"Сьогодні ти комусь дав 10 тисяч доларів, а завтра вже вся Україна знає": Кривцов став агентом – принципи і перший бруд

– Вітаю вас із здобуттям ліцензії! Ви вже офіційно маєте статус агента. Ми розуміємо, що цьому передувало рішення завершити кар’єру, і це не відбувається миттєво. Це рішення, яке назріває протягом певного періоду часу. Коли ви для себе усвідомили, що доведеться ставити крапку, і чому так символічно зробили це у свій день народження?

– Дякую, дякую за привітання. Мабуть, останні 2-2,5 роки я вже замислювався над тим, чим займатися далі після завершення кар’єри гравця. Виявилось так, що рік я був, можна сказати, у простої і мав ще в грудні того року пропозицію. Я дуже серйозно її розглядав, але, мабуть, обрав для себе питання родини і перебування поруч із дітьми, з дружиною. Все одно кар’єра гравця рано чи пізно закінчується, і треба зробити цей крок. І ось так це співпало, що й мій день народження, і всі мої думки зійшлися в один кейс, і я вирішив уже офіційно оголосити, що завершую кар’єру гравця. Залишаюсь у футболі, але по інший бік.

– Знаєте, багато гравців після завершення кар’єри зізнаються, що сумують не стільки за матчами, скільки за роздягальнею, внутрішньою кухнею. За чим сумуєте ви?

– Сумую за тією атмосферою, яка панує в роздягальні чи на зборах. Ти завжди з хлопцями, там жарти, веселі історії. Я взагалі був завжди прихильником такої історії, що футбол має приносити насолоду. Я завжди все сприймав із гумором. Тому для мене це, мабуть, найскладніший момент, за чим я зараз сумую. Але сподіваюся, що в найближчому майбутньому я все ж таки виберуся на гру збірної України, і ми з хлопцями поспілкуємося, згадаємо старі часи.

Інтерв'ю Сергія Кривцова у відеоформаті

– Ви згадали про національну збірну. Зараз оновився тренерський штаб. Думаю, ви спостерігали за першими виступами команди, нехай вони й мали товариський характер. Які ваші перші враження від нових ідей, від гри?

– Я розумію, що в нового тренерського штабу не було достатньо часу, але вони сто відсотків принесли позитивний імпульс. Плюс виклики нових гравців, що дає певну мотивацію для всіх українських футболістів: ви граєте у футбол, за вами слідкують скаути й тренерський штаб, і якщо будете на цьому рівні, то отримаєте шанс зіграти за національну збірну.

Плюс до цього штабу увійшов мій друг, мій кум Тарас Степаненко. І я бачу в цьому тільки позитивні моменти, бо всі ми знаємо Тараса як дуже досвідчену у футболі людину. Знаємо його як гарного психолога, який може і батіг, і пряник включити, і дуже сильного мотиватора. Тобто мені дуже подобається, що це тренери й люди нової формації. Я думаю, що за такими людьми взагалі майбутнє спорту.

– Для вас не стало несподіванкою, що Тарас увійшов до тренерського штабу? Можливо, він попередньо казав, що є така пропозиція, або запитував у вас поради, чи варто приймати цей виклик?

– Поради – ні. Він дійсно сказав, що є такий варіант, і це, мабуть, найкращий варіант такого поетапного переходу від гравця до іншої сфери. Він тільки-но завершив кар’єру, і одразу в нього є пропозиція теж працювати у футбольній сфері. Плюс із головною командою країни, плюс із таким топовим і досвідченим тренером. Я думаю, що від таких пропозицій не відмовляються. Тому я бажаю тільки успіхів Тарасу і будемо спостерігати за його тренерською кар’єрою.

– Чи зможете ви назвати потенційного гравця, який міг би стати багаторічним лідером ланки захисту, як свого часу ви, Хачеріді та Ракицький у національній збірній? Чи спадає вам хтось на думку?

– Вже Забарний, думаю, переплюнув усіх вищезгаданих захисників. Я навіть не думаю, а так воно і є – він номер один зараз у плані довготривалого проєкту збірної України.

Коля Матвієнко, звісно, теж один із лідерів захисту і взагалі команди. Плюс є ряд молодих гравців: той же самий Валерій Бондар і Едік Сарапій. За центр захисту збірної в найближчі 5-10 років, думаю, можна бути спокійним.

– Чи якось змінилося ваше сприйняття футболу в цілому? Бо ми розуміємо: те, що бачимо в Європі й Америці в плані розвитку ідей, того, як грають команди, як проводяться турніри, – це чимала різниця.

