"Усмішка смерті": унікальний форвард Кубка світу – зіграв один матч, забив 4 голи, а його збірна все одно програла

Жереб долі випав невдало. Коли Перша світова війна ще не завершилась, до Другої залишалось якихось двадцять з лишком років, та ще й у Сілезії, на яку ласо позирали агресивні сусіди, – народитися в таких координатах часу і простору було фактично вироком. Проте Ернест Отто Праделла мав нещастя втрапити у цей капкан. Наперекір усім лихам він прожив довге життя – 81 рік. Але, скуштувавши великої слави, згодом став токсичним вигнанцем. Чужим серед своїх, своїм серед чужих.

Свого батька Ернест ніколи не бачив – той загинув на східному фронті. Мати Пауліна довго не тужила. Вона привела додому іншого чоловіка. У 13-річному віці хлопець взяв прізвище вітчима – Вілімовський. В оселі розмовляли переважно німецькою, Ернест навчався у німецькій школі і лише на вулиці доводилось послуговуватись польською. Як це часто трапляється у прикордонних районах, де одна держава змінювала іншу, відчуття національної ідентичности та приналежности розмивалося. Парубок гордо називав себе "сілезійцем".

Невисокого зросту (близько 170 сантиметрів), швидкий і спритний Вілімовський дуже рано проявив спортивні таланти. Він грав у гандбол і хокей, але на футбольному полі маленькі дива вдавалися найкраще. У клубі Катовіце, або ж Каттовіц на німецький манер, забивного форварда помітили скаути Руху Хожув – найпотужнішої команди Польщі на той момент. Рік 1934-й Ернест розпочав серед найкращих і одразу взявся до справи. Забивав стільки, що й виклик до національної збірної не забарився. За "Кадру" Вілімовський дебютував 21 травня (запам’ятайте цю дату) у віці 17 років 332 днів. Польща поступилася Данії (2:4), новачок не відзначився, але вже через кілька днів розпакував ворота наступного суперника.

Кажуть, "Єжи" було недостатньо просто забити гол. Частенько він не заспокоювався, поки двічі або тричі не обводив захисників разом із голкіпером. І лише тоді, тріумфально окинувши їх, захеканих і принижених, поглядом з висоти, котив м’яч у ворота. Це доводило трибуни до екстазу, а ось суперники ненавиділи свого ката. Вони дали йому живописне прізвисько "Усмішка смерті".

У 1936-му гримнув скандал: Польща вирушила на Олімпіаду до Берліна без Вілімовського. Версії розходилися. За однією із них, Ернеста покарали за порушення режиму – полюбляв алкоголь і дівчат. Інша версія стверджувала, що "Єжи" не взяли, бо мав німецьке походження. Так чи інакше "Кадра" до п’єдесталу не дотягнулась. Але трагедії з того не робили – через два роки команду чекав історичний дебют на Кубку світу. Турнір чекали з величезним нетерпінням.

Володимир Войтюк детально змалював виступ Вілімовського і його товаришів у Страсбурзі (посилання знайдете поруч). Якщо коротко, то суперником Польщі стала грізна Бразилія, а формат того розіграшу був кубковим, тож поразка одразу відправляла невдах додому. Поляки виявились гідними опонентами, звівши основний та доданий час до 4:4, і лише в овертаймі капітулювали 5:6. Ернест навіть виграв свою дуель у шалено популярного Леонідаса – бразилець оформив хет-трик, тоді як Вілімовський забив чотири + заробив пенальті, реалізований Шерфке.

Довгих 56 років тримався рекорд результативності "Єжи". Лише у 1994-му його побив Олег Саленко, відзначившись у воротах Камеруну пента-триком. Та досі актуальне інше досягнення: Вілімовський – єдиний футболіст в історії Кубка світу, який забив чотири голи в одному матчі, а його збірна той матч все одно програла.

Кажуть, "селесао" настільки вразила гра бомбардира Руху, що вони після того поєдинку засипали його пропозиціями перейти в один із бразильських клубів. "Єжи" відмовився, про що вже зовсім скоро гірко пошкодує. Ну а поки, повернувшись додому, він купався у променях слави. Пам’ятаєте дату 21 травня? Так ось, рівно через п’ять років після свого дебюту у збірній Польщі Вілімовський забив 10 (десять!) голів у матчі проти команди Уніон-Тюрінг, а Рух здобув перемогу 12:1. "Усмішка смерті" наводив містичний жах ще й тим, що мав полідактилію – на правій нозі у нього виросли шість пальців.

