"Хто їх сюди кликав? Що, вони навели якийсь порядок? Вони зруйнували все, що ми тут будували. Ці буряти, бл**ь, хто це взагалі такі? У них же мізків взагалі немає. В них туалету немає, казна-що, а їх відправили сюди.
Павлов заплакав, згадуючи Маріуполь і загиблого підопічного: "Я 5 людей знайти не можу"
Я ж міг виїхати, мені за 60. Міг спокійно піти з країни, було навіть куди. Через 2-3 дні було багато дзвінків. Колишні футболісти казали, що якщо є проблема з виїздом, то допоможуть. Я вирішив залишитися.
У мене була впевненість, що ворог не візьме наш Київ. Я за своїм зятем це бачу. У нього автомат, пістолет, з друзями заходять хіба пообідати. А так зайняті з ранку до вечора. Народ згуртувався, як ніколи. У 2014-му році такого й близько не було. Зять з перших днів пішов у тероборону. Не питав ні мене, ні тещу, ні дружину, ні маму. Раз і вже у формі прийшов", – розповів Павлов у коментарі Футбол NEWS.