– Вони люблять робити шоу до матчу, у перерві. Після гри ще залишається багато вболівальників – на три-чотири години. У них є afterparty, різні дискотеки. Тут зовсім інша культура, і вони до цього звикли з самого дитинства: за три або чотири години до домашнього матчу збираються біля стадіону, роблять якийсь барбекю, розпивають газовані напої. Трішки інша в них культура.

Але я б перейняв ці шоу на український ринок. Було б цікаво, якби в перерві відбувався якийсь інтерактив із вболівальниками, більш на професійному рівні. Плюс дуже цікаво, що в різних штатах, у різних містах кожна команда має свою фішку: то винищувачі пролітають, то якісь салюти, то військові стріляють. У кожної команди домашній матч має якусь свою особливість, і за цим прикольно спостерігати, слідкувати.

– Можливо, розглядали варіант стати тренером, чи твердо знали, що будете агентом після завершення кар’єри?

– Так, звісно, розглядав. У мене є ліцензія B, і я думав над цим. Але потім зрозумів, що по часу це буде дуже важко, і, знову-таки, час із родиною буде втрачений. Я хотів залишитися у футболі 100%, але щоб це якось поєднувалося з родиною, з родинним життям, щоб я мав час і бачив, як мої діти також зростають, посприяв їхньому становленню як особистостей.

– Що нині потрібно гравцю, щоб стати ліцензованим агентом? Хто консультував вас на цьому шляху? Наскільки довгий цей процес і як взагалі люди до цього готуються?

– Те, що мені розповів мій ментор, вчитель, який допомагав, – взагалі протягом року люди цим займаються. Бо екзамен ФІФА на агентську ліцензію проводиться один раз на рік, і там, скажімо так, непрості екзамени. Макс, мій партнер, допоміг мені своїми порадами, своїм досвідом, бо він це вже проходив.

Але я не скажу, що дуже ретельно готувався. Я проходив ці тести, вивчав якісь матеріали, але якщо ти футбольна людина, то плюс-мінус розумієш, як це працює, і нічого суперважкого там немає.

– Ви згадали Максима як партнера. Наскільки я знаю, саме з ним ви створили своє агентство. Чи не думали спочатку набратися досвіду, попрактикуватися, працюючи на когось?

– Макс працював до цього у великій компанії. У мене теж були пропозиції від кількох компаній, але зі своїм досвідом я розумів, як це повинно бути. У нас уже своя філософія, і працювати на велику чи іншу компанію – це був би найлегший шлях, менш болючий.

Але ми вирішили йти своїм шляхом. Ми вирішили, якщо перефразувати, не їхати в машині, де не ти водій, а створити свою автівку, де ми будемо рівноправними водіями нашої компанії. Ось така наша філософія.

– Можете розповісти трішки більше про те, який між вами розподіл обов’язків і функцій? Чи це справді 50 на 50? Хто за що відповідає і як ви обираєте гравців?

– Розподіл 100% є. Макс більше закриває технічну сторону, я більше займаюся футбольними моментами. Але ми з ним на зв’язку 24 на 7. Коли треба поспілкуватися з футболістом, з батьками чи з керівниками клубів, тут ми 50 на 50. Ми ці обов’язки розділяємо. Іноді в мене більше вільного часу, і я займаюся цим, іноді – Максим.

Але в кінці дня ми завжди зідзвонюємося, ділимося новинами, закриваємо якісь питання. І ми хочемо донести до наших футболістів, що, працюючи з нами, ви маєте прямий доступ і до мене, і до Максима протягом усієї доби. Коли знадобиться наша допомога чи порада, ми на зв’язку, і ви завжди можете до нас звернутися.

– Чи плануєте найближчим часом розширюватись в плані комплектації агентства, набирати ще фахівців?

– Ми вже почали. Уже анонсували двох людей, які нам будуть допомагати. Найближчим часом, думаю, ми ще будемо розширюватися, тому що хочемо створити таку невеличку компанію, але компанію, яка буде працювати на якість і дійсно відповідатиме тим стандартам, які ми заклали з Максимом на самому початку цієї історії.

– Професійний футбол дає певний рівень доходів. Чи не видався вам складним перехід саме в агентську діяльність? Наскільки важко підтримувати той рівень життя, до якого ви вже звикли?

