одного зі своїх лідерів.
У 1996-му Шкапенком зацікавився Сандерленд. За словами самого футболіста, трансфер у Британію був справою часу. Однак в останній момент клуби не зійшлися у ціні, а Валерій Лобановський вирішив не відпускати ключового виконавця. Незабаром Шкапенко таки пішов із Динамо. Але замість англійської Прем'єр-ліги Павло переїхав у столичний ЦСКА.
"Шкапенко – гравець з великої літери, – ділиться з нами спогадами Юрій Вернидуб, в якого на очах Павло розпочинав у Запоріжжі. – Здавалося, що усе було при ньому: техніка, управління м'ячем, удар з правої… Просто так у юному віці в Динамо не потрапляють. Дуже прикро та боляче. Лише 50, йому б ще же жити і жити…"
У стартових двох матчах за "армійців" Шкапенко традиційно забив, але ті голи так і залишилися останніми для нього у ЦСКА. З кожним наступним сезоном кар'єра Павла безжально наближалася до завершення. Не реанімував її навіть Павло Яковенко в Уралані. Як наслідок, прощання з футболом у 31.
Як часто буває у таких випадках, пошук себе після футболу перетворюється на величезне випробування. На жаль, Павло Леонідович не зумів цього зробити та пішов із життя надто рано, залишивши по собі безліч спогадів. Світла пам'ять…