"Туринський джентльмен": яким був перший чемпіон Формули-1

"На трасі він був справжнім мерзотником. Одному Богу відомо, про що він думав за кермом". Цитата належить Стірлінгу Моссу, британському пілоту 1950-х, який десятки разів виходив на старт із першим чемпіоном Формули-1 і не з чуток знав про аварійні ситуації, спричинені агресивною манерою їзди суперника. Цього "мерзотника" звали Джузеппе Ніно Фаріна.

Майбутній ас народився на зорі XX століття у Турині. Йому пощастило – родина була заможною та відомою. Зокрема, батько Джузеппе і дядько Баттіста, який був дизайнером та інженером, заснували прибуткову машинобудівну компанію Pininfarina. Автомобільний бум наростав з кожним роком, а з ним примножувались і прибутки династії Фаріна.

Ніно вперше сів за кермо у дев’ять років. А у 19 взяв участь у своїх дебютних перегонах – до фінішу не доїхав, потрапивши в аварію. Аристократичний статус прочинив перед юнаком важкі двері Туринського університету – там він здобув престижний диплом доктора економіки і права. Далі – служба в італійській армії. Кавалерія ставала рудиментом, тож невдовзі Фаріна перевівся у танкові війська. Дуче Муссоліні вже плекав лихі амбіційні плани, а прогресивні механізовані дивізії користувалися великою увагою держави.

Відслуживши, Джузеппе придбав собі "беушний" Alfa Romeo та повернувся в автоспорт. Починав із хілклаймінгу – змаганнях у швидкості підйому на пагорби. Також підсів на кільцеві перегони, де представляв команду Maserati, але згодом навернувся в лоно улюбленої Alfa Romeo. Там виступав пліч-о-пліч із легендарним Таціо Нуволарі, чемпіоном Європи-1932.

Перша серйозна висота підкорилася Фаріні у 1940-му – він взяв золото Гран-прі Тріполі. Ті легендарні щорічні перегони у Лівії виявилися останніми в історії. Десятого червня Італія вступила у Другу світову війну. Ніно був змушений відкласти кар’єру майже на шість років.

І ось знову камбек. Для Фаріни 1946-й видався дуже радісним, адже крім відновлення змагань пілот ще й одружився. Відомо, що його обраниця Ельза виступала категорично проти участі свого чоловіка в автоперегонах, побоюючись за життя та здоров’я коханого. І справді – смерть чи каліцтво були тоді буденністю на трасах. Як на це реагував Джузеппе? Дуже просто – вже через три дні після весілля попрямував на гонку в Аргентину.

Нарешті його ім’я гримить з усіх радіоприймачів. Фаріна здобуває серію блискучих перемог у Женеві, Лозанні, Монако, Мар-дель-Платі тощо. Причому був неперебірливим в автівках – ганяв і на Alfa Romeo, і на Maserati, і на Ferrari.

До дебютного сезону в історії Формули-1 Джузеппе підійшов на піку. Чемпіонат 1950 року складався лише з шести Гран-прі, а також 19 гонок, які не йшли в залік. Італійський ас із конюшні Alfa Romeo одразу окреслив свої амбіції – виграв прем’єрну гонку в Сільверстоуні, Велика Британія, і першим піднявся на найвищу сходинку подіуму. Згодом повторив цей трюк ще двічі – у Швейцарії та рідній Монці. Набраних очок вистачило, щоб випередити на три бали аргентинця Хуана Мануеля Фанхіо і на шість – співвітчизника Луїджі Фаджолі.

"Я іду по лезу бритви, – казав Фаріна. – Діва Марія допомагає мені не спіткнутися. Вона підтримує мене, щоб я не впав".

Далеко не всі були в захваті від такого чемпіона. Фаріна ще з 30-х мав дурну репутацію, тягнучи за собою шлейф двох трагічних історій. У 1936-му після зіткнення з автомобілем італійця за межі свого кокпіта вилетів француз Марсель Леу, який від отриманих травм помер наступного дня. А буквально через два роки Фаріна підрізав угорця Ласло Хармана – той мчав на високій швидкості. Бідолаху госпіталізували з переломом хребта, але врятувати його також не вдалося.

Жодних висновків із цих аварій Ніно не зробив. Він продовжував небезпечно маневрувати на трасі, перетворюючи кожну гонку на російську рулетку. Відзначали також розташування Фаріни у кокпіті. Якщо інші пілоти притискалися до керма, то італієць полюбляв відкинутись якомога далі і кермувати, витягнувши руки на всю довжину.

Прізвисько "Туринський джентльмен", яке закріпилося за ним віддавна, звучало скоріше як сарказм. Хоча ті, хто знався із Фаріною поза межами автодрому, одноголосно стверджували: без свого автомобіля він був доброю та інтелігентною людиною, а на монстра перетворювався лише в конкурентній боротьбі моторів.

Жодні брудні прийоми не допомогли Джузеппе захистити титул. У сезоні-1951 він виграв лише Гран-прі Бельгії і в підсумковому заліку вилетів за межі трійки. Новим чемпіоном став Хуан Мануель Фанхіо – перший домінатор в історії Формули, який згодом здобуде ще чотири корони.

Мабуть, причина в команді, подумав Фаріна. У 1952-му він перейшов до Ferrari. Стало краще – здобув віце-чемпіонство, а ось абсолютним тріумфатором сезону виявився його напарник Альберто Аскарі. Щодо Фанхіо, то він пропустив цілий рік, потрапивши у серйозну аварію на "факультативній" гонці у Монці. І саме Фаріна був однією з перших VIP-персон, хто провідав аргентинця у лікарні. "Туринський джентльмен" прийшов не з порожніми руками, а вручив супернику тріумфальний вінок. Ось такий красивий жест людині, яка виграла свою боротьбу за життя.

У 1953-му Ніно востаннє завершив сезон на подіумі – цього разу бронза. Наступного року він і сам опиниться у лазареті із серйозними опіками після того, як спалахне його болід. Щоб вгамувати біль, Фаріна підсів на морфій. Швидкість реакції притуплювалася, він помітно здавав позиції. Промучившись ще два сезони, 50-річний Джузеппе оголосив про завершення кар’єри у Формулі-1.

Тридцятого червня 1966-го "Туринський джентльмен" сів за кермо свого Lotus Cortina і вирушив до Реймса на Гран-прі Франції. Там його вже чекала величезна команда із Голлівуду – Фаріна консультував знімальну групу, яка працювала над стрічкою Grand Prix (згодом стане культовою). Біля міста Шамбері, південні Альпи, автомобіль першого чемпіона занесло на слизькій трасі і він врізався у телеграфний стовп.

…У квітні наступного року фільм Grand Prix здобув аж три "Оскари" – за найкращий монтаж, звук та звукові ефекти. Потрійний тріумф був би неможливим без практичних порад від "Туринського джентльмена", який ідеально вписався б у церемонію нагородження поміж світових зірок. Однак він пішов по-англійськи – не попрощавшись.