– Слухайте, коли ти все життя граєш у футбол і заробляєш великі гроші, то рано чи пізно, звісно, якщо ти не встиг створити собі якусь подушку чи кудись вкласти, інвестувати кошти, перехід буде тяжким. Але, слава Богу, у мене є ряд проєктів, які можуть забезпечувати життя, щоб вистачало.

Зараз агентський бізнес, як ми його розуміємо, як ми його бачимо, як хочемо працювати з молодими хлопцями, – це про розвиток, а не про заробіток тут і зараз. Це довгостроковий проєкт, і ми хочемо йти нога в ногу з футболістом, розвивати його. А вже коли справа дійде до великого контракту, до хорошого клубу, тоді говоритимемо про якийсь заробіток для нас як агентів. Поки що ми займаємося виключно розвитком гравців.

– Складається враження, що серед більшості ваших клієнтів ми бачимо хлопців, які вже виступають за кордоном і навіть мають паспорти, громадянство інших країн. Це свідомий фокус на міжнародний ринок чи так просто склалися обставини?

– Так вийшло, що у нас в основному всі гравці – українці або з подвійним громадянством, але мають громадянство України. І, якщо чесно, просто так вийшло. У нас не було такого завдання – працювати більше з іноземними футболістами. Поки що ми маємо дуже багато контактів з українськими молодими гравцями. Будемо потроху, чим зараз і займаємося, анонсувати по одному футболісту на тиждень. І я думаю, що в кінці кінців буде 50 на 50: половина гравців – іноземні, половина – все ж таки ті, які грають в Україні.

– За якими критеріями ви для себе обираєте футболістів?

– Перш за все, коли я переглядаю, а останнім часом я дуже багато переглядаю саме молодіжні ліги, команди, хтось десь надсилає рекомендацію: "Подивись на цього гравця". На початку, звісно, дивлюся на його футбольні скіли, рівень. Далі вже ми зідзвонюємося, розмовляємо, і я розумію, яка це людина в побуті, скажімо так. Плюс обов’язково розмова з батьками.

У нас не стоїть завдання втюхати контракт батькові чи мамі, щоб вони підписали його, і все – ми кинули на баланс футболіста. Ні. Були такі моменти, коли люди вже були готові підписати після телефонної розмови. Я казав: "Ні, давайте ще вийдемо на відеозв’язок, поговоримо. Ви мене побачите. Може, за цю ніч щодо сина у вас виникнуть якісь нові запитання". Ми ніколи не пришвидшуємо людей із підписанням тут і зараз. Давайте, щоб усі були "за", щоб ні в кого не залишилося жодних питань. Ми познайомимося, і далі, якщо зійдемося в усьому, підписуємо контракт і працюємо.

– Буквально нещодавно ви виклали відео, допис, у якому показали, як тренуєте сина. Готові в майбутньому представляти його інтереси, чи це все ж таки буде конфлікт інтересів?

– Ні-ні, я б із великим задоволенням представляв його інтереси. Так, у нього є велика зацікавленість цією грою з самого дитинства. Можливо, і я як рольова модель цьому посприяв. Але бачу, що йому подобається, і він цим займається. Далі все залежить від нього – із задоволенням допоможу йому в цьому.

– Ми бачимо, що агентський ринок дедалі стає конкурентнішим і точиться доволі запекла боротьба за кожного перспективного гравця. Наскільки складно зараз вихопити такого футболіста і що дає перевагу тому чи іншому агентству? Особливо вам як агентству, яке ще нове для українського й міжнародного ринків. Ви тільки нещодавно почали працювати, а ми знаємо великі компанії, у яких уже вибудувані імідж, репутація, які мають довіру. Як із ними конкурувати?

– У компаній багато футболістів, і вони підписують їх одного за одним. Я розумію, що, мабуть, десь ці моменти пов’язані з тим, що людям не вистачало певної альтернативи. Зараз, коли ми розмовляємо з батьками, вони про нас дізнаються. Ми розповідаємо їм, як працюємо, як це бачимо, як хочемо розвивати футболіста. І, скажу так, поки що від них сто відсотків гарний фідбек. І ті люди, з якими ми підписуємо контракт, знають, що ми ніколи не будемо не брати слухавку під час їхнього дзвінка чи якось їх ігнорувати. Вони знають, що ми завжди будемо з ними на зв’язку. Навіть через якісь побутові питання люди можуть нам просто подзвонити, поговорити про якісь речі з повсякденного життя.

Тут питання таке, що конкуренція… Я люблю конкуренцію, любив її на футбольному полі. Я розумію, що це той механізм, який робить усі сторони сильнішими. Ось і все.