Останній матч Вілімовського за "Кадру" став його бенефісом – не гіршим, ніж проти Бразилії. 27 серпня 1939 року Польща грала з Угорщиною, чинним віце-чемпіоном світу, і здобула яскраву вольову перемогу 4:2. "Єжи" оформив хет-трик. Через чотири дні країна прокинулася в іншій реальності – від вибухів сотень німецьких авіабомб. Розпочалася Друга світова війна.

Футбольне життя повністю зупинилось, але 23-річний форвард ще не знав, що більше ніколи не зіграє за польські команди. За Рух, з яким став 4-разовим чемпіоном країни, Вілімовський провів 86 матчів, забив 112 (або 113) м’ячів. Але це тільки в чемпіонаті. Бо в різноманітних товариських поєдинках наколотив ще близько 150. За збірну Польщі – 21 гол у 22 матчах.

Країна дуже швидко, буквально за місяць, капітулювала перед агресорами. Натиск Райху із заходу був посилений вторгненням Совєтського Союзу зі сходу і ситуація стала нестерпно безнадійною. Ті польські футболісти, які мали бодай натяк на німецьке коріння, поспіхом оформляли собі статус фольксдойче. Не став винятком і Вілімовський, хоча деякі його партнери по збірній Польщі відважно кинулися у вир руху опору.

У Бундестім радісно плескали в долоні, адже тепер вони мали право заявити топового бомбардира під своїм прапором. Вперше футболку зі свастикою "Єжи" одягнув у 1941-му, а найкраще проявив себе в матчі проти Швейцарії – покер і перемога 5:3. Загалом за Третій Райх він вийшов лише у восьми поєдинках, оформив 13 голів. Відомими стали слова його напарника Фріца Вальтера: "Вілімовський – єдиний футболіст у світі, який забив більше, ніж мав гольових шансів".

У 1942-му "Єжи" запалив в атаці клубу Мюнхен 1860 і здобув із ним Кубок країни – у фіналі обіграли потужний Шальке (2:0). Причому "Усмішка смерті" став найкращим бомбардиром турніру із 14 голами. Це досягнення не побите досі. Але все частіше у житті Вілімовського виникали серйозні проблеми.

По-перше, на фоні фронтових труднощів, "Єжи" припинили запрошувати у збірну. Через польський бекграунд не всі до нього ставились прихильно. По-друге, помер вітчим футболіста, а мама злигалася з якимось російським євреєм. Коли пронюхало Гестапо – вибухнув смертельно-небезпечний скандал. Пауліну чекала б гарантована загибель у концтаборі, але в сина виявилась козирна карта. Ернест впав на коліна перед Германом Графом – популярним асом Люфтваффе, який обожнював футбол – і льотчик допоміг витягнути жінку фактично з того світу.

Фронт невблаганно котився в зворотному напрямку, кільце навколо Райху стискалося. Вілімовський незчувся, як опинився у зоні совєтської окупації. То був найгірший період його життя. Лише у 1948-му йому вдалося емігрувати у Західну Німеччину. Трохи пограв за Аугсбург, але невдовзі його викинули з клубу за "неспортивну поведінку". Довелося опуститись на рівень провінційних команд, щоб бодай заробити на масло до хліба. Найдовше, чотири роки, "Єжи" грав за Кайзерслаутерн, але не той клуб, який ми всі знаємо. Остаточно завершив у 1959-му, коли мав 43 роки. Статистики нарахували за всю його кар’єру вражаючі 1175 голів (значна частина забита в товариських матчах, звісно).

У Польщі ж на Вілімовського повісили тавро зрадника. Країна, яка упродовж шести років мільйонами життів платила фронтам і таборам смерті, не знайшла ані найменшого аргументу, чому повинна пробачити колишньому кумиру співпрацю з нацистами. "Єжи" ненавиділи тихо – про нього не згадували в розмовах, не писали в газетах і не говорили по радіо. Лише холодне презирство та кенселінг.

Вілімовський на пенсії / Фото з відкритих джерел

Вічна гавань / Slazag.pl

Навіть на початку 90-х, коли лихоліття залишилось у далекому минулому, а Вілімовський зігнувся під вантажем поважного віку, йому не дозволили приїхати в Польщу на святкування 75-річчя хожувського Руху. Ернест помер через два роки і похований у Карлсруе. Його похорон був скромним, без належних почестей. Свого першого бомбардира на Кубку світу поляки, схоже, не пробачили навіть після смерті.