Зламав носа президенту, поборов рак, але пропустив ЧС, виграв золотий дубль з Атлетіко – вічний бій Любо Пенєва

Не Христо Стоїчковим єдиним. Серед головних героїв золотого покоління болгарських футболістів був Любослав Пенєв – видатний бомбардир Валенсії, Атлетіко, Компостели та Сельти. "Футбол 24" пригадує злети і падіння "Ел Голеадора".

Йому було байдуже, за кого забивати. Тягнути за собою Атлетіко до чемпіонства, рятувати від вильоту Компостелу, вести Сельту у єврокубки чи бути надією Валенсії в атаці. У новітній історії Ла Ліги лише обрані можуть похизуватися такою статистикою. За кількістю голів у чемпіонаті Іспанії Любослав Пенєв поступається лише десятці великих бомбардирів на чолі з Мессі та Роналду.

Талановитіший за Шевченка, дружба з нападником Барси і вісім шурупів у коліні – історія українського "Голо" з Альбасете

Після шести сезонів на Местальї болгарин так і не віднайшов стабільності, однак у кожній наступній команді видавав нетривалий, зате дуже яскравий спалах.

Племінник легенди, який вийшов із тіні свого дядька

У Болгарії Пенєва частенько називали "чичавото". Це певною мірою жаргонне прізвисько, що вживається до людини, яка завдячує своїм кар'єрним успіхам впливовому дядькові чи користується його протекцією.

Любослав дійсно продовжив знану династію Пенєвих, а це прізвище у Болгарії відкривало ледь не усі можливі двері. Хлопець народився у сім’ї Младена Пенєва, місцевого футболіста, який не досягнув великих успіхів. Зате його молодший брат Дімітар справедливо вважається футбольною іконою Болгарії.

Дядько Любослава загалом одинадцять разів ставав чемпіоном країни (як футболіст та тренер), кілька разів очолював національну збірну Болгарії, а 1994-го підняв її на височенний рівень, коли болгари фінішували четвертими на чемпіонаті світу.

Та насправді Любо не потребував протекції. Хлопець змалечку займався футболом у школі софійського ЦСКА і вже у 18 років дебютував за головну команду "армійців". Через два роки Пенєв виграв титул чемпіона Болгарії, а незабаром Любослава визнали найкращим футболістом країни. Прізвище не тиснуло на хлопця. Навпаки – він примножував його велич.

Можна припустити, що Пенєву пощастило народитися у той час, коли у Болгарії підростало покоління знаних майстрів. Христо Стоїчков, Еміл Костадінов, Йордан Лечков, Красімір Балаков сформували фантастичну команду під керівництвом Дімітара Пенєва, яка почергово обігрувала Грецію, Аргентину, Мексику та Німеччину. На жаль, усі ці подвиги болгарська збірна робила без свого лідера та племінника головного тренера.

Подолав рак, але пропустив чемпіонат світу

За кілька місяців до чемпіонату світу, під час одного з тренувань у складі Валенсії, де Любо виступав на той момент, він отримав болісний удар у пах. Лікарі взялися діагностувати цю ділянку та виявили пухлину. Завдяки допомозі друга – Христо Стоїчкова – вдалося оперативно організувати курс хіміотерапії у Барселоні. Врешті-решт, Любослав поборов рак, але про поїздку на чемпіонат світу довелося забути.

Пенєв забив у кар’єрі десятки голів, має славу фантастичного бомбардира, але чимало болгарських вболівальників згадують його, насамперед, завдяки гольовій передачі. Сімнадцятого листопада 1993-го в останньому турі відбору на ЧС Болгарія на виїзді протистояла французам. На 90-й хвилині зберігався рахунок 1:1 і це означало, що на чемпіонат світу їде Франція.

Проте в останній атаці гості драматично вигризли путівку на Мундіаль. Пенєв отримав передачу в центрі поля та лівою запустив черпачок за спини Петі і Роша, точно на хід Костадінову. Той вийшов віч-на-віч з Бернаром Лама і пробив під поперечку!

Як відомо, шлях від любові до ненависті дуже короткий. 1996-го Болгарія знову грала проти Франції – цього разу на груповому етапі чемпіонату Європи. А Дімітар та Любослав Пенєви з героїв перетворилися на ворогів. За рахунку 0:1 Любо відзначився автоголом і Болгарія в підсумку поступилася 1:3. Одна з місцевих газет написала, що Пенєв зрадив Болгарію.

Конфліктував з пресою і побився з президентом Валенсії

В аеропорту Софії після повернення додому лише Любо знайшов у собі сили поспілкуватися з журналістами. Саме там він промовив фразу, яка стала золотою класикою болгарського футболу: "Който ме уважава – ме уважава. Който не – да духа супата", яку можна перекласти приблизно так: "Хто мене поважає – той мене поважає. Хто ні – той нехай п’є суп", що можна інтерпретувати, як "нехай займається своїми справами".

Після того фіаско Дімітара Пенєва звільнили з посади головного тренера, а слідом за ним команду промовисто покинув його племінник. І нехай Любо потім повернувся до лав головної команди країни, той автогол і та фраза стали фінальною крапкою для золотого покоління болгарського футболу.

Пенєв притягував конфлікти. Він скандалив із журналістами, керівництвом клубів та навіть партнерами. Мабуть, головна сутичка в кар’єрі Любослава трапилася безпосередньо на стадіоні.

Болгарин, який провів у складі Валенсії шість сезонів, відіграв дві сотні матчів та забив 85 голів, побився на Местальї з президентом клубу Пако Роїгом. Любо, який на той момент вже був гравцем Атлетіко, після кубкового матчу проти Валенсії зустрівся з Роїгом у VIP-ложі. Після слів на свою адресу "Що ти тут робиш, сучий сину?" Пенєв зацідив президенту Валенсії кулаком в обличчя і зламав йому носа. Охоронцям довелося розтягувати двох чоловіків. Сам конфлікт зародився нібито через намагання Роїга скасувати виплату зарплати Пенєву, коли той боровся з хворобою.

Справедливо сказати, що преса писала про Любо не лише через ту бійку. Болгарин видав найкращий сезон у кар’єрі – 20 голів у 42 матчах, що стало великим внеском у золотий дубль: Атлетіко виграв Ла Лігу та Кубок Іспанії.

***

Стабільно багато нападник забивав у двох наступних командах. Після 16 голів у чемпіонаті за Атлетіко Пенєв у двох наступних сезонах вибивав ті ж магічні 16 голів за скромну Компостелу. А прощальний сезон у Ла Лізі за Сельту нехай і став менш результативним (14 голів), проте запам’ятався епічним розгромом Реала. Сельта знищила Мадрид з рахунком 5:1, а 32-річний Любо оформив хет-трик.

Тренерська кар’єра Любослава Пенєва була, скоріше, розчаруванням. Він очолював збірну Болгарії, виграв чемпіонат та Кубок країни, продовжував сваритися з журналістами, потрапляв у заголовки медіа, насамперед, через проблеми з банками та фінансові борги, а не тренерські успіхи, все ще дарував багато експресії, але то була лише бліда тінь того "Ел Голеадора". Того Любо, якого обожнювали в Болгарії та захоплювалися в Іспанії.

"О шостій ранку буде таксі. Тебе хоче Реал": трагічна фотографія словацького генія