– Уже, можливо, для себе з’ясували, чи існує взагалі дружба між агентами? Чи співпрацюють вони між собою заради кар’єри якогось гравця, чи все ж таки це занадто принципова річ?

– Для мене кар’єра гравця – це в першу чергу. Я можу дати рекомендацію, можу дати пораду, але останнє слово – за гравцем. І я розумію: якщо мені потрібно буде співпрацювати з іншими агентами, але це буде найкращий варіант для нашого футболіста, то я завжди відкритий до цього.

Я знаю, що не всі до цього відкриті, але, зі свого боку, в першу чергу – гравець, потім уже агент, клуб, а вже далі – якісь комісії і гроші.

– Не можу не запитати вас прямо: чи багато бруду вже встигли побачити за цей час? І наскільки агентський бізнес виявився жорстокішим, аніж ви могли собі уявити?

– Скажу чесно: я вже побачив немало бруду. Поки що публічно не хочу про це казати. Поки що. Але такі моменти є, і не дуже приємно на це дивитися, з цим зіштовхуватися.

Але я думаю, що зараз на цьому ринку з’являється більше альтернативи. І думаю, що таких моментів дедалі буде менше. Я на це дуже сподіваюся і розраховую. Але я ні в кому не бачу ні ворога, ні якогось злого дядька. Я завжди за діалог, за конструктив. І якщо буде потрібна якась розмова від мене чи моя допомога, я завжди готовий підставити плече, навіть якщо це конкуруюча компанія.

– Можливо, ви вже стали для когось ворогом чи вас сприймають як потенційну загрозу з огляду на ефективність на ринку?

– Я думаю, що як загрозу в плані конкуренції – 100%. Люди розуміють, що зайшла нова компанія, яка працює і в Америці, і в Європі, і в Україні. Плюс я вибудовував свою репутацію протягом 15-16 років як футболіст і не був помічений у якихось скандалах.

Думаю, що інститут репутації все ж таки працює. І хочеться, щоб і надалі ані моє ім’я, ані ім’я агенції "VECTOR" не паплюжили і не змішували з якимось брудом.

– Кажуть, що український ринок і футбол страждають не стільки через брак талантів, скільки через неправильне управління кар’єрою, якщо ми говоримо про гравців 16-20 років. Чи погоджуєтеся ви?

– Сто відсотків. Великий плюс нашої агенції в тому, що я сам пройшов цей шлях – від дитячого футболу до національної збірної. Я плюс-мінус розумію різні нюанси і розумію, який етап кар’єри є найважливішим.

Тут, звісно, футболіст у 16-20 років повинен оточити себе тими людьми, яким він довіряє і які довіряють йому, які хочуть для нього тільки прогресу й розвитку. Бувають моменти, коли агенти роблять неправильні кроки, і це потім відображається на кар’єрі гравця.

Тут треба розуміти, що ви в одному човні, і вам потрібно ухвалювати рішення разом. У цьому плані я, як агент, хочу бути максимально відвертим із футболістом і хочу, щоб ми разом прийняли правильне рішення.

– Наскільки складно налагоджувати комунікацію з батьками гравців, які в такому віці мають чималий вплив на те, як буде розвиватися кар’єра їхнього сина?

– Різні кейси бувають. Я все ж таки зараз зрозумів, що робота з людьми – це, мабуть, реально найскладніше. У кожного свій характер, свої страхи. Дехто дуже амбітно налаштований, дехто чогось побоюється. Різні випадки бувають.

Є такі агенції, які приходять і кажуть: "Підписуйте контракт із нами. Якщо не з нами, то ви в цьому клубі чи в цій академії грати не будете". І коли це чують батьки, то, звісно, якщо ці люди не футбольні, не зіштовхувалися раніше з футбольним світом, їм стає страшно за дитину, за те, що вона не буде грати, а буде тільки тренуватися. Тоді, звісно, важко сприйняти цей факт, цей шантаж, цей тиск. Важко розмовляти і якимись фактами переконати, що воно так не працює.

– Зараз я бачу, деякі відверто дозволяють собі казати, що гравців заохочують до своїх агенцій виплатами, коштами, якоюсь фіксованою сумою. Чи вдаєтеся ви до таких заохочень і чи вважаєте це правильним?

– Сто відсотків ми так не працюємо і не будемо працювати, тому що це, по-перше, неправильно. Як то кажуть, ти продаєш підпис своєї дитини, ти продаєш два роки чи рік її контракту за гроші. У моєму моральному світі це неправильно. Сто відсотків.

Моє завдання як агента, наше завдання як агентства – працювати так, щоб люди самі дзвонили, виходили на зв’язок і казали: "Сергій, Макс, Лукаш і хто там ще буде в нашій компанії надалі, ми хочемо працювати з вами". Таке сарафанне радіо. Футбольний світ, розумієте, насправді маленький. І сьогодні ти комусь дав 10 тисяч доларів, а завтра вже вся Україна знає, від кого ці кошти і скільки їх видавали.

Наше завдання – щоб наші хлопці, наші клієнти, самі говорили, наскільки класно співпрацювати з нами, і щоб люди самі до нас приходили. А щодо цих грошових, скажімо так, бонусів, то так, у нас є футболісти, яким теж дехто пропонував вже гроші. Але, я ж кажу, у нас є симбіоз – у нас як агентів і наших футболістів як клієнтів – у тому, що ми морально дуже схожі й наші принципи теж схожі. Тут люди обирають людяність і порядність, а не долари чи євро.

– Зрештою, чи можете назвати конкретну цифру: скількома гравцями ви зараз опікуєтесь? Наскільки розширилася ваша родина? І наскільки важко все ж таки знаходити час для своєї? Бо ви сказали, що коли ти професійний футболіст, дуже багато часу доводиться присвячувати футболу. Одним із чинників, чому ви вирішили завершити кар’єру, якраз і було бажання більше бути з рідними.

– Так, сто відсотків. І я це розумію. На сьогоднішній день, зараз тут за американським часом 14:40, і я, по факту, ще не розмовляв ані з дружиною, ані з дітьми. Бо через часовий пояс я прокидаюся, а в Європі, в Україні вже день, і доводиться наздоганяти.

Коли тут уже за американським часом п’ята-шоста година, усе більше влягається, і я вже батько вдома зі своєю родиною, чоловік. Але цей час до п’ятої треба з усіма переговорити, встигнути якісь питання закрити. Тим паче зараз, коли трансферне вікно відкрите і дуже багато запитів. Але це дуже цікаво. Це спілкування, це завжди якісь нові історії. Бувають і смішні, бувають і не дуже, але це досвід.

– Можемо сказати, що ви вже оселилися у США і найближчим часом стовідсотково будете перебувати там?

– Я б не сказав, не був би таким категоричним. Після двох-трьох переїздів – у 2014 році з Донецька, потім у 2022-му з Києва – я вже не знаю, що буде далі. Але поки ми тут, на місці. Діти тут здобувають освіту, ми тут живемо, з’явилися друзі, знайомі. Поки так. Я розумію, що ми всі чекаємо нашої перемоги, мирного неба в Україні. І думаю, що всі б із великою радістю повернулися до того життя, яке було до початку повномасштабного вторгнення.

– Зараз дуже багато людей завітало до Штатів через те, що там відбувається чемпіонат світу. Як живеться в цій країні? Яка зараз атмосфера?

– Я живу за хвилин п’ятдесят їзди автомобілем від Маямі. Тут доволі тихе містечко. Коли грають Колумбія, Венесуела, інші латиноамериканські країни, Парагвай вчора грав, то помітно, що всі у відповідній символіці.

А так якогось ажіотажу я, якщо чесно, не бачу. Навіть люди, які ходили на матчі тут, у Маямі, кажуть, що немає тієї атмосфери, яка була в Україні у 2012 році чи на якихось інших Мундіалях, у кого був такий досвід. Трішки в цьому плані Америка не дотягнула за атмосферою.

– Можете спрогнозувати, хто переможе? Бо від багатьох чую, що, здається, може відбутися повторення попереднього чемпіонату світу і у фіналі будуть ті самі команди, з огляду на ту гру, яку ми зараз спостерігаємо.

– Так, я дуже виділяю форму Франції, Аргентини. Подивіться, що Мессі робить у свої 39 років. Людина в космічній формі. Але я все ж таки чомусь вболіваю за Англію. Мені дуже хочеться, щоб вони дійшли як мінімум до фіналу, а там – щоб виграли, щоб у них усе вийшло. Тому що за складом це вже як якийсь чемпіонат Європи чи Мундіаль, де вони дуже сильно грають, але чогось їм завжди не вистачає. Тому я, в першу чергу, буду вболівати за Англію. Але мої фаворити – Іспанія, Аргентина та Франція.